ѕол≥толог≥¤ > ћехан≥зм держави

”правл≥нський апарат повинен бути ≥нструментом орган≥в влади, ¤кий вибраний ≥ контролюЇтьс¤ народом.

—истема державних орган≥в влади.

ƒержавн≥ органи в правов≥й демократичн≥й держав≥ утворюють у сукупност≥ систему, ¤ка маЇ в≥дпов≥дн≥ ознаки. “ака система орган≥в держави характеризуЇтьс¤ Їдн≥стю, ¤ка зумовлена соц≥альною сутн≥стю державних орган≥в, сп≥льн≥стю њх завдань ≥ функц≥й. ÷¤ Їдн≥сть орган≥в виходить ≥з Їдност≥ вол≥ й ≥нтерес≥в народу, ¤кий Ї першоджерелом влади. ƒ≥¤льн≥сть вс≥Їњ системи орган≥в державноњ влади ”крањни маЇ бути спр¤мована на забезпеченн¤ прав людини ≥ громад¤нина, Їдн≥сть системи цих орган≥в про¤вл¤Їтьс¤ в тому, що органи, ¤к≥ њх складають, не розр≥знено, а сум≥сно, перебувають у т≥сн≥й взаЇмод≥њ, взаЇмозвТ¤зку ≥ взаЇмозалежност≥. —истема державних орган≥в ¤вл¤Ї собою ≥ орган≥зац≥йну Їдн≥сть, оск≥льки органи обираютьс¤ або створюютьс¤ ≥ншими; одн≥ керують ≥ншими; одн≥ п≥дзв≥тн≥ й п≥дконтрольн≥ ≥ншими.

”с≥ органи д≥ють на основ≥  онституц≥њ та «акон≥в ”крањни. јкти, прийн¤т≥ вищими за належн≥стю органами Ї обовТ¤зковими дл¤ нижчих за належн≥стю. “ак, јкти  аб≥нету ћ≥н≥стр≥в ”крањни Ї обовТ¤зковими дл¤ виконанн¤ м≥н≥стерствами, м≥сцевими держадм≥н≥страц≥¤ми тощо. “аким чином, м≥ж державними органами ≥снуЇ орган≥зац≥йно-правовий звТ¤зок.

—истема орган≥в не Ї незм≥нною. ¬она новел≥зуЇтьс¤ п≥д впливом ≥сторичних, економ≥чних, пол≥тичних, соц≥альних та ≥нших фактор≥в. ÷¤ система зм≥нюЇтьс¤ разом ≥з розвитком держави.

™дн≥сть системи державних орган≥в зумовлюЇ ≥ под≥л њх на складов≥ частини Ц влади державних орган≥в.  онституц≥¤ ”крањни, конституц≥йне законодавство, закр≥плюючи систему ≥ структуру орган≥в державноњ влади, поклали в основу функц≥ональне призначенн¤ в≥дпов≥дних орган≥в, њх роль ≥ м≥сце в державному механ≥зм≥.

¬≥д державних орган≥в сл≥д в≥др≥зн¤ти громадськ≥ орган≥зац≥њ, пол≥тичн≥ парт≥њ, ¤к≥ Ї добров≥льними об`Їднанн¤ми громад¤н ≥ створен≥ на њх основ≥ Їдност≥ ≥нтерес≥в дають на засадах членства, в≥дпов≥дно до своњх статут≥в п≥д певним контролем держави щодо дотриманн¤ законодавства й норм сусп≥льноњ повед≥нки.

ѕол≥тичн≥ парт≥њ Ї вищою формою громадськоњ орган≥зац≥њ, приб≥чник≥в р≥вноњ загальнонац≥ональноњ програми, побудованоњ на ≥деолог≥чному звТ¤зку, добиваЇтьс¤ впливових позиц≥й у зд≥йсненн≥ державноњ влади в орган≥зац≥њ пол≥тичного ≥ громадського житт¤ сусп≥льства. ѕол≥тичн≥ парт≥њ Ц своЇр≥дн≥ посередники м≥ж державною владою ≥ вс≥м сусп≥льством. ѕарт≥њ пропонують, допомагають державн≥й влад≥ обирати найоптимальн≥ший шл¤х вир≥шенн¤ найважлив≥ших державних завдань.

Ќайб≥льш ун≥версальне, об`Їмне м≥сце у систем≥ державних орган≥в займають органи державноњ влади та управл≥нн¤.

ќсобливе м≥сце пос≥дають законодавч≥ органи, на ¤к≥ в≥дпов≥дно до принцип≥в под≥лу влади покладена законодавча, правотворча д≥¤льн≥сть. ¬они приймають закони, ¤к≥ мають найвищу юридичну силу ≥ врегульовують найважлив≥ш≥ сусп≥льн≥ в≥дносини. «аконодавча д≥¤льн≥сть Ц це прерогатива представницьких орган≥в, ¤к≥ обираютьс¤, ¤к правило, на основ≥ загального, пр¤мого, р≥вного виборчого права. Ќа сучасному етап≥ представницька форма реал≥зац≥њ законодавчоњ влади Ї найб≥льш доц≥льною з погл¤ду демократ≥њ ≥ самовр¤дуванн¤ народу. ¬одночас законодавча влада народом може бути реал≥зована через своњх представник≥в у парламентах. Ќарод може приймати закони безпосередньо, шл¤хом референдуму. “ак, зг≥дно ст.3 закону Уѕро всеукрањнськ≥ та м≥сцев≥ референдумиФ предметом всеукрањнського референдуму може бути прийн¤тт¤, зм≥на або скасуванн¤ закон≥в ”крањни чи окремих њх положень. –еферендум Ї досить складною ≥ дорогою процедурою, тому в≥н проводитьс¤ т≥льки з найважлив≥ших питань загальнодержавного значенн¤.

ѕарламент або лег≥слатура Ц вищий загальнонац≥ональний представницький орган державноњ влади, правомочний виконувати на основ≥ конституц≥йних припис≥в законодавчу, установчу та контрольну функц≥њ. ѕопередниками парламент≥в були держан≥ установи —тародавн≥х √рец≥њ та –иму. ” ’≤≤-’≤V ст. ” крањнах ™вропи виникають станово-представницьк≥ установи, ¤к≥ обмежували владу монарха (наприклад, ≥спанськ≥ кортеси, генеральн≥ штати у ‘ранц≥њ). ¬важаЇтьс¤, що англ≥йський парламент ≥снуЇ з 1256 року, коли вперше були скликан≥ збори, ¤к≥ обмежували владу корол¤, ≥ досить широко представл¤ли ≥нтереси крањни. ѕроте, ≥стор≥¤ сучасного парламенту ¤к загальнонац≥онального законодавчого органу починаЇтьс¤ лише п≥сл¤ буржуазних революц≥й XVII-XVIII ст.

¬ерховна –ада ”крањни Ї Їдиним органом законодавчоњ влади в ”крањн≥. ¬она Ї парламентом. ƒо 1992 року у пер≥од м≥ж сес≥¤ми ¬ерховноњ –ади законодавчу владу зд≥йснювала ѕрезид≥¤ ¬ерховноњ –ади шл¤хом внесенн¤ зм≥н ≥ доповнень до чинних законодавчих акт≥в. ¬ерховна –ада за конституц≥Їю ”крањни 1996 року втратила статус найвищого органу державноњ влади та вперше набула вс≥х основних рис парламенту ”крањни Ц Їдиного загальнонац≥онального, представницького, колег≥ального, виборного, однопалатного, пост≥йно д≥ючого органу законодавчоњ влади.

Ќазва г≥лки У«аконодавчаФ не означаЇ, що кр≥м основноњ законодавчоњ д≥¤льност≥ представницький орган не виконуЇ н≥¤коњ ≥ншоњ д≥¤льност≥. Ќе менш важливою функц≥Їю законодавчоњ влади Ї ф≥нансова, ¤ка реал≥зуЇтьс¤ в прав≥ щор≥чно утверджувати бюджет крањни. ќск≥льки парламент Ї безпосередн≥м виразником народного суверен≥тету, народноњ вол≥ та ≥нтерес≥в, то в≥н виконуЇ ще дв≥ додатков≥ функц≥њ:

установчу;

контрольну;

”становча функц≥¤ пол¤гаЇ в тому, що парламент формуЇ або бере участь у формуванн≥ ур¤ду; обираЇ або затверджуЇ на посадах кер≥вник≥в ур¤ду, м≥н≥стерств, в≥домств. Ќаприклад, ¬ерховна –ада даЇ згоду на призначенн¤ премТЇр-м≥н≥стра, √енерального прокурора та ≥нших посадових ос≥б. ѕарламент зд≥йснюЇ контроль за д≥¤льн≥стю п≥дзв≥тних йому державних орган≥в Ц ур¤ду, м≥н≥стерств.

«аконодавча влада внасл≥док свого представницького характеру Ї найб≥льш пол≥тизованим ≥нститутом в≥дносно ≥нших г≥лок влади, де ≥снуЇ пр¤ма конституц≥йна заборона створенн¤ осередк≥в пол≥тичних парт≥й ≥ пол≥тичноњ активност≥. “ому невипадковим Ї те, що в органах законодавчоњ влади Ц парламентах не виключаЇтьс¤, а навпаки, передбачаЇтьс¤ створенн¤ фракц≥й, пол≥тичних парт≥й.

¬иконавч≥ органи Ц це органи, ¤к≥ реал≥зують державну владу у форм≥ орган≥зац≥њ виконанн¤ закон≥в. ¬ищим виконавчим органом у держав≥ Ї ур¤д. —пос≥б його призначенн¤ зумовлений формою правл≥нн¤ пол≥тичними й ≥сторичними особливост¤ми крањни. ƒо виконавчих орган≥в в≥днос¤ть також м≥н≥стерства та ≥нш≥ центральн≥ органи державноњ виконавчоњ влади, ¤к≥ зд≥йснюють кер≥вництво в р≥зних сферах сусп≥льного житт¤. ќчолюЇ цю систему влади  аб≥нет ћ≥н≥стр≥в ”крањни Ц вищи орган виконавчоњ влади. …ого правовий статус визначаЇтьс¤  онституц≥Їю ”крањни та ≥ншими законодавчими актами. ќднак, необх≥дним Ї прийн¤тт¤ закону про  аб≥нет ћ≥н≥стр≥в, що випливаЇ з п.12 ч.1 ст. 92, проте правовий статус  аб≥нету ћ≥н≥стр≥в ”крањни дос≥ не визначено, а пор¤док його д≥¤льност≥ врегульовано тимчасовим регламентом  аб≥нету ћ≥н≥стр≥в ”крањни затвердженим постановою самого  аб≥нету ћ≥н≥стр≥в за є 915 в≥д 5 червн¤ 2000 року.

—труктура  аб≥нету ћ≥н≥стр≥в визначаЇтьс¤ ст.114  онституц≥њ ”крањни. ѕремТЇр-м≥н≥стр керуЇ роботою  аб≥нету ћ≥н≥стр≥в, спр¤мовуЇ њњ на виконанн¤ програми д≥¤льност≥ ур¤ду ”крањни схваленоњ ¬ерховною –адою.

ѕремТЇр-м≥н≥стр призначаЇтьс¤ ѕрезидентом ”крањни за згодою б≥льше н≥ж половини конституц≥йного складу ¬ерховноњ –ади.

¬ президентських республ≥ках (наприклад —Ўј), де ц¤ посада в≥дсутн¤, главою ур¤ду ¤вл¤Їтьс¤ безпосередньо президент.

 аб≥нет ћ≥н≥стр≥в ”крањни маЇ значн≥ повноваженн¤:

забезпечуЇ державний суверен≥тет ≥ економ≥чну самост≥йн≥сть ”крањни, зд≥йснюЇ внутр≥шню ≥ зовн≥шню пол≥тику держави;

забезпечуЇ проведенн¤ ф≥нансовоњ, ц≥новоњ, ≥нвестиц≥йноњ та податковоњ пол≥тики; пол≥тики у сферах прац≥ й зайн¤тост≥, соц≥ального захисту, осв≥ти, науки, культури;

розробл¤Ї проект закону про державний бюджет ”крањни, забезпечуЇ його виконанн¤, подаЇ парламенту зв≥т про його виконанн¤.

 аб≥нет ћ≥н≥стр≥в ”крањни в межах своЇњ  онституц≥њ видаЇ постанови ≥ розпор¤дженн¤, що Ї загальнообовТ¤зковими дл¤ виконанн¤.

 р≥м орган≥в законодавчоњ ≥ виконавчоњ влади д≥ють органи судовоњ влади. ¬они займають самост≥йне м≥сце в систем≥ розпод≥лу влади. —ьогодн≥ проблема взаЇмов≥дносин м≥ж г≥лками державноњ влади Ї одн≥Їю з найб≥льш актуальних та складних ≥ в той же час не достатньо досл≥джених.

÷е певною м≥рою зумовлено тим, що закр≥пивши принцип под≥лу державноњ влади,  онституц≥¤ ”крањни 1996 року залишила недостатньо врегульованим, в≥дкритим питанн¤ про взаЇмод≥ю ≥ сп≥впрацю з окремими структурними елементами влади ¤к вкрай необх≥дну умову забезпеченн¤ стаб≥льност≥ та ефективност≥ влади. ≤гноруванн¤ цього важливого положенн¤ абсолютизм принципу под≥лу влади не спри¤Ї сп≥вроб≥тництву державних орган≥в ≥ консол≥дац≥њ сусп≥льства. ўе ÷ицерон казав: УЌемаЇ держави, ¤кщо закони в н≥й н≥чого не означають, ¤кщо суди зневажен≥, ¤кщо звичай батьк≥вський загашеноФ. «вичайно, це не Їдиний кол≥р нашого сусп≥льства, але Ц переважаючий.

якщо взаЇмов≥дносини законодавчоњ та виконавчоњ влади в ”крањн≥ стали предметом не лише публ≥кац≥й, але й дисертац≥й, досл≥джень, то в≥дносини законодавчоњ ≥ судовоњ влади залишились поза увагою вчених-юрист≥в. јктуальн≥сть таких досл≥джень обумовлена тим, що повна ≥зол¤ц≥¤ цих г≥лок влади вже створила в ”крањн≥ вже серйозн≥ проблеми. ¬заЇмов≥дносини законодавчоњ ≥ судовоњ влади визначаютьс¤  онституц≥Їю та «аконами ”крањни. ¬изначальним у в≥дносинах законодавчоњ ≥ судовоњ влади Ї положенн¤ ст. 19  онституц≥њ ”крањни зг≥дно з ¤кою органи влад, њх посадов≥ особи зобовТ¤зан≥ д≥¤ти лише на п≥дстав≥, в межах повноважень. јнал≥з та з≥ставленн¤ норм  онституц≥њ ”крањни дозвол¤Ї вид≥лити певн≥ напр¤мки у взаЇмод≥њ цих двох г≥лок. Ќасамперед шл¤хом прийн¤тт¤ закон≥в (п.3 ст. 8  онституц≥њ ”крањни) ¬ерховна –ада формуЇ правове поле дл¤ д≥¤льност≥ судовоњ влади, створюЇ дл¤ нењ нормативно-правову базу.

¬ажливою конституц≥йною основою взаЇмод≥њ законодавчоњ та судовоњ влади Ї  онституц≥йний —уд ”крањни. –≥шенн¤  онституц≥йного —уду Ї загальнообовТ¤зковим дл¤ вс≥х г≥лок державноњ влади. ¬ основному через конституц≥йний суд судова влада включаЇтьс¤ в баланс влад, механ≥зм взаЇмод≥њ њх з р≥зними г≥лками влади.

”твердженн¤ правовоњ держави неможливе без зм≥цненн¤ судовоњ влади. «а сучасних умов в ”крањн≥ особливе значенн¤ маЇ встановленн¤ в≥дносин  онституц≥йного —уду ≥з —удами загальноњ юрисдикц≥њ. —еред науковц≥в ≥снують р≥зн≥ концепц≥њ щодо статусу  онституц≥йного —уду, його м≥сце в систем≥ орган≥в державноњ влади.

¬ одному випадку робитьс¤ акцент на особливому статус≥ цього державного органу, ¤к нос≥¤ судовоњ влади, ¤кий не сл≥д ототожнювати з правосудд¤м, оск≥льки його д≥¤льн≥сть функц≥онально не повТ¤зана з судами загальноњ юрисдикц≥њ.

¬ ≥ншому п≥дкреслюЇтьс¤ подв≥йна природа цього органу, ¤кий з одного боку розгл¤даЇтьс¤ ¤к орган правосудд¤ незалежний в≥д ≥нших орган≥в, а з другого, ¤к один з найвищих конституц≥йних орган≥в держави.

’арактер функц≥й суд≥в чималою м≥рою залежить в≥д р≥вн¤ державноњ д≥¤льност≥. ѕерший р≥вень Ц це функц≥њ держави в ц≥лому; другий р≥вень Ц це функц≥њ, ¤к≥ виконують державн≥ структури, трет≥й Ц це функц≥њ окремих державних орган≥в ¤к складових частин державного апарату. „етвертий р≥вень Ц функц≥њ окремих судових ос≥б державних орган≥в. ™ правом≥рний под≥л на базов≥ основи, ¤к≥ в≥дображають сутн≥сний характер держави та њх орган≥в.

¬ л≥тератур≥ висловлювались р≥зн≥ судженн¤ з приводу перел≥ку функц≥й судовоњ влади, окрем≥ з них мають сп≥рний характер. “ак, на думку ƒ.ѕритики до основних функц≥й судовоњ влади сл≥д в≥днести Уреальне забезпеченн¤ принципу верховенства права ≥ повну реал≥зац≥ю вимог законуФ. ” ¬.—мородинського функц≥њ ототожнюютьс¤ не лише ≥з завданн¤м, але певною м≥рою ≥з повноваженн¤ми.

ѕроте переважна б≥льш≥сть автор≥в серед базових функц≥й судовоњ влади вид≥л¤Ї дв≥: правосудд¤ ≥ судовий контроль. “акоњ думки дотримуютьс¤ ≤.ћорочк≥н, ¬.—теф`юк.

” юридичному розум≥нн≥ правосудд¤ Ц це передус≥м безпосередн¤ юридична д≥¤льн≥сть суд≥в.

Ќа мою думку терм≥н правосудд¤ можна сформулювати так: Уѕравосудд¤ Ц це захист судом прав ≥ законних ≥нтерес≥в громад¤н державиФ. ƒл¤ того, щоб украњнський суд став хоча б тр≥шки обТЇктивн≥шим та профес≥йним, сл≥д зм≥нити норму про безстрокове обранн¤ суд≥в на положенн¤ про њх призначенн¤. Ќорма пожиттЇвого обранн¤ суд≥в Ї в √рец≥њ, ѕольщ≥, Ќ≥дерландах, ‘ранц≥њ, Ќ≥меччин≥, ƒан≥њ та в багатьох ≥нших крањнах. ўоправда, там зовс≥м ≥нший р≥вень правосв≥домост≥. ќднак, немаЇ великого значенн¤, на 10 рок≥в обраний той чи ≥нший судд¤, головне, що в≥н повн≥стю п≥дконтрольний адм≥н≥страц≥њ ѕрезидента. ™ багато приклад≥в, коли народних судд≥в не лише зв≥льн¤ли з роботи, але й порушували проти них крим≥нальн≥ справи.

¬ин¤тков≥сть судовоњ влади пол¤гаЇ в тому, що вироки, р≥шенн¤, визначенн¤ та постанови суду обовТ¤зков≥ дл¤ вс≥х державних, громад¤нських орган≥в, посадових ос≥б, громад¤н. Ќос≥¤ми судовоњ влади в≥дпов≥дно до «акону ”крањни Уѕро статус судд≥вФ в≥д 15 грудн¤ 1992 року Ї не лише судд≥-профес≥онали, але й залучен≥ у визначених законом випадках дл¤ зд≥йсненн¤ правосудд¤ народн≥ представники.

ѕравосудд¤ зд≥йснюЇтьс¤ лише судом у формах  онституц≥йного, цив≥льного, господарського, крим≥нального судочинства.

“≥льки суди мають право визнати особу, винну у скоЇн≥ злочину ≥ покарати њњ. Ќ≥¤к≥ позасудов≥ органи не мають права втручатис¤ в зд≥йсненн¤ правосудд¤.

ќднак наша ≥стор≥¤ знаЇ випадки, коли судовою д≥¤льн≥стю, наприклад у пер≥од стал≥н≥зму займалис¤ так≥ позасудов≥ органи ¤к Удв≥йкиФ, Утр≥йкиФ, Уособлив≥ нарадиФ. “ак≥ судов≥ р≥шенн¤ часто-густо ухвалювались за вказ≥вкою компарт≥йних орган≥в.

” пер≥од буд≥вництва правовоњ держави роль судовоњ влади судд≥в ус≥х р≥вн≥в зростаЇ ≥ перед цим у захист≥ прав ≥ свобод та законних ≥нтерес≥в громад¤н, у тому числ≥ ≥ реаб≥л≥тац≥њ незаконно репресованих.

ќкремо у ст. 29  онституц≥њ ”крањни закр≥плено основн≥ засади судочинства, тобто пор¤док судового розгл¤ду справ. ƒо них належать:

законн≥сть (справи розгл¤даютьс¤ ≥ вир≥шуютьс¤ в≥дпов≥дно до закону, вс≥ учасники судочинства д≥ють у сувор≥й в≥дпов≥дальност≥ до њх прав ≥ обовТ¤зк≥в, встановлених законом);

р≥вн≥сть ус≥х учасник≥в судового процесу перед законом ≥ судом (до вс≥х застосовуЇтьс¤ одне законодавство), н≥хто при цьому не маЇ н≥¤ких переваг;

забезпеченн¤ доведеност≥ вини (у раз≥, ¤кщо вину особи не доведено, вона вважаЇтьс¤ невинуватою, особа не зобовТ¤зана доводити свою невинн≥сть, њњ вину мають доводити органи, що висунули обвинуваченн¤).

ѕ≥дтриманн¤ державного обвинуваченн¤ прокурором (прокурор в≥д ≥мен≥ держави висуваЇ обвинуваченн¤ ≥ водночас всеб≥чному повному розгл¤ду справи, винесенн¤ законного р≥шенн¤);

гласн≥сть судового процесу та його повне забезпеченн¤ ≥ ф≥ксуванн¤ техн≥чними засобами; забезпеченн¤ обвинувачуваному права на захист; забезпеченн¤ апел¤ц≥йного та касац≥йного оскарженн¤ р≥шень суду, кр≥м випадк≥в передбачених законом.

 онституц≥Їю ”крањни передбачено створенн¤ нового дл¤ нашоњ держави органу Ц ¬ищоњ –ади ёстиц≥њ (јналог≥чн≥ ≥нститути ≥снують в ≤спан≥њ, ≤тал≥њ, ‘ранц≥њ та де¤ких ≥нших ™вропейських крањнах). ќсновне завданн¤ цього органу пол¤гаЇ в остаточному завершенн≥ процесу в≥дбору кандидатур на посаду судд≥в. ¬≥н же вносить поданн¤ на зв≥льненн¤ судд≥в з посад. ѕро склад ≥ д≥¤льн≥сть ¬ищоњ –ади ёстиц≥њ сказано ≥з ст. 131  онституц≥њ ”крањни.

” механ≥зм≥ нашоњ держави особливе м≥сце пос≥дають органи держави спец≥ального призначенн¤ (контрольн≥ правоохоронн≥ органи, м≥сц¤ позбавленн¤ вол≥, збройн≥ сили). ѓх можна розгл¤дати ¤к окрему ланку механ≥зму держави. ѕрихильники ч≥тких юридичних конструкц≥й, здеб≥льшого вважають ц≥ органи належними до сфери виконавчоњ влади або в основному до виконавчоњ ≥ частково судовоњ влади. ѓх роль в сусп≥льств≥ суттЇво зм≥нилась, виникли нов≥ функц≥њ, нов≥ права ≥ обовТ¤зки. ” звТ¤зку з цим ведутьс¤ дискус≥њ про сп≥вв≥дношенн¤ нових г≥лок влади Ц найчаст≥ше контрольноњ. ѕ≥сл¤ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни в≥дбувс¤ перелом в розвитку конституц≥йного контролю. –≥зко зб≥льшилось число контрольних орган≥в, зТ¤вились њх нов≥ види. ≤нститут конституц≥йного контроль, ≥снуючий т≥льки в де¤ких державах (јвстрал≥¤, —Ўј, „ехословаччина) був введений основним законом √рец≥њ, ≤спан≥њ, ≤тал≥њ. Ѕули створен≥ нов≥ органи контролю (генеральн≥ контролери, народн≥ правозахисники) в багатьох державах введена посада ќбудсмена чи нав≥ть дек≥лькох парламентських ком≥сар≥в з метою нагл¤ду за дотриманн¤м прав людини, законност≥ в арм≥њ. ”крањнська модель омбудсмена маЇ свою специф≥ку, але п≥дкреслюючи нац≥ональну обумовлен≥сть модел≥ ”повноваженого ¬ерховноњ –ади важливо не забувати про зор≥Їнтован≥сть украњнськоњ правовоњ системи на зах≥дн≥ юридичн≥ традиц≥њ.

ƒ≥¤льн≥сть уповноваженого з прав людини спр¤мована на реал≥зац≥ю прогресивних ≥дей у сфер≥ забезпеченн¤ прав людини ≥ громад¤нина. ƒемократичний характер ≥нституту ”повноваженого пол¤гаЇ в тому, що в≥н виконуЇ правозахисну функц≥ю не т≥льки стосовно громад¤н ”крањни , а й щодо ≥ноземц≥в та ос≥б без громад¤нства.

—еред орган≥в спец≥ального призначенн¤ юридична науки прид≥л¤Ї особливу увагу правоохоронним органам. «азвичай, у досл≥вному розум≥нн≥ Управоохоронну д≥¤льн≥стьФ мають вести буквально вс≥ Ц громад¤ни, юридичн≥ особи, органи законодавчоњ та виконавчоњ ≥ судовоњ влади. јле дл¤ переважноњ б≥льшост≥ субТЇкт≥в сусп≥льних в≥дносин под≥бна д≥¤льн≥сть не Ї основною.

“радиц≥йно до числа правоохоронних орган≥в в≥днос¤ть суд, прокуратуру, органи юстиц≥њ, внутр≥шн≥х справ, державноњ безпеки.

ƒо системи правоохоронних орган≥в прил¤гають де¤к≥ ≥нш≥ державн≥ установи ≥ громадськ≥ орган≥зац≥њ, ¤к≥ в≥дпов≥дно до законодавства над≥лен≥ значними повноваженн¤ми у сфер≥ правосудд¤, хоча в ц≥лому њх функц≥њ не звод¤тьс¤ до правоохоронноњ, а також не забезпечуютьс¤ можлив≥стю застосуванн¤ державного примусу, наприклад органи юстиц≥њ, адвокатури.

ќкрему групу складають органи прокуратури, на ¤к≥ накладаютьс¤ зг≥дно з≥ ст. 121  онституц≥њ ”крањни функц≥њ: п≥дтриманн¤ державного обвинуваченн¤ в суд≥, представництво ≥нтерес≥в громад¤н у визначених законом випадках, нагл¤д за додержанн¤м закон≥в орган≥в, ¤к≥ провод¤ть оперативно-розшукову д≥¤льн≥сть д≥знанн¤, досудове сл≥дство, нагл¤д за додержанн¤м закон≥в при виконанн≥ судових р≥шень. ѕ≥дтриманн¤ державного обвинуваченн¤ в суд≥ одна з найважлив≥ших функц≥й прокуратури у сфер≥ боротьби з≥ злочинн≥стю. ѕ≥дтримуючи обвинуваченн¤, прокурор керуЇтьс¤ приписами закону ≥ обТЇктивною оц≥нкою з≥браних у справ≥ доказ≥в. …ого завданн¤ Ц спри¤ти правильному зд≥йсненню правосудд¤.  онституц≥¤ ”крањни в розд≥л≥ V≤≤ регламентуЇ правовий статус прокуратури.

ѕрокуратура ”крањни Ц Їдина централ≥зована система орган≥в ≥ установ, що не входить н≥ до одн≥Їњ з г≥лок влади, при реал≥зац≥њ своњх повноважень т≥сно взаЇмод≥Ї з ними.

ќргани прокуратури становл¤ть Їдину централ≥зовану систему, ¤ку очолюЇ √енеральний ѕрокурор ”крањни з п≥дпор¤дкуванн¤м нижчих за належн≥стю прокурор≥в вищим за належн≥стю.

ќсобливе м≥сце в систем≥ орган≥в державноњ влади належить ≥нституту √лави держави. ” пол≥тичн≥й практиц≥ р≥зних держав це оф≥ц≥йна особа, ¤ка займаЇ формально вище м≥сце в систем≥ державних орган≥в ≥ зд≥йснюЇ представництво держави у внутр≥шньопол≥тичному житт≥ та м≥жнародних в≥дносинах. ™ два види цього ≥нституту Ц монарх ≥ президент. ¬≥дпов≥дно розр≥зн¤ють дв≥ основн≥ форми державного правл≥нн¤: монарх≥ю ≥ республ≥ку. ¬ажлив≥сть ≥ необх≥дн≥сть ≥нституту глави держави пол¤гаЇ в тому, що в≥н координуЇ д≥¤льн≥сть ус≥х вищих орган≥в державноњ влади, виражаЇ ≥нтереси всього сусп≥льства, слугуЇ гарантом суверен≥тету, територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ держави. «г≥дно з≥ ст. 102  онституц≥њ ”крањни ѕрезидент ”крањни Ї главою держави ≥ виступаЇ в≥д њњ ≥мен≥. ÷е принципово новий дл¤ ”крањни державний ≥нститут, ¤кий справл¤Ї важливий вплив на всю систему державних орган≥в ”крањни.

«г≥дно з  онституц≥Їю ”крањни (ст. 103) ѕрезидент ”крањни обираЇтьс¤ народом терм≥ном на 5 рок≥в. ќрган≥зац≥йно в≥н самост≥йний ≥ не належить н≥ до одн≥Їњ з г≥лок влади, але намагаЇтьс¤ забезпечити њх узгоджене функц≥онуванн¤. ѕрезидент т≥сно взаЇмод≥Ї ≥з законодавчим органом Ц йому належить право законодавчоњ ≥н≥ц≥ативи у ¬ерховн≥й –ад≥, маЇ широк≥ повноваженн¤ у сфер≥ виконавчоњ влади. ¬≥н маЇ право формувати ур¤д, призначати його член≥в, призначати на вищ≥ державн≥ та в≥йськов≥ посади, розпор¤джатис¤ ф≥нансами, давати пр¤м≥ вказ≥вки державним структурам, м≥н≥стерствам... ¬одночас ц¤ влада маЇ бути строго п≥дпор¤дкована закону, оск≥льки широк≥ державн≥ повноваженн¤, зосереджен≥ в руках президента республ≥ки приховують в соб≥ передумови авторитарного, ц≥лковитого одноос≥бного владарюванн¤. ” демократичних державах ≥снують механ≥зми й ≥нституц≥њ вр≥вноваженн¤, обмеженн¤ повноважень президента, ¤к≥ дають змогу запоб≥гти надм≥рн≥й конкретизац≥њ влади в одних руках. √оловними серед них Ї парламент ≥ конституц≥йний суд. ¬ажливим чинником обмеженн¤ президентськоњ влади Ї його виборчий статус.

¬≥д способу обранн¤ глави держави залежить авторитетн≥сть ц≥Їњ посади, з ≥ншого боку Ц њњ лейтимн≥сть.

” св≥тов≥й практиц≥ ≥снують р≥зн≥ способи обранн¤ президента. Ѕезпосередньо громад¤нами (Упр¤мий мандатФ) президента обирають в јвстр≥њ, Ѕразил≥њ, ѕольщ≥, –ос≥њ; колег≥Їю виборщик≥в Ц в јргентин≥, —Ўј, ‘≥л≥пп≥нах; парламентом Ц у √рец≥њ, ≤зрањл≥, Ћ≥ван≥, “уреччин≥.

¬ ”крањн≥ глава держави волод≥Ї Упр¤мим мандатомФ, в≥н виступаЇ гарантом державноњ Їдност≥ ≥ незалежност≥, територ≥альноњ ц≥л≥сност≥, представл¤Ї ”крањну в м≥жнародних в≥дносинах.

”правл≥нн¤ справами в держав≥ на вс≥х њњ р≥вн¤х може зд≥йснюватись трьома р≥зними способами:

а) через так звану Ув≥домчу вертикальФ, коли м≥н≥стерства та ≥нш≥ центральн≥ органи д≥ють через п≥дпор¤дкован≥ њм в≥дпов≥дн≥ територ≥альн≥ установи в област¤х, районах;

б) коли м≥сцевим житт¤м сусп≥льства управл¤ють безпосередн≥ нам≥сники центрального ур¤ду (такий тип вр¤дуванн¤, наприклад, ≥снував в ”крањн≥ з березн¤ 1992 року до червн¤ 1994 року, коли в област≥, райони та м≥ста  ињв ≥ —евастополь були призначен≥ представники ѕрезидента ”крањни, що управл¤ли м≥сцевими органами вр¤дуванн¤, ¤к адм≥н≥стративними установами);

в) через систему орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤. ”р¤д та п≥дпор¤дкован≥ йому м≥н≥стерства та в≥домства Ї ≥нституц≥¤ми вр¤дуванн¤ загальнодержавного р≥вн¤, д≥ють у масштабах вс≥Їњ крањни. ≤ншою складовою системи державного вр¤дуванн¤, своЇр≥дною ≥нфраструктурою державноњ влади Ї органи м≥сцевоњ влади. ѓх специф≥чн≥сть пол¤гаЇ в безпосередн≥й причетност≥ до житт¤ громад¤н, до громадського сусп≥льства.

√оловна проблема в орган≥зац≥њ та зд≥йсненн≥ м≥сцевоњ влади в крањн≥ пол¤гаЇ в необх≥дност≥ поЇднувати два протилежн≥ начала державно-централ≥зоване й мун≥ципальне. ƒержавна УвертикальФ маЇ забезпечувати, гарантувати задоволенн¤ загальнонац≥ональних потреб та ≥н тес≥в, домагатис¤ додержанн¤ закон≥в. ÷ю функц≥ю виконують служби центрального ур¤ду на м≥сц¤х, агенти центральноњ влади. –азом ≥з тим центральна влада не повинна утискувати ≥н≥ц≥ативи самод≥¤льн≥сть м≥сцевого самовр¤дуванн¤. “ака самост≥йн≥сть, певна незалежн≥сть м≥сцевоњ влади в≥д центральних державних орган≥в Ї ознакою њњ мун≥ципального влаштуванн¤.

—тановленню мун≥ципального самовр¤дуванн¤ в ™вроп≥ значною м≥рою спри¤ла практика магдебурзького права, феодального м≥ського права, за ¤ким середньов≥чн≥ м≥ста зв≥льн¤лис¤ в≥д управл≥нн¤ ≥ суду феодал≥в. Ќорми магдебурзького права визначили ≥ закр≥пл¤ли право окремих верств м≥ського населенн¤ Ц купц≥в, м≥щан, рем≥сник≥в; регулювали пор¤док обранн¤ й д≥¤льност≥ орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤; упор¤дковували в≥дносини торг≥вл≥, успадкуванн¤, визначали покаранн¤ за певн≥ види злочин≥в.

¬ ”крањн≥ магдебурзьким правом волод≥в Ћьв≥в. Ќа початку XV ст. ћагдебурзьке право було надане  иЇву. “ут створено орган самовр¤дуванн¤ м≥ста Ц маг≥страт, ¤кий в≥дав адм≥н≥стративно-господарськими, ф≥нансовими, пол≥цейськими, судовими справами.  ерували маг≥стратом виборн≥, в≥йт ≥ бургом≥стр, ш≥сть радник≥в ≥ ш≥сть зас≥дател≥в.

” –ос≥њ у ≤≤ половин≥ XIX ст. ключовою ланкою м≥сцевого самовр¤дуванн¤ були земства. ѕ≥сл¤ реформи 1864 року на м≥сц¤х створюютьс¤ губернськ≥ й пов≥тов≥ земськ≥ з≥бранн¤, ¤к розпор¤дч≥ органи управи. «емства в≥дали улаштуванн¤м дор≥г, страхуванн¤м майна, доброд≥йними й л≥кувальними закладами, початковою осв≥тою, орган≥зац≥Їю пошти. «емства д≥¤ли на своњй територ≥њ ц≥лком самост≥йно, однак не могли втручатис¤ у справи, що належали до кола ур¤дових установ або станових властей.

«а час≥в ”Ќ– була зд≥йснена спроба реформувати м≥ське самовр¤дуванн¤. «г≥дно з  онституц≥Їю ”Ќ– в≥д 29 кв≥тн¤ 1918 року  онституц≥йний лад ”крањни мав будуватис¤ на засадах децентрал≥зац≥њ Ц земл¤м, волост¤м, громадам надавались права широкого самовр¤дуванн¤ (ст. 5), у ст. 26 закр≥плювавс¤ принцип орган≥зац≥њ самост≥йност≥ м≥сцевого самовр¤дуванн¤. јле ц≥ конституц≥йн≥ положенн¤ не були реал≥зован≥.

Ќа сьогодн≥шн≥й день м≥сцеве самовр¤дуванн¤ в ”крањн≥ зд≥йснюЇтьс¤ територ≥альними громадами с≥л, селищ, м≥ст, ¤к безпосередн¤, так ≥ через м≥ськ≥, с≥льськ≥ ради, њх виконавч≥ органи, а також через районн≥ обласн≥ ради.

“аким чином, первинним субТЇктом м≥сцевого самовр¤дуванн¤  онституц≥¤ проголошуЇ територ≥альну громаду, ¤к певну самоорган≥зац≥ю громад¤н, обТЇднаних за територ≥альною ознакою з метою задоволенн¤ своњх потреб та захисту прав ≥ ≥нтерес≥в.

” теор≥њ м≥сцевого самовр¤дуванн¤ Ї р≥зн≥ п≥дходи щодо його юридичноњ природи. ≤снують так≥ теор≥њ: державницька, громад≥вська, теор≥¤ мун≥ципального дуал≥зму 1.

Ќа процес становленн¤ м≥сцевого самовр¤дуванн¤ в ”крањн≥ найб≥льший вплив мають державницька ≥ громад≥вська теор≥њ.

¬имога поЇднанн¤ центрального ≥ мун≥ципального начал в в≥дносинах державноњ та м≥сцевоњ влади ¤к норма сучасного державного устрою задекларована в ™вропейськ≥й харт≥њ про м≥сцеве самовр¤дуванн¤. ѓњ положенн¤ суттЇво вплинули на розробку в ”крањн≥ законодавства про м≥сцеве самовр¤дуванн¤. ќсобливо це стосуЇтьс¤ «акону Уѕро м≥сцеве самовр¤дуванн¤ в ”крањн≥Ф. јле цей закон не Ї аналогом харт≥њ. ÷е ориг≥нальний за конституц≥Їю, структурою, системою загальних принцип≥в нормативно-правовий акт. ѕроте, ¤к св≥дчить житт¤, чимало його положень Ї недосконалими ≥ обТЇктивна необх≥дн≥сть його зм≥ни (новел≥зац≥њ).

1	2	3	4

Ќазва: ћехан≥зм держави
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (5174 прочитано)