Психологія > Теорія діяльності О. М. Леонтьєвата поняття особистості

Теорія діяльності О. М. Леонтьєвата поняття особистості

Видатний вітчизняний психолог О. М. Леонтьєв (1903—1979) визначав особистість як цілісне утворення, яке є відносно пізнім продуктом суспільно-історичного й онто­генетичного розвитку людини. Вона виступає як результат інтеграції процесів, що здійснюють життєві відношення суб'єкта до об'єктивної дійсності. Ці відношення характе­ризуються подібністю своєї побудови і передбачають сві­доме їх регулювання, тобто наявність свідомості, а на пев­них етапах — і самосвідомості суб'єкта.

Реальною основою особистості людини визнається су­купність її відношень до світу, що є суспільними за своєю природою і реалізуються разом. Особистість характеризують тільки ті психічні процеси й особливості людини, які сприя­ють здійсненню її діяльностей. У розвитку суб'єкта його відношення до явищ світу вступають між собою в ієрархічні стосунки. Ієрархії діяльностей утворюють ядро особистості. Є три основних параметри особистості: широта зв'язків людини зі світом, ступінь їхньої ієрархізованості та загальна структура. Людина живе в реальності, що дедалі більше роз­ширюється для неї. Багатство зв'язків індивіда зі світом породжує особистість. Ієрархії мотивів та діяльностей осо­бистості утворюють відносно самостійні одиниці її життя. Внутрішні співвідношення головних мотиваційних ліній у сукупності діяльностей людини характеризують загальний «психологічний профіль» особистості. Психологічні підструктури особистості — темперамент, потреби і потяги, емо­ційні переживання й інтереси, навички та звички, моральні риси характеру тощо — виявляють себе в умовах життя особистості. Важливою є думка О. М. Леонтьєва про те, що особистість розвивається не в межах задоволення потреб людини, а у творчості, яка не знає меж.

Характерною рисою всякої свідомої діяльності людини її спрямованість на досягнення певних цілей. Свідома мета — необхідний її компонент. Без мети немає і не може бути свідомої діяльності. К. Маркс зазначав, що сві­дома мета як закон визначає спосіб і характер дій. Це стосує­ться, як ми бачили попереду, не тільки практичних, а й розу­мових дій людини. Так, мета спостерегти щось, запам'ятати або згадати якісь події, розв'язати арифметичну чи фізичну задачу визначає характер тих розумових дій, які ми виконуємо, нама­гаючись її досягти.

Цілі людської діяльності породжуються об'єктивним світом, суспільним буттям людей. Вони не «падають з неба», як про це твердять ідеалісти. «На ділі цілі людини породжені об'єктивним світом і передбачають його,— знаходять його, як дане, наявне»1. Вони формуються в процесі пізнання людиною цього світу і практичної її діяльності.

Цілі залежать від суспільних умов життя людини, від сту­пеня ЇЇ індивідуального розвитку. Відповідно до цього вони бувають різними за своїм змістом, за своєю близькістю чи від­даленістю. Чим більше розвинена особистість, її свідомість, тим змістовніші і віддаленіші цілі вона ставить перед собою. На досягнення їх бувають потрібні не тільки тижні, місяці, а й роки. Віддалена мета конкретизується в ряді ближчих, часткових цілей, які є ступеньками до її досягнення. Кінцева мета визначає за­гальний напрям діяльності людини, часткові ж цілі — те, що людина робить на кожному її етапі.

Чим змістовнішою і віддаленішою метою керується людина в своїй діяльності, тим глибшого і ширшого відображення об'єк­тивної дійсності потребує їі досягнення, тим, значить, свідомішою с її діяльність. В такій діяльності людина мислено виходить далеко за межі теперішнього, заглядає в майбутнє, керується його передбаченням, усвідомлює не тільки ближчі, а Й дальші результати своїх дій.

Наявність змістовних віддалених цілей вносить внутрішню єдність в діяльність людини протягом певного і часто тривалого часу, збагачує її життя, розширює його перспективи. Ясність мети є одною з істотних передумов перемоги над труднощами, з якими доводиться зустрічатися на шляху до її досягнення. Значна, життєво важлива мета стає джерелом активності люди­ни. Особливо це треба сказати про великі, суспільне важливі цілі. Тільки велика мета породжує велику енергію.

Життя кожної людини полягає в досяганні нею всіляких цілей. В діяльності людини одні цілі досягаються, інші вини­кають. Цей невгамовний і невиснажний процес триває, поки три­ває свідоме життя людини. Цілі бувають різними за своїм змі­стом і заслуговують на різну оцінку, але для людини, що прагне до них, вони є життєво важливими. Без мети життя людини стає дрібним, пустим. Заберіть у людини наявні у неї цілі — і вона, якщо не знайде інших, стане животіти, нидіти або здійме на себе руки (Ушинський). Тут виявляється прагнення людини до свідо­мої, цілеспрямованої діяльності, характерне для її сутності.

На значення мети в діяльності людини вказує і Павлов. Ре­флекс мети, пише він, мас величезне життєве значення, він є ос­новною формою життєвої енергії кожного з нас. Життя тільки у того красне й сильне, хто весь час прагне до певної мети або з однаковим запалом переходить від однієї мети до іншої. Нав­паки, життя перестає прив'язувати до себе, як тільки зникає мета. Звичайно, цілі людського життя безмежні і невиснажні. Тому, робить Павлов висновок, ми повинні леліяти і зміцнювати цю дорогоцінну властивість підростаючої особистості, її цілеспрямо­ваність, необхідну їй для успішного навчання і майбутнього життя.

Думку про величезне значення цілеспрямованості в житті підростаючої особистості розвинув далі Макаренко. Реалізуючи її в своїй виховній практиці, він указував на важливу роль у діяль­ності кожного вихованця «перспективних ліній», тобто більш чи менш віддалених його цілей, зв'язаних з цілями колективу, в якому він живе, з життям нашого суспільства. Наявність та­ких «перспективних цілей» є необхідною передумовою руху особистості вперед.

Цілі діяльності людини пов'язані з її мотивами. Діяльність людини не тільки цілеспрямована, а й мотивована. Мета діяльності — це те, на що вона спрямована і що повинно складати її пря­мий результат. Мотив — це те, що зумовлює прагнення людини до даної, а не якої-небудь іншої мети. Мотиви є необхідним компонентом діяльності людини, її цілеспрямовані дії завжди спонукаються певними причинами, вона здійснює їх заради чо­гось важливого для неї. Терміном «мотиви» (від латинського moveo — рухаю) і означають ті спонукальні причини, що зумов­люють цілеспрямовану діяльність людей.

Генетичне первинного основою мотивації людини є її первинні і вторинні потреби. Люди завжди мають потреби в їжі, питві, одязі, в різних предметах і явищах світу, в знаннях про них, які необхідні для підтримування і розвитку їх життя. Ці потреби усвідомлюються і переживаються людиною, завдяки чому у неї виникають спонукання до дій, спрямованих на їх задоволення.

Внаслідок задоволення або незадоволення потреб у людини виникають певні почуття, емоції. Вони також спонукають її до дій і вчинків, але не самі по собі. Адже людина діє, працює, тво­рить заради не лише переживання задоволення чи уникнення не­задоволення, вона прагне при цьому до якогось об'єктивного результату, що відповідає її потребам. Отже, почуття є одним з мотивів діяльності людини тому, що вони безпосередньо пов'я­зані з її потребами. На основі потреб і почуттів у людей форму­ються різноманітні їх інтереси (до певної галузі праці, до науко­вих знань, до мистецтв і т. д.), які теж відіграють важливу роль у мотивації їх діяльності. Важливим спонуканням людини до діяльності є також її ідеали і переконання.

Потреби й інтереси людини можуть бути задоволені лише з допомогою певних об'єктів, тобто предметів або явищ зовніш­нього світу. Тому і спонукання до діяльності людина завжди по­в'язані з ними об'єктами. В цьому ми переконуємося, аналізуючи кожну дію людини та її мотиви. Мотивами дій людини, що зби­рає гілки, розкладає багаття і запалює його, може бути, на­приклад, її потреба в теплі або гарячій їжі. Дії учня, що будує, а потім запускає модель літака, можуть спонукатися, мотиву­ватися його інтересом до авіації, професії пілота, якою він вирі­шив оволодіти після закінчення школи. Переконання школяра в необхідності порядку і дисципліни на уроках може бути моти­вом його дисциплінованої поведінки, а також і мотивом критики ним порушників порядку в школі.

Отже, мотивами називають потреби, почуття, Інтереси, пере­конання та інші спонукання людини до діяльності, зумовлені ви­могами її життя.

Мотиви діяльності відіграють велику роль в житті кожної людини і цілого суспільства. Від змісту і характеру мотивів зале­жить в значній мірі характер і ефективність діяльності людини. Великі успіхи в піднесенні продуктивності праці, в наукових відкриттях, літературі і мистецтві, досягнуті радянськими людь­ми, зумовлені передусім високими і благородними мотивами служіння Соціалістичній Вітчизні, палкою любов'ю до неї.

Усвідомлення обов'язку, пізнавальні інтереси, прагнення до знань, любов до праці чинять благотворний вплив на успішність і дисциплінованість учнів. Вони стимулюють їх до активної ді­яльності, до глибшого оволодіння самим змістом знань і до тру­дових успіхів. Ці мотиви, бувши внутрішньою спонукою до діяльності, забезпечують належну наполегливість учнів у навчан­ні, праці і набуванні навичок дисциплінованої поведінки.

Первинні, органічні потреби вроджені у людини. Від природи вона, як і кожна тварина, має потребу в їжі, питві, захисті тощо. Але й вони розвиваються, остаточно формуються далі в процесі набування людиною індивідуального досвіду в результаті її вза­ємодії з зовнішнім світом. В процесі цієї взаємодії у неї утворю­ються різноманітні вторинні потреби.

1	2

Назва: Теорія діяльності О. М. Леонтьєвата поняття особистості
Дата публікації: 2005-03-22 (1353 прочитано)