ѕсихолог≥¤ > ”вага. ¬иди, порушенн¤

”вага. ¬иди, порушенн¤

Ќа органи чутт¤ людини одночасно д≥Ї безл≥ч р≥зноман≥тних подразник≥в. јле не вс≥ вони безпосередньо проникають у њњ св≥дом≥сть. ¬≥дбуваЇтьс¤ неначе доб≥р т≥Їњ ≥нформац≥њ, що становить ≥нтерес ≥ маЇ важливе значенн¤ дл¤ особистост≥. –ешта сприймаЇтьс¤ ¤к другор¤дне, неч≥тко або взагал≥ не пом≥чаЇтьс¤. ¬иб≥рковий, ц≥леспр¤мований характер псих≥чноњ д≥¤льност≥ складаЇ сутн≥сть уваги.

Ќайважлив≥шою умовою будь-¤коњ д≥¤льност≥ людини Ї увага. —ама сутн≥сть житт¤ потребуЇ того, щоб сигнал про значущ≥сть навколишн≥х предмет≥в та ¤вищ був дл¤ людини сигналом "”вага!".

”вага - це спр¤мован≥сть та зосереджен≥сть псих≥чноњ д≥¤льност≥ людини на об'Їкти та ¤вища зовн≥шнього св≥ту, а також на думки, почутт¤ та процеси, що в≥дбуваютьс¤ всередин≥ у нього.

”вага людини маЇ соц≥альну природу. ¬она виникаЇ в процес≥ прац≥ ≥ на основ≥ прац≥.

«г≥дно з погл¤дами ≤.ћ.—Їченова, увага маЇ рефлекторний характер, њњ спр¤мо≠ван≥сть на об'Їкт Ї специф≥чною в≥дпов≥ддю орган≥зму на зм≥ни в зовн≥шньому сере≠довищ≥, ¤к≥ мають дл¤ людини важливе значенн¤.

¬иди уваги

«а на¤вн≥стю вольовоњ регул¤ц≥њ розр≥зн¤ють увагу мимов≥льну, дов≥льну та п≥сл¤ дов≥льну. ”вагу, зумовлену сильними, контрастними, значущими подразниками, що д≥ють на людину ¤скрав≥стю, неспод≥ван≥стю, динам≥змом, називають мимов≥льною. ¬иникненн¤ мимов≥льноњ уваги визначаЇтьс¤ ф≥зичними, психоф≥з≥олог≥чними ≥ псих≥чними факторами. ћимов≥льну увагу може викликати сильний подразник: р≥зкий запах, ¤скраво св≥тло ≥ барви, голосн≥ звуки. ћимов≥льна увага триваЇ, поки д≥ють в≥дпов≥дн≥ подразники. ¬ажливим джерелом мимов≥льноњ уваги Ї ≥нтерес. “е, що ц≥каве, емоц≥йно насичене, може зумовити тривалу увагу людини.

ƒов≥льна увага це вид уваги, що ви¤вл¤Їтьс¤ у випадку, коли людина ставить перед собою певн≥ завданн¤ ≥ намагаЇтьс¤ њх виконати. ћехан≥зм функц≥онуванн¤ дов≥льноњ уваги - друга сигнальна система. ” ход≥ трудовоњ або навчальноњ д≥¤льност≥ людина може захопитис¤ своЇю працею наст≥льки, що потреба у вольовому спр¤мовуванн≥ уваги зникаЇ. ” под≥бному випадку дов≥льна увага набуваЇ нових рис - залишаючись св≥домою, доц≥льною, вона, ¤к ≥ мимов≥льна, зн≥маЇ напруженн¤, захоплюЇ людину ≥ п≥дтримуЇ активну псих≥чну д≥¤льн≥сть. ÷е ≥ Ї п≥сл¤дов≥льна увага.

”вага може бути спр¤мована на зовн≥шн≥ об'Їкти або на внутр≥шн≥й псих≥чний ≥ ф≥зичний стан людини, њњ думки, переживанн¤, спогади, ф≥з≥олог≥чн≥ в≥дхиленн¤. «алежно в≥д цього розр≥зн¤ють увагу внутр≥шню ≥ зовн≥шню. ’арактерними властивост¤ми уваги Ї обс¤г, розпод≥лен≥сть, здатн≥сть до переключенн¤, в≥двол≥канн¤, ст≥йк≥сть, зосереджен≥сть, неуважн≥сть.

ѕ≥д обс¤гом уваги в психолог≥чн≥й науц≥ розум≥ють к≥льк≥сть предмет≥в або ¤вищ, ¤к≥ людина утримуЇ одночасно в своњй св≥домост≥.

–азом з тим людина здатна розпод≥л¤ти свою увагу, при цьому вона одночасно може виконувати дв≥ ≥ б≥льше д≥й. –≥вень розпод≥лу уваги залежить в≥д освоЇнн¤ людиною д≥¤льност≥, автоматизац≥њ д≥й.

«датн≥сть людини дов≥льно ≥ св≥домо зм≥нювати спр¤мован≥сть своЇњ д≥¤льност≥ забезпечуЇтьс¤ переключенн¤м уваги. ѕереключенн¤ уваги - це не що ≥нше, ¤к перем≥щенн¤ в кор≥ великого мозку оптимального збудженн¤. ѕри цьому швидк≥сть переключенн¤ уваги залежить в≥д рухливост≥ нервових процес≥в. ” керуванн≥ спр¤мован≥стю уваги особливу роль в≥д≥граЇ внутр≥шнЇ мовленн¤.  ористуючись ним, людина ставить перед собою мету ≥ в≥дпов≥дно до ц≥Їњ мети затримуЇ один вид д≥¤льност≥ та виконуЇ ≥нший.

¬≥двол≥канн¤ уваги в≥д ≥нших предмет≥в ≥ ¤вищ Ч найважлив≥ша умова усп≥шного сприйманн¤ обраного об'Їкта. “им часом у процес≥ навчанн¤ ≥ вихованн¤ буваЇ небажане в≥двол≥канн¤, в≥дверненн¤ уваги, тобто зм≥на спр¤мованост≥ уваги людини п≥д д≥Їю сторонн≥х подразник≥в. ” норм≥ причина в≥двол≥канн¤ пол¤гаЇ, ¤к правило, в слабк≥й вол≥ людини, в≥дсутност≥ звички до прац≥, невм≥нн≥ керувати своЇю д≥¤льн≥стю, п≥двищен≥й збудливост≥, в≥дсутност≥ ≥нтересу.

¬≥двол≥канн¤ уваги, ¤к правило, негативно в≥дбиваЇтьс¤ на основн≥й д≥¤льност≥, чого не можна сказати про таку властив≥сть уваги, ¤к зосереджен≥сть.

«осереджен≥сть уваги залежить в≥д мотивац≥њ д≥¤льност≥ та ≥ндив≥дуальних ¤костей людини. «а високого р≥вн¤ концентрац≥њ спостер≥гаЇтьс¤ захоплен≥сть людини д≥¤льн≥стю, ¤ку вона виконуЇ.  онцентрац≥¤ уваги зм≥нюЇтьс¤ в час≥ - пер≥одично п≥двищуЇтьс¤ ≥ знижуЇтьс¤. “ак≥ зм≥ни називають коливанн¤м уваги. ¬они впливають на продуктивн≥сть прац≥.

ѕрактична д≥¤льн≥сть людини вимагаЇ ст≥йкост≥ уваги. Ћюдина, ¤ка маЇ ст≥йку увагу, здатна досить довго, ¤кщо це потр≥бно, зосереджуватис¤ на обраному об'Їкт≥. ƒосл≥дженн¤ показали, що за умови ц≥кавоњ ≥ не дуже важкоњ роботи увага учн¤ старшого в≥ку може тривати без пом≥тних коливань 35-40 хв.

ќсобливо небажана у практичн≥й д≥¤льност≥ медичного прац≥вника неуважн≥сть. Ќеуважна людина пост≥йно переносить свою увагу з одного об'Їкта на ≥нший, н≥ на чому не затримуючи њњ. ѕри цьому можлив≥ профес≥йн≥ помилки. ” норм≥ неуважн≥сть у дорослих Ї насл≥дком втоми. ¬ дит¤чому в≥ц≥ неуважн≥сть спостер≥гаЇтьс¤ част≥ше. ѕодолати њњ можна шл¤хом тривалого вихованн¤ особистост≥ дитини. ¬ихованн¤ сл≥д починати ще з ≥гровоњ д≥¤льност≥, п≥д час ¤коњ створюютьс¤ умови дл¤ розвитку дов≥льноњ уваги, починаЇтьс¤ формуванн¤ навичок, концентрац≥њ ≥ зосередженост≥ уваги. ќсобливу роль у розвитку цього псих≥чного процесу разом з виховател¤ми мають в≥д≥грати батьки.

¬ ц≥лому виховувати увагу Ч це означаЇ формувати в людини вм≥нн¤ св≥домо спр¤мовувати своЇ сприйманн¤, мисленн¤ ≥ д≥ю в≥дпов≥дно до обраноњ мети. ƒл¤ цього передус≥м сл≥д зм≥цнювати волю, навчитис¤ п≥дкор¤ти свою д≥¤льн≥сть почуттю обов'¤зку. Ќа розвиток уваги ≥стотний вплив справл¤Ї ф≥зичний стан людини.

ќсобливе значенн¤ дл¤ розвитку уваги у п≥дл≥тк≥в маЇ п≥дх≥д медичних прац≥вник≥в до хворих з урахуванн¤м њхн≥х ≥ндив≥дуальних властивостей. “ак, наприклад, учн≥в ≥з слабкою нервовою системою сл≥д п≥дбадьорювати при невдачах, актив≥зувати њхню д≥¤льн≥сть, допомагати њм виховувати увагу. ƒ≥тей холеричного темпераменту сл≥д пост≥йно контролювати, пропонувати њм дл¤ виконанн¤ додатков≥ завданн¤, щоб вони п≥д час зан¤ть не звикали займатис¤ сторонн≥ми справами.

Ќе сл≥д у процес≥ вихованн¤ ор≥Їнтуватис¤ лише на розвиток одного з вид≥в уваги. ” практиц≥ цього й не буваЇ, оск≥льки вс≥ вони пост≥йно перепл≥таютьс¤.

ѕорушенн¤ уваги. ƒосл≥дженн¤ уваги

” кл≥н≥чн≥й практиц≥ медичн≥ прац≥вники част≥ше за ≥нш≥ розлади уваги спостер≥гаютьс¤ п≥двищен≥ в≥двол≥канн¤. ’ворим важко зосереджуватис¤ на одному об'Їкт≥ або д≥¤льност≥. ”вага њхн¤ нест≥йка, сторонн≥ подразники, у тому числ≥ й малоц≥кав≥, можуть порушувати зосереджен≥сть уваги ≥ д≥¤льн≥сть хворого. ¬≥двол≥канн¤ хворих буваЇ наст≥льки сильне, що вони не можуть зосередитис¤ на запитанн¤х л≥кар¤, пост≥йно переключаютьс¤ з одн≥Їњ думки на ≥ншу.

¬≥двол≥канн¤ уваги спостер≥гаЇтьс¤ при п≥двищен≥й втомлюваност≥, загальн≥й слабост≥ людини, зумовлен≥й виснаженн¤м нервовоњ системи, тривалим ≥ ≥нтенсивним емоц≥йним напруженн¤м, надм≥рною розумовою працею. ¬оно може з'¤витис¤ п≥сл¤ ≥нфекц≥й, ≥нтоксикац≥й, при травмах, пухлинах, склероз≥ судин головного мозку. ’вор≥ з п≥двищеним в≥двол≥канн¤м не можуть утримувати в св≥домост≥ одночасно б≥льше одного, нав≥ть добре њм знайомого предмета.

ѕри ураженн≥ лобових часток кори великого мозку спостер≥гаЇтьс¤ зниженн¤ здатност≥ до переключенн¤ уваги. ѕереключенн¤ може бути наст≥льки загальмоване, що хворий повторно виконуЇ ран≥ше виконану д≥ю, не пом≥чаючи цього.

—постер≥гаютьс¤ ≥ протилежн≥ випадки, коли здатн≥сть до переключенн¤ уваги посилюЇтьс¤. “аке порушенн¤ уваги характерне дл¤ хворих, ¤к≥ перебувають у ман≥акальному стан≥.

«м≥ну уваги у хворих медичн≥ прац≥вники можна встановити в простих спостереженн¤х, але б≥льш точн≥ дан≥ одержують у результат≥ експериментально-психолог≥чних досл≥джень.

ћ≥жособист≥сн≥ стосунки м≥ж л≥карем та хворим бу≠дуютьс¤ за принципом практичноњ взаЇмодов≥ри, адже дов≥ра ¤к морально-психолог≥чна категор≥¤ визначаЇ ставленн¤ ¤к до д≥й ≥ншоњ особи, так ≥ до себе самоњ, ірунтуЇтьс¤ на переконанн≥, що д≥Ї ц¤ особа правиль≠но, њй притаманн≥ сумл≥нн¤ ≥ чесн≥сть. ƒов≥ра Ї обо≠в'¤зковим компонентом у д≥¤льност≥ медичного прац≥вника.

ўо б≥льше ц≥ стосунки ірунтуютьс¤ на дов≥р≥, то повн≥ше вони виконують роль емоц≥йного захисту, здатн≥ в≥дгукнутис¤ сп≥вчутт¤м й сп≥впереживанн¤м, то вища њхн¤ моральна ц≥нн≥сть. “ака "в≥дкрит≥сть" в≥дносин м≥ж л≥карем ≥ хворим даЇ змогу розв'¤зати найр≥зноман≥тн≥ш≥ проблеми Ч в≥д д≥агностичного по≠шуку до най≥нтимн≥ших питань.

¬заЇмов≥дносини л≥кар¤ ≥ хворого Ч це не просто обм≥н ≥нформац≥Їю, це Ч частина л≥куванн¤. јдже давно в≥домо, що л≥кар≥ можуть впливати на хворобу без будь-¤ких л≥к≥в.

”се розмањтт¤ п≥дход≥в до сп≥вроб≥тництва л≥кар¤ та хворого складаЇтьс¤ ≥з чотирьох головних компонен≠т≥в: а) п≥дтримки; б) розум≥нн¤; в) поваги; г) сп≥вчутт¤.

ѕ≥дтримка Ч одна ≥з найважлив≥ших умов пра≠вильних взаЇмин л≥кар¤ ≥ хворого. ѕ≥дтримка у цьому випадку означаЇ прагненн¤ л≥кар¤ бути корисним дл¤ хворого. ќдначе це не означаЇ, що л≥кар повинен вз¤ти на себе всю в≥дпов≥дальн≥сть за стан здоров'¤ ≥ настр≥й хворого. “ут повинн≥ допомагати й с≥м'¤ та близьк≥ друз≥ хворого. ќднак головн≥ ресурси, в≥ро≠г≥дно, прихован≥ у самому хворому, њхнЇ повне роз≠критт¤ й використанн¤ стане можливим, ¤кщо хворий усв≥домить: л≥кар прагне допомогти, а не намагаЇтьс¤ примусити. “аким чином, л≥кар в≥дпов≥даЇ за мораль≠ну п≥дтримку хворого, тобто актив≥зуЇ роль хворого у л≥кувальному процес≥.

1	2

Ќазва: ”вага. ¬иди, порушенн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (1864 прочитано)