Ѕ≥олог≥¤ > Ћишайники. «агальна характеристика. ќсобливост≥ зовн≥шньоњ та внутр≥шньоњ будови та процес≥в життЇд≥¤льност≥ лишайник≥в

Ћишайники. «агальна характеристика. ќсобливост≥ зовн≥шньоњ та внутр≥шньоњ будови та процес≥в життЇд≥¤льност≥ лишайник≥в

Ћишайники Ч це особлив≥ орган≥зми, утворен≥ в результат≥ симб≥озу водорост≥ й гриба, з новими морфолог≥чними, ф≥з≥олог≥чними та еколог≥чними властивост¤ми. ¬≥домо понад 20 тис. вид≥в лишайник≥в.

¬≥д ≤нших орган≥зм≥в, у тому числ≥ й в≥д окремих гриб≥в ≤ водоростей, вони в≥др≥зн¤ютьс¤ за формою, будовою, характером обм≥ну речовин, на¤вн≥стю лишайникових речовин, способами розмноженн¤, пов≥льним ростом (в≥д 1 до 8 мм за р≥к).

—лань лишайника складаЇтьс¤ з переплетених ниток грибниц≥ Ч г≥ф≥в ≤ розм≥щених м≥ж ними кл≥тин або ниток водоростей. –озр≥зн¤ють два основних типи м≥кроскоп≥чноњ структури слан≥ лишайник≥в: гомеомерний ≤ гетеромерний (мал. 66, б, г). Ќа поперечному перер≥з≥ лишайника гомеомерного типу видно, що слань утворена хаотично переплетеними г≥фами гриба, пом≥ж ¤кими розкидан≥ окрем≥ кл≥тини або нитки водоростей. ÷≤ лишайники утворюють групу, в≥дому п≥д назвою слизистих лишайник≥в, оск≥льки водорост≥ вид≥л¤ють слиз, в ¤кий вкраплен≥ кл≥тини гриба ≤ водорост≥.

” лишайнику гетеромЇрного типу кл≥тини водоростей зосереджен≥ в одному шар≥, ¤кий називають готдшльним шаром. ѕ≥д ним знаходитьс¤ серцевина, що складаЇтьс¤ з пухко розм≥щених ниток гриба. «овн≥шн≥ми шарами лишайника Ї щ≥льно з≥мкнут≥ грибн≥ г≥фи, ¤к≥ називають к≥рковими шарами. «а допомогою грибних ниток, що в≥дход¤ть в≥д нижньоњ кори, лишайник прикр≥плюЇтьс¤ до субстрату, на ¤кому росте. ” де¤ких лишайник≥в нижньоњ кори немаЇ ≤ в≥н зростаЇтьс¤ ≤з субстратом г≥фами серцевини.

¬одоростевий компонент лишайника (ф≥кобюнт) представлений синьозеленими, зеленими, жовтозеленими ≤ бурими водорост¤ми. ѕредставники 28 род≥в цих в≥дд≥л≥в

ћал. 66. Ћишайники:

а Ч поперечний перер≥з; б Ч загальний вигл¤д; в Ч початкова стад≥¤ утворенн¤ соредп листуватого лишайника пармелп; г Ч поперечний перер≥з гомеомерного лишайника; д Ч накипний лишайник на кор≥ дерева; е Ч кущистий лишайник Ч ¤гель; Ї Ч кущистий бородатий лишайник; 1 Ч верхн≥й к≥рковий шар; 2 Ч гон≥д≥альний шар; 3 Ч серцевинний шар з г≥ф≥в; 4 Ч нижн≥й к≥рковий шар водоростей вступають у симб≥оз з грибами. Ќайпоширен≥ший ф≥коб≥онт лишайник≥в Ч зелена водор≥сть требукс≥¤, з ≥нших зелених Ч хлорела, хлорокок. ≤з синьозелених водоростей найчаст≥ше в талом≥ лишайник≥в трапл¤ютьс¤ носток ≥ глеокапса.

Ѕ≥льш≥сть цих водоростей ≥снують у в≥льноживучому стан≥, однак де¤к≥ зустр≥чаютьс¤ лише в лишайниках (требукс≥¤, коком≥кс тощо), у в≥льному стан≥ поки що не ви¤влен≥. ¬одорост≥ в слан≥ лишайника дуже зм≥нюють св≥й зовн≥шн≥й вигл¤д. ќсобливо це стосуЇтьс¤ нитчастих водоростей, ¤к≥ в лишайнику розпадаютьс¤ до окремих кл≥тин ≥ зм≥нюютьс¤ до невп≥знанн¤. ” лишайнику водорост≥ стають ст≥йк≥шими до високих температур, можуть витримувати тривале висушуванн¤. ” раз≥ культивуванн¤ њх на штучних середовищах (окремо в≥д гриб≥в) набувають вигл¤ду, характерного дл¤ в≥льноживучих форм.

—лань лишайник≥в р≥зноман≥тна за формою, розм≥рами, будовою, забарвленн¤м.  ол≥р слан≥ зумовлений на¤вн≥стю п≥гмент≥в в оболонках г≥ф≥в ≤ плодових т≥лах лишайник≥в. –озр≥зн¤ють п'¤ть груп п≥гмент≥в: зелен≥, син≥, ф≥олетов≥, червон≥ й коричнев≥. ѕ≥гменти утворюютьс¤ лише на св≥тл≥. „им б≥льше св≥тла в м≥сц≥ зростанн¤ лишайник≥в, тим ¤скрав≥ше забарвленн¤ вони мають.

«а морфолог≥чними ознаками лишайники под≥л¤ють на к≥рков≥, листуват≥ та кущист≥ (див. мал. 66).

” к≥ркових, або накипних, лишайник≥в слань маЇ вигл¤д забарвленоњ к≥рочки або нальоту, що дуже щ≥льно приростаЇ до субстрату. “овщина к≥рочок р≥зна Ч в≥д ледве пом≥тного накипу або порошкопод≥бного нальоту до 0,5 см, д≥аметр Ч в≥д к≥лькох м≥л≥метр≥в до 20Ч30 см. Ќакипн≥ лишайники ростуть на поверхн≥ грунт≥в, г≥рських пор≥д, на кор≥ дерев ≥ кущ≥в, оголен≥й деревин≥, що гниЇ. ƒо ц≥Їњ групи лишайник≥в входить найб≥льше вид≥в (близько 80 %), що трапл¤ютьс¤ в р≥зних умовах.

Ћистуват≥ лишайники мають форму пластинок р≥зного забарвленн¤, горизонтально розм≥щених на субстрат≥ (пармел≥¤, ст≥нна золот¤нка). ѕластинки, ¤к правило, округл≥, 10Ч20 см у д≥аметр≥. ’арактерною особлив≥стю листуватих лишайник≥в Ї неоднаков≥ забарвленн¤ й будова верхньоњ ≥ нижньоњ поверхонь слан≥. ” б≥льшост≥ з них на нижн≥й частин≥ слан≥ утворюютьс¤ органи кр≥пленн¤ до субстрату Ч ризоњди, що складаютьс¤ ≥з з≥браних у пучки г≥ф≥в. ¬они ростуть на поверхн≥ грунту, серед мох≥в. Ћистуват≥ лишайники пор≥вн¤но з накипними Ї б≥льш високоорган≥зованими формами.

” кущистих лишайник≥в слань маЇ стеблопод≥бну форму, прикр≥плюЇтьс¤ до субстрату невеликими д≥л¤нками нижньоњ частини, а верхн¤ частина розгалужена ≥ п≥дн¤та над поверхнею або звисаЇ з дерев под≥бно до кошлатих грив Ч "бородат≥ лишайники". «а р≥внем орган≥зац≥њ кущист≥ лишайники Ї найвищим етапом розвитку слан≥. њхн¤ слань буваЇ р≥зних розм≥р≥в: в≥д к≥лькох м≥л≥метр≥в до 30Ч50 см. Ѕородат≥ лишайники можуть дос¤гати 7Ч 8 м (усне¤). ƒо кущистих лишайник≥в належать цетрар≥¤, алектор≥¤, нейропогон, еверн≥¤ та ≥н.

–озмножуютьс¤ лишайники в основному вегетативно Ч частинами слан≥, ¤к≥ не Ї спец≥ал≥зованими "органами" вегетативного розмноженн¤.  р≥м того, розмноженн¤ зд≥йснюЇтьс¤ ≥зид≥¤ми (виростами слан≥), а також соред≥¤ми (невеличкими утворами, що складаютьс¤ з кл≥тин водоростей, обплетених г≥фами гриб≥в). —оред≥њ та ≥зид≥њ Ч особлив≥ "органи" розмноженн¤ лишайник≥в (див. мал. 66, в) ¤к комплексних орган≥зм≥в. √риби ≥ водорост≥, що вход¤ть до складу лишайника, також збер≥гають властив≥ њм способи розмноженн¤. —оредп утворюютьс¤ всередин≥ слан≥ в гон≥д≥альному шар≥ листуватих та кущистих лишайник≥в. —формован≥ соред≥њ виштовхуютьс¤ ≥з слан≥ назовн≥, п≥дхоплюютьс¤ й рознос¤тьс¤ в≥тром. «а спри¤тливих умов вони проростають у нових м≥сц¤х ≥ утворюють нов≥ лишайники. —оред≥¤ми розмножуЇтьс¤ близько 30 % лишайник≥в.

≤зид≥њ Ч вирости верхньоњ к≥рочки слан≥. ћають вигл¤д зернин Ч цил≥ндричних або коралопод≥бних вирост≥в чи маленьких листочк≥в. ”середин≥ цих вирост≥в м≥ст¤тьс¤ кл≥тини водоростей, оточених г≥фами гриба. Ќа в≥дм≥ну в≥д соред≥й, ≥зид≥њ не висипаютьс¤ на поверхню слан≥, а разом з його шматочками в≥дламуютьс¤ тваринами чи людиною ≥ за спри¤тливих умов розростаютьс¤ в лишайник. –озмноженн¤ ≥зид≥¤ми трапл¤Їтьс¤ у 15 % лишайник≥в.

∆ивленн¤ лишайник≥в зд≥йснюЇтьс¤ за рахунок процес≥в фотосинтезу в кл≥тинах водоростей. —интезован≥ при цьому орган≥чн≥ речовини використовуютьс¤ грибом. ƒиханн¤, поглинанн¤ води та м≥неральних солей забезпечуЇ грибний компонент (м≥коб≥онт) слан≥ лишайника. јктивн≥сть процес≥в фотосинтезу, диханн¤, поглинанн¤ води та м≥неральних солей залежить в≥д осв≥тленост≥, температури, вологост≥. ≤нтенсивн≥сть фотосинтезу у лишайник≥в за оптимальних умов значно нижча, н≥ж у автотрофних рослин. ѕроте орган≥чних речовин утворюЇтьс¤ достатньо, щоб забезпечити нормальну життЇд≥¤льн≥сть лишайник≥в.

Ћишайники невибаглив≥ до умов середовища ≥ характеризуютьс¤ високою ст≥йк≥стю проти впливу неспри¤тливих фактор≥в. ¬они можуть рости в найр≥зноман≥тн≥ших умовах осв≥тленн¤ й вологост≥, легко витримують тривалу нестачу води, р≥зк≥ коливанн¤ температури, однак пор≥зному реагують на забрудненн¤ пов≥тр¤. ƒе¤к≥ з них не витримують нав≥ть малого забрудненн¤ пов≥тр¤ ≥ гинуть, ≥нш≥ Ч живуть лише в населених пунктах, у тому числ≥ в промислових м≥стах. ¬ивчивши цю особлив≥сть лишайник≥в, њх можна використовувати ¤к б≥о≥ндикатори дл¤ оц≥нки чистоти пов≥тр¤.

Ћишайники ростуть на найр≥зноман≥тн≥ших субстратах: кам'¤нистих породах, грунт≥, кор≥ дерев, хвоњ, листках в≥чнозелених рослин, мохах, деревин≥, що гниЇ, та ≥нших рослинних рештках. ¬они можуть посел¤тис¤ на скл≥, шк≥р≥, зал≥з≥, ганч≥рках та ≥нших предметах, при цьому головна умова дл¤ њх поселенн¤ Ч тривал≥сть перебуванн¤ предмета в нерухомому стан≥.

’арактерна б≥олог≥чна особлив≥сть лишайник≥в Ч утворенн¤ так званих лишайникових кислот, ¤к≥ в≥дкладаютьс¤ на поверхн≥ г≥ф≥в у вигл¤д≥ кристал≥в, паличок, зерн¤ток тощо. Ќими зумовлений кол≥р лишайник≥в. ¬≥домо до 150 лишайникових кислот, ¤к≥, кр≥м лишайник≥в, н≥де не зустр≥чаютьс¤. Ѕ≥олог≥чне значенн¤ њх ще не вивчене. ƒе¤к≥ з них мають антиб≥отичн≥ або токсичн≥ властивост≥ ≥, очевидно, виконують захисну функц≥ю.

” зв'¤зку ≥з значним поширенн¤м лишайники в≥д≥грають важливу роль у природ≥ ¤к продуценти б≥омаси. —ел¤чись на г≥рських породах, вони спри¤ють њх вив≥трюванню, а п≥сл¤ в≥дмиранн¤ утворюють невелику к≥льк≥сть гумусу, на ¤кому можуть осел¤тис¤ ≥нш≥ рослини. ќсь чому њх називають "п≥онерами рослинност≥". Ћишайники Ї укритт¤м та њжею дл¤ багатьох безхребетних тварин. Ќими живл¤тьс¤ ≥ де¤к≥ хребетн≥.

Ћишайники широко використовуЇ людина в своњй господарськ≥й д≥¤льност≥. Ќасамперед вони Ї ц≥нним кормом дл¤ п≥вн≥чних олен≥в (¤гель). ƒе¤к≥ з них використовуЇ в њжу людина (цетрар≥¤ ≥сландська, умб≥л≥кар≥¤ њст≥вна). ¬ њжу використовують також лишайники роду асп≥цил≥¤, в≥дом≥ п≥д назвою "манна небесна". « лишайник≥в добувають спирт (цетрар≥¤ ≥сландська, де¤к≥ види кладон≥й), лакмус (леканора њст≥вна, рочела), фарби (охролех≥¤, де¤к≥ види рочел), њх використовують ¤к сировину дл¤ парфумерноњ промисловост≥ (еверн≥¤ сливова), в медицин≥ дл¤ виготовленн¤ л≥к≥в (цетрар≥¤, леканора, лобар≥¤).

¬раховуючи пов≥льний р≥ст лишайвдщ≥в, њх використанн¤ маЇ бути планом≥рним, щоб не аввдати непоправноњ шкоди природ≥.

Ћишайники - особа¤ группа комплексных организмов, так как их тело - слоевище - состоит из двух компонентов: гриба и водоросли. ¬одоросль в процессе фотосинтеза создает органические вещества, а гриб потребл¤ет их. Ћишайники - симбиотические организмы: гриб обеспечивает водоросль водой и минеральными веществами, а водоросль снабжает гриб органическими веществами.

1	2

Ќазва: Ћишайники. «агальна характеристика. ќсобливост≥ зовн≥шньоњ та внутр≥шньоњ будови та процес≥в життЇд≥¤льност≥ лишайник≥в
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-01-07 (1389 прочитано)