ѕравознавство > ƒжерела приватного права

ƒжерела приватного права

“ерм≥н "джерела права" може вживатис¤ в к≥лькох значенн¤х. Ќайпопул¤рн≥шими з них Ї розум≥нн¤ джерела права ¤к чинника, що породжуЇ право, ≥ ¤к форми правотворенн¤ (форми норми пра≠ва). ” такому раз≥, ведучи мову про джерела приватного права, ма≠Їмо на уваз≥ чинники, елементи, ¤к≥ створюють у процес≥ взаЇмо≠д≥њ сукупн≥сть (¤вище, категор≥ю) новоњ ¤кост≥.

≤снуЇ к≥лька вид≥в джерел приватного права.

1. ќск≥льки приватне право Ї наднац≥ональною системою пра≠ва, що маЇ за основу так зван≥ "загальнолюдськ≥ ц≥нност≥", то го≠ловним його джерелом Ї норми природного права, ¤к≥ створюють своЇр≥дне правове п≥дірунт¤ взаЇмин приватних ос≥б м≥ж собою, а також зазначених ос≥б ≥з сусп≥льством. ÷≥ норми охоплюють при≠родн≥, нев≥д'Їмн≥ права людини. «окрема вони заф≥ксован≥ у «а≠гальн≥й декларац≥њ прав людини 1948 р.,  онвенц≥њ про захист прав людини та основних свобод 1950 року й ≥нших аналог≥чних м≥жна≠родних угодах. ƒо таких норм належить право: на житт¤, на при≠ватне житт¤, на приватну власн≥сть тощо.

Ќеобх≥дно п≥дкреслити, що норми природного права не тому належать до джерел приватного права, що вони закр≥плен≥ в м≥ж≠народно-правових актах,  онституц≥њ, ≥нших законах; навпаки, - та обставина, що це нев≥д'Їмн≥ природн≥ права людини, зумовлюЇ необх≥дн≥сть створенн¤ в≥дпов≥дних законодавчих акт≥в.

2. ≤ншим джерелом приватного права Ї норми нац≥ональних систем права.

” кожн≥й крањн≥ (у кожноњ цив≥л≥зац≥њ, етносу тощо) ≥снують своњ у¤вленн¤ про становище особи в сусп≥льств≥, можлив≥сть, меж≥ ≥ пор¤док захисту њњ прав.

’оча ц≥ норми ірунтуютьс¤ на певних загальних у¤вленн¤х про свободу ≥ндив≥да, але, будучи пропущеними через специф≥чну (м≥с≠цеву, нац≥ональну) св≥дом≥сть, вони набувають в≥дпов≥дного ≥деоло≠г≥чного забарвленн¤, а в≥дтак, за допомогою кол≥з≥йних норм впли≠вають на зм≥ст приватного права.

3. ўе одним джерелом приватного права Ї м≥жнародно-право≠в≥ угоди з питань правового становища приватних ос≥б.

’оча при укладенн≥ таких угод враховуютьс¤ норми природно≠го права ≤ нац≥ональн≥ традиц≥њ права, однак внасл≥док дос¤гненн¤ певного компром≥су утворюютьс¤ норми новоњ ¤кост≥.

4. Ќарешт≥, ще одним джерелом приватного права ¤к категор≥њ, перманентне властивоњ Ївропейським цив≥л≥зац≥¤м, Ї римське при≠ватне право, що Ї своЇр≥дним еталоном Ївропейських систем при≠ватного права.

«наченн¤ римського приватного права

“оркаючись питанн¤ про значенн¤ римського приватного пра≠ва ¤к еталона сучасних Ївропейських систем приватного права, сл≥д зазначити, що, звичайно, не йдетьс¤ про те, що норми ц≥Їњ давньоњ правовоњ системи можуть застосовуватис¤ безпосередньо в сучасно≠му цив≥льному (торговому) об≥гу. ќднак ≥ применшувати його вплив не варто, оск≥льки в≥н не т≥льки не зменшуЇтьс¤, а навпаки, зростаЇ завд¤ки такому феномену, ¤к рецепц≥¤ права.

¬ласне, рецепц≥¤ римського приватного права не Ї ун≥кальним ¤вищем. –ецепц≥њ ≥нших правових систем взагал≥ ≥ рецепц≥њ приват≠ного права зокрема трапл¤ютьс¤ досить регул¤рно Ч к≥лька раз≥в на тис¤чол≥тт¤. ќднак саме римському приватному праву ¤к право≠в≥й систем≥, що вт≥лила вищ≥ дос¤гненн¤ ф≥лософськоњ, гуман≥тар≠ноњ ≥ юридичноњ думки античност≥, судилос¤ стати основою сучас≠ного приватного права в ™вроп≥

” найзагальн≥шому вигл¤д≥ рецепц≥¤ права може бути визначе≠на ¤к запозиченн¤ одн≥Їю державою розвинен≥шого права ≥ншоњ держави .и “аке визначенн¤ характерне дл¤ попул¤рних дов≥дкових видань. …ого можна зустр≥ти практично в будь-¤к≥й юридичн≥й ен≠циклопед≥њ або юридичному словнику.

ѕри характеристиц≥ рецепц≥њ необх≥дна вказ≥вка на те, що йдетьс¤ про право держави, ¤ка вже не ≥снуЇ ≥ не маЇ пр¤мих наступник≥в, у зв'¤зку з чим маЇ м≥сце повне або часткове в≥дроджен≠н¤ правовоњ системи минулого.

ќтже, вказ≥вка на в≥дродженн¤ римського права необх≥дна дл¤ визначенн¤ пон¤тт¤ його рецепц≥њ.

« урахуванн¤м висловленого, рецепц≥¤ римського приватного права може бути визначена ¤к його в≥дродженн¤, сприйн¤тт¤ духу, головних принцип≥в, положень ≥ окремих норм на новому етап≥ розвитку цив≥л≥зац≥њ.

ќск≥льки рецепц≥¤ римського приватного права Ч пон¤тт¤ не≠одном≥рне, в≥дбуватис¤ вона може в р≥зних формах:

1) вивченн¤ римського права ¤к загального надбанн¤ культури;

2) вивченн¤ римського права в юридичних навчальних закладах ¤к юридичноњ загальноосв≥тньоњ дисципл≥ни з метою формуванн¤ св≥тогл¤ду майбутн≥х правознавц≥в;

3) досл≥дженн¤, анал≥з ≥ коментуванн¤ римських юридичних джерел;

4) безпосереднЇ застосуванн¤ норм ≥ положень римського при≠ватного права;

5) використанн¤ норм римського приватного права ¤к зразк≥в при створенн≥ нормативних акт≥в (особливо при реал≥зац≥њ кодиф≥≠кац≥йних проект≥в);

6) застосуванн¤ римсько-правовоњ методики створенн¤ норма≠тивних акт≥в або практики њх реал≥зац≥њ;

7) сприйн¤тт¤ ≥ використанн¤ засад, ≥дей ≥ категор≥й римського приватного права.

«апропонована класиф≥кац≥¤ виходить з необх≥дност≥ виокрем≠ленн¤ форм рецепц≥њ права в навчально-методичних ц≥л¤х. Ќа практиц≥ рецепц≥¤, ¤к правило, в≥дбуваЇтьс¤ не в одн≥й ¤к≥йсь фор≠м≥, а Ї насл≥дком њх сукупност≥ ≥ взаЇмод≥њ.

ƒо зазначеного треба додати, що рецепц≥¤ римського приватно≠го права може мати не лише р≥зн≥ форми, а й р≥зн≥ види.

ќск≥льки рецепц≥¤ не обов'¤зково Ї результатом безпосередньо≠го контакту цив≥л≥зац≥й та њх правових систем у час≥, то залежно в≥д характеру контакту цив≥л≥зац≥й варто розр≥зн¤ти рецепц≥ю пр¤му ≥ опосередковану (пох≥дну, повторну).

¬ипадки пр¤моњ рецепц≥њ зустр≥чаютьс¤ нечасто. «азвичай во≠ни мають м≥сце тод≥, коли нова локальна цив≥л≥зац≥¤ готова дл¤ сприйн¤тт¤ дос¤гнень культури, в тому числ≥ права, у той мо≠мент, коли б≥льш ранн¤ цив≥л≥зац≥¤ згасаЇ або вже згасла, але в≥д≠тод≥ пройшло не наст≥льки багато часу, щоб були втрачен≥ ≥дењ, пам'¤тки, правов≥ р≥шенн¤ тощо. ѕрикладами такого виду рецеп≠ц≥њ можуть бути рецепц≥¤ грецького права в –им≥, римського Ч у ¬≥зант≥њ.

„аст≥ше ≥дењ римського приватного права, окрем≥ його положен≠н¤, правов≥ р≥шенн¤ рецип≥юютьс¤ опосередковано, шл¤хом запо≠зиченн¤ њх ≥з правовоњ системи ¤коњсь крањни, що вже рецип≥ювала римське право. ѕрикладом може бути запозиченн¤ багатьма крањ≠нами положень  одексу Ќаполеона або Ќ≥мецького цив≥льного кодексу (хоча сл≥д зазначити, що њх створенн¤ також частково Ї ре≠зультатом опосередкованоњ рецепц≥њ Ч пром≥жною ланкою була ре≠цепц≥¤ римського права у ¬≥зант≥њ у VIЧX ст.).

–ецепц≥¤ може бути не т≥льки ¤вною, а й латентною (прихова≠ною). ÷е маЇ м≥сце в тих випадках, коли запозиченн¤ певних ≥дей або принципових р≥шень римського приватного права в≥дбуваЇтьс¤ у процес≥ правотворчост≥, але при цьому в правов≥й доктрин≥ дер≠жави декларуЇтьс¤ принципово ≥нший п≥дх≥д, в≥дмова в≥д "застар≥≠лого" права тощо.

« таким видом рецепц≥њ зустр≥чаЇмос¤, наприклад, при кодиф≥кац≥¤х цив≥льного законодавства в –ад¤нськ≥й держав≥, де оф≥ц≥й≠но заперечувалос¤ значенн¤ римського права дл¤ розвитку рад¤н≠ського цив≥льного права, але фактично мала м≥сце його рецепц≥¤ при кодиф≥кац≥¤х цив≥льного законодавства в —–—– у 20-х ≥ 60-х рр. XX ст.

ѕриватне право ≥ цив≥льне право

” крањнах, де прийн¤то под≥л¤ти право на приватне ≥ публ≥чне, цив≥льне ≥ торговельне право Ї складовими приватного (наприклад, ‘ранц≥¤, Ќ≥меччина). ¬ ≥нших крањнах цив≥льне право тлумачать ¤к категор≥ю практично тотожну приватному праву (наприклад, Ќ≥≠дерланди, ≤тал≥¤, √рец≥¤). ” крањнах, що належать або належали до так званоњ соц≥ал≥стичноњ системи права, с≥мейн≥ правов≥дносини зазвичай виокремлюють у самост≥йну галузь Ч с≥мейне право. ¬ ”крањн≥ под≥л права на приватне ≥ публ≥чне, а також в≥днесенн¤ с≥мейних в≥дносин до сфери цив≥льно-правового регулюванн¤ дос≥ Ї предметом дискус≥й. Ѕ≥льш прийн¤тним було б позитивне вир≥≠шенн¤ цих питань, хоча не виключене формуванн¤ нового цив≥ль≠ного права ”крањни ¤к галуз≥, що охоплюЇ всю сферу в≥дносин м≥ж приватними особами.

1

Ќазва: ƒжерела приватного права
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (1901 прочитано)