ќбразотворче мистецтво > –енесанс

–енесанс

—онце –енесансу з≥йшло над ≤тал≥Їю в ’V ст. Ќе була тод≥ ≤тал≥¤ Їдиною крањною. —кладалас¤ вона з невеликих герцогств ≥ республ≥к, ¤к≥ ворогували м≥жд собою. ¬олодар кожноњ держави прагнув уславленн¤ ≥ охоче приймав при всоЇму двор≥ артист≥в, музикант≥в, сп≥вак≥в, поет≥в, художник≥в. Ќайпередов≥шою ≥тал≥йською республ≥кою у галуз≥ мистецтв, ф≥лософ≥њ та природничих наук була на той час ‘лоренц≥¤, ¤кою правила династ≥¤ шерст¤ник≥в та банк≥р≥в - ћед≥ч≥. ≈коном≥чне п≥днесенн¤ ‘лоренц≥њ лишилос¤ в минулому, але саме тепер, у ’V ст., пишно розцв≥ло њњ мистецтво, ввона переживала –енесанс, - за словами ‘. ≈нгельса, Унайб≥льший прогресивний переворот з ус≥х, що њх знало людствоФ. –енесанс в≥дродив ≥нтерес до людини, виправдав њњ плоть, що в середньов≥чч≥ вважалас¤ Увм≥стилищем гр≥хаФ. ¬≥дродив в≥н ≥ ≥нтерес до античноњ ф≥лософ≥њ, зокрема ≥деал≥зму ѕлатона. јнтичн≥ статуњ та монументальн≥ розписи стали зразком дл¤ художник≥в. –енесанс ¤вл¤в собою пишн≥ плоди того економ≥чного п≥днесенн¤, ¤ке в≥дбувалос¤ у ’≤≤≤-’≤V ст. “о ж не дивно, що на його хвил≥ п≥днеслис¤ велик≥ художники, справжн≥ титани - Ћеонардо до ¬≥нч≥, ћ≥келанджело Ѕуонаротт≥, –афаель —ант≥. –афаель, наймолодший з ц≥Їњ тр≥йки ген≥альних майстр≥в, не знав мук творчост≥, притаманних його попередникам, що надаЇ осодливоњ привабливост≥ твор≥нн¤м його ген≥ального пензл¤. ’удожн≥ ≥деали –енесансу в≥н вт≥лив у своњх численних творах з вин¤тковою повнотою.

ƒан≥ арх≥вних документ≥в св≥дчать, що народивс¤ –афаель 28 березн¤ 1483 року в тод≥ невеличкому ≥тал≥йському м≥стечку ≤рб≥но. …ого батько ƒжованн≥ —ант≥ був над≥лений р≥зноман≥тними талантами, зокрема й живописним, про що св≥дчить фресковий розпис, в ¤кому на ст≥н≥ свого помешканн¤ в≥н намалював п≥д вигл¤дом мадонни дружину ћаджу з сином на руках, а р≥вно й те, що герцог урб≥нський ‘едер≥го до ћонтефельтро мав його за порадника в питанн¤х мистецтва.  оли –афаелю виповнилос¤ в≥с≥м рок≥в, померла мати. Ќезабаром у хат≥ запор¤дкувала мачуха. ѕевно, вже в≥дтод≥ стало хлопчиков≥ незатишно у р≥дному дом≥, а ще менше уваги прид≥л¤ли йому п≥сл¤ народженн¤ сестрички. √адаю, що батько розум≥в його душевний стан, чому й кликав до майстерн≥, де його учн≥ малювали церковн≥ образи, вкривали позолотою зброю та посуд, розписували мебл≥. “ут –афаель набув перших фахових навичок. …мов≥рно, брав його батько з собою, коли йшов до герцогського замку, де чимало чого можна було подивитис¤, хоч би картини чудового майстра ѕТЇтро делла ‘ранческо. Ќе виключено, що брав в≥н його з собою ≥ до ѕерудж≥, пор≥вн¤но з ≤рб≥но б≥льшого м≥ста, де вони заходили до майстерн≥ славного на ц≥лу ≤тал≥ю ѕТЇтро ¬анучч≥, прозваного ѕерудж≥но. ѕерший б≥ограф –афаел¤ - ƒжорджо ¬азар≥ твердить, що це було ще за житт¤ матер≥ –афаел¤, ≥ буц≥мто батько тод≥ ж в≥ддав його в науку до цього майстра. ¬ажко цьому пов≥рити, тим б≥льше, що ƒжованн≥ помер, коли синов≥ було т≥льки одинадц¤ть рок≥в. ћожна у¤вити, з ¤кою гостротою в≥дчув хлопчик своЇ сир≥тство: м≥ж р≥днею точилис¤ сварки, мачуха позивалас¤ з батьковим братом, справа розгл¤далас¤ в суд≥ прот¤гом пТ¤ти рок≥в. ”певнено можна твердити, що в арт≥л≥, керован≥й ѕерудж≥но, с≥мнадц¤тир≥чний –афаель був не останн≥м майстром, оск≥льки брав участь у створенн≥ розпис≥в б≥рж≥ перудж≥йськоњ корпорац≥њ банк≥р≥в, видатного й новаторського дл¤ того часу арх≥тектурно-живописного ансамблю. ¬ тому, що мав в≥н вже тод≥ певну творчу ≥ндив≥дуальн≥сть, переконуЇ найранн≥ша з його збережених картин - Ућадонна  онестаб≥леФ (зветьс¤ так за пр≥звищем власника, в≥д ¤кого перейшла до ≈рм≥тажу).

Ћаг≥дно розпов≥даЇ про юного –афаел¤ його невеличка ћадонна. Ќеможливо не затриматис¤ б≥л¤ нењ, адже розпов≥дь њњ зворушуЇ. —к≥льки н≥жност≥, цноти, любов≥, душевноњ гармон≥њ! ¬они у плавних обрисах, у кол≥рному акорд≥, в позах ≥ обличч¤х юноњ матер≥ та хлопчика, у меланхол≥йному краЇвид≥ з тенд≥тними деревц¤ми й далеким краЇобр≥Їм, що тане у пов≥тр¤н≥й ≥мл≥. ƒивно: немовл¤ розумними очен¤тами дивитьс¤ в розгорнену книгу, н≥би вм≥Ї читати. «овс≥м не так≥ хлопчики в мадоннах ѕерудж≥на - так≥ соб≥ звичайн≥ хлопчики...

≤ кольори ≥ л≥н≥њ –афаел¤ в≥д ѕерудж≥но в≥др≥зн¤ютьс¤, дарма що картина мальована за його начерком. –афаель ще не навчивс¤ насл≥дувати вчител¤. Ќе знати, ¤к оц≥нив ѕерудж≥но Ућадонну  онестаб≥леФ. јле за два-три роки вже малював точн≥мс≥нько на його шквалт,- в≥др≥знити њх роботи майже неможливо.

” 1503 роц≥ ѕерудж≥но перебравс¤ до ‘лоренц≥њ. –афаель лишивс¤ кращим художником ѕерудж≥, керував великою майстернею, замовлень мав б≥льш н≥ж досить. ≤ м≥г би в≥н перетворитис¤ на вправного цехового живописц¤, значно кращого за свого батька, а може, ≥ за вчител¤.

“им часом в ≤рб≥но запанував ¬≥добальдо да ћонтефельтро, син ‘едер≥го. Ќа в≥дм≥ну в≥д батька, передус≥м воњна, а вже пот≥м шанувальника мистецтва, ¬≥добальдо був людиною вченою, знавцем античноњ л≥тератури, збирачем книжок ≥ старожитностей. ¬≥н кликав до свого двору талановитих людей з ус≥Їњ ≤тал≥њ. “о ж не дивно, що –афаель мав щаст¤ ув≥йти в число обранц≥в. Ѕальтосар  аст≥льйоне - дипломат ≥ письменник, що стане одним з найближчих друз≥в –афаел¤, розпов≥в у своњй знаменит≥й книз≥ УѕридворнийФ про товариство У≥деальних людейФ, ¤ке з≥бралос¤ тод≥ в урб≥нському замку. –озважалос¤ товариство декламац≥Їю в≥рш≥в, диспутами на теми про найвищ≥ людськ≥ досконалост≥, аматорськими виставами, музикою. Ќезр≥вн¤нною грац≥Їю в танц≥ в≥др≥зн¤лис¤ ћаргарита √онзаго, „езаре √онзаго добре сп≥вав, Ѕальтазар  аст≥льйоне та √онзаго склали панег≥ричного в≥рша на честь герцогин≥ ™лизавети (дружини володар¤ замку), де вивели њњ у двох образах: богин≥ урб≥нського замку ≥ н≥мфи √алатењ - уособленн¤ спок≥йного мор¤, виблискуючого п≥д промен¤ми сонц¤. як поет –афаель ще не м≥г з ними змагатис¤ (п≥зн≥ше в≥н складатиме в≥рш≥ ще л≥пш≥) , але живописний панег≥рик на честь герцогин≥ в≥н створив, пор≥вн¤вши њњ з самою д≥вою ћар≥Їю.  артина У«аручини ћар≥њФ (тепер у ћ≥ланському музењ) композиц≥йною схемою, нав≥ть окремими постат¤ми нагадуЇ твори ѕерудж≥но. јле наск≥льки у –афаел¤ ≥ позщи, ≥ арх≥тектура, ≥ обличч¤ гарн≥ш≥, вишукан≥ш≥, ск≥льки в його стил≥ недос¤жноњ дл¤ вчител¤ аристократичноњ раф≥нованост≥! „ист≥ Усв¤тков≥Ф фарби, Умузичн≥Ф ритми л≥н≥й, УбалетнаФ грац≥¤ рух≥в ћар≥њ та …осипа (¤кий всупереч ™вангел≥ю, зображений гарновитою й стрункою молодою людиною) - в усьому цьому в≥дбилас¤ своЇр≥дна атмосфера урб≥нського двору.

Ќе дивно, що, перебуваючи в аристократичному середовищ≥, звертаЇтьс¤ художник ≥ до УрицарськогоФ сюжету - битви √еорг≥¤ з драконом (Ћондонська Ќац≥ональна галере¤). ƒивл¤чись на картину, згадуютьс¤ рицарськ≥ романи, ≥тал≥йська поез≥¤ ’≤V ст., а фарби, ч≥тк≥сть в≥дтворенн¤ численних деталей примушують пригадати п≥зньоготичну французьку м≥н≥атюру - найвишукан≥ше з усього, що породила зах≥дноЇвропейська культура.

√екцог ¬≥добальдо розум≥в, що м≥сц¤ –афаел¤ вже не при двор≥, а у найвидатн≥шому художньому осередку ≤тал≥њ - ‘лоренц≥њ. « рекомендац≥йним листом до голови ур¤ду ‘лорент≥йськоњ республ≥ки ѕТЇтро —адер≥н≥ дванадц¤тир≥чний маестро прибуваЇ до славнозв≥сного м≥ста.

¬супереч спод≥ванн¤м, замовлень в≥д —одер≥н≥ –афаель не отримав, але роботи йому не бракувало. “а под≥Їю в його житт≥ стало знайомство з творами ћ≥келанджело ≥ Ћеонардо, з ¤кими завд¤ки ѕеруджино в≥н познайомивс¤ особисто. “ут в≥н знайшов соб≥ друга ≥ порадника ‘ра Ѕартоломео, хоч ≥ не ген≥ального, але визначного майстра. ¬≥н остаточно в≥д≥йшов в≥д манери ѕерудж≥но, в≥д традиц≥њ серендньов≥чч¤. Ѕагато чого навчив його Ћеонардо, але в≥н не став його сл≥пим насл≥дувачем. “ема мадонни, ¤к ≥ ран≥ше, лишаЇтьс¤ дл¤ нього улюбленою, але мадонни, створен≥ у ‘лоренц≥њ, знаменують новий етап в його творчост≥.  раща з них Ућадонна на зеленому луз≥Ф (1506, в≥денський музей).

¬ ≥нш≥й картин≥, виконан≥й у ‘лоренц≥њ, художник представив Усв¤ту родинуФ. ÷е ерм≥тажна Ућадонна з безбородим …осипомФ.

” цьому твор≥ в загострен≥й форм≥ в≥дбилис¤ два напр¤мки, ¤кими однаково м≥г ≥ти –афаель: ≥деал≥зуючий ≥ суворо реал≥стичний, ближчий до так званого п≥вн≥чного ¬≥дродженн¤, н≥ж до ≥тал≥йського –енесансу.

Ќе виключено, що в 1505 роц≥ в≥дбулос¤ знайомство з ≤льбрехтом ƒюрером - одним з найвидатн≥ших представник≥в н≥мецького ¬≥дродженн¤, ¤кий тод≥ перебував в ≤тал≥њ ≥, в≥рог≥дно в≥дв≥дав ‘лоренц≥ю. в≥домо принайм≥, що ƒюрер переслав –афаелев≥ св≥й малюнок ≥ той його збер≥гав, ¤к дорогу рел≥кв≥юю.

Ќа к≥нець перебуванн¤ –афаел¤ у ‘лоренц≥њ ≥ ћ≥келанджело, ≥ Ћеонардо њњ залишили. ѕерший працював у рим≥ - солиц≥ папськоњ держави, другий - у ћ≥лан≥. ≤ хоч –афаель визнаний майстер у ‘лоренц≥њ, можна твердити, що такоњ гучноњ св≥товоњ слави, що лунаЇ кр≥зь в≥ки, в≥н не мав би, ¤кби щаслива дол¤ не привела його до риму в 1508 роц≥.

ѕри двор≥ папи ёл≥¤ ≤≤ мав в≥н впливових знайомих, у числ≥ ¤ких були його земл¤к ≥ далекий славнозв≥сний зодчий ѕТЇтро Ѕроманте ≥ ѕТЇро Ѕембо, вчений та письменник, частий г≥сть урб≥нського замку. Ќарешт≥, сам папа був уц сво¤цтв≥ з герцогом да ћонтефельтро. ќтож не дивно, що в –им≥ на двадц¤типТ¤тир≥чного урб≥нц¤ чекало добре прийманн¤.

јмб≥ц≥њ ёл≥¤ були неос¤жн≥. Ѕраманте мав спорудити найб≥льший ≥ найпрекрасн≥ший у св≥т≥ храм - собор —в. ѕетра. ” цьому мсобор≥ ћ≥келанджело мав збудувати величну гробницю, у ¤к≥й спочине ёл≥й; у своњх апартаментах, у ¬атиканському палац≥, ¤к≥ вже були почасти розписан≥ видатними художниками - ѕТЇтро делла ‘ранческо, —одомою, Ћукою —иньйорелл≥ та ≥ншими менш знаними, - вир≥шив папа перетворити на прижиттЇвий памТ¤тник своњй особ≥.

Ќарешт≥, й каплиц¤ св. —≥кста, заступника роду –еверо, з ¤кого походив ёл≥й, мала перетворитис¤ на мистецьке диво: папа змусив ћ≥келанджело в≥дкласти на пот≥м працю над гробницею й розписатифресками плафон каплиц≥. ћ≥келанджело обуривс¤ й ут≥к до ‘лоренц≥њ (щоправда ненадовго). “од≥ ёл≥й доручаЇ розпис стану –афаелев≥: хай зрозум≥Ї впертий флорент≥Їць, що не Ї незам≥нним майстром.

1	2

Ќазва: –енесанс
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (2459 прочитано)