ѕол≥толог≥¤ > Ўл¤хи становленн¤ пол≥тичноњ св≥домост≥ суб'Їктами пол≥тичного житт¤

Ўл¤хи становленн¤ пол≥тичноњ св≥домост≥ суб'Їктами пол≥тичного житт¤

ќсоблив≥стю пол≥тичних процес≥в Ї св≥домий ц≥леспр¤мований характер д≥њ його суб'Їкт≥в Ч ≥ндив≥д≥в, клас≥в, соц≥альних груп ≥ нац≥й, а також пол≥тичних ≥нститут≥в, ¤к≥ виражають њхн≥ ≥нтереси. “ому об'Їктами пол≥толог≥њ виступають пол≥≠тична св≥дом≥сть, пол≥тична ≥деолог≥¤, громадська думка, пол≥тична ≥ громад¤нська культура.

ѕ≥д пол≥тичною св≥дом≥стю розум≥Їмо св≥дом≥сть учасник≥в пол≥тичного процесу, вс≥х тих сил, ¤к≥ борютьс¤ за владу ≥ њњ зд≥йснюють. ÷ей вид св≥домост≥ безпосередньо зумовлений пол≥тичним бутт¤м. ќднак на нього впливають також соц≥≠ально-економ≥чн≥, нац≥ональн≥ ≥ культурн≥ фактори. ¬ажко переоц≥нити ≥ той вплив, ¤кий на пол≥тичну св≥дом≥сть сусп≥льства справл¤ютьї глибок≥ структурн≥ та ¤к≥сн≥ зм≥ни в систем≥ м≥жнародних в≥дносин.

ќск≥льки сусп≥льство Ч складна система, то ≥ пол≥тична св≥дом≥сть не Ї однор≥дною. Ќасамперед вона виступаЇ ¤к специф≥чна форма мисленн¤, ви¤ву пол≥тичних ≥нтерес≥в певних клас≥в, страт тощо. ѕроте неоднор≥дн≥сть самих клас≥в, на¤вн≥сть р≥зних груп ≥ верств у них, ≥снуванн¤ ≥нших форм соц≥альних сп≥льностей Ч усе це ще б≥льше диференц≥юЇ пол≥тичну св≥дом≥сть. ÷ей процес поглиблюЇтьс¤ внасл≥док ускладненн¤ соц≥альноњ структури сучасного сус≠п≥льства.

ѕол≥тична св≥дом≥сть виступаЇ активним фактором пол≥≠тики, передус≥м через те, що вона здатна випереджувати практику, а отже, прогнозувати пол≥тичн≥ процеси. ѕол≥≠тична св≥дом≥сть чинить значний вплив на пол≥тичне житт¤, визначаючи спр¤муванн¤ пол≥тичноњ д≥¤льност≥ р≥зних сп≥ль≠ностей, парт≥й, сусп≥льно-пол≥тичних рух≥в та ≥ндив≥д≥в.

ѕол≥тична св≥дом≥сть Ч ¤вище багатор≥вневе. ѕо суб'Їкту воно ви¤вл¤Їтьс¤ ¤к св≥дом≥сть на р≥вн≥ всього сусп≥льства, дал≥ Ч нац≥њ, клас≥в, групи Ч великоњ чи малоњ, формальноњ чи неформальноњ, в≥ковоњ та ≥ншоњ, нарешт≥, -≥ндив≥да. якщо йдетьс¤ про глобальн≥ загальнолюдськ≥ ≥нтереси ≥ проблеми, то вид≥л¤Їтьс¤ загальнолюдська пол≥тична св≥дом≥сть.

—уттЇвою дл¤ пол≥тики Ї також масова св≥дом≥сть. ¬она покликана до житт¤ процесом зростанн¤ маси людей, ¤к≥ беруть участь в ≥сторичних д≥¤х, примноженн¤м та усклад≠ненн¤м пол≥тичних зв'¤зк≥в. «а своњм зм≥стом масова св≥до≠м≥сть становить сукупн≥сть ≥дей, у¤влень, у тому числ≥ ≥люзорних почутт≥в, настроњв, що в≥дображають вс≥ сторони житт¤ сусп≥льства, доступн≥ масам ≥ здатн≥ викликати у них ≥нтерес. Ќос≥Їм њњ виступаЇ маса ¤к сукупн≥сть ≥ндив≥д≥в. ќсобливост≥ масовоњ пол≥тичноњ св≥домост≥ зумовлен≥ рисами такоњ сукупност≥, зокрема тим, що це аморфне, випадкове ≥ нест≥йке утворенн¤, ¤ке виникаЇ на грунт≥ ≥ в межах певноњ конкретноњ пол≥тичноњ ситуац≥њ. ƒл¤ масовоњ пол≥тичноњ св≥домост≥ властив≥ роз≥рван≥сть, суперечлив≥сть, здатн≥сть до неспод≥ваних швидких зм≥н в одних випадках ≥ закостен≥нн¤ в ≥нших.

ќдн≥Їю з деформац≥й масовоњ пол≥тичноњ св≥домост≥ Ї ст≥йке поширенн¤ синдрому ворога. ¬ њњ основ≥ лежать певн≥ причини. «окрема, в часи стал≥нщини м≥льйони людей були вт¤гнут≥ у пошуки ≥ знищенн¤ "ворог≥в народу", ¤кщо не було ворог≥в реальних, то вигадували њх. ƒ≥¤ли ≥ суб'Їктивн≥ фактори Ч чи¤сь зла вол¤, надм≥рна амб≥тн≥сть, пихат≥сть. Ќа грунт≥ такого бутт¤, особливо авторитарност≥, виникали соц≥альн≥ групи ≥ сили, у тому числ≥ парт≥йно-державна номенклатура, етократ≥¤, ¤ким був виг≥дний образ ворога. ÷е дуже небезпечний синдром, особливо тепер, коли в умовах буд≥вництва суверенноњ ”крањнськоњ держави ла≠маЇтьс¤ старе ≥ т≥льки утверджуЇтьс¤ нове в масов≥й св≥до≠мост≥. ¬ соц≥альному план≥ потреба в образ≥ ворога штовхаЇ на шл¤х неправильних, часто траг≥чних р≥шень. ћ≥жна≠ц≥ональн≥ конфл≥кти, зниженн¤ дисципл≥ни ≥ в≥дпов≥дальност≥, безгосподарн≥сть Ч усе це наштовхуЇ на висновок: потр≥бна "м≥цна рука". ¬ ≥сторичному план≥ ми стоњмо зараз на роздор≥жж≥: одна дорога Ч це поверненн¤ до старого, дорога у безвих≥дь, другий шл¤х Ч р≥шуче подоланн¤ всього того, що деформуЇ нашу душу. ј це вимагаЇ р≥шучого подоланн¤ синдрому ворога в пол≥тичн≥й св≥домост≥.

ќдн≥Їю ≥з форм пол≥тичноњ св≥домост≥ Ї пол≥тична ≥деолог≥¤Ч ц≥л≥сне, концептуальне в≥дображенн¤ ≥нтерес≥в певних клас≥в, соц≥альних груп та ≥нших сп≥льностей, пов'¤зане з боротьбою за владу, њњ зд≥йсненн¤ ≥ захист з метою реал≥зац≥њ цих ≥нтерес≥в.

“еоретичний та ≥деолог≥чний р≥вн≥ пол≥тичноњ св≥домост≥ в≥др≥зн¤ютьс¤, оск≥льки ≥деолог≥¤ на в≥дм≥ну в≥д науки не т≥льки несе знанн¤, а й в≥дбиваЇ певне ставленн¤ до предмета знанн¤. ≤деолог≥¤, за висловом √. Ўахназарова, завжди пристрасна, а наука, навпаки, безпристрасна, в ус¤кому раз≥ зобов'¤зана бути такою. ¬она не маЇ права п≥длаштовуватис¤ п≥д будь-¤к≥ смаки ≥ настроњ. ÷е закон њњ ≥снуванн¤, порушенн¤ йото призводить до виродженн¤ наукового знанн¤. ≤деолог≥¤ в≥др≥зн¤Їтьс¤ також в≥д рел≥г≥њ. ”твердженн¤ ≥део≠лог≥њ не можна довести, п≥дтвердити експериментальне, але не можна ≥ спростувати. Ќа в≥дм≥ну в≥д рел≥г≥њ, вважаЇ ј. «≥нов'Їв, вона вимагаЇ не в≥ри у своњ постулати, а фор≠мального визнанн¤ або прийн¤тт¤ њх. ƒ. Ѕелл зазначав, що "≥деолог≥¤" Ч це слово "занепадницьке". ≤деолог≥¤ Ч це в≥дчуженн¤ в≥д житт¤ людини, це заманюванн¤ њњ в хащ≥ конструкц≥й, ¤к≥ вже давно заржав≥ли.

≤деолог≥ю не можна в≥докремити в≥д влади, владних в≥дносин. «а допомогою ≥деолог≥чних категор≥й, зазначаЇ  . √адж≥Їв, обірунтовуютьс¤ або заперечуютьс¤ т≥ чи ≥нш≥ пол≥тичн≥ ≥нститути, пол≥тичн≥ курси, соц≥ально-пол≥тичн≥ доктрини. ¬решт≥-решт вона покликана надавати значимост≥ ≥нституц≥йним стосункам м≥ж людьми, по¤снювати пол≥тичн≥ реальност≥ в конкретно-≥сторичних умовах.

ѕо-справжньому конструктивна ≥деолог≥¤ повинна в≥дпо≠в≥дати життЇвим реал≥¤м ≥ спиратис¤ на дос¤гненн¤ науки. ѕравильно сформульован≥ ≥деолог≥чн≥ доктрини дають змогу розробити адекватн≥ п≥дходи до соц≥альних процес≥в, проблем внутр≥шньоњ ≥ зовн≥шньоњ пол≥тики. ≤нша справа, коли ≥деолог≥¤ утоп≥зуЇтьс¤.

”сп≥шне розв'¤занн¤ пол≥тичних та ≥нших завдань ут≠вердженн¤ ”крањни ¤к незалежноњ демократичноњ держави ставить на пор¤док дн¤ оновленн¤ пол≥тичноњ св≥домост≥ на основ≥ творчого переосмисленн¤ ≥ розвитку пол≥толог≥њ зг≥дно з ≥сторичним досв≥дом ≥ дос¤гненн¤ми науки, реал≥¤ми сучасного житт¤. ≤деолог≥¤ ¤к фактор пол≥тики набуваЇ особливоњ актуальност≥ в зв'¤зку з утвердженн¤м ≥дейного ≥ пол≥тичного плюрал≥зму, по¤вою пол≥тичноњ опозиц≥њ.

ѕодоланн¤ ≥деолог≥зм≥в Ї необх≥дною умовою формуванн¤ пол≥тичноњ св≥домост≥, адекватноњ природ≥ громад¤нського сусп≥льства. «вичайно, пол≥тична багатоукладн≥сть на грунт≥ р≥зних форм власност≥, в тому числ≥ ≥ трудовоњ приватноњ, пол≥тичний плюрал≥зм ≥ багатопарт≥йн≥сть передбачають ¤к ц≥лком нормальний стан сусп≥льноњ св≥домост≥ ≥деолог≥чний плюрал≥зм, а отже, конкуренц≥ю ≥ суперництво р≥зних ≥деолог≥й. ∆одна ≥деолог≥¤ не повинна бути державною, примусовою, оф≥ц≥йною, тобто виключаЇтьс¤ ≥деолог≥чний монопол≥зм. ’оча кожна парт≥¤ намагаЇтьс¤ свою ≥деолог≥чну платформу видати за Їдино ≥стинну.

≤деолог≥¤ в≥д≥граЇ значну роль у формуванн≥ такого фактора пол≥тичного процесу, ¤к громадська думка.

÷е специф≥чний стан св≥домост≥, ¤кий включаЇ в себе потайне чи ¤вне ставленн¤ р≥зних соц≥альних сп≥льностей до под≥й, факт≥в або процес≥в соц≥альноњ д≥йсност≥, в тому числ≥ пол≥тичноњ д≥¤льност≥. √ромадська думка ф≥ксуЇ насам≠перед сприйн¤тт¤ д≥йсност≥ через призму масовоњ св≥домост≥. ¬ н≥й в≥ддзеркалюютьс¤ ¤к сп≥льн≥, так ≥ специф≥чн≥ ≥нтереси клас≥в, нац≥ональних, профес≥йних, духовних та ≥нших сп≥ль≠ностей, у ц≥лому суб'Їкт≥в пол≥тичного процесу.

√ромадська думка ¤к пол≥тичний ≥нститут бере участь у зд≥йсненн≥ влади. ÷е важливий механ≥зм прийн¤тт¤ пол≥тич≠них р≥шень на вс≥х р≥вн¤х. ќск≥льки громадська думка виступаЇ знар¤дд¤м пол≥тики, то њњ формуванн¤ Ї сферою боротьби за владу. ¬ цьому зв'¤зку складовою частиною пол≥тичного процесу можна вважати боротьбу за громадську ƒумку.

’арактер впливу громадськоњ думки на пол≥тичн≥ процеси залежить в≥д ≥снуючого пол≥тичного режиму. “ак, в умовах тотал≥таризму, авторитаризму за допомогою державних ≥н≠ститут≥в зд≥йснюЇтьс¤ ман≥пул¤ц≥¤ масовою св≥дом≥стю в≥дпо≠в≥дно до оф≥ц≥йноњ ≥деолог≥њ. «вичайно, в цих умовах немаЇ н≥¤коњ потреби у вивченн≥ громадськоњ думки. ¬ир≥шальне значенн¤ маЇ њњ нормативне формуванн¤ засобами тотальноњ пропаганди.

як елемент функц≥онуванн¤ пол≥тичних систем громад≠ська думка Ї пост≥йно д≥ючим фактором управл≥нн¤, за допомогою ¤кого виконуЇтьс¤ дек≥лька впливових функц≥й, а саме: експресивно-контрольна, ¤ка визначаЇ пол≥тичну позиц≥ю тих або ≥нших сп≥льностей; консультативна даЇ поради щодо пошуку оптимальних пол≥тичних д≥й; дирек≠тивна виносить р≥шенн¤ по тих або ≥нших питанн¤х, регулюЇ повед≥нку ≥ндив≥д≥в, сп≥льностей ≥ установ, п≥дтримуЇ або в≥дкидаЇ т≥ чи ≥нш≥ у¤вленн¤, ц≥нност≥ ≥ норми.

ƒл¤ того щоб ц≥ функц≥њ були реал≥зован≥, повинен бути гарантований вплив громадськоњ думки на функц≥онуванн¤ пол≥тичноњ системи. як зазначалос¤, частиною ц≥Їњ системи Ї ≥нститути, за допомогою ¤ких зд≥йснюЇтьс¤ њњ вплив на процес прийн¤тт¤ пол≥тичних р≥шень, в≥дбуваЇтьс¤ њњ вклю≠ченн¤ в пол≥тичний процес, його ≥нститути ≥ норми.

¬изначаЇтьс¤ громадська думка д≥Їю багатьох фактор≥в: складом тих сп≥льностей, що висловлюють своњ думки. ступенем зб≥гу ≥нтерес≥в верств ≥ груп, ¤к≥ вход¤ть до них, характером питань, що обговорюютьс¤, та ≥н. —ам же процес формуванн¤ ≥ функц≥онуванн¤ громадськоњ думки може проходити стих≥йно. ќднак у сучасному сусп≥льств≥ на цих процесах позначаЇтьс¤ певний вплив з боку численних соц≥альних установ Ч пол≥тичних орган≥зац≥й, засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ.

√ромадська думка може бути мон≥стичною, плюрал≥с≠тичною ≥ одностайною. ћоже виступати правильним, ре≠ал≥стичним або хибним, ≥люзорним у¤вленн¤м щодо д≥йс≠ност≥. ” ц≥лому нин≥шн≥й стан громадськоњ думки ха≠рактеризуЇтьс¤ ≥дейною строкат≥стю, великою емоц≥йною насичен≥стю. ¬ ц≥лому вона така, ¤ка повинна бути в сусп≥льств≥, що знаходитьс¤ на шл¤ху розбудови демокра≠тичноњ суверенноњ державност≥.

1	2

Ќазва: Ўл¤хи становленн¤ пол≥тичноњ св≥домост≥ суб'Їктами пол≥тичного житт¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (1723 прочитано)