ѕравознавство > ÷ив≥льне право в ”крањн≥ за рад¤нських час≥в. ÷ив≥льний кодекс ”–—– 1963 р

÷ив≥льне право в ”крањн≥ за рад¤нських час≥в. ÷ив≥льний кодекс ”–—– 1963 р

«начною м≥рою рад¤нська цив≥льно-правова доктрина в ”крањ≠н≥ ви¤вилась у в≥дмов≥ в≥д визнанн¤ под≥лу права на приватне ≥ пуб≠л≥чне, а в≥дтак Ч у в≥дмов≥ в≥д приватного права ¤к такого.

÷е знайшло пом≥тне в≥дображенн¤ ≥ в ≥стор≥њ розробленн¤ та прийн¤тт¤ цив≥льних кодекс≥в. Ѕоротьба р≥зних п≥дход≥в, стара ≥ нова цив≥л≥стичн≥ концепц≥њ, зокрема, позначилис¤ на принципах ≤ зм≥ст≥ ÷  ”—–– 1922 р. ≤ розвитку цив≥л≥стичноњ думки в подальш≥ роки.

3.1. ÷ив≥льний кодекс ”—–– 1922р.

ѕ≥дготовка проекту ÷  ”—–– 1922 р. в≥дбувалас¤ в умовах ≥ на засадах, загальних дл¤ б≥льшост≥ тод≥шн≥х рад¤нських республ≥к “ому природно, що вказ≥вки ≥ зауваженн¤ ¬.≤. Ћен≥на стосовно ÷  ––‘—– слугували ор≥Їнтиром дл¤ розробник≥в проекту ÷  ”—––

ѕринципово важливим було положенн¤ про зосередженн¤ в ру≠ках –ад¤нськоњ держави основних знар¤дь ≥ засоб≥в виробництва, встановленн¤ жорсткого державного контролю над торговим об≥≠гом тощо, зрештою, в≥дмова в≥д основних принцип≥в приватного права. ’арактерними з цього приводу Ї зауваженн¤ ¬.≤. Ћен≥на на адресу Ќародного ком≥сар≥ату юстиц≥њ ––‘—–. «окрема в≥н п≥д≠креслював: "ћи н≥чого "приватного" не визнаЇмо, дл¤ нас все у га≠луз≥ господарства Ї публ≥чно-правовим, а не приватним. ћи допускаЇмо кап≥тал≥зм т≥льки державний. «в≥дси Ч розширити застосу≠ванн¤ державного втручанн¤ у "приватно-правов≥ в≥дносини", роз≠ширити право держави скасовувати "приватн≥" договори, застосову≠вати не "цив≥льн≥ правов≥дносини", а нашу революц≥йну правосв≥≠дом≥сть"1.

јвтори проекту ÷  до цих вказ≥вок прислухалис¤, однак часи одностайного схваленн¤ ще не настали. ≤ –аднарком, усупереч про≠позиц≥¤м ¬.≤. Ћен≥на, виключив з проекту ÷  згадку про право держави втручатис¤ у приватно-правов≥ в≥дносини. ѕроте врешт≥-решт вказ≥вку було виконано. ÷  ––‘—–, прийн¤тий 31 жовтн¤ 1922 р., набрав чинност≥ 1 с≥чн¤ 1923 р. ¬≥н слугував зразком дл¤ ÷  ”—––, ¤кий обговорювавс¤ ≥ був прийн¤тий приблизно на м≥≠с¤ць п≥зн≥ше (затверджений 16 грудн¤ 1922 р., набрав чинност≥ 1 лютого 1923 р.).

÷  ”—–– 1922 р. був схожий на ÷  ––‘—– не т≥льки за ≤део≠лог≥чною й методолог≥чною основою, а й за структурою ≥ зм≥стом. як той, так ≥ ≥нший складаютьс¤ з однакових розд≥л≥в: «агальна час≠тина; –ечове право; «обов'¤зальне право; —падкове право.  ≥льк≥сть статей також практично однакова: 435 статей у ÷  ”—––, 436 Ч у ÷  ––‘—–. Ќе в≥др≥зн¤лас¤ структура розд≥л≥в та њх найменуванн¤.

«агальна частина м≥стила норми, присв¤чен≥ суб'Їктам, об'Їктам права, угодам ¤к основному засобу встановленн¤, зм≥ни або при≠пиненн¤ цив≥льних правов≥дносин, позовн≥й давност≥.

—уб'Їктами цив≥льного права визнавалис¤ ¤к ф≥зичн≥ особи, так ≥ орган≥зац≥њ (юридичн≥ особи). ÷ив≥льну правоздатн≥сть могли ма≠ти начебто вс≥ ф≥зичн≥ особи, однак ст.ст. 1, 4 м≥стили положенн¤ про можлив≥сть обмеженн¤ "по суду в правах". ” ≥нтерпретац≥њ од≠ного з редактор≥в ÷  ––‘—– ј.√. √ойхбарга це означало, що пра≠воздатн≥сть Ї лише умовно наданою здатн≥стю, обмеженн¤ ¤коњ можливе не т≥льки в загальн≥й форм≥ законодавцем, айв окремих випадках цив≥льним судом Ч зг≥дно з≥ ст. 1 ÷ . ѕ.≤. —тучка зазна≠чав: "ћожна сказати, що вс¤ наша рад¤нська наука цив≥льного права грунтуЇтьс¤ на ц≥й статт≥ 1 та ще статт≥ 4".

ќб'Їктом цив≥льних прав могло бути лише майно, не вилучене з цив≥льного об≥гу (ст.20). ѕри цьому перел≥к вилученого з об≥гу майна був досить значним. ƒо нього, зокрема, належали: промис≠лов≥, транспортн≥ та ≥нш≥ п≥дприЇмства в ц≥лому; обладнанн¤ про≠мислових п≥дприЇмств, рухомий склад зал≥зниць, морськ≥ та р≥ч≠ков≥ судна ≤ л≥тальн≥ апарати; комунальн≥ споруди; буд≥вл≥ тощо (ст.22).

«начну увагу прид≥лено регламентац≥њ угод, ¤к≥ визначалис¤ ¤к ƒ≥¤, спр¤мована на встановленн¤, зм≥ну або припиненн¤ цив≥льних правов≥дносин (ст.26). ”годи могли бути односторонн≥ми або вза≠Їмними (договори).

 одекс детально регламентував умови укладенн¤, форму угод ≥ насл≥дки визнанн¤ њх нед≥йсними.

ѕравила, встановлен≥ щодо позовноњ давност≥, були досить ти≠повими, однак дл¤ державних, кооперативних ≥ громадських п≥д≠приЇмств та орган≥зац≥й передбачавс¤ р¤д вин¤тк≥в (ст.44 та ≥нш≥).

–озд≥л "–ечове право" м≥стив норми, присв¤чен≥ праву власнос≠т≥, праву забудови ≥ застав≥.

” ст.52 йшлос¤ про власн≥сть: державну (нац≥онал≥зовану та му≠н≥ципал≥зовану), кооперативну, приватну. ¬≥дпов≥дно до ст.54 предметом приватноњ власност≥ могло бути будь-¤ке майно, не ви≠лучене з приватного об≥гу. ѕоложенн¤ загалом досить демократич≠не. ѕроте обмеженн¤, встановлен≥ ст.ст.22, 24 ÷  разом з норма≠ми ст.55, 56 позбавл¤ють п≥дприЇмц¤ можливост≥ зд≥йснювати будь-¤ку пом≥тну д≥¤льн≥сть, засновану на його ≥н≥ц≥атив≥, заповз¤т≠ливост≥ ≥ власн≥й вол≥. ≤ншими словами, право приватноњ власнос≠т≥ наст≥льки звужене, що, врешт≥-решт, його можна вважати ≥сну≠ючим лише ¤к вин¤ток.

ƒл¤ захисту права власност≥ передбачавс¤ в≥ндикац≥йний позов (ст.ст.59-60). ћожливо, ≥снувала також вимога щодо усуненн¤ будь-¤ких порушень права власност≥, нав≥ть не пов'¤заних ≥з поз≠бавленн¤м волод≥нн¤. ѕри цьому передбачавс¤ ≥стотний вин¤ток ≥з загального правила: колишн≥ власники, майно ¤ких експропр≥йова≠не на п≥дстав≥ революц≥йного права або взагал≥ перейшло у воло≠д≥нн¤ труд¤щих до 24 серпн¤ 1922 р., не мали права вимагати його поверненн¤ (прим≥тка до ст.59). “аким чином, незалежно в≥д на¤в≠ност≥ "правових" п≥дстав позбавленн¤ майна у перш≥ роки рад¤н≠ськоњ влади колишн≥ власники не мали шанс≥в його повернути. Ќа≠том≥сть, дл¤ захисту права державноњ власност≥ застосовувалас¤ н≥≠чим не обмежена в≥ндикац≥¤ (ст.60). ÷≥каво, що така в≥ндикац≥¤ (дл¤ обмеженого кола суб'Їкт≥в) обірунтовувалас¤ сентенц≥Їю знех≠туваного римського права Ч "де ¤ (власник) знаходжу свою р≥ч, там ¤ њњ в≥ндикую (в≥дбираю)" (—.Ќ. Ћандкоф).

 р≥м права власност≥, ÷  передбачав право забудови ≥ заставу майна, що були за своЇю суттю правами на чуж≥ реч≥.

ѕраво забудови визначалос¤ ¤к право зведенн¤ на державн≥й земл≥ буд≥вл≥ ≥ користуванн¤ нею разом ≥з земельною д≥л¤нкою про≠т¤гом обумовленого терм≥ну (ст.ст.71-84). ѕ≥зн≥ше ц≥ статт≥ скасо≠ван≥, а зам≥сть них введено низку норм, що закр≥плювали право безстрокового користуванн¤ земельними д≥л¤нками дл¤ зведенн¤ на них буд≥вель на прав≥ власност≥ житлово-буд≥вельного коопера≠тиву.

«астава майна не могла не бути обмеженою у зв'¤зку з≥ звужен≠н¤м кола об'Їкт≥в приватних прав. “ому ≥потека не передбачалас¤ ≤снував також р¤д обмежень щодо предмета застави (ст.87). ѕоза цими обмеженн¤ми право застави було досить типове: допускала≠с¤ застава внасл≥док договору або спец≥альноњ вказ≥вки закону, можливою була перезастава, окремо обумовлювалась застава бор≠гових вимог, буд≥вель, морських торговельних суден, товару в об≥гу тощо «азвичай закладене майно передавалос¤ заставодержателю ¬ин¤тки ≥з загального правила зроблено дл¤ буд≥вель, а також ≥нших випадк≥в, передбачених угодою стор≥н (ст.92). —л≥д зазначи≠ти, що застава буд≥вель дещо нагадувала (за зовн≥шн≥ми ознаками) ≥потеку, однак останн¤, ¤к зазначалос¤ вище, принципово не до≠пускалас¤ у рад¤нському цив≥льному об≥гу.

–озд≥л "«обов'¤зальне право" складавс¤ з 13 глав, однак фактич≠но його норми були згрупован≥ в чотири нер≥вноц≥нних за обс¤гом блоки: загальн≥ положенн¤ (гл.1); зобов'¤занн¤, що виникають з договор≥в (гл.2-11); зобов'¤занн¤, що виникають внасл≥док безп≥д≠ставного збагаченн¤ (гл.12); зобов'¤занн¤, що виникають внасл≥док запод≥¤нн¤ шкоди ≥нш≥й особ≥ (гл.13).

” свою чергу, догов≥рн≥ зобов'¤занн¤ мали "загальну" ≥ "спец≥≠альну" частини.

—л≥д зазначити, що структура ≥ методолог≥¤ цього розд≥лу ÷  ”—–– (¤к ≤ ≤нших рад¤нських цив≥льних кодекс≥в) дуже нагадували книгу II Ќ≥мецького цив≥льного кодексу. Ѕагато сп≥льного було та≠кож у њх зм≥ст≥.

«обов'¤занн¤ визначалос¤ ¤к в≥дношенн¤, внасл≥док ¤кого одна особа (кредитор) маЇ право вимагати в≥д ≥ншоњ особи (боржника) певноњ д≥њ, зокрема, передач≥ речей, сплати грошей або утриманн¤ в≥д д≥й (ст. 107).

ќсоблива увага прид≥л¤лас¤ догов≥рним зобов'¤занн¤м. ¬≥дпо≠в≥дно до ст. 130 догов≥р визнававс¤ укладеним, ¤кщо сторони д≥й≠шли згоди щодо вс≥х ≥стотних його пункт≥в. ” зв'¤зку з цим пропо≠нувавс¤ такий њх перел≥к: предмет договору, ц≥на, терм≥н, а також ус≥ т≥ пункти, щодо ¤ких за попередньою за¤вою одн≥Їњ з≥ стор≥н маЇ бути дос¤гнута згода. ƒетально визначавс¤ пор¤док укладенн¤ договор≥в ≥ момент виникненн¤ догов≥рних зобов'¤зань.

як засоби забезпеченн¤ догов≥рних зобов'¤зань у гл. 2 цього роз≠д≥лу  одексу назван≥ неустойка (ст.ст. 141-142) ≥ завдаток (ст.143). ѕривертаЇ увагу под≥бн≥сть цього р≥шенн¤ до того, що мало м≥сце ” Ќ≥мецькому цив≥льному кодекс≥: норми про заставу Ч це "–ечо≠ве право", завдаток ≤ неустойка - "«обов'¤зальне право" (загальн≥ положенн¤ зобов'¤зального права), порука вважалась окремим ви≠дом договор≥в. јналог≥чним Ї також зм≥ст в≥дпов≥дних норм (з поп≠равкою на "конспективн≥сть" ÷  ”—––).

—еред окремих вид≥в договор≥в назван≥: майновий найом, куп≥вл¤-продаж, м≥на, позика, п≥др¤д, порука, дорученн¤ (до них в≥дне≠сен≥ норми про дов≥рен≥сть), ком≥с≥¤ (норми про нењ включен≥ до ÷  спец≥альним законом в≥д 16 жовтн¤ 1925 р.), товариства, стра≠хуванн¤.

¬ельми ориг≥нальним був п≥дх≥д до регулюванн¤ товариства.  одекс передбачав ≥снуванн¤ к≥лькох њх вид≥в: простого товариства; ѕовного товариства; товариства на в≥р≥; товариства з обмеженою в≥дпов≥дальн≥стю; акц≥онерного товариства (пайового товариства) Ч ст.ст.276-366. ѕросте товариство ¤вл¤ло собою звичайний догов≥р товариства, в≥домий ще римськ≥й ≥ п≥зн≥шим системам права (див :

1	2	3

Ќазва: ÷ив≥льне право в ”крањн≥ за рад¤нських час≥в. ÷ив≥льний кодекс ”–—– 1963 р
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (2062 прочитано)