ѕол≥толог≥¤ > Ћег≥тимн≥сть влади

Ћег≥тимн≥сть влади

1 ¬ступ

2 ¬лада ¤к сусп≥льно-пол≥тичне ¤вище

3 Ћег≥тимн≥сть влади

4 Ћегал≥зац≥¤ державноњ влади

5 «наченн¤ лег≥тимност≥

6 ¬исновок

Ћег≥тимн≥сть Ц широке та складне ¤вище, ¤ке виражаЇ звТ¤зок ≥нтерес≥в з внутр≥шньою оц≥нкою людей, ¤ка залежить в≥д њх стверджень, св≥тосприйн¤тт¤ та повс¤кденного житт¤. Ћег≥тимн≥сть може бути частковою та нав≥ть неузгодженою, оск≥льки в сусп≥льств≥ ≥снують р≥зн≥ прошарки населенн¤ з р≥зними ≥нтересами. ѕрот¤гом усього розвитку сусп≥льства люди по-р≥зному розум≥ли саме значенн¤ лег≥тимност≥ та пон¤тт¤ про ≥деальну державу. ќднак лег≥тимн≥сть завжди мала вир≥шальне значенн¤ дл¤ держави, бо в≥д цього залежало майбутнЇ ≥снуючого режиму.

ѕон¤тт¤ влади Ї одним ≥з центральн≥ших у сучасн≥й пол≥толог≥њ. ¬оно даЇ ключ до розум≥нн¤ пол≥тичних ≥нститут≥в, пол≥тичних рух≥в ≥ самоњ пол≥тики. ¬изначенн¤ пол≥тичноњ влади, њњ сутност≥ маЇ найважлив≥ше значенн¤ дл¤ розум≥нн¤ природи пол≥тики та держави, уможливлюЇ виокремленн¤ пол≥тики й пол≥тичних в≥дносин з ус≥Їњ сукупност≥, соц≥альних в≥дносин. ¬лада Ц це основний елемент, що звТ¤зуЇ пол≥тичну систему сусп≥льства в одне ц≥ле.

ѕон¤тт¤ УвладаФ в побут≥ ≥ в науков≥й л≥тератур≥ розум≥ють по-р≥зному. ‘≥лософи говор¤ть про владу над обТЇктивними законами сусп≥льства, соц≥ологи Ц про владу соц≥альну, економ≥сти-про владу господарську, психологи Ц про владу людини над собою.

ѕол≥тична влада ¤к один з найважлив≥ших ви¤в≥в, характеризуЇтьс¤ реальною здатн≥стю даного класу, групи, ≥ндив≥да проводити свою волю, що виражена в пол≥тиц≥. Ќа в≥дм≥ну в≥д пол≥тичноњ влади, державна влада не обовТ¤зково використовуЇ примус дл¤ дос¤гненн¤ своњх ц≥лей. ћожуть бути використан≥ ≥деолог≥чн≥, економ≥чн≥ та ≥нш≥ засоби впливу, однак лише державна влада волод≥Ї монопол≥Їю на те, щоб примусити член≥в сусп≥льства виконувати њњ задуми.

ѕол≥тична влада спираЇтьс¤ на так≥ засоби, ¤к примус, лег≥тимн≥сть, угоду. ¬≥дпов≥дно до цих засоб≥в, залежно в≥д того, ¤кий з них найб≥льше абсолютизуЇтьс¤, вир≥зн¤ють так≥ парадигми влади, ¤к примус, лег≥тимн≥сть та угода.

¬ сучасному цив≥л≥зованому св≥т≥ влада використовують узаконен≥ засоби примусу, тобто вона впливаЇ на громад¤н, коли вони порушують ≥снуюч≥ правов≥ норми.  р≥м узаконених засоб≥в примусу, влада використовуЇ й незаконн≥: об≥ц¤нки, п≥дкуп, шантаж, штучне створенн¤ перешкод, формуванн¤ ≥люз≥й, створенн¤ додаткових джерел залежност≥ в≥д влади.

ѕарадигма лег≥тимност≥, сформована ћ.¬ебером, передбачаЇ, що влада ірунтуЇтьс¤ здеб≥льшого на дов≥р≥ п≥дданих або громад¤н до нењ. ÷¤ дов≥ра або ступ≥нь визнанн¤ сусп≥льством законноњ влади може бути рац≥ональною або нерац≥ональною.

якщо ћ. ¬ебер вид≥л¤в три типи лег≥тимност≥, то в сучасн≥й пол≥тичн≥й науц≥ њх нал≥чують с≥м: традиц≥йний, хоризматичний, правничо-рац≥ональний,рац≥онально-ц≥льовий,соц≥ально-евдемон≥чний ≥ нац≥онально-патр≥отичний.

“радиц≥йна лег≥тимн≥сть ірунтуЇтьс¤ на визнанн≥ тих пол≥тичних д≥й, що в≥дпов≥дають ц≥нност¤м ≥ нормам традиц≥йноњ пол≥тичноњ культури.

¬ сучасних умовах в б≥льшост≥ крањн традиц≥њ мають пор≥вн¤но невелике значенн¤ дл¤ лег≥тимност≥ державноњ влади, але це не означаЇ, що вони не використовуютьс¤ дл¤ њњ зм≥цненн¤ та створенн¤ у¤влень про њњ законн≥сть, обгрунтованн≥сть.

“радиц≥йн≥ способи лег≥тимност≥ державноњ влади повТ¤зан≥ з особливою роллю рел≥г≥њ. ¬ мусульманських та в де¤ких Ївропейських крањнах ≥снуЇ державна рел≥г≥¤. ѕроте, в Ївропейських крањнах ≥снуванн¤ та особливий статус державноњ церкви не обмежуЇ свободи в≥роспов≥данн¤, але державна церква отримуЇ субсид≥њ з державного бюджету. √олова держави, монарх, повинен в≥дноситис¤ до державноњ церкви. “ака позиц≥¤ монарха надаЇ йому додатковоњ лег≥тимност≥ в у¤вленн≥ в≥руючих, особливо приверженц≥в державноњ рел≥г≥њ.

’оризматична лег≥тимн≥сть передбачаЇ визнанн¤ вин¤ткових рис ≥ зд≥бностей пол≥тичного л≥дера; вона найб≥льш нестаб≥льна через так≥ обставини: виникаЇ проблема спадкоЇмност≥ влади, оск≥льки немаЇ ким зам≥нити хоризматичного л≥дера; збереженн¤ хоризми вимагаЇ в≥д пол≥тичного л≥дера поЇднанн¤ двох несум≥сних принцип≥в Ц уникнути Укосност≥Ф ≥ не втратити любов≥ народу; зм≥на пол≥тичного л≥дера може призвести до зм≥ни пол≥тичноњ системи крањни.

Ќа в≥дм≥ну в≥д традиц≥йноњ влади, нос≥Їм ¤коњ може бути ≥ колектив, хоризматична влада може бути т≥льки ≥ндив≥дуальною. ¬≥ра у надприроднього Їгипетського фараона, хоризма Удоброго цар¤Ф, зм≥цнювали њх владу.

¬ сучасних умовах хоризматична влада зустр≥чаЇтьс¤ значно менше, н≥ж ран≥ше, але вона можлива ≥ в умовах диктатур, ≥ за умов демократичноњ влади, буваЇ в розвинутих крањнах, проте, в основному зустр≥чаЇтьс¤ у в≥дсталих крањнах, де ≥снують залишки патр≥архально-общинних в≥дносин. ¬ демократичних крањнах елементи хоризматичноњ влади властив≥ кер≥внику держави, а там, де в≥н не маЇ ≥стотних повноважень Ц премТЇр-м≥н≥стру. ќднак елемент хоризми не Ї головним у влад≥ л≥дера демократичноњ крањни. «начну роль хоризма маЇ в тотал≥тарних державах.

≤нод≥ хоризма повТ¤зана з тривал≥стю перебуванн¤ на чол≥ держави. ƒл¤ зм≥цненн¤ хоризматичноњ влади в багатьох крањнах використовуютьс¤ р≥зноман≥тн≥ паради, демонстрац≥њ та ≥нш≥ заходи.

ѕравничо-рац≥ональна лег≥тимн≥сть випливаЇ з визнанн¤ сусп≥льством пол≥тичних д≥й у рамках ≥снуючоњ системи права.

–ац≥онально-ц≥льова лег≥тимн≥сть виходить з переконанн¤, що пол≥тична система лише тод≥ Ї спри¤тливою ≥ г≥дною п≥дтримки, коли вона забезпечуЇ виконанн¤ поставлених ц≥лей.

÷ей тип Ї найб≥льш поширеними в сучасному св≥т≥, особливо в демократичних крањнах. Ќаселенн¤ п≥дтримуЇ або не п≥дтримуЇ ≥снуючу владу, спираючись на власне оц≥нюванн¤ заход≥в ц≥Їњ влади. Ќе лозунги та об≥ц¤нки, а практична робота орган≥в державноњ влади Ї основою рац≥онально-ц≥льовоњ лег≥тимност≥.

≤снуЇ дек≥лька засоб≥в рац≥ональноњ лег≥тимност≥. ¬ажливим спосорбом лег≥тимност≥ Ї референдум Ц голосуванн¤ громад¤н з приводу певного питанн¤. ≤снуЇ дек≥лька види референдум≥в, однак дл¤ лег≥тимност≥ маЇ значенн¤ лише вир≥шаючий та консультативний референдуми. ўоб бути лег≥тимним, референдум в б≥льшост≥ крањн передбачаЇ участь б≥льшост≥ населенн¤. ¬елике значенн¤ також мають вибори ур¤ду чи кер≥вника держави.

Ќа м≥жнародн≥й арен≥ засобом лег≥тимност≥ може бути м≥жнародно-правове визнанн¤ держави та ур¤ду.

” друг≥й половин≥ ’’ ст. розповсюдженн¤ отримала орган≥зац≥¤ Укруглих стол≥вФ, на ¤ких колишн≥м колон≥¤м надавалась незалежн≥сть або при переход≥ тотал≥тарних держав до нового устрою.

‘ормою рац≥онально-ц≥льовоњ лег≥тимност≥ може бути сусп≥льний догов≥р. ¬≥н не маЇ юридичноњ сили, однак за певних умов може стати доброю основою лег≥тимност≥ державноњ влади.

≤снують й ≥нш≥ засоби лег≥тимац≥њ державноњ влади: сусп≥льна незалежна експертиза, конституц≥ональний догов≥р та ≥н. ”с≥ ц≥ заходи робл¤ть державну владу в≥дкритою дл¤ народу. Ќезалежно в≥д засобу рац≥онально-ц≥льовоњ лег≥тимност≥ головне значенн¤ маЇ зм≥стовна сторона. Ћег≥тимн≥сть влади, насамперед, залежить в≥д њњ практичноњ д≥¤льност≥ та њњ внутр≥шньоњ та зовн≥шньоњ пол≥тики.

—оц≥ально-евдемон≥чна лег≥тимн≥сть пол¤гаЇ у здатност≥ пол≥тичноњ системи забезпечити населенню високий р≥вень житт¤ ≥ створити ≥люз≥ю њњ п≥клуванн¤ про добробут народу.

Ќац≥онально-патриотична лег≥тимн≥сть визначаЇ нац≥ональн≥ символи, ритуали, м≥фи, успадкован≥ в≥д попередн≥х нац≥онально-державних утворень.

Ћег≥тимн≥сть на засадах участ≥ передбачаЇ обірунтуванн¤ ≥деолог≥Їю ≥ практикою ≥снуючоњ пол≥тичноњ системи, необх≥дност≥ широкоњ участ≥ громад¤н у д≥¤льност≥ пол≥тичних ≥нститут≥в ≥ њхню в≥ру в можлив≥сть впливати на владу.

ѕроте, жодна лег≥тимна система не ірунтуЇтьс¤ на ¤комусь одному вид≥ лег≥тимност≥, а поЇднуЇ, ¤к правило, дек≥лька. ѕ≥дкреслюючи важливу роль лег≥тимност≥ у забезпеченн≥ функц≥онуванн¤ влади, треба зазначити, що сучасн≥ тотал≥тарн≥ режими збер≥гали владу не на п≥дстав≥ лег≥тимност≥, а на п≥дстав≥ тотальноњ ≥деолог≥њ та пол≥цейського терору. ƒе¤к≥ режими, особливо в крањнах третього св≥ту, тримаютьс¤ на кланових звТ¤зках кер≥вник≥в ≥ керованих.

—л≥д зауважити, що сучасн≥ типи лег≥тимност≥ переважно ірунтуютьс¤ на рац≥ональних основах, тобто у масов≥й св≥домост≥ дом≥нують т≥, ¤к≥ передбачають визнанн¤ влади в силу конституц≥й ≥ закон≥в, а також в њњ здатност≥ виконувати своњ функц≥њ й в≥ру в те, що характер влади ≥ соц≥альн≥ насл≥дки њњ управл≥нського впливу ц≥лком залежать в≥д громад¤н.

« позиц≥њ парадигми сусп≥льноњ угоди, ¤ка представлена л≥беральними, ≥ неол≥беральними концепц≥¤ми, влада розгл¤даЇтьс¤ в плюрал≥стичному аспект≥ ¤к множинн≥сть владних субТЇкт≥в, котр≥ в правових рамках розпод≥л¤ють владу через узгодженн¤ правових ≥нтерес≥в.

“ри парадигми ≥нтерпретац≥њ пол≥тичноњ влади показують, що вони орган≥чно повТ¤зан≥ м≥ж собою ≥ дом≥нуванн¤ одн≥Їњ з них завжди обумовлено типом пол≥тичного режиму, р≥внем пол≥тичноњ культури, масштабом ≥ темпами модерн≥зац≥йних перетворень.

Ћегал≥зац≥¤ державноњ влади, нерозривно повТ¤зана з процедурами над≥ленн¤ владою њњ нос≥њв, зд≥йснюЇтьс¤ по-р≥зному в умовах р≥зних форм правл≥нн¤ державного режиму. ¬ сучасному св≥т≥ прийн¤то розр≥зн¤ти дв≥ основн≥ форми правл≥нн¤: монарх≥ю та республ≥ку.

1	2

Ќазва: Ћег≥тимн≥сть влади
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (2730 прочитано)