Образотворче мистецтво > Життєвий і творчий шлях Мольєра

У Мольєра завжди діють два герої, що один одного доповнюють по методу контрасту. У «Тартюфі» це нахабний Тартюф і довірливий Оргон. Насправді, Оргон – образ більш слабкий, чим Тартюф. Він потрібний скоріше для створення тієї самої абстракції. Тому це трохи двовимірний образ. Однак він виразно протилежний Тартюфу. Оргон довірливий, нічого не коштувало лицеміру охмурить його. І потім, коли усі було проти Тартюфа, і Оргон уже, було, повірив словам слуг і родичів, як головний герой знову гіпнотизує його своєю маскою – благочестям.

І отут Оргон так само смішний і жалюгідний, як і Тартюф. Кожний з них представляє яку-небудь крайність і тому смішний по-своєму. Мольєр веде боротьбу на «два фронти»: осміюючи одну крайність, він ніколи не забуває іншу. Контраст створює рівновагу, взаємне ослаблення двох крайностей, подоба гармонії. І цей метод зв'язаний безпосередньо з естетикою гуманізму XVII століття: для зм'якшення однієї незграбності створюється інша.

Так, наприклад, яка розміщення сил у будинку Оргона? Мати Оргона, г-жа Пернель, вихована в патріархальних, домостроївських традиціях, владна і криклива баба, усім незадоволена. Під впливом Тартюфа вона стає особливо непримиренною. Захищаючи Тартюфа від нападок своїх домочадців, Оргон має в особі матері надійну спільницю. Клеант і Доріна об'єднані в непримиренні ворожнечі до святенника з Дамісом, Маріанною і Ельмірою.

А Мольєр розширює кількість героїв і врівноважує їх у позиції до Тартюфа. Це відбувається за рахунок позасценічних персонажів, перейнятих тлінним духом тартюфства. До них відноситься ханжа і недотрога Оранта, слуга Тартюфа – Лоран, що повторює в людський усі каверзи і кривляння свого пана, Дафна з чоловіком, що славляться «соромними справами», але невсипно стежать за моральністю своїх сусідів. Дуже яскравий образ Лояля. Це єхидна, злісна особистість, що робить беззаконня під маскою фальшивої задушевності і з божим словом на вустах.

Говорячи про творчість Мольєра не можна не сказати про його ідеали. Його ідеал – природна мір людської волі і людської плоті, золота середина, далека як від аскетизму, так і від розпусти. У Мольєра – ясне гармонійне відношення до людини, до його можливостей і властивостей. Ця концепція людини протилежна тієї, котру дають Корнель і Расин. Не панування героїчного розуму над слабкою плоттю, як у Корнеля, не панування пристрасті над слабким розумом, як у Расина, а віра в доброту людської природи в її натуральному, неперекрученому виді, такий, який вона з'явилася на світло.

Великий французький комедіограф установив не тільки типові риси суспільних класів свого часу. Він геніально угадав у людях XVII століття їхніх історичних нащадків XVIII і XIX століть. Це художник величезної пророчої сили. В історії вдач йому немає рівного, тому що історія XVII століття має всязь з майбутнім буржуазним суспільством. У цей час визначаються психологія, удачі, звички і звичаї буржуа, французька буржуазія стабілізується як клас. Герої Мольєра – люди свого століття, але він перед історії, тому що його герої – типові.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Ж.Бордонов. Мольєр. М. 1983

И. Гликман. Мольєр. М. 1966

В. Гриб. Обрані роботи. М. 1956

1	2

Назва: Життєвий і творчий шлях Мольєра
Дата публікації: 2005-03-17 (2212 прочитано)