ѕсихолог≥¤ > ”¤ва й фантаз≥¤. –озвиток у¤ви

”¤ва й фантаз≥¤. –озвиток у¤ви

”¤ва Ч це псих≥чний процес, ¤кий Ї надзвичайно важливим дл¤ розвитку творчост≥, творчого мисленн¤. √. —ельЇ говорить про у¤ву ¤к одну з пров≥дних характеристик твор≠чоњ особистост≥. ”¤ва, на його думку, пов'¤зана з незалеж≠н≥стю мисленн¤ ≥ мусить поЇднуватис¤ з розум≥нн¤м важливост≥ у¤влюваного. ЂѕоЇднанн¤ у¤ви з Ќаступною проек≠ц≥Їю значущих аспект≥в у¤влюваноњ картини на усв≥дом≠лювану реальн≥сть ¤вл¤Ї собою основу творчого мисленн¤... багато в≥дкритт≥в, ¤к≥ звичайно вважають випадковими, на≠справд≥ народилис¤ завд¤ки велик≥й сил≥ у¤ви, ¤ка миттЇво малюЇ р≥зноман≥тн≥ висновки з випадкового спостережен≠н¤ї (√. —ельЇ). як приклад √. —ельЇ наводить у цьому зв'¤з≠ку винах≥д ≥нсул≥ну фон ћер≥нгом ≥ ћ≥нковським, ¤кий виник з випадкового спостереженн¤, що сеча собак з вида≠леною п≥дшлунковою залозою прит¤гуЇ роњ мух. '  р≥м терм≥на Ђу¤ваї часто синон≥м≥чне використовуЇтьс¤ терм≥н Ђфантаз≥¤ї. ќднак ≥снуЇ думка, що за цими словами криЇтьс¤ трохи р≥зна психолог≥чна реальн≥сть. “ак, в≥домий ф≥лософ Ћ. √олосовкер вважаЇ, що людин≥ й людству влас≠тивий вищий ≥нстинкт Ч культури й творчост≥ (на в≥дм≥ну в≥д низьких ≥нстинкт≥в Ч вегетативного й сексуального). ÷ей ≥нстинкт зд≥йснюЇ свою функц≥ю через ≥мажинац≥ю Ч у¤ву. «в≥дси й його назва Ч ≥мажинативний абсолют. ” цьому п≥дход≥ принципово розр≥зн¤ютьс¤ фантаз≥¤ ≥ у¤ва. ¬они не зб≥гаютьс¤, оск≥льки фантаз≥¤ не п≥знаЇ, вона не вгадуЇ, а т≥льки граЇ, њњ основна д≥¤льн≥сть Ч комб≥нуванн¤. ≤ саме цим ≥нколи зайвим комб≥нуванн¤м вона може зава≠жати у¤в≥ в њњ творчо-п≥знавальному процес≥.

«азначаючи негативну роль фантаз≥њ, ¤ка заважаЇ досл≥д≠женню ≥стини у¤вою, сл≥д п≥дкреслити, що розр≥знити њхн≥ функц≥њ дуже важко, под≥бно до того, ¤к Ђу р≥чц≥ важко в≥дд≥лити холодну теч≥ю в≥д загального потоку њњ водї (Ћ. √оло≠совкер). ‘антаз≥¤ теж створюЇ, однак насамперед те, чого бути не може. ÷е казки, м≥фи, пов'¤зан≥ з естетичним по≠чутт¤м, зокрема, дитини.

ќдначе наукова, техн≥чна творч≥сть ≥ взагал≥ профес≥йна творч≥сть пов'¤зан≥ вже не з фантаз≥Їю, а з у¤вою, фан≠таз≥Їю стимульованою. Ќе фантаз≥¤, а у¤ва п≥дказуЇ вченим ≥ винах≥дникам нов≥ образи, ≥нсайти тощо. —тимульована фантаз≥Їю у¤ва створюЇ Ђзадуми поетаї та Ђ≥мажинативн≥ св≥тиї, сила ¤ких не в тому, що вони дублюють д≥йсн≥сть, а в тому, що вони робл¤ть ¤вним ≥ характерним те, що схова≠не в предметах та њхн≥х взаЇмов≥дносинах, вони розкривають д≥йсн≥сть.

ќтже, йдетьс¤ про Ђсилу у¤ви, ¤ка п≥знаЇї, ≥ Ђсилу фан≠таз≥, ¤ка стимулюЇї. «розум≥ло, що в розвитку у¤ви досить принциповим Ї етап формуванн¤ Ђфантаз≥њ, ¤ка стимулюЇї, особливо в дит¤чому, п≥дл≥тковому в≥ц≥. јле той факт, що

фантаз≥¤ й у¤ва життЇво важлив≥ дл¤ розвитку креативност≥, творчост≥, винах≥дництва, не викликаЇ заперечень.

”¤ва ≥ фантаз≥¤ розвиваютьс¤ в норм≥ за звичайними законами розвитку вищих псих≥чних функц≥й Ч в≥д мимо≠в≥льноњ у¤ви до дов≥льноњ, в≥д репродуктивноњ до творчоњ. ѕроте цей процес може порушуватис¤ ¤к унасл≥док невда≠лих педагог≥чних вплив≥в (Ї, наприклад, верс≥¤, зг≥дно з ¤кою шк≥льне навчанн¤ у його стандартних формах Ђгаситьї творчий потенц≥ал дитини), так ≥ завд¤ки використанню точних психолог≥чних прийом≥в формуванн¤. “ак, не ви≠кликаЇ сумн≥ву, що розвитков≥ творчоњ у¤ви, зокрема ди≠тини, спри¤ють казки, художн¤ л≥тература, хорош≥ фантас≠тичн≥ твори, загалом мистецтво, природа. ќднак ≥снують ≥ безпосередн≥ прийоми, вправи, виконанн¤ ¤ких тренуЇ у¤ву. Ћюдин≥ можна запропонувати тему дл¤ невеличкого опо≠в≥данн¤, наприклад, Ђ“еатрї, Ђћагазинї, Ђћандр≥вка за м≥с≠тої. ќднак розкрити тему потр≥бно так, щоб ус≥ под≥њ були описан≥ у зворотному пор¤дку Ч н≥бито на к≥ностр≥чц≥, ¤ка прокручуЇтьс¤ назад. “ака вправа, безумовно, тренуЇ роз≠виток у¤ви, оск≥льки дл¤ того, щоб повернути под≥њ назад, потр≥бно дуже детально у¤вити соб≥ њх природний х≥д.

ќдним з ефективних прийом≥в розвитку у¤ви Ї Ђробота з у¤вними предметамиї. √руп≥ школ¤р≥в або дорослих пропо≠нуЇтьс¤ у¤вити, н≥бито вони зав≥тали на виставку останн≥х новинок техн≥ки (скаж≥мо, ¤понськоњ). “ут демонструютьс¤ чудов≥ предмети побуту Ч вони невидим≥, хоча ними можна користуватис¤.  ер≥вник д≥стаЇ з кишен≥ Ђкоробку с≥рни≠к≥вї. ѕот≥м в≥н робить к≥лька виразних рух≥в, н≥бито перек≠ладаючи у¤вну коробку з одн≥Їњ руки в ≥ншу, в≥дкриваючи й закриваючи њњ. ѕот≥м запалюЇ ≥ гасить не≥снуючого с≥рника, передаЇ у¤вну коробку комусь з учасник≥в.

ƒал≥ у¤вна коробка проходить через руки вс≥х член≥в групи.  ожний маЇ щось зробити з нею або з с≥рниками, бажано те, чого ще н≥хто не робив. ƒ≥њ мають легко читатис¤ й трактуватис¤, тобто бути посл≥довно зрозум≥лими, одно≠значними рухами, бо у¤вн≥ реч≥ ≥ншого, Ђрозмитогої, став≠ленн¤ не сприймають. ƒо моменту, коли у¤вна, вже порож≠н¤, коробка повертаЇтьс¤ до кер≥вника, а Ђспален≥ї с≥рники з≥бран≥ й викинут≥, рухи стають ¤сними ≥ ч≥ткими, ц≥лком в≥рог≥дними. ”¤влюван≥ д≥њ мають бути ч≥ткими, а у¤вн≥ с≥р≠ники Ч давати справжнЇ в≥дчутт¤ тепла й гор≥нн¤, ¤кщо њх вчасно не загасити, у¤вна голка Ч колотис¤ та ≥н. ÷ей прийом розвитку у¤ви базуЇтьс¤ на т≥сному њњ зв'¤зку з д≥¤ми й в≥дчутт¤ми, а також емоц≥¤ми людини. “ак можна зображувати, тренуючись, роботу з багатьма у¤вними пред≠метами Ч ¤к широковживаними, скаж≥мо голкою, ручкою, так ≥ предметами та приладами, ¤к≥ використовуютьс¤ у профес≥йн≥й д≥¤льност≥, техн≥ц≥ тощо (руль автомоб≥л¤, дош≠ка з приладами, клав≥атура фортеп≥ано, комп'ютера, дру≠карськоњ машинки).

—еред форм у¤ви, ¤к≥ треба розвивати, варто назвати таку глибинну й емоц≥йну њњ форму, ¤к емпат≥¤. –оз≠винена у¤ва спри¤Ї емпатичному розум≥нню Ч важлив≥й ¤кост≥ особистост≥. ≈мпатичне розум≥нн¤ ≥ншоњ людини об'Їд≠нуЇ здатн≥сть слухати й передавати почуте ≥ншому. “очне емпатичне розум≥нн¤ включаЇ процеси адекватного предс≠тавленн¤ (тобто сприйн¤тт¤ того, що ≥ ¤к людина пере≠живаЇ) ≥ комун≥кац≥њ (тобто переконанн¤ ≥нших у своЇму розум≥нн≥ њхн≥х почутт≥в, повед≥нки й досв≥ду). ¬оно Ї важ≠ливим дл¤ будь-¤коњ сп≥льноњ д≥¤льност≥ (зокрема, творчоњ сп≥льноњ д≥¤льност≥).

” техн≥чн≥й творчост≥ дуже вагомою Ї здатн≥сть емпатњњ неживих предмет≥в, у¤вного перевт≥ленн¤ в механ≥зм, при≠лад або його деталь. “акий метод широко застосовуЇтьс¤ в синектиц≥ Ч одному з п≥дход≥в до актив≥зац≥њ винах≥д≠ництва.

Ќа цьому ж ум≥нн≥ заснований Ђметод маленьких людейї (√. јльтшуллер), зг≥дно з ¤ким емпат≥¤ певного техн≥чного елемента (або техн≥чноњ системи) не повинна в≥дбуватис¤ ц≥л≥сно (скаж≥мо, людина у¤вл¤Ї себе криголамом), а пот≠р≥бно, навпаки, Ђоживл¤тиї цю систему, у¤вл¤ючи на њњ м≥сц≥ групу Ђмаленьких людейї, ¤к≥ тримаютьс¤ за руки. “акий емпатичний прийом допомагаЇ розд≥лити систему на частини (Ђроз≥мкнут≥ рукиї), знову з≥брати њњ та ≥н. ЂЋюдиї можуть перегруповуватис¤, розривати св≥й пот≥к у будь-¤ко≠му м≥сц≥, ставати ближче або дал≥ тощо. ¬≥дпов≥дно до цього модиф≥куЇтьс¤ техн≥чний пристр≥й.

“ворче натхненн¤

“ворч≥сть Ч це не л≥н≥йний процес, у ньому бува≠ють п≥дйоми, спади, плато. Ќайвищий кульм≥нац≥йний твор≠чий стан Ч натхненн¤. ÷е стан найвищого п≥днесенн¤, коли п≥знавальна й емоц≥йна сфери поЇднан≥ ≥ спр¤мован≥ на розв'¤зуванн¤ творчоњ задач≥. Ћюдину в стан≥ творчого натхненн¤ н≥бито несе Ђпот≥кї, вона не все усв≥домлюЇ у своњх д≥¤х, не завжди може сказати, ск≥льки минуло часу (година, день, доба). Ќер≥дко з перебуванн¤м у стан≥ твор≠чого натхненн¤ пов'¤зане й виникненн¤ ≥нсайт≥в, ос¤¤нн¤.

Ћюдина, ¤ка перебуваЇ у стан≥ творчого натхненн¤, маЇ сильний вплив на ≥нших людей, часто може переконати њх, схилити до своЇњ думки, ≥дењ, повести за собою. ќсобист≥сну властив≥сть, що надаЇ можлив≥сть такого ситуативного впливу на ≥нших, пов'¤заного з власним натхненн¤м, називають харизмою.

ƒобре в≥доме сьогодн≥ пон¤тт¤ Ђхаризматичний л≥дерї (тобто л≥дер, ¤кий веде за собою не ст≥льки глибинною силою переконанн¤, ск≥льки власним надихаючим прикла≠дом). ≤нколи такого впливу вимагають ≥ в≥д учител¤, доро≠слого, ¤кий працюЇ з д≥тьми, л≥дера творчого колективу та ≥н.

 ажуть, що творчий учень Ї дзеркальним в≥дображенн¤м творчого вчител¤. ѕри цьому в≥д дорослого вимагають твор≠чост≥ найвищого, об'Їктивного р≥вн¤, не т≥льки педагог≥ч≠ного, а й предметно-зм≥стового натхненн¤, ¤ке завойовуЇ серц¤, харизми Ч надзвичайноњ надихаючоњ обдарованост≥, ¤ка викликаЇ у кожного учн¤ Ђпочутт¤ повноњ дов≥риї, Ђго≠товн≥сть дотримуватис¤ того, чого вчить учительї (≤. ¬. Ѕестужев-Ћада).

ќднак такий п≥дх≥д не зовс≥м продуктивний, по-перше, тому, що ц¤ характеристика не може (≥ не повинна) тор≠катис¤ кожного з м≥льйон≥в учител≥в, кер≥вник≥в гуртк≥в ≥ студ≥й, тренер≥в-профес≥онал≥в та ≥нших дорослих, ¤к≥ про≠фес≥йно працюють ≥з д≥тьми. ѕо-друге, проста констатац≥¤ зв'¤зку творчост≥ вчител¤ ≥ творчост≥ учн¤, непом≥рн≥ ви≠моги до творчоњ майстерност≥ вчител¤ зменшують його по≠тенц≥альн≥ можливост≥ в оволод≥нн≥ методиками розвитку творчост≥. ѕроте сл≥д зважити на ≥снуючу сьогодн≥ мож≠лив≥сть ви¤вленн¤ й експл≥кац≥њ механ≥зм≥в формуванн¤ твор≠чост≥, створенн¤ в≥дпов≥дних технолог≥зованих методик ≥ прийом≥в. ≤нша р≥ч, що в принцип≥ можливост≥ розвитку та реал≥зац≥њ творчого потенц≥алу не мають обмежень.

¬икористана л≥тература:

јльтшуллер √.—. Ќайти идею. Ц Ќовосибирск, 1986.

ѕономарев Ћ.ј. ѕсихологи¤ творчества. Ц ћ., 1989.

ѕсихолог≥¤. ѕ≥дручник / «а ред. √оловко —.¬. Ц  ., 2000.

1

Ќазва: ”¤ва й фантаз≥¤. –озвиток у¤ви
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (1399 прочитано)