–ел≥г≥¤ > јскетизм у рел≥г≥йному житт≥ —тародавнього –иму

јскетизм у рел≥г≥йному житт≥ —тародавнього –иму

≤стор≥ограф≥ю римського сусп≥льства займались в основному римськ≥ ≥ грецьк≥ письменники. ¬еллей ѕатеркул (б≥л¤ 20 р. до –.’. Ц 30 р. по –.’.) написав в≥йськову ≥ пол≥тичну ≥стор≥ю ≥мператора јвгуста та перш≥ роки правл≥нн¤ “≥бер≥¤. ” ≤. ст. –.’. …осиф ‘лав≥й на грецьк≥й мов≥ у своњх прац¤х У≤стор≥¤ юдейськоњ в≥йниФ, Ујвтоб≥ограф≥¤Ф, Уёдейська ерхолг≥¤Ф описуЇ ≥стор≥ю свого народу в елл≥н≥стичн≥й ≥ римськ≥й пер≥оди.  орнел≥й “ацит написав ≥стор≥ю з 68 по 96 р. –.’. в≥д смерт≥ јвгуста (14 р. –.’.) до смерт≥ Ќерона (68 р. –.’.). ѕрац¤ “ацита Ї основою наших у¤влень про житт¤ римського сусп≥льства ≤. ст. –.’. ¬ажливим доповненн¤м прац≥ “ацита Ї тв≥р √а¤ —ветон≥¤ “ранкв≥лла (Ж122 р. –.’.). ¬≥н писав на р≥зн≥ теми, але найб≥льш в≥дома його прац¤ У∆итт¤ дванадц¤ти цезар≥вФ в≥д ёл≥¤ ÷езар¤ до ƒом≥ц≥ана ‘лав≥¤). ¬ середин≥ ≤≤ ст.. –.’. јпп≥ан, грек, ≥мператорський чиновник написав У–имську ≥стор≥юФ у 24 кн. Ќе меж≥ ≤≤-≤≤≤ ст.. ƒ≥он  асс≥й, член сенату, нам≥сник пров≥нц≥й написав У≤стор≥ю –имуФ з найдавн≥ших час≥в зак≥нчуючи 235 р. –.’. √рек јмман ћерцел≥н (б≥л¤ 330-400 рр.) продовжуючи працю “ац≥та написав працю Уƒ≥њФ, ¤ка охоплюЇ час з 96 по 378 рр. јмман з великим болем вказував на крайню порочн≥сть римськоњ знат≥ (≥мператорських придворних ≥ ≥мператор≥в т≥Їњ епохи), що привели до упадку римського сусп≥льства ≥ держави.

¬ище наведен≥ джерела в повному обс¤з≥ до нас не д≥йшли, а т≥льки частинами. “им не менше вс≥ памТ¤тники розкривають не т≥льки ≥стор≥ю даного сусп≥льства, але й рел≥г≥йне, моральне, економ≥чне, потове, аскетичне житт¤ римського народу.  р≥м ≥сторичних джерел сл≥д згадати важлив≥ прац≥ ≥ншоњ тематики. ћають на уваз≥ важлив≥ в≥домост≥ в прац¤х географ≥в (ѕомпон≥¤ ћели,  лавд≥¤ ѕтоломе¤). ÷≥кавий матер≥ал м≥стить Уѕриродна ≥стор≥¤Ф ѕл≥н≥¤ —таршого Ц енциклопедиста ≤ ст., у переписц≥ ѕл≥н≥¤ ћолодшого (к≥нець ≤ Ц початок ≤≤ ст..). Уѕанегер≥ках Ц похвальних промовах в честь ≥мператор≥в, художн≥й л≥тератр≥, зб≥рках закон≥в. ≤з сучасних досл≥дник≥в з даноњ тематики сл≥д визначити прац≥ “окарЇва —.ј., јбрамовича —.ƒ. тощо. ¬казана л≥тература окремо не вид≥л¤Ї аскезу в≥д ≥нших аспект≥в житт¤, але даЇ достатньо матер≥алу дл¤ ознайомленн¤ ≥ висв≥тленн¤ проблематики аскези. ќсновна мета даноњ статт≥ пол¤гаЇ у висв≥тленн≥ рис, основи, сутн≥сть аскетичноњ практики. ¬казати ¤к≥ основн≥ колег≥њ займалис¤ аскезою ≥ дати њй богословську оц≥нку.

—тародавньоримська рел≥г≥¤ досить специф≥чна пор≥вн¤но з грецькою, хоча вони мають загальн≥ риси, визначен≥ типолог≥Їю ≥ пр¤мим впливом. ’оч римська рел≥г≥¤ пост≥йно видозм≥нювалас¤, вона незм≥нно збер≥гала багато архањчних рис, у тому числ≥ Ц ≥ в област≥ аскетичноњ практики й аскетичних концепц≥й.

—воЇр≥дн≥сть римського рел≥г≥йного аскетизму пол¤гаЇ в тому, що в≥н був позбавлений поетично-м≥стичного натхненн¤ або ф≥лософського п≥днесенн¤ аскетизму грек≥в. —кор≥ше вже в≥н ¤вл¤Ї за своњм зм≥стом те, що римл¤ни ≥менували Ђпаспортом б≥дн¤к≥вї Ц testimonium paupertatis (св≥доцтво про б≥дн≥сть); ми маЇмо на уваз≥, однак, б≥дн≥сть духовну.

—пос≥б житт¤ стародавн≥х римл¤н, що займалис¤ переважно с≥льським господарством ≥ в≥йнами, сам по соб≥ був досить суворий. ÷ю сувор≥сть римл¤ни збер≥гали й у наступн≥ епохи зн≥женост≥ звичањв. ƒо знайомства з грецьким культурним досв≥дом тут нав≥ть не було статуй бог≥в Ц бог в≥йни ћарс шанувавс¤ в вигл¤д≥ списа; ¬еста, богин¤ домашнього вогнища, Ц в вигл¤д≥ живого вогню й ≥н. —ел¤ни по старинц≥ шанували стар≥ пн≥ ≥ велик≥ камен≥. —правжн≥х храм≥в спочатку теж не було Ц служ≥нн¤ богам проводилис¤ просто в обгородженому м≥сц≥.  ульт римл¤н також був Ђсухий, тверезий ≥ строго формальнийї Ц Ђпунктуально виконуючи своњ зобов'¤занн¤ перед богами, римл¤нин у той же час не хот≥в давати њм н≥чого зайвогої Ц наприклад, туманна об≥тниц¤ принести в жертву ст≥льки-то Ђгол≥вї (малос¤ на уваз≥ Ц тварин) оберталас¤ приношенн¤м у храм такоњ ж к≥лькост≥ гол≥вок часнику [1, с. 433-434].

–имськ≥ жерц≥ мислилис¤ ¤к насамперед служител≥ держави. ќсобливого стану жерц≥в ¤к таких не ≥снувало. «ате ≥снували жрецьк≥ колег≥њ, в ¤к≥ обиралис¤ ц≥лком св≥тськ≥ особи, прагнуч≥ зробити пол≥тичну кар'Їру (понтиф≥ки, фламини, луперки, авгури й ≥н.). “ак, молодий “ибер≥й √ракх домагаЇтьс¤ обранн¤ в колег≥ю авгур≥в; ёл≥й ÷езар з 13 рок≥в Ц фламин ёп≥тера ≥ т.д. ” стародавн≥ часи це й були чисто державн≥ посади Ц наприклад, понтиф≥ки в старовину були ≥нженерами, що в≥дають наведенн¤м мост≥в через “ибр (понтиф≥к означаЇ Ђбуд≥вельникї).

ƒуже характерно також, що римл¤ни заборон¤ли участь у шануванн≥ своњх бог≥в рабам (тобто, ≥ноземц¤м), перетворюючи свою рел≥г≥ю з загальнолюдського ¤вища в чисто Ђнац≥ональнеї установленн¤. Ћиш у вин¤ткових випадках раби брали участь у св¤тах (в≥домо, що  атон —тарший дозвол¤в своЇму рабов≥-керуючому приносити жертви богам лише на св¤то комп≥тал≥й). ƒо чужих бог≥в римл¤ни ставилис¤ звисока, хоч ≥ не заборон¤ли, скаж≥мо, культу ≤з≥ди.

ѕри такому в≥дстороненому ставленн≥ до бог≥в не могло бути й мови про ¤к≥-небудь сильн≥ рел≥г≥йно-аскетичн≥ емоц≥њ. —х≥дн≥ жерц≥  ≥бели здатн≥ були оскопити себе в своЇму несамовитому поклон≥нн≥ перед ж≥ночн≥стю богин≥. ƒл¤ римл¤н такий подвиг був страшний ≥ чужий, вони могли зробити його х≥ба що об'Їктом ¤скравого поетичного зображенн¤ з елементом еротичноњ ц≥кавост≥ (поема  атулла Ђјтт≥сї). ¬загал≥ оскоплен≥ ц≥кавили римл¤н лише ¤к об'Їкт протиприродноњ розпусти.

ѕро¤ви аскетизму в ранньому римському сусп≥льств≥ базувалис¤, строго кажучи, нав≥ть не на рел≥г≥њ, а на етиц≥ цив≥льного, с≥льського гуртожитку, суворого та ман≥рного нав≥ть стосовно завоювань елл≥н≥стичноњ цив≥л≥зац≥њ. ѕлутарх описуЇ ¤к зразок римськоњ чесноти сенатора  атона —таршого, котрий наст≥льки чванивс¤ своњм чистим ≥ прим≥тивним способом житт¤, що готовий був жити в скл¤ному будинку Ц в≥н вважав, що йому н≥чого ховати.  атон ненавид≥в вплив грецькоњ м≥ськоњ культури, л≥тературу ≥ театр, дом≥гс¤ висилки грецьких актор≥в з –иму. “а важко вважати це справжн≥м духовним аскетизмом.

јле все-таки, при сугуб≥й практичност≥ римського житт¤ ≥ римськоњ рел≥г≥њ, тут виникають ≥ певн≥ аскетичн≥ устремл≥нн¤, насамперед пов'¤зан≥ з у¤вленн¤ми про маг≥чний зм≥ст поводженн¤ жерц¤. як ≥ вс¤ка ¤зичницька аскеза, утриманн¤ носить тут характер теург≥њ, зв'¤зуванн¤ вол≥ божества.

¬≥д народних рел≥г≥йних у¤влень стародавньоњ епохи римл¤ни сприйн¤ли р≥зн≥ приписи Ц наприклад, в≥дносно статевого стримуванн¤ фламин≥в Ц жерц≥в культу ёп≥тера, або обов'¤зков≥сть невинност≥ дл¤ весталок Ц служительок ¬ести [2, с. 324]. јле все це було пов'¤зано насамперед з у¤вленн¤м про необх≥дн≥сть ритуальноњ чистоти т≥ла жерц¤, а тому такий аскетизм носив чисто зовн≥шн≥й характер ≥ не мав особливого психолог≥чного зм≥сту, м≥стичного або морального.

” заборонах, що д≥¤ли в тих чи ≥нших колег≥¤х, простежуютьс¤ пережитк≥в стародавн≥х марнов≥рств ≥ табу, смисл ¤ких уже в класичну епоху важко було встановити. ќбт¤жливим було, наприклад, житт¤ фламина ёп≥тера: в≥н не мав права давати кл¤тву, не см≥в њздити верхи, виходити з будинку з непокритою головою, торкатис¤ сирого м'¤са; заборонен≥ дл¤ нього були також дотик до кози, плюща, тим же бобам та ≥нше.

“акий аскетизм, позбавлений справжнього духовного зм≥сту, нер≥дко зовс≥м невимушено переростав в еротику, орг≥азм або пр¤ме бузув≥рство. “ак, жерц≥ тваринного бога ‘авна луперки у св¤то луперкал≥й б≥гали в одних шк≥р¤них набедрениках по вулиц¤х, зображуючи вовк≥в, ≥ хльостали ремен¤ми молодих д≥вчат або ж≥нок, ¤к≥ ще не народжували, щоб вони перебороли свою безпл≥дн≥сть.

ѕорушенн¤ аскетичного встановленн¤ каралос¤ жорстоко. “ак, весталку, викриту в статевих зносинах, заривали живою в землю, залишивши в ¤м≥ запалену св≥чу ≥... стакан молока. «ате весталку, ¤ка берегла цнотлив≥сть, шанували досить високо: головна жриц¤ ц≥Їњ колег≥њ, наприклад, мала право помилувати присудженого до смерт≥ злочинц¤.

¬≥дт≥нок бузув≥рства можна знайти й у культ≥ Ђл≥сового цар¤ї, що в≥дправл¤вс¤ на берез≥ озера Ќем≥. “ут м≥стилос¤ древнЇ св¤тилище на честь ƒ≥ани, ≥ його охорон¤в згаданий Ђл≥совий царї, ¤кого вс¤кий, хто чомусь хот≥в зайн¤ти його м≥сце, мав право вбити, зламавши перед цим г≥лку з дерева у св¤щенному л≥с≥. Ђ÷арї день ≥ н≥ч охорон¤в своњ волод≥нн¤ з оголеним мечем у руках, не маючи практично н≥ хвилини нав≥ть на сон Ц звичайно на цю посаду спокушалис¤ х≥ба що зб≥гл≥ раби, все р≥вно приречен≥ на смерть. “ут простежуЇтьс¤ пережиток найдавн≥ших людських жертвоприносин.

—л≥ди таких жертвоприносин ¤вл¤ють собою ≥ знаменит≥ боњ глад≥атор≥в Ц улюблена розвага римл¤н. ” далек≥й давнин≥ був звичай змушувати в≥йськовополонених битис¤ на могилах своњх убитих воњн≥в Ц њхн¤ смерть була ¤к би жертвою душам власних героњв. ”тративши зв'¤зок з ≥деЇю жертви, глад≥аторськ≥ боњ стали згодом простим вираженн¤м некроф≥льських тенденц≥й римськоњ культури.

¬≥йни, ¤к≥ пост≥йно в≥в –им у боротьб≥ за св≥тове пануванн¤, породили занепад республ≥канського правл≥нн¤ ≥ встановленн¤ одноособовоњ влади ≥мператор≥в, ¤к≥ ¤вл¤ли в мас≥ своњй приклад крайньоњ розгнузданост≥ ≥ нестримност≥ жорстоких пристрастей, прост≥ше сказати Ц здичав≥нн¤. “акий був, наприклад. Ќерон, перший гонитель христи¤н. –имський письменник —ветон≥й [3], автор книги Ђ∆итт¤ дванадц¤ти цезар≥вї, розпов≥даЇ про так≥ реч≥, ¤к сп≥вжитт¤ Ќерона з р≥дною мат≥р'ю та подальше њњ вбивство; насильство над присудженими до страти без розр≥зненн¤ стат≥ ≥ в≥ку; мужолозтво активне й пасивне, спаленн¤ христи¤н у просмолених м≥шках у ¤кост≥ св≥тильник≥в дл¤ осв≥тленн¤ його н≥чноњ орг≥њ та ≥н.

Ћюдинобожж¤ ≥ г≥пертрофоване шануванн¤ держави, «емного √раду, що зростали в римськ≥й св≥домост≥ в м≥ру того, ¤к ним втрачалис¤ залишки м≥стичних переживань, ¤скраво виразилос¤ в культ≥ ≥мператора ¤к такого, стату¤м ¤кого в≥ддавалис¤ божественн≥ почест≥. ’арактерно, що, очевидно, душевнохворий молодик  ал≥гула, ¤кий потрапив на трон, по чутках, шл¤хом убивства власного д≥да “ибер≥¤ ≥ в≥дзначивс¤ особливою розпустою, прознавши про ≥снуванн¤ ™русалимського ’раму, в≥дправив туди дл¤ поклон≥нн¤ власну статую Ц адже, безсумн≥вно, в≥н,  ал≥гула був богом неба ≥ земл≥ у власних очах[1]. Ќав≥ть стату¤м споконв≥чних римських бог≥в в≥н наказував прилаштовувати зображенн¤ власноњ голови. “обто, цезар, ¤кий привласнив соб≥ право поступати за примхою самодурства, вт≥лював в очах римл¤н максимальну волю; зате його тиран≥¤ стримувала свободу ≥нших теж максимально. јле в цьому тл≥нн≥ в похот≥ з≥ вс≥Їю повнотою ви¤вилас¤ глибочезна криза античного рел≥г≥йного почутт¤ взагал≥.

1	2

Ќазва: јскетизм у рел≥г≥йному житт≥ —тародавнього –иму
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (1794 прочитано)