ѕсихолог≥¤ > ≈моц≥њ ≥ почутт¤

≈моц≥њ ≥ почутт¤

≈моц≥њ Ч це псих≥чне в≥дображенн¤ у форм≥ переживанн¤ життЇвого смислу ¤вищ ≥ ситуац≥й. ¬ емоц≥йних переживанн¤х в≥дбиваЇтьс¤ життЇва значущ≥сть ≥нформац≥њ. якщо предмети чи ¤вища задовольн¤ють потреби людини або полегшують задоволенн¤ њх, то в нењ виникають позитивн≥ емоц≥њ, ¤кщо н≥ Ч негативн≥.

—тен≥чн≥ емоц≥њ п≥двищують життЇд≥¤льн≥сть орган≥зму; астен≥чн≥ пригн≥чують життЇд≥¤льн≥сть, знижують енерг≥ю суб'Їкта.

–озр≥зн¤ють прост≥ (нижч≥) та складн≥ (вищ≥) емоц≥њ. ѕрост≥ (нижч≥) - переживанн¤, пов'¤зан≥ ≥з задоволенн¤м або незадоволенн¤м ф≥з≥олог≥чних потреб.

’арактерна ознака складних емоц≥й пол¤гаЇ у тому, що вони виникають у результат≥ усв≥домленн¤ об'Їкта, що викликав њх, розум≥нн¤ њхнього життЇвого значенн¤.

≈моц≥њ можуть ≥стотно впливати на процес д≥¤льност≥. ѕереживанн¤ життЇвого смислу ¤вищ ≥ властивостей св≥ту, або емоц≥й, - необх≥дна передумова людськоњ активност≥. ≈моц≥йн≥ процеси забезпечують передус≥м енергетичну основу д≥¤льност≥, Ї мотивами њњ. ≈моц≥њ визначають ¤к≥сну ≥ к≥льк≥сну характеристику повед≥нки. ¬они також забезпечують селективн≥сть сприйманн¤ - виб≥р об'Їкт≥в середовища, ¤к≥ впливають на людину ≥ мають дл¤ нењ значенн¤.

—в≥т емоц≥й людини багатогранний. ≈моц≥й ст≥льки, ск≥льки ситуац≥й, в ¤ких перебуваЇ особист≥сть. ¬ ц≥лому почутт¤ й емоц≥њ зм≥нюютьс¤ контрастно в таких напр¤мках:

1) задоволенн¤ (приЇмне переживанн¤);

2) незадоволенн¤ (неприЇмне переживанн¤);

3) подв≥йне (амб≥валентне);

4) невизначене ставленн¤ до д≥йсност≥.

ѕри цьому людина перебуваЇ в сильному напруженн≥, збудженн≥ або ж у спок≥йному стан≥.

” людини, ¤ка в≥дчуваЇ, наприклад, скорботу, гн≥в, рад≥сть, ≥нш≥ емоц≥йн≥ переживанн¤, в≥дбуваютьс¤ р≥зн≥ зм≥ни не лише в д≥¤льност≥ внутр≥шн≥х орган≥в, а й у зовн≥шньому вигл¤д≥ (м≥м≥ка, пантом≥м≥ка тощо). «м≥нюЇтьс¤ вираз обличч¤, голос. „ерез виразн≥ рухи ≥ д≥њ, ¤к правило, розкриваЇтьс¤ почуттЇва сфера особистост≥.

ћедичному прац≥вников≥, особливо дл¤ його профес≥йного усп≥ху, дуже важливо за виразом обличч¤ навчитис¤ визначати переживанн¤ пац≥Їнта.

” житт≥ людини ви¤вл¤ютьс¤ р≥зноман≥тн≥ емоц≥йн≥ переживанн¤ (страх, настр≥й, пристрасть, афект тощо), ¤к≥ р≥зн¤тьс¤ за специф≥кою плину ≥ впливу на њњ д≥¤льн≥сть.

—трах - емоц≥¤, що виникаЇ в ситуац≥¤х загрози б≥олог≥чному або соц≥альному ≥снуванню людини ≥ спр¤мована на джерело справжньоњ або у¤вноњ небезпеки. ≤ндив≥д у психолог≥чному стан≥ страху, ¤к правило, зм≥нюЇ свою повед≥нку. —трах у людини викликаЇ депресивний стан, неспок≥й, прагненн¤ уникнути неприЇмноњ ситуац≥њ, ≥нод≥ парал≥зуЇ њњ д≥¤льн≥сть. якщо джерело небезпеки Ї невизначеним або неусв≥домленим, стан, що виникаЇ, називаЇтьс¤ тривогою. ѕ≥д впливом страху в людини виникають вегетативн≥ дисфункц≥њ, з'¤вл¤Їтьс¤ своЇр≥дний вираз обличч¤. ” випадках, коли страх дос¤гаЇ сили пан≥чного страху, жаху, в≥н здатний нав'¤зати стереотипи повед≥нки (втеча, зац≥пен≥нн¤, захисна агрес≥¤). Ќеадекватн≥ реакц≥њ страху спостер≥гаютьс¤ при р≥зних псих≥чних захворюванн¤х (фоб≥њ).

Ќастр≥й - в≥дносно тривалий, ст≥йкий псих≥чний стан пом≥рноњ або слабкоњ ≥нтенсивност≥, що ви¤вл¤Їтьс¤ ¤к позитивний або негативний емоц≥йний фон псих≥чного житт¤ ≥ндив≥да. Ќастр≥й може бути рад≥сним або сумним, бадьорим або пригн≥ченим. ƒжерелом виникненн¤ того чи ≥ншого настрою Ї, ¤к правило, стан здоров'¤ або становище людини серед людей. –азом з тим настр≥й, у свою чергу, впливаЇ на ставленн¤ людини до свого оточенн¤: неоднаковим воно буде у рад≥сному настроњ ≥, наприклад, у пригн≥ченому.

ѕристрасть - це сильне, ст≥йке всеохоплююче почутт¤, ¤ке дом≥нуЇ над ≥ншими спонуками людини ≥ призводить до зосередженн¤ на предмет≥ пристраст≥ вс≥х њњ сил ≥ поривань. ѕричини формуванн¤ пристрастей р≥зн≥. ¬они можуть визначитис¤ усв≥домленими ≥дейними переконанн¤ми, виходити з т≥лесних пот¤г≥в. ѕристрасть нер≥дко Ї руш≥йною силою великих справ, подвиг≥в, в≥дкритт≥в. ” медицин≥ багато приклад≥в, коли в ≥м'¤ вр¤туванн¤ людини, з метою вивченн¤ т¤жких захворювань та розробки метод≥в боротьби з ними л≥кар≥ проводили досл≥ди на соб≥.

јфект - сильний ≥ в≥дносно короткочасний емоц≥йний стан, пов'¤заний з р≥зкою зм≥ною важливих дл¤ суб'Їкта життЇвих обставин; характеризуЇтьс¤ ¤скраво вираженими руховими ви¤вами та зм≥нами у функц≥¤х внутр≥шн≥х орган≥в.

–озр≥зн¤ють ф≥з≥олог≥чний ≥ патолог≥чний афекти. ” стан≥ ф≥з≥олог≥чного афекту людина, незважаючи на потр¤с≥нн¤, що виникло раптово, здатна керувати своЇю д≥¤льн≥стю або контролювати њњ. ÷ей афект виникаЇ ¤к реакц≥¤ орган≥зму на сильний ≥ неспод≥ваний подразник. ѕатолог≥чний афект здеб≥льшого спричин¤Їтьс¤ в≥дносно слабким подразником, наприклад незначною образою.

”се розмањтт¤ п≥дход≥в до сп≥вроб≥тництва л≥кар¤ та хворого складаЇтьс¤ ≥з чотирьох головних компонен≠т≥в: а) п≥дтримки; б) розум≥нн¤; в) поваги; г) сп≥вчутт¤.

ѕ≥дтримка Ч одна ≥з найважлив≥ших умов пра≠вильних взаЇмин л≥кар¤ ≥ хворого. ѕ≥дтримка у цьому випадку означаЇ прагненн¤ л≥кар¤ бути корисним дл¤ хворого. ќдначе це не означаЇ, що л≥кар повинен вз¤ти на себе всю в≥дпов≥дальн≥сть за стан здоров'¤ ≥ настр≥й хворого. “ут повинн≥ допомагати й с≥м'¤ та близьк≥ друз≥ хворого. ќднак головн≥ ресурси, в≥ро≠г≥дно, прихован≥ у самому хворому, њхнЇ повне роз≠критт¤ й використанн¤ стане можливим, ¤кщо хворий усв≥домить: л≥кар прагне допомогти, а не намагаЇтьс¤ примусити. “аким чином, л≥кар в≥дпов≥даЇ за мораль≠ну п≥дтримку хворого, тобто актив≥зуЇ роль хворого у л≥кувальному процес≥.

≈фективн≥сть плацебо насамперед залежить в≥д самого бажанн¤ хворого одужати ≥, нарешт≥, в≥д його впевненост≥ в усп≥ху. «года хворого на активну участь у л≥кувальному процес≥ пров≥щаЇ спри¤тливий ре≠зультат.

–озум≥нн¤ хворого з боку л≥кар¤ Ч це п≥дірунт¤, на ¤кому закр≥плюЇтьс¤ дов≥ра, адже хворий переко≠нуЇтьс¤, що його скарги заф≥ксован≥ у св≥домост≥ л≥≠кар¤ ≥ в≥н њх активно осмислюЇ. –озум≥нн¤ може бути виражене ≥ невербальним шл¤хом: погл¤дом, кивком голови тощо. “он та ≥нтонац≥¤ здатн≥ демонструва≠ти ¤к порозум≥нн¤, так ≥ в≥дсторонен≥сть, незац≥кав≠лен≥сть. якщо хворий переконуЇтьс¤ у нерозум≥нн≥ ≥ небажанн≥ зрозум≥ти, то в≥н автоматично перетворю≠Їтьс¤ з пом≥чника л≥кар¤ на його супротивника. Ќе≠виконанн¤ л≥карських рекомендац≥й може бути Їдиною ознакою того, що хворий не впевнений у зац≥≠кавленост≥ л≥кар¤ його конкретним випадком, у бажан≠н≥ л≥кар¤ вникнути в ситуац≥ю ≥ роз≥братис¤ профе≠с≥йно. ¬заЇмини л≥кар¤ ≥ хворого заход¤ть у безвих≥дь.

ѕовага передбачаЇ визнанн¤ ц≥нност≥ хворого ¤к ≥ндив≥да ≥ серйозност≥ його тривог. ≤детьс¤ не т≥ль≠ки про згоду вислухати людину, головне Ч проде≠монструвати, що њњ слова Ї вагомими дл¤ л≥кар¤: не≠обх≥дно визнати значущ≥сть под≥й, ¤к≥ мали м≥сце в житт≥ хворого, ≥ особливо тих, що становл¤ть ≥нтерес з погл¤ду л≥кар¤-профес≥онала.

ƒоц≥льно буваЇ похвалити хворого за терп≥нн¤, за скрупульозне виконанн¤ ваших призначень. якщо хворий показав вам результати своњх анал≥з≥в, рент≠генограми тощо, покаж≥ть, наск≥льки корисною ви¤ви≠лас¤ ц¤ ≥нформац≥¤, тод≥ у такий спос≥б виникне пози≠тивний зворотний зв'¤зок.

ќдн≥Їю з найнебезпечн≥ших ≥ деструктивних зви≠чок л≥кар¤ Ї здатн≥сть до принизливих щодо своњх па≠ц≥Їнт≥в зауважень. ’ворий, ¤кий випадково почув, ¤к л≥кар насм≥хаЇтьс¤ з нього у кол≥ друз≥в, мабуть, н≥ко≠ли цього не забуде ≥ не пробачить. јналог≥чна ситуа≠ц≥¤ може виникнути п≥д час збиранн¤ анамнезу, коли л≥кар пост≥йно робить зауваженн¤ з приводу неточ≠них висловлювань (формулювань) хворого, супровод≠жуЇ зауваженн¤ в≥дпов≥дною незадоволеною м≥м≥кою обличч¤, "нервовими" рухами рук.

—п≥вчутт¤ Ч ключ до сп≥впрац≥ м≥ж л≥карем та хво≠рим. Ќеобх≥дно вм≥ти поставити себе на м≥сце хворо≠го, подивитис¤ па св≥т його очима. —п≥вчутт¤ Ч це певною м≥рою своЇр≥дна екран≥зац≥¤ (поглинанн¤) почутт≥в ≥ншого на свою духовну сферу. —п≥вчува≠ти Ч значить в≥дчувати ≥ншого вс≥м своњм Їством. —п≥в≠чутт¤ починаЇтьс¤ з факту нашоњ присутност≥, ≥нколи мовчазноњ, з оч≥куванн¤, коли хворий заговорить.

Ћ≥кар повинен терпл¤че слухати хворого, нав≥ть коли в≥н повторюЇтьс¤. —п≥вчутт¤ можна висловити досить просто, поклав≠ши руку на плече хворого, що створюЇ певний пози≠тивно-емоц≥йний настр≥й, на ¤кому можна будувати взаЇмодов≥ру. ќдначе таке ставленн¤ до хворого зов≠с≥м не означаЇ "пан≥братства" або "вседозволеност≥". ѕевна "дистанц≥¤" м≥ж л≥ка≠рем та хворим повинна завжди витримуватис¤, що на певному часовому в≥др≥зку взаЇмин буде гарантувати л≥карю збереженн¤ свого авторитету й г≥дност≥.

ѕорушенн¤ емоц≥й

ѕатолог≥чна зм≥на емоц≥й ви¤вл¤Їтьс¤ по-р≥зному: депрес≥Їю, апат≥Їю, емоц≥йною лаб≥льн≥стю тощо. ƒепрес≥¤ Ч афективний стан, що характеризуЇтьс¤ негативним емоц≥йним фоном. —упроводжуЇтьс¤ пригн≥ченим настроЇм, мислительною ≥ руховою загальмован≥стю. ’вор≥ на депрес≥ю охоплен≥ почутт¤ми неприЇмного характеру, в ус≥х под≥¤х вбачають лише негативн≥ в≥дт≥нки.

ћан≥акальний синдром Ч це стан, протилежний за емоц≥йним фоном депрес≥њ. ’арактеризуЇтьс¤ ст≥йким п≥двищенн¤м настрою, надм≥рною рухлив≥стю ≥ прискореним темпом мислительноњ д≥¤льност≥.

“ак, ейфор≥¤ означаЇ п≥днесений настр≥й, стан вдоволенн¤ ≥ безтурботност≥, що не в≥дпов≥даЇ об'Їктивним обставинам.

ƒисфор≥¤ - пригн≥чений настр≥й, що характеризуЇтьс¤ драт≥влив≥стю, озлоблен≥стю, похмур≥стю, п≥двищеною чутлив≥стю до д≥й оточуючих, схильн≥стю до вибух≥в агрес≥њ.

јмб≥валентн≥сть почутт≥в - неузгоджен≥сть, суперечлив≥сть к≥лькох емоц≥йних ставлень до певного об'Їкта, що њх в≥дчуваЇ людина одночасно.

1	2

Ќазва: ≈моц≥њ ≥ почутт¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (3613 прочитано)