ќбразотворче мистецтво > ћистецтво ¬≥дродженн¤

ћистецтво ¬≥дродженн¤

ћистецтво ѕроторенесансу щ≥льно пов'¤зане з≥ сх≥д≠ними впливами, але на цей раз переважно в≥зант≥йськими. «начну роль у формуванн≥ нового живопису в≥д≥грала школа ≥конопису в ≥тал≥йському м≥ст≥ —≥Їн≥. « ц≥Їю школою пов'¤зана творч≥сть визнач≠них ≥тал≥йських ≥конописц≥в „енн≥ д≥ ѕепо (псевдон≥м - „≥мабуе, близько 1240-1302), ѕ'Їтро  авалл≥н≥ (близько 1250-1330) ≥ брат≥в јмброджо та ѕ'Їтро Ћоренцетт≥ (початок XIV ст.). √оловною заслу≠гою школи стало засвоЇнн¤ основних положень в≥зант≥йськоњ теор≥њ та практики ≥конопису, зг≥дно з ¤кими художник над≥л¤вс¤ рисами надхненного ≥нтерпретатора високих божественних образ≥в. ¬арто нагадати, що дл¤ «аходу, де не було ан≥ ≥коноборства, ан≥ встанов≠ленн¤ ≥коношануванн¤, фреска чи мозањка, чи зображенн¤ на дерев≥ (≥кона) були не б≥льше н≥ж ≥люстрац≥Їю, картинкою на ст≥н≥. „астко≠во цей погл¤д збер≥гс¤, але тепер кардинально зм≥нилос¤ ставленн¤ художника до своЇњ роботи, а також ставленн¤ оточуючих до особи самого художника. ѕри цьому дл¤ с≥Їнських ≥конописц≥в саме ≥мпров≥≠зац≥йна (а не канон≥чна) частина в≥зант≥йськоњ концепц≥њ художньоњ творчост≥ була визнана головною. ¬иконан≥ представниками с≥Їнськоњ школи мозањки ≥ фрески, ¤к ≥ сучасна њм творч≥сть в≥зант≥йських митц≥в пер≥оду ≥мператорськоњ династ≥њ ѕалеолог≥в, в≥дзначаютьс¤ матер≥аль≠ною реал≥стичн≥стю, об'Їмн≥стю пластичноњ форми, використанн¤м св≥тлот≥ньового моделюванн¤ ≥ тонких градац≥й кольору.

”чнем „≥мабуе був уславлений флорент≥Їць ƒжотто д≥ Ѕондоне (1266-1337), з ¤ким пов'¤зують ц≥лковитий розрив з традиц≥¤ми ≥тало-в≥зант≥йського мистецтва попереднього часу. ¬же ƒайте у своњй "Ѕожественн≥й комед≥њ" залишив згадку про швидкий розвиток образотворчого живопису в ≤тал≥њ, пов'¤заний з перебранн¤м ≥ при≠множенн¤м слави „≥мабуе молодим художником ƒжотто.  раще за все збереглис¤ фрески ƒжотто в м.ѕадуњ. —цени з житт¤ ’риста ≥ Ѕогородиц≥ художник представл¤Ї ¤к еп≥чний цикл. ™вангельськ≥ сюжети ƒжотто передаЇ ¤к под≥њ з реального житт¤. ” фарб≥ в≥н н≥би розпов≥даЇ про проблеми, зрозум≥л≥ люд¤м у вс≥ часи: доброту ≥ вза≠Їморозум≥нн¤ ("«устр≥ч ћар≥њ та ™лизавети"), п≥дступн≥сть ≥ зраду ("ѕоц≥лунок ≤уди"), скорботу ≥ материнську любов ("ќплакуванн¤"). ‘≥гури картин ƒжотто ще нагадують середньов≥чн≥ ≥кони, майже так≥ ж ледь рухом≥, але вже отримують природн≥сть ≥ об'Їм.

ƒл¤ мистецтва ≥тал≥йських м≥ст раннього ¬≥дродженн¤ к≥нц¤ ’≤V-’V ст. характерний ц≥лковитий в≥дх≥д в≥д традиц≥й —ередньо≠в≥чч¤. ” середньов≥чн≥й естетиц≥ не надавалос¤ великого значенн¤ крас≥ людського т≥ла (окр≥м обличч¤, точн≥ше, його виразу). —кульп≠тори ≥ художники —ередньов≥чч¤ дуже р≥дко зображували оголену людину, наприклад, јдама ≥ ™ву, образи ¤ких ¤краз ≥ виражали сором перед Ѕогом п≥сл¤ гр≥хопад≥нн¤. Ћюдське т≥ло зображувалос¤ позбавле≠ним сили ,≥ привабливост≥. ’арактерною рисою мистецтва –енесансу став повний перегл¤д ц≥Їњ традиц≥њ. ЌастаЇ розкв≥т реал≥стично-п≥днесеного живопису, ¤кий спиравс¤ на ≥дею зв'¤зку м≥ж досконалою люди≠ною ≥ прекрасною природою. ƒл¤ художник≥в ¬≥дродженн¤ головними залишаютьс¤ картини рел≥г≥йного зм≥сту. јле тепер ≥ ћадонна, ≥ ≤сус, ≥ св¤т≥ - це люди з плот≥ ≥ кров≥, њх руки, риси обличч¤ виказують њх ц≥л≠ком зрозум≥л≥ кожн≥й земн≥й людин≥ почутт¤. Ѕ≥льш того, ц≥ в≥втарн≥ образи стали схож≥ на живих ≥ прекрасних людей. ” такий спос≥б ствер≠джувалас¤ ≥де¤ потенц≥йноњ "богопод≥бност≥" реальноњ людини.

јрх≥тектура, скульптура ≥ живопис в ≥тал≥йських м≥стах дос¤≠гають свого розкв≥ту. ћистецтва перестали бути без≥менними ≥ оста≠точно перейшли до рук художника-профес≥онала. ѕри цьому ≥тал≥йськ≥ митц≥ навмисне уникали добре њм в≥дом≥ канони готичного мистецтва, з ¤ким пов'¤зувавс¤ рац≥онал≥стичний схоластицизм. јльтернативою ста≠ло поверненн¤ до античних, зверненн¤ до в≥зант≥йських та арабських традиц≥й, ¤к≥ творчо переосмислювалис¤. ’удожник маЇ бути творцем, а не плаг≥атором, мас передати особисте ставленн¤ до зображуваного ≥ маЇ отримати в≥дпов≥дну винагороду ¤к оц≥нку свого особливого бачен≠н¤. ѕевн≥ ознаки спадкоЇмност≥ в≥д готики та в≥зант≥йського ≥конопису все ще збер≥гаютьс¤ (подовжен≥сть ф≥гур, усталена задан≥сть поз ≥ рух≥в, насл≥дуванн¤ композиц≥й тощо), але техн≥ка малюнку ≥ навколосюжетний прост≥р разюче зм≥нюютьс¤, стаючи напрочуд реал≥стично близь≠кими й знайомими кожному гл¤дачев≥. √еометр≥¤, математика, анатом≥¤, вченн¤ про пропорц≥њ людського т≥ла набувають у цей час дл¤ художни≠к≥в ще б≥льшого значенн¤, н≥ж дл¤ готичних майстр≥в. "«ображувати так, ¤к ми бачимо, ¤к в≥дображуЇ поверхн¤ дзеркала", - ось ц≥лком новий естетичний ≥деал ренесансних художник≥в.

ЌемаЇ можливост≥ назвати вс≥х знаменитих митц≥в раннього ¬≥дродженн¤. «гадаймо дек≥лькох. ‘≥л≥ппо Ѕрунеллеск≥ (1377-1446) - творець нових канон≥в ренесансноњ св≥тськоњ арх≥тектури - палац≠цо; ћазаччо (1401-1428) - художник мужнього стилю, ¤кий зм≥г розробити ≥ вт≥лити закони трим≥рност≥ простору, л≥н≥йноњ та по≠в≥тр¤ноњ перспективи; скульптор ƒонателло (1386-1466) - в≥дродив тип округлоњ скульптурноњ статуњ ¤к самост≥йний тв≥р мистецтва, не прив'¤заний до арх≥тектури (шедеври ƒонателло - стату¤ ƒавида, а також перший п≥сл¤ —ередн≥х в≥к≥в к≥нний постамент кондотьЇра √аттамелати у ѕадуњ). ≤ ћазаччо, ≥ ƒонателло, ≥ Ѕрунеллеск≥ блиску≠че ламають мистецьк≥ стереотипи. –ел≥г≥йн≥ теми, ¤к≥ вт≥лювали ху≠дожники цього пер≥оду, поступово перетворювались на св≥тськ≥ тво≠ри з великою к≥льк≥стю побутових подробиць, з портретами сучас≠ник≥в, наповнен≥ живим людськими почутт¤ми ≥ переживанн¤ми.

ѕри цьому не варто забувати, що ренесансне мистецтво н≥коли не було по-справжньому демократичним, а з другоњ половини XV ст. воно набуваЇ виразного аристократизму. ќсобливоњ вишуканост≥ до≠с¤гаЇ ≥тал≥йське мистецтво за час≥в правл≥нн¤ у ‘лоренц≥њ Ћоренцо ћед≥ч≥ (1449-1492, онук  оз≥мо ћед≥ч≥, ¤кий в≥дкрив перший худож≠н≥й музей). Ѕудучи жорстоким пол≥тиком, справжн≥м тираном, Ћорен≠цо ѕрекрасний разом з тим був одним з найосв≥чен≥ших людей свого часу. ѕоет, ф≥лософ, гуман≥ст (у ренесансному значенн≥), меценат, в≥н перетворив св≥й дв≥р на центр художньоњ культури, де змогли знайти притулок письменник ѕол≥ц≥ано, вчений ѕ≥ко делла ћ≥рандола, ху≠дожники Ѕотт≥челл≥, ћ≥келанджело.

—андро Ѕотт≥челл≥ (1445-1510) спочатку був справжн≥м вираз≠ником витонченоњ чуттЇвост≥ двору Ћоренцо ћед≥ч≥. Ѕотт≥челл≥ ви≠користовував ¤к античну, так ≥ христи¤нську м≥фолог≥ю. Ќайзначн≥ш≥ його картини - "Ќародженн¤ ¬енери" ≥ "¬есна".

Ќа перш≥й з цих картин художник зображуЇ прекрасну богиню коханн¤, щойно наро≠джену з п≥ни морськоњ, ¤ка, п≥дкор¤ючись в≥¤нню зеф≥р≥в, пливе на черепашц≥ до берега, де на нењ чекаЇ н≥мфа. ” богин≥ ≥деальне ж≥ноче т≥ло, але обличч¤ п≥дл≥тка, обличч¤ не пробуджене до житт¤, чисте, без≠гр≥шне, лаг≥дне. –азом з тим, дивл¤чись на д≥вчину, в≥дчуваЇш перед≠чутт¤ трагед≥њ, руйнуючоњ жаги. ÷ей же ж≥ночий тип ми можемо зустр≥≠ти ≥ у "¬есн≥", ≥ в образах уславлених ботт≥чел≥вських ћадонн.

јле коли у 1494 р. насто¤тель дом≥н≥канського монастир¤ ƒжироламо —авонарола, ¤кий замолоду отримав дл¤ свого часу бли≠скучу гуман≥стичну осв≥ту, р≥шуче виступив проти жорсткоњ тиран≥њ ћед≥ч≥, спр¤мованоњ проти флорент≥йського м≥ського самоуправл≥нн¤, та фальшивого, на його думку, придворного мистецтва, ¤ке в≥н вважав "справою рук ди¤вола", його п≥дтримала переважна б≥ль≠ш≥сть флорент≥йц≥в. ћед≥ч≥ були вигнан≥ з м≥ста. ѕ≥дтримали —аво-наролу ≥ багато гуман≥ст≥в, ≥ нав≥ть де¤к≥ видатн≥ митц≥, так≥ ¤к —.Ѕотт≥челл≥. ќднак через чотири роки ѕ'Їро ћед≥ч≥ повернувс¤ з найманими в≥йськами. —авонаролу було страчено, його труп спалено й розв≥¤но по в≥тру, а диктатуру ћед≥ч≥ в≥дновлено. ѕ≥сл¤ цих под≥й видатний художник, що продовжував сп≥вчувати повстанц¤м, в≥дмо≠вивс¤ дал≥ сп≥впрацювати з двором ћед≥ч≥, а в його мистецьких тво≠рах в≥дбилос¤ поверненн¤ до середньов≥чних традиц≥й творчост≥, близьких широким верствам сусп≥льства.

—писок використаноњ л≥тератури:

1. ѕ≥дручник У≤стор≥¤ св≥товоњ та украњнськоњ культуриФ. Ц ст.156-160.

1

Ќазва: ћистецтво ¬≥дродженн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (1257 прочитано)