ќбразотворче мистецтво > Ѕароко

Ѕароко

ќсобливе м≥сце в Ївропейськ≥й культур≥ ’VII-XVIII ст. зайн¤ла культура бароко (в≥д ≥тал. barocco Ц дивний, вибагливий, химерний). —початку терм≥н застосовували т≥льки до пластичних вид≥в мистецтва, з к≥нц¤ ’≤’ ст. пом≥тили стил≥стичну в≥дпов≥дн≥сть в л≥тературн≥й та музичн≥й творчост≥ доби, а з першоњ половини ’’ ст. культурологи почали говорити вже про таЇмничу ≥ суперечливу Улюдину барокоФ, вбачаючи в цьому феномен≥ найближчу типолог≥чну спор≥днен≥сть ≥з внутр≥шн≥м св≥том людини ’’ ст. Ѕароко одноголосно називають першим стильовим напр¤мком в ≥стор≥њ культури, ¤кий у б≥льш≥й чи менш≥й м≥р≥ охопив ус≥ народи ™вропи незалежно в≥д конфес≥йноњ чи нац≥ональноњ диференц≥ац≥њ, включаючи протестантськ≥ та православн≥ крањни, ≥ б≥льше того, першим напр¤мком, ¤кий вийшов за Ївропейськ≥ меж≥. –азом з тим значна к≥льк≥сть науковц≥в вважаЇ, що культура бароко водночас стала останньою в черз≥ ≥нтегративних культурних епох, п≥сл¤ занепаду ¤коњ у друг≥й половин≥ ’VIII в культурному житт≥ ™вропи панують непоЇднуван≥ в одне ц≥ле стил≥стичн≥ теч≥њ та св≥тогл¤дн≥ установки.

¬≥д≥йшовши в≥д властивих ренесансн≥й культур≥ у¤влень про ч≥тку гармон≥ю та законом≥рн≥сть бутт¤ ≥ безмежн≥ можливост≥ людини, естетика бароко будувалас¤ на кол≥з≥њ м≥ж людиною та зовн≥шн≥м св≥том, м≥ж ≥деолог≥чними й чуттЇвими потребами, розумом ≥ природними силами, ¤к≥ уособлювали тепер ворож≥ людин≥ стих≥њ.

–азом з тим культура бароко далека в≥д сентиментальноњ сльозливост≥ або пасивноњ спогл¤дальност≥. ѓњ герой Ц здеб≥льшого ¤скрава особист≥сть з розвиненим вольовим ≥ ще б≥льш розвиненим рац≥ональним началом, художньо обдарований ≥ дуже часто благородний у своњх вчинках.

” бароковому мистецтв≥ в≥дчуваЇтьс¤ бол≥сне переживанн¤ особистоњ самотност≥, Упокину тост≥Ф людини напризвол¤ще в поЇднанн≥ з пост≥йним пошуком Увтраченого раюФ. ” цих пошуках митц≥ бароко пост≥йно коливаютьс¤ м≥ж аскетизмом ≥ гедон≥змом, небом ≥ землею, Ѕогом ≥ ди¤волом. ¬ образотворчому мистецтв≥ дл¤ барокових твор≥в характерне зверненн¤ до рел≥г≥йних сюжет≥в, де художник≥в, насамперед, ц≥кавл¤ть сюжети чудес та мучеництва, де ¤скраво про¤вилис¤ властив≥ бароков≥й стил≥стиц≥ г≥пербол≥чн≥сть, афектован≥сть, патетика.

Ѕароко Ц це мистецтво, збудоване на контрастах, асиметр≥њ.

ќдн≥Їю з основних рис бароковоњ культури, не т≥льки аристократичноњ, але й м≥ських низ≥в та сел¤нства, Ї пот¤г до синтезу р≥зних вид≥в ≥ жанр≥в творчост≥.

Ќайв≥дом≥шим майстром арх≥тектури бароко був ≥тал≥Їць ƒжованн≥ Ћоренцо Ѕерн≥н≥ (1598-1680), ¤кий створив чимало уславлених споруд, насамперед у –им≥: церкву —ант јндре аль  в≥р≥нале, фонтан “ритона на площ≥ Ѕарбер≥н≥, балдах≥н-к≥вор≥й у —обор≥ св¤того ѕетра.

“алановитим арх≥тектором п≥знього бароко був Ѕартоломео-‘ранческо –астрелл≥ (1700-1771), син ≥тал≥йського барокового скульптора  .-Ѕ.–астрелл≥, ¤кий з 1716 р. жив у –ос≥њ. –астрелл≥-молодший уславив своЇ ≥мТ¤ роботою в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ: спорудженн¤м —мольного монастир¤, «имового палацу, ¬иховательського будинку у —анкт-ѕетербурз≥, ÷арськосельського та ѕетергофського палац≥в, а також јндр≥њвськоњ церкви у  иЇв≥.

¬загал≥ дл¤ бароковоњ арх≥тектури характерною Ї урочиста монументально-декоративна Їдн≥сть, ¤ка вражаЇ у¤ву своњм розмахом.

1

Ќазва: Ѕароко
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (2111 прочитано)