Політологія > Розвиток політичної науки у Новий час

Розвиток політичної науки у Новий час

План.

Вступ.

Політичні вчення епохи Реформації.

Вчення про політику Н. Мак’явелі.

Політичні ідеї Європейського соціалізму XVI – XVII ст.

Теорії природного права та суспільного договору.

1. Термін "Відродження" на початку означав факт відновлення в культурі видатних досягнень античної цивілізації, втрачених у епоху Середньовіччя. Згодом це поняття починає використо­вуватися на позначення усього комплексу змін, які відбувалися у Європі. Серед цих змін - формування національної державності, криза римо-католицької церкви, формування гуманістичної системи цінностей. Ця епоха припадає на середину XIV - початок XVII ст. ст. і характеризується постанов­кою у центр уваги людини з її потребами та поглядами. Підставою для цього були економічні, духовні та інші чинники, зокрема, зростання авторитету на­уки, падіння впливу церкви, Реформація, крах схоластичної системи, поши­рення раціоналізму.

Для епохи Відродження характерний гуманізм, визнання унікальності кожного індивіда, заклик до автономії особистості. Мислителі Відрод­ження вважали, що доля людини визначається не її знатним походженням, конфесійним статусом, а виключно її активністю, доблестю, благород­ством. Головними чеснотами особи стають громадянський обов'язок, без­корисливе служіння загальній справі. Ідеалом вважалася держава з рес­публіканським устроєм, яка опиралася на принцип рівності та справедли­вості, гарантією яких мало бути прийняття й дотримання законів, зміст яких гармоніював із єством людини.

Політична думка епохи Відродження у своєму розвитку пройшла три етапи:

1) гуманістичний або антропоцентричний (середина XIV - середина XV ст. ст.). Характеризується протиставленням середньовічному теоцентризму інтересу до людини у її стосунках зі світом;

2) неоплатонічний (середина XV - перша третина XVI ст. ст.). Відзначається постановкою проблеми соціального буття;

3) натуралістичний (середина XVI - початок XVII ст. ст.). На цьому етапі закони природи намагаються застосовувати до пізнання соціальної дійсності.

2. Політичні вчення епохи Реформації. Реформація - це широ­кий антифеодальний і антикатолицький рух в 1 половині XVI ст., який зак­лав початок протестантизму. Реформація означала рух за необхідність удосконалювати церкву, світські порядки, правові інститути. Якщо для Відродження головним було визнання людської гідності, то провідною тенденцією Реформації було прагнення відновити чистоту християнської релігійності. Для Реформації дуже показова обов'язковість жорсткого підпорядкування людини громаді.

Лідером Реформації був М. Лютер, який виступав не лише проти за­силля папської влади, але й за зменшення влади церкви взагалі. Лютер викривав користолюбство тогочасної верхівки католицької церкви, ставив під сумнів законність усіх покарань і пла­тежів, які церква накладала на віруючих. Хоча диспут над тезами був заборонений, вони сприяли об'єднанню різних верств громадян у боротьбі за релігійну та національну незалежність Німеччини.

Провідними ідеями М. Лютера були:

• необхідність всенародної боротьби з папством під проводом світської влади;

• безумовний послух народу світській владі;

• ідеалом є сильна та стабільна абсолютна монархія;

• світська влада не є ідеальною, а лише стримує явне зло;

• необхідним є законний примус з боку держави;

• монарх як суб'єкт верховної влади є вільним від морально-релігійних обмежень; його дії підвладні лише "судові розуму" та вищим законам;

• піддані мають право на незалежні переконання, а у випадку пере­слідування за них - право на опір.

Реформація у розумінні Т. Мюнцера - це соціально-політичний пе­реворот, який повинні здійснювати селяни та міська біднота. Т. Мюнцер виступав за ненасильницьку ліквідацію феодаль­ного ладу і за встановлення такого порядку, в якому жоден христия­нин не мав би приватної власності, не посідав би урядової посади. Його ідеалом був суспільний устрій, позбавлений майнового розша­рування; оскільки всі люди рівні перед Богом, то всі вони повинні бути рівні на Землі.

Другим, крім лютеранства, напрямком Реформації був кальвінізм. Основні його ідеї викладені у праці Ж. Кальвіна "Настанови в христи­янській вірі" (1536). На відміну від лютеранства, яке ставило церкву у за­лежність від держави, кальвінізм зберігав щодо останньої незалежність. Відкрита непокора і повалення правителя-тирана допускається, на думку }К. Кальвіна, лише тоді, коли використані всі способи пасивної непокори, легальні форми боротьби. Найкращою формою правління Ж. Кальвін вва­жав олігархічну організацію управління державою. Ідеалом є встанов­лення теократії (республіки святих).

Ідеологом французького реформаторства був Ж. Боден. Він виступав на захист віротерпимості, вимагав сильної влади, котра б поважала закон, захищала свободу совісті. Ж. Боден першим сформулював і обгрунтував поняття суверенітету як ознаки держави. "Суверенітет - це абсолютна і постійна влада держави... Абсолютна, не пов'язана жодними законами влада над громадянами і підданими". Серед суттєвих ознак суверенітету держави Ж. Боден називав право видавати і скасовувати закони, оголошу­вати і заключати мир, призначати вищих посадових осіб, здійснювати суд в останній інституції, помилувати. Вище за носія суверенітету є тільки Бог і закони природи.

3. Вчення про політику Н. Мак'явеллі. Італійський держав­ний діяч та мислитель Н. Мак'явеллі увійшов в історію політичної думки тво­рами "Володар" (1513), "Міркування на першу декаду Тіта Лівія" (1519), "Історія Флоренції" (1532) та ін. У центрі власного світобачення Н. Мак'я­веллі поставив людину, яка у своїй діяльності керується приватними інтере­сами, зумовленими прагненням зберегти та примножити власність. Він пи­сав: "Людина швидше пробачить смерть свого батька, ніж втрату майна". Людський егоїзм вимагав створення держави, яка б врегулювала поведінку індивідів.

Н. Мак'явеллі розглядав державу як певний політичний стан суспіль­ства, що характеризувався специфічними відносинами між володарями та підвладними, організованою політичною владою, юстицією, законами. Він виділяв такі конституційні види влади: монархія, аристократія, де­мократія. Кожен із цих видів був нестабільний; ідеальним є змішаний тип влади, який урівноважував би інтереси різних соціальних груп, багатих і бідних. Н. Мак'явеллі виступав із ідеєю контролю та рівноваги: мож­ливість брати участь у управлінні державою надавалося одночасно мо­нарху, знаті та народу. "Тоді ці три сили будуть взаємно контролювати одна одну".

Довкола принципів Н. Мак'явеллі завжди ведеться гостра полеміка, бо не­має жодного політика, якому не доводиться вибирати між етичними принци­пами та практичною доцільністю. Г. Гегель запропонував розглядати "Воло­даря" не як відображення принципів політики, придатних для усіх часів і на­родів, а як реакцію на тогочасну ситуацію в Італії. У цьому контексті, на дум­ку Г. Гегеля й багатьох інших мислителів, "Володар" - це велике творіння політичного розуму.

У цілому заслуги Н. Мак'явеллі у розвитку політичної науки полягають у тому, що він:

• відкинув схоластику, замінивши її раціоналізмом та реалізмом;

• заклав основи політичної науки;

• виступив проти феодальної роздробленості, за створення централізо­ваної Італії;

• увів у політичний лексикон поняття "держава" та "республіка" у су­часному їх розумінні;

• сформулював суперечливий, але вічний принцип "мета виправдовує засоби".

4. Політичні ідеї європейського соціалізму XVI - XVII ст.

СТ. Англійський державний діяч і політичний мислитель Т. Мор став всесвітньовідомим завдяки твору "Утопія" (1516). Утопія - це неіснуючий, вигаданий автором острів, на якому випадково опинився і прожив п'ять років моряк, розповідь якого лягла в основу книги. В Утопії існувала лише суспільна власність, бо вона гарантувала добробут населення і рівність усіх. Управління здійснювалося на основі законів, передбачалася детальна регламентація усіх сторін життєдіяльності громадян.

Органами управління Утопії були народні збори та сенат. Із числа кан­дидатів, висунутих народом, сенат обирав правителя, посада якого була довічною (крім випадків, якщо він виявив нахил до тиранії). Припускало­ся, що окремі питання могли виноситися на обговорення усього населен­ня острова. Найважливіші посадові особи обиралися із числа учених. Усі громадяни повинні працювати по шість годин щодня. Сімейне життя но­сило патріархальний характер; авторитет особи визначався її віком.

Т. Мор зазначав, що в Утопії існувало рабство, джерелами якого ста­вали полони, злочинці, які відбували покарання, а також люди, які були засуджені до смерті у інших державах і викуплені у них. Рабство в Утопії не є спадковим, і самі раби могли бути звільнені зі свого стану.

Т. Мор мав великий вплив на наступних представників соціалістичної думки. Його утопія - це не лише форма вираження ідеалу, але й засіб кри­тики існуючого ладу. На відміну від нього, італійський мислитель Т. Кампанелла відкрито не критикує соціально-економічний лад.

5. Теорії природного права та суспільного договору. На­прикінці XVI - в першій половині XVII ст. ст. у політичній науці активно розви­ваються теорії природного права та суспільного договору, розробниками яких були Г. Гроцій, Т. Гобс, Б. Спіноза, Дж. Лок та ін.

1	2

Назва: Розвиток політичної науки у Новий час
Дата публікації: 2005-03-17 (2565 прочитано)