ѕол≥толог≥¤ > ¬лада ¤к соц≥альний феномен

¬лада ¤к соц≥альний феномен

ѕлан

1. ¬лада ¤к системоутворюючий чинник пол≥тичноњ системи.

2. ќсновн≥ концепц≥њ пол≥тичноњ влади.

3. ‘орми та механ≥зм пол≥тичноњ влади.

4. ѕон¤тт¤ лег≥тимност≥ та принцип под≥лу влади.

1. ¬лада ¤к системоутворюючий чинник пол≥тичноњ системи

¬лада Ї одн≥Їю з фундаментальних засад пол≥тичного розвитку сусп≥льства. ¬она маЇ правовий, економ≥ч≠ний, духовно-≥деолог≥чний характер, ≥снуЇ скр≥зь, де на¤в≠н≥ будь-¤к≥ ст≥йк≥ об'Їднанн¤ людей, т≥сно пов'¤зана з пол≥тичною сферою, Ї засобом зд≥йсненн¤ ≥ способом утвердженн¤ певноњ пол≥тики. ѕол≥тична влада виник≠ла ран≥ше за владу державну ≥ визначаЇ реальну здатн≥сть соц≥альноњ групи чи ≥ндив≥да ви¤вл¤ти свою волю. ¬она Ї нев≥д'Їмною складовою загального визначенн¤ влади ¤к форми соц≥альних в≥дносин, ¤к≥й властивий всеохоплюючий характер, здатн≥сть проникати в ус≥ сфери людськоњ д≥¤льност≥.

Ѕудь-¤ка система маЇ системоутворюючий компонент. ƒл¤ пол≥тичноњ системи ним Ї пол≥тична влада. ¬она ≥н≠тегруЇ вс≥ елементи системи, навколо нењ точитьс¤ пол≥≠тична боротьба, вона Ч джерело соц≥ального управл≥нн¤, ¤ке, в свою чергу, Ї засобом зд≥йсненн¤ влади. ќтже, вла≠да Ї необх≥дним регул¤тором життЇд≥¤льност≥ сусп≥льст≠ва, його розвитку та Їдност≥.

√алузь пол≥тичноњ науки, ¤ка досл≥джуЇ владу, називаЇтьс¤ кратолог≥Їю, а вчен≥, ¤к≥ анал≥зують њњ Ч кратологами. ѕол≥тологи по-р≥зному тлумачать пон¤тт¤ УвладаФ. Ќайприйн¤тн≥шим Ї визначенн¤ њњ ¤к здатност≥, права ≥ можливост≥ розпор¤джатис¤ ким-небудь або чим-небудь, вир≥шальне впливати на дол≥, повед≥нку та д≥¤ль≠н≥сть людей за допомогою авторитету, вол≥, примусу, си≠ли тощо.

ѕол≥тична влада Ч здатн≥сть ≥ можлив≥сть зд≥йснювати визна≠чальний вплив на д≥¤льн≥сть, повед≥нку людей та њх об'Їднань за допомогою вол≥, авторитету, права, насильства; орган≥зац≥йно-управл≥нський та регул¤тивно-контрольний механ≥зм зд≥йсненн¤ пол≥тики.

Ѕ≥льш≥сть вчених вважаЇ, що джерелом влади Ї пол≥тичне пануванн¤, ¤ке постаЇ ¤к пануванн¤ ≥нтересу, маЇ багато форм, основною з ¤ких влада. ” пол≥тичн≥й прак≠тиц≥ ≥нколи помилково тлумачать навпаки, що влада Ч джерело пануванн¤. јвтори таких тлумачень не врахову≠ють, що дл¤ завоюванн¤ влади необх≥дно спершу стати реальною пол≥тичною пан≥вною силою ≥ завоювати владу, а дал≥ Ч закр≥пити своЇ пануванн¤.

ѕон¤тт¤ Упол≥тична владаФ ширше в≥д пон¤тт¤ Удержавна владаФ:

ѕо-перше, пол≥тична влада виникла ран≥ше в≥д державноњ, ще в додержавну добу.

ѕо-друге, не кожна пол≥тична влада Ї владою державною (наприк≠лад, влада парт≥й, рух≥в, громадських орган≥зац≥й), хоча будь-¤ка державна влада Ч завжди пол≥тична.

ѕо-третЇ, державна влада специф≥чна: т≥льки вона волод≥Ї монопо≠л≥Їю на примус, правом видавати закони тощо. ѕроте, окр≥м примусу, вона послуговуЇтьс¤ ≥ншими засобами впливу: переконанн¤м, ≥деолог≥чними, економ≥чними чинниками тощо.

ƒержавна влада Ч вища форма полпичноњвлади, що спираЇтьс¤ на спец≥альний управл≥нсько-владний апарат≥ волод≥Ї монополь≠ним правом на виданн¤ закон≥в, ≥нших розпор¤джень ≥ акт≥в, обов'¤зкових дл¤ всього населенн¤.

ƒержавна влада функц≥онуЇ за пол≥тико-mepumop≥альним принципом. ÷е означаЇ, що вона не визнаЇ н≥≠¤ких родових в≥дм≥нностей, а закр≥плюЇ населенн¤ за певною географ≥чною територ≥Їю ≥ перетворюЇ його у сво≠њх п≥дданих (монарх≥¤) або у своњх громад¤н (республ≥ка). ƒержавна влада Ч суверенна, тобто верховна, самост≥йна, повна ≥ непод≥льна в межах державних кордон≥в та неза≠лежна ≥ р≥вноправна в зовн≥шн≥х зносинах.

«агалом проблема теоретичного анал≥зу пол≥тичноњ влади пол¤гаЇ у з'¤суванн≥ трьох питань:

сутн≥сть влади (кому вона служить?);

зм≥ст влади (у чињх руках перебуваЇ?);

форма влади (¤к вона орган≥зована, ¤кими Ї апа≠рат ≥ методи њњ зд≥йсненн¤).

’арактеристика пол≥тичноњ влади потребуЇ розгл¤ду питанн¤ про њњ суб'Їкт ≥ об'Їкт.

—уб'Їкт пол≥тичноњ влади. Ќим Ї джерело активноњ предметно-практичноњ пол≥тичноњ д≥¤льност≥, спр¤мованоњ на об'Їкт. ≤снуЇ думка, що пон¤тт¤ Усуб'Їкт владиФ ≥ Унос≥й владиФ нетотожн≥. —уб'Їкт влади Ч це соц≥альн≥ групи, насамперед пан≥вн≥ класи, пол≥тичн≥ ел≥ти, окрем≥ л≥дери; нос≥њ влади Ч державн≥ та ≥нш≥ пол≥тичн≥ орган≥≠зац≥њ, органи ≥ установи, утворен≥ дл¤ реал≥зац≥њ ≥нтерес≥в пол≥тичне дом≥нуючих соц≥альних груп. “акий под≥л Ї в≥дносним. ѕобутуЇ й ≥нша класиф≥кац≥¤ владних суб'Їк≠т≥в. «г≥дно з нею суб'Їкти влади умовно под≥л¤ють на первинн≥ й вторинн≥:

1. ѕервинним суб'Їктом за республ≥канського, демо≠кратичного правл≥нн¤ Ї народ Ч нос≥й суверен≥тету ≥ Їди≠не джерело влади в держав≥. ¬≥н зд≥йснюЇ владу безпосе≠редньо ≥ через органи державноњ влади та м≥сцевого само≠вр¤дуванн¤. ѕон¤тт¤ народ неоднор≥дне: основними суб'Їктами влади Ї велик≥ групи населенн¤, об'Їднан≥ сп≥льн≥стю кор≥нних ≥нтерес≥в ≥ ц≥лей; неосновними Ч невелик≥ етн≥чн≥ групи, рел≥г≥йн≥ громади тощо.

2. ¬торинн≥ суб'Їкти нос≥њв влади Ч мал≥ групи, пред≠ставницьк≥ колективи, парт≥њ, асоц≥йован≥ групи, групи партикул¤рних (приватних, неоф≥ц≥йних) ≥нтерес≥в тощо. —уверенним суб'Їктом пол≥тичноњ влади Ї громад¤нин держави, над≥лений конституц≥йними правами та обов'¤зками. —уттЇву роль у владних в≥дносинах в≥д≥грають пол≥тичн≥ л≥дери. Ќасл≥дки њхньоњ пол≥тики, ¤к в≥домо, р≥зн≥: прогресивн≥ й регресивн≥, пл≥дн≥ та безпл≥дн≥, бла≠гополучн≥ й траг≥чн≥. ≤, нарешт≥, сукупним (колектив≠ним) нос≥Їм пол≥тичноњ влади Ї сама пол≥тична система сусп≥льства ¤к спос≥б орган≥зац≥њ ≥ розвитку соц≥альних сп≥льнот ≥ њх стосунк≥в.

ќб'Їкт пол≥тичноњ влади. ÷е ¤вища ≥ процеси пол≥тич≠ноњ сфери, на ¤к≥ спр¤мована д≥¤ суб'Їкт≥в пол≥тики. ƒо розум≥нн¤ об'Їкта влади треба п≥дходити д≥алектичне, оск≥льки певн≥ суб'Їкти ≥ об'Їкти влади можуть м≥н¤тись м≥сц¤ми залежно в≥д обставин ≥ рол≥. —каж≥мо, класи, соц≥альн≥ групи, етн≥чн≥ сп≥льноти, окрем≥ громад¤ни, гро≠мадсько-пол≥тичн≥ орган≥зац≥њ Ї суб'Їктами або нос≥¤ми пол≥тичноњ влади, водночас вони ≥ стосунки м≥ж ними Ї об'Їктами владного впливу. ƒо об'Їкт≥в пол≥тичноњ влади в≥днос¤ть також ус≥ сфери сусп≥льного житт¤ Ч економ≥чну, духовну, соц≥альну, науково-техн≥чну тощо, сусп≥ль≠ство загалом.

| ѕочаток документу | “еми лекц≥й |

2. ќсновн≥ концепц≥њ пол≥тичноњ влади

Ќа сьогодн≥ в науков≥й л≥тератур≥ ≥снуЇ понад 300 визначень влади. ≤снуванн¤ багатьох концепц≥й влади Ї св≥дченн¤м творчих пошук≥в ≥ водночас недостатньоњ вивченост≥ проблеми.

Ќормативно-формал≥стична концепц≥¤. «г≥дно з нею джерелом ≥ зм≥стом влади Ї система норм, передус≥м, правових. ≤нколи цю концепц≥ю називають лег≥тим≥стською (лат. legitimus Ч законний). ¬она виходить з того, що закон виступаЇ ≥ ¤к правовий, ≥ ¤к моральний чин≠ник, ¤кий маЇ юридичну силу. √либок≥ ≥сторичн≥ корен≥ ц≥Їњ обставини породили лег≥тим≥зм ¤к пол≥тичну конце≠пц≥ю, головна ≥де¤ ¤коњ пол¤гаЇ в абсолютизац≥њ правових норм влади. як пол≥тична доктрина вченн¤ постало в IXЧIII ст. до н. е. за ≥снуванн¤ абсолютноњ монарх≥њ. “од≥ державна влада реал≥зовувала абсолютну владу правител¤, д≥¤ла деспотично, а в управл≥нн≥ була вкрай бю≠рократизованою. Ќин≥ в демократичних державах лег≥ти≠м≥зм базуЇтьс¤ на звеличенн≥ закону Ч основноњ регулюючоњ норми.

ќрган≥стична концепц≥¤. ѓњ зм≥стом Ї р≥зн≥ верс≥њ функц≥онал≥зму, структурал≥зму й сол≥даризму, що ви≠значають загальносусп≥льн≥ функц≥њ влади, ¤к≥ применшують або ≥гнорують њњ класовий характер. Ќаприклад, за структурно-функц≥онал≥стською теор≥Їю влада Ч це особливий вид в≥дносин м≥ж управл¤ючими ≥ п≥длегли≠ми. –оль особи в пол≥тичн≥й систем≥ ч≥тко визначена: п≥дтримка ≥снуючоњ сусп≥льноњ системи.

” р≥чищ≥ орган≥стичноњ концепц≥њ влади перебуваЇ й ел≥тна теор≥¤ влади. ¬иникненн¤ њњ обірунтовуЇтьс¤ ≥с≠нуванн¤м у сусп≥льств≥ ел≥ти (фран. elite Ч краще, доб≥≠рне, вибране), покликаноњ управл¤ти масами людей неел≥тного стану, ус≥ма соц≥альними процесами в сусп≥льс≠тв≥ (≥тал≥йськ≥ вчен≥ ћоска, ѕарето, н≥мецький досл≥дник ћ≥хельс та ≥н.). ўодо розум≥нн¤ сутност≥ ел≥ти нин≥ немаЇ одностайност≥. ќдн≥ в≥днос¤ть до нењ найак≠тивн≥ших у пол≥тиц≥, ≥нш≥ Ч високопрофес≥йних чи багатих ос≥б. “ак чи ≥накше, ц¤ концепц≥¤ стверджуЇ вин¤т≠ков≥сть нос≥њв влади, вважаючи ел≥ту суто пол≥тичним ¤вищем, незалежно в≥д сфери впливу. ќднак ≥сторичний прогрес вона розгл¤даЇ ¤к сукупн≥сть цикл≥в зм≥ни пану≠ючих ел≥т (Уколооб≥г ел≥тФ). ÷¤ концепц≥¤ вважаЇ ≥дею народного суверен≥тету утоп≥чним м≥фом (один з њњ посту≠лат≥в гласить, що народ в≥дсторонений в≥д влади), ствер≠джуЇ, що соц≥альна нер≥вн≥сть Ч основа житт¤. —триж≠нем теор≥њ ел≥т Ї абсолютизац≥¤ в≥дносин владарюванн¤ одних ≥ п≥дкоренн¤ ≥нших. ¬лада виникаЇ ¤к ≥манентна (внутр≥шньо зумовлена) властив≥сть пост≥йно ≥снуючоњ в сусп≥льств≥ ел≥ти. ѕравда, де¤к≥ зах≥дн≥ досл≥дники критикують цю тер≥ю за те, що вона не враховуЇ ≥снуванн¤ Усереднього класуФ, ¤кий становить б≥льш≥сть населенн¤ розвинутих сусп≥льств, н≥велюючи њхню соц≥альну пол¤ризован≥сть та ел≥тн≥сть.

—уб'Їктивно-психолог≥чна концепц≥¤. ¬она по¤снюЇ владу ¤к вроджений ≥нстинктивний пот¤г людини до влади, пануванн¤ аж до агрес≥њ. —еред доктрин Ч б≥хев≥-ористська теор≥¤ влади. ¬она ор≥ЇнтуЇ на досл≥дженн¤ ≥ндив≥дуальноњ повед≥нки людей у сфер≥ владних в≥дно≠син, а прагненн¤ до влади проголошуЇ дом≥нуючою ри≠сою людськоњ повед≥нки ≥ св≥домост≥. ¬ладу тлумачить ≥ ¤к мету, ≥ ¤к зас≥б. «г≥дно з погл¤дами американського пол≥толога √. Ћассуела, будь-¤кий вплив на пол≥тику прир≥внюЇтьс¤ до прагненн¤ влади. ” пол≥тиц≥ все Ї вла≠дою, а будь-¤ка влада Ї пол≥тикою. ƒо суб'Їктивно-психолог≥чного напр¤му примикаЇ ≥струментал≥стський п≥дх≥д до розум≥нн¤ влади Ч зведенн¤ њњ до використанн¤ певних засоб≥в, зокрема насильства ≥ примусу тощо.

1	2	3

Ќазва: ¬лада ¤к соц≥альний феномен
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (5489 прочитано)