ѕол≥толог≥¤ > —уверен≥тет держави. «вТ¤зок суверен≥тету держави з народним суверен≥тетом

—уверен≥тет держави. «вТ¤зок суверен≥тету держави з народним суверен≥тетом

—уверен≥тет держави Ч пол≥тико-юридична властив≥сть дер≠жавноњ влади, ¤ка означаЇ њњ верховенство ≥ повноту всередин≥ крањни, незалежн≥сть ≥ р≥вноправн≥сть ззовн≥.

¬≥др≥зн¤ють дв≥ сторони державного суверен≥тету[1]:

внутр≥шню: виражаЇ верховенство ≥ повноту державноњ вла≠ди в≥дносно до ус≥х ≥нших орган≥зац≥й у пол≥тичн≥й систем≥ су≠сп≥льства, њњ монопольне право на законодавство, управл≥нн¤ ≥ юрисдикц≥ю[2] усередин≥ крањни в межах ус≥Їњ державноњ тери≠тор≥њ;

зовн≥шню: виражаЇ незалежн≥сть ≥ р≥вноправн≥сть держави ¤к суб'Їкта м≥жнародного права у взаЇмов≥дносинах з ≥ншими дер≠жавами, недопустим≥сть втручанн¤ у внутр≥шньодержавн≥ спра≠ви ззовн≥.

¬нутр≥шн≥й суверен≥тет називають ще законодавчим сувере≠н≥тетом, оск≥льки в≥н припускаЇ право законодавчоњ влади ви≠давати закони.

” ƒекларац≥њ про державний суверен≥тет ”крањни в≥д 16 лип≠н¤ 1990 p. зазначен≥ так≥ ознаки державного суверен≥тету ”к≠рањни:

1) верховенство (≥накше: прерогатива влади) Ч в≥дсутн≥сть ≥ншоњ б≥льш високоњ сусп≥льноњ влади на територ≥њ крањни: дер≠жавна влада може скасувати, визнати нед≥йсним будь-¤кий про≠¤в ус¤коњ ≥ншоњ сусп≥льноњ влади;

2) самост≥йн≥сть Ч можлив≥сть самост≥йно приймати р≥шенн¤ усередин≥ крањни ≥ ззовн≥ за дотриманн¤ норм нац≥онального та м≥жнародного права;

3) повнота (≥накше: ун≥версальн≥сть) Ч поширенн¤ держав≠ноњ влади на вс≥ сфери державного житт¤, на все населенн¤ ≥ громадськ≥ орган≥зац≥њ крањни;

4) непод≥льн≥сть влади держави в межах њњ територ≥њ Ч одно-особов≥сть влади в ц≥лому ≥ лише функц≥ональний њњ под≥л на г≥лки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднЇ зд≥й≠сненн¤ владних вел≥нь по њх каналах;

5) незалежн≥сть у зовн≥шн≥х в≥дносинах Ч можлив≥сть само≠ст≥йно приймати р≥шенн¤ ззовн≥ крањни за дотриманн¤ норм м≥ж≠народного права ≥ поважанн¤ суверен≥тету ≥нших крањн;

6) р≥вноправн≥сть у зовн≥шн≥х в≥дносинах Ч на¤вн≥сть у м≥ж≠народних в≥дносинах таких прав ≥ обов'¤зк≥в, ¤к й у ≥нших крањн. ƒо зазначених ознак суверен≥тету сл≥д додати:

7) нев≥дчужуван≥сть Ч неможлив≥сть дов≥льноњ в≥дчуженост≥ лег≥тимноњ та легальноњ влади, лише на¤вн≥сть закр≥пленоњ за≠коном можливост≥ делегувати суверенн≥ права держави органам м≥сцевого самовр¤дуванн¤ (в ун≥тарн≥й держав≥), суб'Їктам фе≠дерац≥њ та органам м≥сцевого самовр¤дуванн¤ (у федеративн≥й держав≥).

”  онституц≥њ ”крањни проголошуЇтьс¤: Ђ—уверен≥тет ”крањ≠ни поширюЇтьс¤ на всю њњ територ≥юї (ст. 2).

—уверен≥тетом волод≥ють будь-¤к≥ держави незалежно в≥д розм≥ру њх територ≥њ, к≥лькост≥ населенн¤, форми правл≥нн¤ ≥ устрою. —уверен≥тет держави Ї основним принципом м≥жнарод≠ного права. ¬≥н знайшов своЇ вираженн¤ у —татут≥ ќќЌ та ≥н≠ших м≥жнародних-правових документах.

ƒержава маЇ суверенн≥ права:

право в≥йни ≥ миру;

право видавати закони;

право формувати державн≥ органи;

право визначати свою атрибутику (символ≥ку та ≥н.);

право встановлювати податки;

право призначати своњх представник≥в в ≥нших державах ≥ м≥жнародних орган≥зац≥¤х;

право вступати до м≥ждержавних союз≥в та ≥н.

ѕроте держава не маЇ права робити все, що вважаЇ за необ≠х≥дне, щодо ≥нших держав. ѕроти таких д≥й застер≥гаЇ м≥жнарод≠не право. ƒержавам, наприклад, заборон¤Їтьс¤ застосовувати силу проти ≥нших держав, за вин¤тком самооборони або уповнова≠женн¤ з боку –ади Ѕезпеки ќќЌ. ≤ншим обмеженн¤м свободи д≥й держави Ї юридичний обов'¤зок виконувати укладен≥ нею договори. “ак, члени ™вропейського —оюзу уклали м≥ж собою догов≥р, в≥дпов≥дно до ¤кого велика частина 'њх економ≥чного житт¤ п≥дл¤гаЇ кер≥вництву з боку —оюзу.  р≥м того, ™вропейський —оюз маЇ власну систему права ≥ св≥й власний суд, ¤кий вихо≠дить ≥з принципу, що у раз≥ виникненн¤ суперечностей м≥ж за≠конами —оюзу ≥ законами держави-учасниц≥ пр≥оритет належить законам —оюзу. ѕопри ц≥ обмеженн¤, члени ™вропейського —о≠юзу залишаютьс¤ суверенними державами.

—л≥д в≥др≥зн¤ти суверен≥тет держави в≥д суверен≥тету народу ≥ суверен≥тету нац≥њ.

—уверен≥тет народу (народ Ч громад¤ни вс≥х нац≥ональнос≠тей, що мешкають на територ≥њ даноњ крањни) означаЇ верховен≠ство народу ¤к джерела ≥ нос≥¤ влади, його право самому вир≥≠шувати свою долю, безпосередньо або через представницьк≥ ор≠гани брати участь у формуванн≥ напр¤мку пол≥тики своЇњ держави, складу њњ орган≥в, контролювати д≥¤льн≥сть державноњ влади.

—уверен≥тет народу, закр≥плений у конституц≥њ, Ч ¤к≥сна ха≠рактеристика демократ≥њ, демократичного режиму в держав≥. ” ст. 5  онституц≥њ ”крањни записано: ЂЌос≥Їм суверен≥тету ≥ Їди≠ним джерелом влади в ”крањн≥ Ї народ. Ќарод зд≥йснюЇ владу безпосередньо ≥ через органи державноњ влади та органи м≥сце≠вого самовр¤дуванн¤ї.

яким Ї сп≥вв≥дношенн¤ суверен≥тету держави ≥ суверен≥тету народу?

—уверен≥тет держави не обов'¤зково припускаЇ суверен≥тет народу. —уверен≥тет держави може поЇднуватис¤ з в≥дсутн≥стю суверен≥тету народу, з на¤вн≥стю тотал≥тарного режиму, деспо≠т≥њ. як правило (але не завжди), в≥дсутн≥сть зовн≥шнього сувере≠н≥тету держави спричин¤Ї втрату суверен≥тету народу ¤к внут≠р≥шньоњ свободи його пол≥тичного стану. ” демократичн≥й дер≠жав≥ джерелом ≥ основою сп≥вроб≥тництва ус≥х влад Ї установча влада народу. “ут суверен≥тет народу Ї джерелом державного су≠верен≥тету.

—уверен≥тет нац≥њ[3] означаЇ повновладд¤ нац≥њ, ¤ке реал≥зуЇтьс¤ через њњ основн≥ права. ќсновн≥ права нац≥њ Ч гарантована зако≠ном м≥ра свободи (можливост≥) нац≥њ, ¤ка в≥дпов≥дно до дос¤гну≠того р≥вн¤ еволюц≥њ людства спроможна забезпечити њњ ≥снуван≠н¤ ≥ розвиток. ћ≥ра свободи закр≥плена у вигл¤д≥ м≥жнародного стандарту ¤к загальна ≥ р≥вна дл¤ вс≥х нац≥й.

ќсновн≥ права нац≥њ:

Ч право на ≥снуванн¤ ≥ в≥льний розвиток, волод≥нн¤ реаль≠ною можлив≥стю визначати характер свого нац≥онального жит≠т¤, включаючи спроможн≥сть реал≥зувати право на пол≥тичне самовизначенн¤ (державна самоорган≥зац≥¤ Ч аж до створенн¤ самост≥йноњ держави);

Ч право на в≥льний розвиток нац≥ональних потреб Ч еконо≠м≥чних ≥ соц≥альних;

Ч право на духовно-культурний розвиток, повага нац≥ональ≠ноњ чест≥ ≥ г≥дност≥, розвиток нац≥ональноњ мови, звичањв, тра≠диц≥й;

Ч право розпор¤джатис¤ природними ≥ матер≥альними ре≠сурсами на своњй територ≥њ;

Ч право на мирне сп≥в≥снуванн¤ з ≥ншими народами та нац≥≠¤ми;

Ч право на еколог≥чну безпеку та ≥н.

ќтже, суверен≥тет нац≥њ, њњ повновладд¤ означаЇ волод≥нн¤ ре≠альною можлив≥стю визначати характер свого нац≥онального житт¤, самост≥йно вир≥шувати питанн¤, що стосуютьс¤ розвитку нац≥ональноњ свободи ≥ нац≥ональних потреб, право на повагу нац≥ональноњ чест≥ ≥ г≥дност≥, розвиток культури, мови, звичањв, традиц≥й, створенн¤ нац≥ональних установ. ѕовновладд¤ одн≥Їњ нац≥њ неможливо без дотриманн¤ суверен≥тету ≥нших нац≥й ≥ на≠родностей, без поважного ставленн¤ до њх нац≥ональних потреб ≥ прав.

”крањнський народ пол≥тично самовизначивс¤, створивши самост≥йну незалежну державу. ƒержава ”крањна спри¤Ї консо≠л≥дац≥њ ≥ розвитку украњнськоњ нац≥њ, збереженню ≥сторичноњ па≠м'¤т≥, традиц≥й ≥ культури, враховуЇ етн≥чну, культурну, мовну ≥ рел≥г≥йну самобутн≥сть њњ кор≥нних народ≥в ≥ нац≥ональних мен≠шин.  онституц≥¤ ”крањни визначила украњнську мову держав≠ною мовою, наголосивши, що держава забезпечуЇ всеб≥чний роз≠виток ¤к украњнськоњ мови у вс≥х сферах сусп≥льного житт¤, так ≥ в≥льний розвиток, використанн¤ ≥ захист рос≥йськоњ, ≥нших мов нац≥ональних меншин (ст. 10).

яким Ї сп≥вв≥дношенн¤ суверен≥тету держави ≥ суверен≥тету нац≥њ в багатонац≥ональних державах?

” багатонац≥ональн≥й держав≥ њњ суверен≥тет не може бути су≠верен≥тетом одн≥Їњ нац≥њ ¤к етносоц≥альноњ сп≥льноти. ¬≥н м≥с≠тить у соб≥ обов'¤зки в≥дносно ≥нших нац≥й, ¤к≥ Ї сучасниками Ђтитульноњї нац≥њ, ≥снують паралельно з нею.

ƒержавний суверен≥тет, зд≥йснюваний багатонац≥ональною державою, маЇ гарантувати суверен≥тет кожн≥й ≥з нац≥й, що об'≠Їдналис¤. якщо нац≥¤ зд≥йснила своЇ право на пол≥тичне само≠визначенн¤ шл¤хом об'Їднанн¤ в союзну державу (федерац≥ю), суверен≥тет кожноњ з нац≥й, що об'Їдналис¤, дос¤гаЇтьс¤ шл¤≠хом забезпеченн¤ суверенних прав суб'Їкт≥в союзу, ¤к≥ поступили≠с¤ частиною своњх прав багатонац≥ональн≥й держав≥ (наприклад, охороною сп≥льних державних кордон≥в, зд≥йсненн¤м сп≥льноњ ф≥нансовоњ, податковоњ ≥ оборонноњ пол≥тики).

√оловне пол¤гаЇ у тому, щоб нац≥¤, ¤ка складаЇ б≥льш≥сть у крањн≥ ≥ дала назву держав≥, не використовувала свою перевагу дл¤ обмеженн¤ прав представник≥в ≥ншоњ нац≥њ. ѕротиправною ≥ недо≠пустимою Ї будь-¤ка нац≥ональна дискрим≥нац≥¤ або прагненн¤ одн≥Їњ нац≥њ п≥дкорити ≥ншу.

¬≥дпов≥дно до —татуту ќќЌ будь-¤ке державне утворенн¤ повинно поважати права нац≥њ на самовизначенн¤ ≥ забезпечити гарант≥њ даного права. ѕроте право на самовизначенн¤ не тотожне праву на державний суверен≥тет. Ќе можна ставити знак р≥вно≠ст≥ м≥ж правом народ≥в на самовизначенн¤ ≥ правом на в≥докре≠мленн¤, на входженн¤ до складу т≥Їњ чи ≥ншоњ держави, а також вих≥д ≥з складу держави. Ќац≥ональний суверен≥тет не обов'¤зково припускаЇ державний суверен≥тет. —амовизначенн¤ може мати форму культурноњ автоном≥њ, тобто розвиток нац≥ональноњ мови, викладанн¤ р≥дною мовою, в≥дновленн¤ ≥ розвиток власноњ культури, мистецтва тощо. якщо вс≥ народи, що вход¤ть до багато≠нац≥ональноњ держави, домагатимутьс¤ права створенн¤ само≠ст≥йноњ держави (державного суверен≥тету), то св≥т буде ут¤гнуто

в хаос.

1	2

Ќазва: —уверен≥тет держави. «вТ¤зок суверен≥тету держави з народним суверен≥тетом
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (897 прочитано)