–ел≥г≥¤ > ¬селенськ≥ збори

¬селенськ≥ збори

¬селенськ≥ —обори: минуле ≥ сучасн≥сть

«агальний пер≥од ¬селенських —обор≥в охоплюЇ час в≥д IV ст. до половини ’≤ ст., тобто час в≥д  ост¤нтина ¬еликого до розд≥ленн¤ ÷еркви 1054 р., час в≥д христи¤нства апостол≥в ≥ мученик≥в до христи¤нства патр≥арх≥в та ≥мператор≥в. ÷е Ї пер≥од розвитку ≥ формуванн¤ основних догмат≥в, ¤к≥ складають ¬селенське в≥роспов≥данн¤.

” перших трьох стол≥тт¤х ’ристи¤нська ÷ерква своњ загальн≥ потреби в≥дносно догматичних питань ≥ канон≥в вир≥шувала на —оборах Їпископ≥в, а з IV ст. соборна форма зТ¤суванн¤ р≥зних церковних питань дос¤гаЇ повного свого розвитку.

÷ерковн≥ —обори Ц це з≥бранн¤ представник≥в ÷еркви дл¤ обговоренн¤ ≥ вир≥шенн¤ питань в≥ри, рел≥г≥йно-морального житт¤, устрою, управл≥нн¤ ≥ дисципл≥ни христи¤нських сусп≥льств. —иноди або собори ≥снували в ÷еркв≥ в ус≥ часи у вигл¤д≥ тимчасових з≥брань, а в де¤ких самост≥йних церквах Ц у форм≥ пост≥йних орган≥зац≥й. ¬они ≥снують ≥ тепер у р≥зних крањнах ≥ в≥роспов≥дних церквах. —аме слово УсоборФ означаЇ шл¤х, ¤ким разом приход¤ть до Їдиноњ ≥стини. ” ’ристи¤нськ≥й ÷еркв≥ розр≥зн¤ють дв≥ головн≥ категор≥њ собор≥в: вселенськ≥ та пом≥сн≥. “аке розд≥ленн¤ в наш час приймаЇтьс¤ православною римо-католицькою, в≥рмено-григор≥анською церквами та ≥ншими, але кожна з цих церков визнаЇ не однакове число собор≥в у значенн≥ ¬селенських.
ѕом≥сними —оборами Ї з≥бранн¤ Їпископ≥в й ≥нших ≥Їрарх≥в ¤коњ-небудь одноњ м≥сцевоњ, самост≥йноњ церкви, або ¤коњ-небудь визначеноњ област≥, ¤к≥ з≥бралис¤ разом, щоб вир≥шити питанн¤ ≥ справи, ¤к≥ виникли в њњ межах щодо устрою, управл≥нн¤ чи дисципл≥ни в ÷еркв≥. ” ¬селенськ≥й ’ристи¤нськ≥й ÷еркв≥, ¤к ≥ в кожн≥й ѕом≥сн≥й ÷еркв≥, собори мають свою ≥стор≥ю, початком ¤ких Ї правила ≥ канони ¬селенськоњ ÷еркви перших девТ¤ти стол≥ть христи¤нства. ѕостанови ѕом≥сних —обор≥в мали, ¤к ≥ тепер мають, обовТ¤зкове значенн¤ лише в т≥й област≥, представники ¤коњ були членами њхн≥х з≥брань.
¬селенський —обор Ц це з≥бранн¤ Їпископ≥в ≥ вчител≥в ÷еркви ≥з вс≥х пом≥чних самост≥йних церков дл¤ вир≥шенн¤ св≥дчень њхньоњ в≥ри ≥ дл¤ затвердженн¤ ≥стини в≥ровченн¤, ¤ке було дане ÷еркв≥ ќдкровенн¤м ≥ тому беззаперечно Ї правильним дл¤ встановленн¤ правил, обовТ¤зкових дл¤ вс≥Їњ ÷еркви.
¬селенський —обор Ї Їдиним верховним авторитетом дл¤ будь-¤коњ ÷еркви ≥з питань в≥ровченн¤ ≥ Їдиним органом њњ церковного законодавства. ƒ≥њ ¬селенського —обору Ї найвищими правилами дл¤ ÷еркви, вони поширюютьс¤ на вс≥ ѕом≥сн≥ —обори ≥ на вс≥ часи. «а встановленим правилом, необх≥дною умовою дл¤ складу ¬селенського —обору була присутн≥сть на ньому вс≥х патр≥арх≥в особисто, або уповноважених в≥д них з грамотами.

ƒругим важливим фактором ¬селенських —обор≥в служила канон≥чна правильн≥сть його скликанн¤, складу, веденн¤ ≥ оголошенн¤ його постанов ≥ д≥й. ” –имськ≥й ≥мпер≥њ собори перших девТ¤ти стол≥ть скликали ≥мператори, але ≥з пропозиц≥й ≥Їрарх≥в церкви, з њхньоњ ≥н≥ц≥ативи ≥ з њхньоњ згоди. ѕраво брати участь у д≥¤нн¤х ¬селенських —обор≥в з правом голосу мали Їпископи, а пресв≥тери ≥ ди¤кони могли бути повноправними членами собору лише тод≥, коли вони зам≥нювали свого Їпископа, тобто були його уповноваженими особами на собор≥.
≤мператору доручалос¤ почесне кер≥вництво на собор≥. Ќеобх≥дним зовн≥шн≥м фактором ¬селенських —обор≥в було визначенн¤ його ¬селенност≥ вс≥ма пом≥сними церквами, ¤к тими, в≥д ¤ких були присутн≥ Їпископи на собор≥, так ≥ тими, в≥д ¤ких не було представник≥в. ¬изнавати р≥шенн¤ ≥ канони ¬селенських —обор≥в у кожн≥й пом≥сн≥й церкв≥ повинно бути одночасним ≥ повним.

√оловним ≥ властивим т≥льки ÷еркв≥ предметом д≥¤льност≥ ¬селенського —обору Ї складанн¤ символ≥в в≥ри ≥ викладенн¤ догмат≥в у значенн≥ незм≥нних зразк≥в в≥ровченн¤. ћаючи право складати символи ≥ догмати, ¬селенський —обор зобовТ¤заний збер≥гати в≥ровченн¤ в незм≥нному вигл¤д≥. ¬селенський —обор волод≥Ї здатн≥стю безгр≥шност≥, ¤к орган ¬селенськоњ ÷еркви, ¤ким керуЇ ƒух Ѕожий.

—обори були дуже р≥зноман≥тн≥, в залежност≥ в≥д причини скликанн¤, м≥сц¤, часу. јпостольськ≥ правила, постанови ѕом≥сних ≥ ¬селенських —обор≥в на скликанн¤ —обор≥в два рази в р≥к: перший —обор через три м≥с¤ц≥ п≥сл¤ ¬еликодн¤, а другий Ц в половин≥ жовтн¤. ћетою собор≥в було вир≥шенн¤ догматичних питань ≥ боротьба з р≥зними Їрес¤ми, ¤к≥ виникали в даний пер≥од.
 атолицьк≥ вчен≥ в списки ¬селенських —обор≥в внос¤ть наступн≥ 22 собори: Ќ≥кейський ≤ 325 р.,  онстантинопольський ≤ 388 р., ≈феський
431 р., ’алк≥донський 451 р.,  онстантинопольський ≤≤ 553 р.,  онстантинопольський ≤≤≤ 680-681 рр., Ќ≥кейський ≤≤ 787 р.,  онстантинопольський IV 869 р., Ћатеранський ≤ 1123 р., Ћатеранський ≤≤ 1139 р., Ћатеранський ≤≤≤ 1179 р., Ћатеранський ≤V 1215 р., Ћ≥онський ≤ 1245 р., Ћ≥онський ≤≤ 1274 р., ¬ТЇнський 1311 р.,  онстанський 1414-1418 рр., Ѕазельський 1431 р., ‘лорент≥йський 1439 р., Ћатеранський V 1512-1516 рр., “риденський 1545-1563 рр., ¬атиканський ≤ 1869-1870 рр. ≥ ¬атиканський ≤≤ 1962 р. Ќа ¬атиканському ≤ —обор≥ з проголошенн¤м догмату про безгр≥шн≥сть папи, ¬селенський —обор у –имо- атолицьк≥й ÷еркв≥ назавжди тримав значенн¤ наради Їпископ≥в при пап≥. ѕравославна ÷ерква ¬селенськими —оборами визнаЇ перш≥ 8 собор≥в ≥з 22 –имо- атолицькоњ ÷еркви.

÷ерковна орган≥зац≥¤ остаточно склалас¤ в V≤ стол≥тт≥. ≤мператор ёстин≥ан (527-565) своњм указом визначив пТ¤ть центр≥в патр≥арх≥й: –им,  онстантинополь, ќлександр≥¤, јнт≥ох≥¤ та ™русалим.  ожному з них п≥дпор¤дковувалис¤ в≥дпов≥дн≥ митропол≥њ, а митропол≥¤м Ц Їпископи. Ѕуло створено ч≥тку систему церковних громад, ¤ка у загальних рисах нагадувала пров≥нц≥йний под≥л ≥мпер≥њ. ¬≥д названих патр≥арх≥й п≥зн≥ше в≥докремилис¤ автокефальн≥ церкви.

’ристи¤нство нав≥ть при зародженн≥ не було Їдиним з точки зору ≥деолог≥њ та орган≥зац≥њ. ” ньому виникало багато р≥зних теч≥й, обумовлених соц≥альними чинниками 395 р. –имська ≥мпер≥¤ розкололас¤ на «ах≥дну та —х≥дну. –озпочавс¤ процес розд≥ленн¤ римськоњ ≥ константинопольськоњ церкви, ¤кий завершивс¤ 1054 р. «ах≥дна церква з часом отримала назву католицькоњ (вселенськоњ), а сх≥дна Ц православноњ. ” 16 ст. ставс¤ ще один великий церковний розкол, коли у «ах≥дн≥й ™вроп≥ в процес≥ –еформац≥њ в≥д католицизму в≥докремилис¤ протестантськ≥ церкви. “ак у христи¤нств≥ виникли три основн≥ теч≥њ православТ¤, католицизм ≥ протестантизм.

ƒ≥¤льн≥сть та значенн¤ ¬селенських —обор≥в важко переоц≥нити, оск≥льки проблеми, п≥дн¤т≥ й висв≥тлен≥ в них, дають змогу краще зрозум≥ти та осмислити процес формуванн¤ христи¤нськоњ догматики та церковних канон≥в ≥ традиц≥й, що, зрозум≥ло, допомагаЇ на сучасному етап≥ розвитку ’ристи¤нськоњ ÷еркви обТЇктивно анал≥зувати њњ теолог≥чн≥ ≥ конфес≥йн≥ особливост≥, а також характеризувати й вивчати аспекти державноњ д≥¤льност≥ ≥ теоретичн≥ богословськ≥ тенденц≥њ в≥дносно загальних трансформац≥йних ¤вищ у њњ внутр≥шн≥й ≥Їрарх≥чн≥й структур≥.

Ѕез переб≥льшенн¤ можна сказати, що ƒругий ¬атиканський —обор став одн≥Їю ≥з найважлив≥ших рел≥г≥йних под≥й ’’ стол≥тт¤. ¬≥н був задуманий в голов≥ одного чолов≥ка, јнжело –онкалл≥, папи ≤вана ’’≤≤≤. ўе не пройшло й трьох м≥с¤ц≥в з моменту початку свого правл≥нн¤, ¤к в≥н скликав до –иму 17 кардинал≥в на 25 с≥чн¤ 1959 року. –еакц≥Їю кардинал≥в на папське оголошенн¤ була Е ц≥лковита тиша.

√оловною метою —обору було започаткувати широкомасштабне оновленн¤ церкви, узгодити церкву ≥з часом, не в≥дкидаючи своЇњ спадщини, але переоц≥нюючи њњ, звертаючи особливу увагу на дотриманн≥ минулого папського вченн¤. У¬пуст≥мо трохи св≥жого пов≥тр¤ у ÷ерквуФ, - сказав ≤ван ’’≤≤≤, в≥дкриваючи в≥кно. У“е, що пропонував папа, зв≥сно, що повернулос¤ досить революц≥йно Ц не зм≥ною у доктрин≥, ¤к так≥й, але зм≥ною у тому, що ¤ називаю  атолицьким синтезомФ, - пише пастор  урт≥с ян у своЇму ессе Уƒругий ¬атиканський —обор: «м≥на ≥ ѕродовжен≥сть у  атолицькому —интез≥Ф, зачитаному в 1999 роц≥ на пасторськ≥й конференц≥њ ¬™Ћ— [11].

У” ’≤’ стол≥тт≥, коли б≥льш≥сть  атолик≥в все ще п≥дходила до богословТ¤ ≥з не≥сторичноњ, догматичноњ точки зору, окрем≥ особистост≥, ¤к ƒжон √енр≥ Ќьюмен в јнгл≥њ та …оган јдам ћюлер у Ѕавар≥њ, починали ≥сторичне мисленн¤ у  атолицьких рамках. Ќа початку ’’ стол≥тт¤,  атолицьк≥ ф≥лософи, так≥ ¤к ћор≥с Ѕлондель у ‘ранц≥њ, враховували б≥льш сучасн≥ ф≥лософ≥њ, намагаючись вт≥лити њх у  атолицький синтезФ [11].

ћ≥ж двома св≥товими в≥йнами ≥ п≥сл¤ ƒругоњ —в≥товоњ в≥йни з'¤вилось дек≥лька нових рух≥в. —еред них були:

л≥тург≥йний рух, що шукав шл¤х≥в дл¤ запровадженн¤ у богослуж≥нн≥ принцип≥в та форм ранньоњ церкви, включаючи участь мир¤н та використанн¤ розмовноњ мови;

рух б≥бл≥йного вивченн¤, що наголошував на досл≥дженн≥ —в¤того ѕисьма ≥з нахилом до ≥сторично-критичного п≥дходу;

та Унова теолог≥¤Ф, що формувалас¤  арлом –ахнером, ‘он Ѕальтасаром, ЅоуЇром,  онгаром та ƒе Ћубаком, котр≥ намагалис¤ впровадити б≥льше сучасних ф≥лософ≥й у так званий  атолицький синтез.

ƒругий ¬атиканський —обор оф≥ц≥йно в≥дкривс¤ 11 жовтн¤ 1962 року на св¤то божественного ћатеринства Ѕлагословенноњ ƒ≥ви ћар≥њ. —обор под≥лили на чотири сес≥њ (жовтень-грудень 1962; вересень-грудень 1963; вересень-листопад 1964; вересень-грудень 1965).

ѕ≥дчас проведенн¤ —обору в≥дбулос¤ дв≥ важлив≥ под≥њ:

ѕрогресивн≥, реформ≥сько-налаштован≥ Їпископи орган≥зували ™вропейський —оюз ≥ спромоглис¤ переконати б≥льш≥сть отц≥в собору в≥дкинути список кандидат≥в у соборн≥ ком≥с≥њ, ¤кий сформувала кур≥¤ ≥з консервативних Їпископ≥в. ўо привело до того, що ≥з плином собору консервативний ≥ прогресивний впливи вилились у компром≥си;

” червн≥ 1963 року помер ≤ван ’’≤≤≤. Ќовим папою обрали ћонт≥н≥ ћ≥ланського ¤к пом≥ркованого прогресивного.

1	2

Ќазва: ¬селенськ≥ збори
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (1150 прочитано)