ѕол≥толог≥¤ > Ўл¤хи формуванн¤ правовоњ держави в ”крањн≥

Ўл¤хи формуванн¤ правовоњ держави в ”крањн≥

ѕлан.

¬ступ

ѕон¤тт¤ правовоњ держави

ќзнаки правовоњ держави

ќсновн≥ напр¤ми формуванн¤ правовоњ держави в ”крањн≥

¬исновки

—писок використаноњ л≥тературиЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ...12

¬ступ.

ћи Ї св≥дками й учасниками творенн¤ нов≥тньоњ ”крањнськоњ держави. Ѕ≥льш ¤к тис¤чол≥тн≥й досв≥д сусп≥льноњ та пол≥тичноњ консол≥дац≥њ украњнського народу л¤гаЇ в фундамент розбудови в наш≥й крањн≥ правовоњ держави.

ѕраво покликане бути ≥нструментом духовного оздоровленн¤ украњнського сусп≥льства. —аме ≥снуванн¤ норм, ¤к≥ гарантують права особи, родини (с≥мТњ), нац≥њ, реал≥зац≥њ цих норм у сусп≥льн≥й практиц≥ спри¤тимуть по¤в≥ почутт¤ безпеки, захищеност≥, стимулюватимуть розвиток в≥дчутт¤ вол≥, свободи ¤к окремоњ людини, так ≥ всього украњнського народу. ¬одночас лише свобода особи породжуЇ свободу народу, а ц¤ останн¤ даЇ змогу ≥ народу ≥ окрем≥й особ≥ в≥дчувати себе р≥вними серед ≥нших людей ≥ народ≥в.

”крањна прагне ув≥йти в Ївропейську ≥ св≥тову сп≥льноту. ќбовТ¤зковими умовами такого входженн¤ Ї економ≥чна, пол≥тична ≥ культурна ≥нтеграц≥¤. ѕроте без вол≥ ≥ свободи дл¤ ≥ндив≥да ≥ народу жодний з напр¤м≥в ≥нтеграц≥њ Ї недоступний, а сама ≥нтеграц≥¤ стаЇ нездоланним барТЇром.

ћехан≥змом, ¤кий повинен реал≥зувати право, Ї держава. —учасна ”крањнська держава ще далека в≥д досконалост≥, але вона формуЇтьс¤ на правильних теоретичних ≥ правових засадах:

Ј вона в≥дд≥лена в≥д громад¤нського сусп≥льства;

Ј п≥дставою дл¤ функц≥онуванн¤ держави загалом ≥ окремих њњ орган≥в Ї право;

Ј головними ц≥л¤ми њњ Ї захист прав особи, родини (с≥мТњ), нац≥њ;

Ј вона повинна бути демократичною; органи влади мають формуватис¤ гласно та бути п≥дконтрольн≥ народов≥;

Ј своњ повноваженн¤ держава реал≥зуЇ не лише через примус, а й через силу громадськоњ думки;

Ј органом держави, ¤кий забезпечуЇ справедлив≥сть ≥ даЇ змогу захистити своЇ право, Ї гласний, високопрофес≥йний, сформований демократичним шл¤хом суд;

Ј ”крањнська держава повинна синтезувати досв≥д творенн¤ держави ≥ права вс≥х минулих покол≥нь прот¤гом тис¤чол≥тньоњ ≥стор≥њ.

¬ласна держава ≥ право тому дл¤ украњнського народу Ї не лише головною метою, а й найвищою ц≥нн≥стю. ”св≥домленн¤ њњ Ї запорукою вдосконаленн¤ ≥ розвитку кожного зокрема ≥ вс≥х громад¤н ”крањни разом.

1. ѕон¤тт¤ правовоњ держави.

≤де¤ правовоњ держави повТ¤зана з утвердженн¤м суверенност≥ народу, п≥дпор¤дкуванн¤ держави сусп≥льству.

ѕравова держава Ц це система орган≥в та ≥нститут≥в, ¤к≥ гарантують ≥ охорон¤ють нормальне функц≥онуванн¤ громад¤нського сусп≥льства. ÷е держава, в ¤к≥й пануЇ закон, стосовно ¤кого в однаковому в≥дношенн≥ перебувають влади вс≥х р≥вн≥в, парт≥њ, та громадськ≥ орган≥зац≥њ, посадов≥ особи ≥ окрем≥ громад¤ни.

ƒо недавнього часу вчен≥ намагалис¤ виводити правову державу лише ≥з взаЇмод≥њ права ≥ держави. „ерез це правовою вважалас¤ будь-¤ка держава, тому що не ≥снуЇ держави без права, без правовоњ системи, ≥ нав≥ть т≥Їю чи ≥ншою м≥рою без самообмеженн¤ правом. Ќ≥чого не м≥н¤Ї в ц≥й ситуац≥ю проголошенн¤ основною ознакою правовоњ держави верховенство закону. “аке верховенство можливе ≥ в тотал≥тарн≥й держав≥. ¬ цьому випадку воно повернене проти народу, ¤кий перетворюЇтьс¤ в сукупн≥сть безправних п≥дданих. ј тому очевидно, що дл¤ правовоњ держави, тобто дл¤ такоњ де пануЇ право, треба йти не в≥д закону ≥ нав≥ть не в≥д права взагал≥, а в≥д громад¤нського сусп≥льства, сучасне розум≥нн¤ ¤кого складалос¤ паралельно з удосконаленн¤м у¤влень про демократичну правову державу.

«г≥дно з вченн¤м ‘≥хте, м≥ж державою та ≥ндив≥дом укладаЇтьс¤ своЇр≥дний догов≥р, за ¤ким ≥ндив≥д погоджуЇтьс¤ на певне обмеженн¤ своЇњ свободи ≥ зобовТ¤зуЇтьс¤ п≥дпор¤дковуватись загальним настановам держави; а держава в≥дпов≥дно гарантуЇ безпеку ≥ндив≥дов≥ та його власност≥. ƒержава, ¤к надсила, що переважаЇ силу кожного окремого ≥ндив≥да, може ≥ повинна зд≥йснювати примус стосовно будь-¤кого члена сусп≥льства, ¤кщо в≥н порушив вз¤т≥ на себе зобовТ¤занн¤. јле, п≥дкреслював ‘≥хте, цей примус повинен бути правом≥рним, тобто влада повинна д≥¤ти лише в≥дпов≥дно до цив≥льних ≥ крим≥нальних закон≥в.

ѕроцес формуванн¤ правовоњ держави характеризуЇтьс¤ сп≥льною ознакою Ц рухом людства до свободи, усв≥домленим намаганн¤м обмежити державу, змусити њњ поважати закони та захищати честь ≥ г≥дн≥сть людини ¤к найвищу ц≥нн≥сть.

–еформуванн¤ колишнього рад¤нського сусп≥льства, де насильство над людиною стало суттю державноњ пол≥тики, та ≥нтеграц≥йн≥ процеси на м≥жнародн≥й арен≥ зробили обТЇктивно необх≥дним формуванн¤ правовоњ держави в ”крањн≥.

–озгл¤немо конкретн≥ше суть правовоњ держави, њњ принципи. ” словосполученн≥ Управова державаФ на першому м≥сц≥ стоњть право, а на другому держава. ÷е означаЇ верховенство права у сусп≥льств≥. ќсновоположним началом права Ї принцип загальноњ р≥вност≥, тобто загальноњ ≥ р≥вноњ дл¤ вс≥х м≥ри свободи: дл¤ держави та њњ орган≥в, дл¤ окремоњ особи, колектив≥в, дл¤ вс≥х громад¤н крањни, така формальна р≥вн≥сть Ї властив≥стю права ≥ виражаЇ таку його специф≥ку ¤к справедлив≥сть. ѕраво в сусп≥льному житт≥ виступаЇ насамперед у форм≥ закон≥в та ≥нших нормативних акт≥в. “ому громад¤ни ≥ орган≥зац≥њ можуть бути юридично р≥вними ≥ в≥льними т≥льки ¤к учасники конкретних правов≥дносин, тобто таких в≥дносин, ¤к≥ врегульован≥ законом, нормативними актами.

ќтже верховенство права у сусп≥льств≥ Ц основний принцип правовоњ держави. ¬≥н зумовлюЇ ≥ ≥нш≥ його принципи, зокрема п≥дпор¤дкуванн¤ закону самоњ держави та њњ орган≥в, посадових ос≥б, ≥нших орган≥зац≥й, громад¤н. ѕравова держава характеризуЇтьс¤ ¤к≥стю власне закону. ¬≥н повинен бути справедливим, гуманним, закр≥плювати нев≥дТЇмн≥ природн≥ права кожноњ людини: право на житт¤, на свободу, на особисту недоторкан≥сть. јле свобода не Ї абсолютною. ¬она допускаЇ обмеженн¤, тобто маЇ певну м≥ру. ÷¤ м≥ра повинна бути р≥вною дл¤ вс≥х.

” правах людини виражаютьс¤ можливост≥ њњ д≥й у р≥зних сферах: економ≥чн≥й, пол≥тичн≥й, культурн≥й, особист≥й. ќтже, держава визнаЇ автоном≥ю особи, щодо себе, захищаЇ, охорон¤Ї в≥д свав≥лл¤ права людини, ¤к≥ стають ¤дром ус≥Їњ правовоњ системи. «акони та ≥нш≥ нормативн≥ акти, ¤к≥ видаЇ держава, узгоджуютьс¤ з правами людини, п≥дпор¤дкован≥ принципу њх непорушност≥. —аме тому непорушн≥сть прав людини, њњ чест≥ й г≥дност≥, њњ ≥нтерес≥в, њх охорона ≥ гарантуванн¤ Ц один ≥з принцип≥в правовоњ держави.

2. ќзнаки правовоњ держави.

ƒо основних ознак, за ¤кими котрусь державу можна було б визначити ¤к правову, належать:

Ј закр≥пленн¤ у конституц≥њ та ≥нших законах основних прав людини;

Ј пануванн¤ у сусп≥льному та державному житт≥ закон≥в, ¤к≥ виражають волю б≥льшост≥ або всього населенн¤ крањни;

Ј врегулюванн¤ в≥дносин м≥ж особою та державою на п≥дстав≥ загальнодозв≥льного принципу: Уособ≥ дозволено робити все, що пр¤мо не заборонено закономФ;

Ј взаЇмов≥дпов≥дальн≥сть особи та держави;

Ј на¤вн≥сть у вс≥х громад¤н правовоњ культури, зокрема життЇво необх≥дних юридичних знань, а також ум≥нь ≥ навичок њх використанн¤ в практичному житт≥;

Ј розпод≥л державноњ влади м≥ж законодавчими, виконавчими та судовими органами держави;

Ј юридична захищен≥сть особи;

Ј високе становище у сусп≥льному та державному житт≥ суду;

Ј неухильне виконанн¤ закон≥в ≥ п≥дзаконних нормативних акт≥в ус≥ма учасниками сусп≥льного житт¤, насамперед, державними органами.

ќтже, наведен≥ вище ознаки повинн≥ бути притаманн≥ держав≥, що перетворюЇтьс¤ на правову, в тому числ≥ й ”крањн≥. “епер дл¤ б≥льш ч≥ткого зТ¤суванн¤ зм≥сту проанал≥зуЇмо кожну з них.

«акр≥пленн¤ в  онституц≥њ та ≥нших законах ”крањни основних прав людини. јнал≥з ц≥Їњ ознаки почнемо з того, що дамо визначенн¤ основних прав людини. ” правов≥й л≥тератур≥ п≥д ними розум≥ють певн≥ можливост≥ людини, ¤к≥ необх≥дн≥ њй дл¤ ≥снуванн¤, розвитку, задоволенн¤ своњх потреб у конкретно-≥сторичних умовах ≥ мають бути загальними ≥ р≥вними дл¤ вс≥х. ќстанн≥ дес¤тир≥чч¤ в≥дзначаютьс¤ тим, що в≥дбуваЇтьс¤ процес визнанн¤ ≥ забезпеченн¤ основних прав людини у ц≥лому св≥т≥ ¤к на м≥жнародному, так ≥ на нац≥ональному р≥вн¤х. ” сусп≥льств≥, лише держава може забезпечити зд≥йсненн¤ прав людини.

ћожна сказати, що держава Ї демократичною наст≥льки, наск≥льки њњ законодавство в≥дпов≥даЇ загальновизнаним правам людини. Ќа нац≥ональних р≥вн¤х основн≥ права людини закр≥плен≥ насамперед у конституц≥¤х.  онституц≥¤ ”крањни Ц ќсновний «акон ”крањнськоњ держави, њњ первинний пол≥тичний та правовий документ. ¬она закр≥плюЇ основн≥ права та свободи громад¤н ”крањни в економ≥чн≥й, пол≥тичн≥й, культурн≥й сферах, а також њх особист≥сн≥ права. јле закр≥пленн¤ прав ≥ свобод особи в  онституц≥њ Ї лише њх формальним проголошенн¤м за в≥дсутност≥ механ≥зму њх реал≥зац≥њ в законах. “ак, у  онституц≥њ ”–—– формально передбачались свобода слова, сумл≥нн¤, друку тощо, але в≥дпов≥дн≥ закони були в≥дсутн≥.

ѕануванн¤ у сусп≥льному та державному житт≥ закон≥в, ¤к≥ виражають волю б≥льшост≥ або всього населенн¤ крањни. ÷¤ ознака визначаЇ високий авторитет закону, повагу до нього. «акон≥в необх≥дно приймати ст≥льки, щоб законодавчо були врегульован≥ вс≥ основн≥ сфери сусп≥льного житт¤. ¬одночас дл¤ правовоњ держави неоднаково, ¤к≥ закони д≥ють. “ому до них висуваютьс¤ певн≥ вимоги: вони повинн≥ виражати волю б≥льшост≥ або всього населенн¤ (це ознака демократичност≥ закону). ¬ол¤ б≥льшост≥ населенн¤ виражаЇтьс¤ через органи держави Ц парламент ≥ президента, а вол¤ всього населенн¤ Ц через референдум (всенародне голосуванн¤).

1	2	3

Ќазва: Ўл¤хи формуванн¤ правовоњ держави в ”крањн≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (2532 прочитано)