ќбразотворче мистецтво > –афаель

–афаель

—онце –енесансу з≥йшло над ≤тал≥Їю в XV ст. Ќе була тод≥ ≤тал≥¤ Їдиною крањною. —кладалас¤ вона з невеликих герцогств ≥ респуб≠л≥к, ¤к≥ ворогували м≥ж собою. Ќайпередов≥шою ≥тал≥йською республ≥кою у галуз≥ мистецтв, ф≥лософ≥њ та природничих наук була на той час ‘лоренц≥¤, правила ¤кою династ≥¤ шерст¤ник≥в та банк≥р≥в Ч ћед≥ч≥. ≈коном≥чне п≥днесенн¤ ‘лоренц≥њ лишилос¤ в минулому, але саме тепер, у XV ст., пишно розцв≥ло њњ мистецтво, вона переживала –енесанс. –енесанс в≥дродив ≥нтерес до людини, виправдав њњ плоть, що в середньов≥чч≥ вважалас¤ Ђвм≥стилищем гр≥хаї. ¬≥дродив в≥н ≥ ≥нтерес до античноњ ф≥лософ≥њ, зокрема ≥деал≥зму ѕлатона. јнтичн≥ статуњ та монументальн≥ розписи стали зразком дл¤ художник≥в. –енесанс ¤вл¤в собою пишн≥ плоди того економ≥чного п≥днесенн¤, ¤ке в≥дбувалос¤ у XIIIЧXIV ст. “ож не дивно, що на його хвил≥ п≥днеслис¤ велик≥ худож≠ники, справжн≥ титани Ч Ћеонардо да ¬≥нч≥, ћ≥келанджело Ѕуонаррот≥, –афаель —ант≥. –афаель, наймолодший з ц≥Їњ тр≥йки ген≥альних майст≠р≥в, не знав мук творчост≥, притаманних його попередникам, що надаЇ особливоњ привабливост≥ твор≥нн¤м його ген≥ального пензл¤. ’удожн≥ ≥деали –енесансу в≥н вт≥лив у своњх численних творах з вин¤тковою пов≠нотою.

ƒан≥ арх≥вних документ≥в св≥дчать, що народивс¤ –афаель 28 берез≠н¤ 1483 року в тод≥ невеличкому ≥тал≥йському м≥стечку ”рб≥но. …ого батько ƒжованн≥ —ант≥ був над≥лений р≥зноман≥тними талантами, зокре≠ма й живописним, про що св≥дчить фресковий розпис, в ¤кому на ст≥н≥ свого помешканн¤ в≥н намалював п≥д вигл¤дом мадонни дружину ћаджу з сином на руках.  оли –афаелю виповнилос¤ в≥с≥м рок≥в, померла мати. Ќезабаром у хат≥ запор¤дкувала мачуха. ѕевно, вже в≥дтод≥ стало хлопчиков≥ незатишно у р≥дному дом≥, а ще менше уваги прид≥л¤ли йому п≥сл¤ народженн¤ сестрички. Ѕатько розум≥в його душевний стан, чому й кликав до майстерн≥, де його учн≥ малювали церковн≥ образи, вкривали позолотою зброю та по≠суд, розписували мебл≥. “ут –афаель набував перших фахових навичок. Ѕрав його батько з собою, коли йшов до герцогського замку, де чимало чого можна було подивитис¤, хоч би картини чудового майст≠ра ѕ'Їтро делла ‘ранческо.

Ѕатько помер, коли синов≥ було т≥льки одинадц¤ть рок≥в. ¬ арт≥л≥, керован≥й ѕерудж≥но, с≥мна≠дц¤тир≥чний –афаель був не останн≥м майстром, оск≥льки брав участь у створенн≥ розпис≥в б≥рж≥ перудж≥йськоњ корпорац≥њ банк≥р≥в, видатного й новаторського дл¤ того часу арх≥тектурно-живописного ансамблю. ¬ тому, що мав в≥н вже тод≥ певну творчу ≥ндив≥дуальн≥сть, переконуЇ найран≥ша з його збережених картин Ч Ђћадонна  онестаб≥леї (зветьс¤ так за пр≥звищем власника, в≥д ¤кого перейшла до ≈рм≥тажу).

Ћаг≥дно розпов≥даЇ про юного –афаел¤ його невеличка мадонна. Ќеможливо не затриматис¤ б≥л¤ нењ, адже розпов≥дь њњ зворушуЇ. —к≥ль≠ки н≥жност≥, цноти, любов≥, душевноњ гармон≥њ! ¬они у плавких обрисах, у кол≥рному акорд≥, в позах ≥ обличч¤х юноњ матер≥ та хлопчика, у меланхол≥йному краЇвид≥ з тенд≥тними деревц¤ми й далеким краЇобр≥Їм, що тане у пов≥тр¤н≥й ≥мл≥. ƒивно: немовл¤ розумними очен¤тами дивитьс¤ в розгорнену книгу, н≥би вм≥Ї читати.

≤ кольори ≥ л≥н≥њ –афаел¤ в≥д ѕерудж≥но в≥др≥зн¤ютьс¤, дарма що картина мальована за його начерком. –афаель ще не навчивс¤ насл≥ду≠вати вчител¤. јле за два-три роки вже малював точн≥с≥нько на його кшталт,Ч в≥др≥з≠нити њхн≥ роботи майже неможливо.

” 1503 роц≥ ѕерудж≥но перебравс¤ до ‘лоренц≥њ. –афаель лишивс¤ кращим художником ѕерудж≥, керував великою майстернею, замовлень мав б≥льш н≥ж досить. ≤ м≥г би в≥н перетворитис¤ на вправного цехового живописц¤, значно кращого за свого батька, а може, ≥ за вчител¤.

“им часом в ”рб≥но запанував √в≥добальдо да ћонтефельтро, син ‘едер≥го. Ќа в≥дм≥ну в≥д батька, передус≥м воњна, а вже пот≥м шануваль≠ника мистецтва, а був людиною вченою, знавцем античноњ л≥≠тератури, збирачем книжок ≥ старожитностей. ¬≥н кликав до свого двору талановитих людей з ус≥Їњ ≤тал≥њ. –афаель мав щаст¤ ув≥йти в число його обранц≥в.  ар≠тина Ђ«аручини ћар≥њї (тепер у ћ≥ланському музењ) композиц≥йною схемою, нав≥ть окремими постат¤ми нагадуЇ твори ѕерудж≥но. јле на≠ск≥льки у –афаел¤ ≥ пози, ≥ арх≥тектура, ≥ обличч¤ гарн≥ш≥, вишукан≥ш≥, ск≥льки в його стил≥ недос¤жноњ дл¤ вчител¤ аристократичноњ раф≥нова≠ност≥. „ист≥, Ђсв¤тков≥ї фарби, Ђмузичн≥ї ритми л≥н≥й, Ђбалетнаї грац≥¤ рух≥в ћар≥њ та …осипа (¤кий, всупереч ™вангел≥ю, зображений гарновидою й стрункою молодою людиною) Ч в усьому цьому в≥дбилас¤ своЇ≠р≥дна атмосфера урб≥нського двору.

ѕеребуваючи в аристократичному середовищ≥, звер≠таЇтьс¤ художник ≥ до Ђрицарськогої сюжету Ч битви св¤того √еорг≥¤ з драконом (Ћондонська Ќац≥ональна галере¤). Ћегендарний рицар, хоч ≥ од¤гнений у т¤жк≥ лати, схожий на юного пажа. ¬певнено, спок≥йно, н≥би виконуючи г≥мнастичну вправу, в≥н проколюЇ списом потвору, що не встигаЇ утекти до своЇњ печери. Ѕ≥лий к≥нь юного геро¤ стрибаЇ через дракона, а морду грайливо вивертаЇ, н≥би всм≥хаючись. Ќа другому план≥ прекрасна цар≥вна молить бога за свого р¤т≥вника, на горбочках м≥ж скел¤ми виструнчилис¤ дерева, кучер¤вл¤тьс¤ кущ≥, а вдалин≥ видн≥Їтьс¤ замок. «гадуютьс¤ рицарськ≥ романи, ≥тал≥йська поез≥¤ XIV стол≥т≠т¤, а фарби, ч≥тк≥сть в≥дтворенн¤ численних деталей примушують прига≠дати п≥зньоготичну французьку м≥н≥атюру Ч найвишукан≥ше з усього, що породила зах≥дноЇвропейська середньов≥чна культура.

√ерцог √в≥добальдо в≥рив у велике майбутнЇ –афаел¤ ≥ розум≥в, що м≥сце йому вже не при його двор≥, а у найвидатн≥шому художньому осе≠редку ≤тал≥њ Ч ‘лоренц≥њ. « рекомендац≥йним листом до голови ур¤ду ‘лорент≥йськоњ республ≥ки ѕ'Їтро —одер≥н≥ двадц¤тир≥чний маестро прибуваЇ до славнозв≥сного м≥ста.

¬супереч спод≥ванн¤м, замовлень в≥д —одер≥н≥ –афаель не отримав, але роботи йому не бракувало. “а под≥Їю в його житт≥ стало знайомство з творами ћ≥келанджело ≥ Ћеонардо з ¤кими в≥н познайомивс¤ особисто. ѕер≥одично нав≥ду≠вавс¤ –афаель до своЇњ перудж≥йськоњ майстерн≥, керував роботою учн≥в, але все м≥цн≥ше вростав у благодатний грунт флорент≥йського мисте≠цтва. Ѕагато чого навчив його Ћеонардо, але –афаель не став його сл≥пим насл≥дувачем. “ема мадонни, ¤к ≥ ран≥ше, лишаЇтьс¤ дл¤ нього улюбленою.  раща з них Ђћадонна на зеленому луз≥ї (1506, ¬≥денський музей). ќбличч¤ молодоњ злотокосоњ матер≥ вт≥люЇ тут ≥деал ж≥ночоњ краси, ¤кий –афаель шукав прот¤гом ц≥лого житт¤ ≥ не м≥г, за його власними визнанн¤ми, знайти в одн≥й реальн≥й ж≥нц≥. ћар≥¤ з н≥ж≠н≥стю дивитьс¤ на здорових малюк≥в Ч ≤суса та ≤оанна, що бавл¤тьс¤ б≥л¤ њњ кол≥н. Ќа зеленому луз≥ б≥л≥ють ромашки, червон≥ють маки, вда≠лин≥Ч р≥чка, за нею Ч оповит≥ блакиттю гори. ћар≥¤ зображена босон≥ж, у синьому вбранн≥ без ¤кихось дорогих прикрас, ¤к≥ полюбл¤в ѕерудж≥≠но. —творюючи цю картину, –афаель, безумовно, згадував Ђћадонну у грот≥ї Ћеонардо. ¬т≥м, р≥зниц¤ м≥ж творами принципова: у Ћеонардо вс≥ жести символ≥чн≥.

¬ ≥нш≥й картин≥, виконан≥й у ‘лоренц≥њ, художник представив Ђсв¤≠ту родинуї. ÷е ерм≥тажна Ђћадонна з безбородим …осипомї. ёну мат≥р ≥ хлопчика над≥лив в≥н надзвичайно привабливою зовн≥шн≥стю. …осип, немолода людина з дуже характерними ≥ далеко не гарними рисами обличч¤,Ч разючий контраст ≥деальн≥й крас≥ ћар≥њ та ≤суса.

…мов≥рно, у образ≥ …осипа –афаель дав портрет конкретноњ особи Ч замовника картини. ÷¤ постать, очевидно, мальована за натурою, в≥дтвореною без жодних прикрас, з характер≠ними рисами ≥ виразом обличч¤ модел≥. ” цьому твор≥ в загострен≥й форм≥ в≥дбилис¤ два напр¤мки, ¤кими однаково м≥г ≥ти –афаель: ≥деал≥≠зуючий ≥ суворо реал≥стичний, ближчий до так званого п≥вн≥чного ¬≥д≠родженн¤.

ѕри двор≥ папи ёл≥¤ II мав в≥н впливових знайомих, у числ≥ ¤ких були його земл¤к ≥ далекий родич славнозв≥сний зодчий ѕ'Їтро Ѕраманте ≥ ѕ'Їтро Ѕембо, вчений та письменник, частий г≥сть урб≥нського замку. Ќарешт≥, сам папа був у сво¤цтв≥ з герцогом да ћонтефельтро. ќтож не дивно, що в –им≥ на двадц¤тип'¤тир≥чного урб≥нц¤ чекало добре при≠йманн¤.

јмб≥ц≥њ ёл≥¤ були неос¤жн≥. ћав нам≥р п≥дкорити соб≥ коли не ц≥лий св≥т, то принаймн≥ ≤тал≥ю. Ѕраманте мав спорудити най≠б≥льший ≥ найпрекрасн≥ший у св≥т≥ храм Ч собор св. ѕетра. ” тому собо≠р≥ ћ≥келанджело мав збудувати величну гробницю, у ¤к≥й спочине ёл≥й, та прикрасити њњ п≥всотнею статуй. Ќарешт≥, й каплиц¤ св. —≥кста, заступника роду –еверо, з ¤кого походив ёл≥й, мала перетворитис¤ на мистецьке диво: папа змусив ћ≥келанджело в≥дкласти на пот≥м працю над гробницею й розписати фреска≠ми плафон каплиц≥. –оботу над своњм шедевром ћ≥келанджело починав з превеликою неохотою, бо скульптуру ставив вище живопису, а до то≠го ж ≥де¤ гробниц≥ його захоплювала. „ерез втечу ћ≥келанджело, ёл≥й доручаЇ розпис станц –афаелев≥.

“рохи б≥льше року працював молодий майстер над еск≥зами розпи≠с≥в, а тим часом дедал≥ б≥льше чарував суворого й гн≥вливого ёл≥¤ та його далеких в≥д св¤тост≥ кардинал≥в ≥ придворних своЇю чемн≥стю, лю≠б'¤зн≥стю, вм≥нн¤м розум≥ти будь-¤кого сп≥врозмовника. «апри¤телював –афаель з кардиналом Ѕ≥б≥Їною. ÷ьому своЇму при¤телев≥ –афаель в≥дд¤чив за ласку, прикрасивши ван≠ну к≥мнату його помешканн¤ зображенн¤ми народженн¤ ¬енери з п≥ни морськоњ та њњ купанн¤ у товариств≥ јмура. Ѕлизько з≥йшовс¤ в≥н з пап≠ським банк≥ром, јгост≥но  ≥дж≥ Ч багат≥Їм на ц≥лу ≤тал≥ю.  ористуючись в≥дсутн≥стю ћ≥келанджело, Ѕраманте в≥д≥мкнув –афаелев≥ —≥кстинську капелу: той побачив незак≥нчений розпис плафо≠на ≥ був приголомшений досконал≥стю могутн≥х постатей сив≥лл та проро≠к≥в.

1508 року розписи попередник≥в –афаел¤ у ват≥канських станцах були безжал≥сно знищен≥, ≥ в≥н приступив до роботи (сл≥д в≥дда≠ти йому належне: фрески свого вчител¤ ѕерудж≥но в≥н пощадив).

1	2

Ќазва: –афаель
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (3966 прочитано)