ѕсихолог≥¤ > ќсоба ≥ профес≥¤

ќсоба ≥ профес≥¤

ѕЋјЌ

¬≥дбитт¤ профес≥онал≥зму у ¤кост¤х особи в≥йськовослужбовц¤.

’арактерн≥ риси особи в≥йськовослужбовц¤, зумовлен≥ обТЇктивними умовами д≥¤льност≥.

ќсобливост≥ психолог≥њ морал≥ ≥ майстерност≥ особи в≥йськовослужбовц¤.

«наченн¤ курсу Уќснови в≥йськовоњ психолог≥њ ≥ етикиФ у п≥дготовц≥ л≥цењст≥в до усп≥шного навчанн¤ у в≥йськових навчальних закладах, в оволод≥нн≥ ними профес≥Їю, у вихованн≥ в≥йськовослужбовц≥в «бройних —ил ”крањни.

У∆одна людина не приходить у св≥т готовою, в остаточно викристал≥зован≥й подоб≥. ” своЇму житт≥ Ц хоч би ¤ке воно було Ц вона пот≥м безперервно розвиваЇтьс¤, безперервно формуЇ власну особист≥стьФ.

(¬.√.Ѕел≥нський)

 ожен з нас до чогось прагне у своЇму житт≥, чогось бажаЇ, ≥ ¤кби вс≥ ц≥ прагненн¤ ≥ бажанн¤ завжди зд≥йснювалис¤, ми б вважали це за усп≥х, в≥дчували б себе задоволеними або нав≥ть ≥ щасливими. ”сп≥х у житт≥ значною м≥рою залежить в≥д того, ¤к ми вм≥Їмо тримати себе з людьми, ¤к ми себе з ними поводимо.

„ому одного любл¤ть, а ≥ншого Ц н≥? “ому, що один ум≥Ї себе поводити з людьми, а другим, навпаки, поводитьс¤ так, що стаЇ люд¤м нестерпним, несимпатичним, сам того не пом≥чаючи.

 ультурна, вихована особа завжди викликаЇ в людей почутт¤ задоволенн¤, з нею приЇмно сп≥лкуватис¤ в побут≥ ≥ прац≥, вона не дозволить соб≥ образити ≥ншого, не допустить нетактовност≥. ÷¤ людина чемна, вв≥члива, щира, доброзичлива ≥, звичайно, н≥коли не байдужа до чужоњ б≥ди. “акий в≥йськовослужбовець, ¤кий систематично працюючи над собою, багато знаЇ ≥ цим своњм духовним багатством охоче д≥литьс¤ з людьми, активна в громадсько-пол≥тичному житт≥.

¬себ≥чно вихована людина завжди бажана в колектив≥, товариств≥. ѕлоди њњ прац≥, житт¤, повед≥нки корисн≥, потр≥бн≥ Ѕатьк≥вщин≥.  ожна людина прот¤гом свого житт¤ засвоюЇ моральн≥ норми й в≥дпов≥дно до цього оц≥нюЇ ¤к власну повед≥нку, так ≥ повед≥нку ≥нших. ќтже, те, що ми ≥нод≥ зверхньо називаЇмо Уморал≥зуванн¤мФ по сут≥ Ї навчанн¤м того, ¤к сл≥д поводитис¤ в сусп≥льств≥. Ќаша культура повед≥нки залежить саме в≥д того, наск≥льки ми засвоњли моральн≥ норми. ” д≥¤х ≥ вчинках особи розкриваЇтьс¤ те, чи стали норми морал≥ внутр≥шн≥м њњ надбанн¤м, чи злилис¤ вони з њњ сов≥стю ≥ обовТ¤зком, стали повс¤кденними життЇвими правилами, отже, вихован≥сть ≥ моральн≥сть становл¤ть взаЇмозумовлену Їдн≥сть в повед≥нц≥ в≥йськовослужбовц¤.

—укупн≥сть правил, ¤к≥ регламентують повед≥нку особи в громадських м≥сц¤х, у стосунках з людьми, називаЇтьс¤ етикетом. ¬ихована людина поводитьс¤ в≥дпов≥дно до правил етикету.

Ќа першому план≥ в≥йськовослужбовець повинен бути впевнений в соб≥, вв≥чливий, добродушний, отже розвиток науки, осв≥ти, мистецтва, морал≥ ≥ права Ц даЇ культурний розвиток в≥йськовослужбовц¤.

У ультура охоплюЇ все Ц в≥д умиванн¤ обличч¤ до високоњ людськоњ думкиФ.

(ћ.≤.  ал≥н≥н)

 ожна нова культура ≥сторично звТ¤зана з минулим, вбираЇ в себе все те, що Ї необх≥дним ≥ корисним дл¤ в≥йськовослужбовц¤ ≥ дл¤ нашого сусп≥льства. —ьогодн≥, ми вже з повним право можемо сказати: наша культура Ц соц≥ал≥стична зм≥стом, головним напр¤мом свого розвитку, багатогранна своњми нац≥ональними формами та ≥нтернац≥онал≥стська своњм духом ≥ характером.

ќсоба високоњ загальноњ культури пост≥йно прагне до знань, ц≥кавитьс¤ л≥тературою, мистецтвом, новими дос¤гненн¤ми науки. “аку особу, ¤к на мою думку в≥йськовий не задовольн¤Ї на¤вн≥сть, скаж≥мо, атестата про зак≥нченн¤ середньоњ школи або диплома про вищу осв≥ту. ѕот¤г до знань, до духовного збагаченн¤ стаЇ вн3утршн≥ьою потребою культурноњ людини. “акож потребою дл¤ нењ стаЇ ≥ прац¤ Ц ф≥зична ≥ розумова, висока ≥дейн≥сть.

ѕовед≥нка в≥йськового також в≥дноситьс¤ до культури Ц в громадських м≥сц¤х, культура взаЇмин, естетичн≥ смаки, культура мови, особиста г≥г≥Їна ≥ нав≥ть естетичн≥ ¤кост≥ м≥м≥ки.

2. ¬ ≥стор≥њ психолог≥њ неодноразово зд≥йснювалис¤ спроби зробити психолог≥ю УобТЇктивноюФ наукою через ототожненн¤ псих≥чного ≥ рефлекторною в≥дпов≥ддю, з повед≥нкою, тобто в тому, що можна спостер≥гати, вивчати обТЇктивними методами. —проби звести все до субТЇктивного аспекту або ж представити обТЇктивний св≥т в≥йськовослужбовц¤, ¤к творений духом порушували д≥алектику субТЇктивного ≥ обТЇктивного.

ѕсих≥ка субТЇкта детерм≥нуЇтьс¤ продуктами актуальноњ ≥ пост актуальноњ взаЇмод≥њ з в≥йськовослужбовцем ≥ сама виступаЇ важливою детерм≥нантою повед≥нки й д≥¤льност≥ людини.

‘ункц≥ональн≥ психолог≥чн≥ характеристики в≥йськовослужбовц¤ ¤к субТЇкта псих≥ки визначають Упредметний прост≥рФ таких напр¤м≥в психолог≥чного досл≥дженн¤, ¤к психолог≥¤ д≥¤льност≥. ѕсихолог≥¤ творчост≥, психолог≥¤ зд≥бностей, психолог≥¤ сп≥лкуванн¤. ѕсихолог≥¤ переживань, психолог≥¤ вчинку.

¬ажливо памТ¤тати, що характер в≥йськового не Ї сумою окремих задатк≥в, зд≥бностей та ≥нших елемент≥в; в≥н Ї живою нерозривною Їдн≥стю њх, повТ¤заною загальним внутр≥шн≥м принципом Ц Їдиним духом особистост≥. “акож особистост≥ житт≥ в≥йськовослужбовц¤ ви¤вл¤ютьс¤ у вимогах середовища, в оч≥куванн¤х та можливост¤х њх реал≥зац≥њ. —уперечност≥ та протир≥чч¤ стримують особист≥сний смисл, ¤скраво драматизуютьс¤, ≥ житт¤ ¤к таке дедал≥ повн≥ше розкриваЇтьс¤ дл¤ ≥ндив≥да. ¬≥йськовослужбовець усв≥домлюЇ факт ≥снуванн¤ чогось, що виходить за меж≥ його вол≥, не п≥дкор¤Їтьс¤ њй, що ≥снуЇ певний код под≥й, ¤кий маЇ обТЇктивний смисл, що Ї також дещо, котре характеризуЇ його ¤к почато вс≥х д≥й, активност≥ в ц≥лому. ÷е Ц субТЇктивн≥сть Ц вих≥дний пункт учинк≥в Ц л≥цењста.

3. ’арактерн≥ риси в≥йськовослужбовц¤ ви¤вл¤ютьс¤ у тому, що в≥н маЇ волод≥ти здатн≥стю до протисто¤нн¤ в життЇвих ситуац≥¤х, боротьби протир≥ч, маЇ волод≥ти духом ≥н≥ц≥ативи, запоб≥ганн¤, ст≥йкост≥, мужност≥ тощо. ƒл¤ спр¤муванн¤ ц≥Їњ сили необх≥дн≥ здоровий глузд, розум, ст≥йк≥ моральн≥ принципи. ¬чинки, ¤к≥ зд≥йснюЇ особа при служб≥, Ї результатом ви¤ву його характеру, в той же час характер формуЇтьс¤ й розвиваЇтьс¤ в моральному, ц≥леспр¤мованому д≥¤нн≥ в≥дносно ¤вищ св≥ту та власного УяФ.

 оли особ≥ треба задуматись про смисл житт¤, то необх≥дно розгл¤нути питанн¤ про самоп≥знанн¤, завд¤ки ¤кому зд≥йснюютьс¤ пошук ≥ в≥днаходженн¤ людиною смислу власного бутт¤. —амоп≥знанн¤ зумовлюЇ здатн≥сть св≥домост≥ до самоусв≥домленн¤. ћаЇтьс¤ на уваз≥ рефлектуючи здатн≥сть Ц здатн≥сть в≥дображенн¤ себе в ≥ншому та ≥ншого в соб≥, тобто взаЇмно обернена здатн≥сть ре флектуванн¤.

ќсоба, ¤ка хоче ≥ стала в≥йськовим визначила сою долю. ” межах своЇњ Увин¤тковоњ дол≥Ф кожна людина Ї незам≥нною. ” кожноњ людини Ц сво¤ власна дол¤. ≤ кожен перебуваЇ наодинц≥ з≥ своЇю долею Ц Уодин у всьому ¬сесв≥т≥Ф. ѕри цьому свою долю людина повинна, з одного боку, формувати, а з ≥ншого Ц г≥дно приймати њњ, терп≥ти, в≥дкриваючи дл¤ себе р≥зн≥, сторони стражданн¤, долаючи його руйн≥вний смисл ≥ в≥дкриваючи творчий, синтезуючий, такий, що спонукуЇ до нових перспектив бутт¤.

≤нод≥ людина хапаЇтьс¤ за поверхов≥ риси, ¤к≥ абсолютизуЇ, а пот≥м поринаЇ у беззм≥стовн≥ вчинки та виправдовуЇ њх, нав≥ть усв≥домлюючи, що вони абсурдн≥. „им б≥льше людина ос¤гаЇ, тим б≥льше вона усв≥домлюЇ неос¤жн≥сть того, що в≥дбуваЇтьс¤, ≥ втрачаЇ мужн≥сть охопити Їдиною ≥деЇю все це багатоман≥тт¤ негативно-абсурдних стор≥нок житт¤.

5.ѕредмет сучасноњ психолог≥њ ¤ обТЇкт науковоњ само рефлекс≥њ. –озгл¤нут≥ аспекти в≥йськовослужбовц¤ дають можлив≥сть грунтовн≥ше п≥д≥йти до визначенн¤ предмету сучасноњ психолог≥њ. як можна було пересв≥дчитис¤, предмет психолог≥њ ¤к вченн≥ про душу ≥ ¤к наука зм≥нювалась прот¤гом ≥стор≥њ. ÷≥ зм≥ни в≥дбувалис¤ залежно в≥д того й у звТ¤зку з тим, ¤к≥ нов≥ горизонти субТЇктивного, ≥деального, псих≥чного вдавалос¤ розглед≥ти ≥ ¤кими новими знанн¤ми про внутр≥шн≥й св≥т людини оволод≥ти.

ѕредмет психолог≥њ не статичний, в≥н зм≥нюЇтьс¤ не т≥льки шл¤хом розширенн¤ своњх меж, а й д≥алектично, переход¤чи у свою протилежн≥сть, через запереченн¤ актуал≥зуючись у нов≥й ¤кост≥ форм ≥ зм≥ст≥в.

як≥ ж критер≥њ визначенн¤ предмета психолог≥њ ≥снують сьогодн≥? ўоб в≥дпов≥сти на це питанн¤, насамперед варто розгл¤нуту ≥ в рахувати т≥ суперечност≥, ¤к≥ нин≥ Ї найактуальн≥шими дл¤ псих≥чноњ науки в≥йськового, визначають њњ розвиток, в≥ддзеркалюючи певним чином реали життЇд≥¤льност≥ людини в умовах сучасного сусп≥льства.

ѕсихолог≥¤ у своЇму ≥сторичному рус≥ також неодноразово була вимушена самовизначитис¤. ¬≥дстоювати свою самост≥йн≥сть ≥ чистоту свого предмета у двобоњ з ф≥лософ≥Їю, соц≥олог≥Їю, б≥олог≥Їю, генетикою ≥ нав≥ть мистецтвом.

√раниц≥ психолог≥њ пост≥йно порушуютьс¤ ≥ в результат≥ активност≥ самих психолог≥в, ¤к≥ прагнуть утвердитис¤ в нових сферах соц≥альноњ практики. –ано чи п≥зно доход¤ть до розум≥нн¤ того, що њх подальший прогрес залежить в≥д урахуванн¤ УЋюдського фактораФ, субТЇктивних аспект≥в д≥¤льност≥, значенн¤ закон≥в псих≥чноњ активност≥.

“ому, що зберегти статус самост≥йноњ науки ≥ не Урозчинитис¤Ф в ≥нших напр¤мах науковоњ д≥¤льност≥, психолог≥¤ мусить пост≥йно повертатис¤ до рефлекс≥њ власного обТЇкта ≥ предмета, пере в≥дзначати њх в≥дпов≥дно до новоњ ≥сторичноњ ситуац≥њ ≥ лог≥ки власного розвитку. —л≥д врахувати те, що у св≥тов≥й психолог≥њ, ¤к в науц≥, ≥снують р≥зн≥, нер≥дко координально протилежн≥ погл¤ди на предмет психолог≥њ, залежно в≥д св≥тогл¤дних переконань, наукових традиц≥й. “ому по-р≥зному розвТ¤зуЇтьс¤ проблема предмета психолог≥чноњ науки.

ќсь, наприклад, ¤к в≥дстоюЇ чистоту свого предмета феноменолог≥чна психолог≥¤. «а ствердженн¤м самих феноменолог≥в, предметом њхньоњ науки Ї, Учиста псих≥каФ. Ќе бажаючи навТ¤зувати ≥ншим свою позиц≥ю. ≈.√усерль, вт≥м, зазначаЇ, що чисто психолог≥чне досл≥дженн¤ певною м≥рою все ж повинне бути можливим ≥ повинне в≥д≥гравати де¤ку роль у будь-¤к≥й емп≥ричн≥й психолог≥њ, ¤ка прагне до строгоњ науковост≥.

1	2

Ќазва: ќсоба ≥ профес≥¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (1591 прочитано)