–ел≥г≥¤ > ƒвов≥р'¤ ¤к етно-нац≥ональна особлив≥сть украњнського православ'¤

ƒвов≥р'¤ ¤к етно-нац≥ональна особлив≥сть украњнського православ'¤

Ѕудь-¤кий народ (нац≥¤, етнос) ≥снуЇ до того часу, поки його представники збер≥гають в≥дпов≥дну самосв≥дом≥сть, тобто ≥дентиф≥кують себе ¤к частину ≥ продукт певноњ культури, матер≥альноњ ≥ духовноњ. ќтже ≥ роз≥братись в чому ж основа, особлив≥сть, самобутн≥сть певноњ нац≥њ, можна лише з`¤сувавши сутн≥сь культури, ¤ка ц≥Їю нац≥Їю породжена ≥ розвинена прот¤гом стол≥ть.

Ќа сьогодн≥ ц¤ проблема Ї досить актуальною, тому що, з одного боку, ≥снуЇ багатов≥кова ≥стор≥¤ украњнськоњ нац≥њ ≥ њњ культури в рамках державницьких утворень ≥нших народ≥в (–ос≥йськоњ ≥ јвстро-”горськоњ ≥мпер≥њ, –еч≥ ѕосполитоњ ≥ ћосков≥њ), а з ≥ншого боку, ≥снуванн¤ украњнськоњ сп≥льноти в нов≥тн≥ часи характерезуЇтьс¤ переходом в≥д цих привнесених, а тому - неповних, певним чином редуц≥йованих, державницьких утворень до власноњ розвинутоњ держави. ¬≥д того, наск≥льки усп≥шно поЇднаютьс¤ у певну ц≥л≥сн≥сть нов≥ державн≥ форми та ≥снуюч≥ не одне покол≥нн¤ культурн≥ надбанн¤, буде залежати дол¤ украњнства у XXI стол≥тт≥.

ћетою даноњ допов≥д≥ Ї з`¤суванн¤ сутност≥ ≥ динам≥ки розвитку т≥Їњ культурноњ компоненти, ¤ка була привнесена у культуру  ињвськоњ –ус≥ у X ст. ≥, переживши де¤к≥, на нашу думку, суттЇв≥ модиф≥кац≥њ, визничала долю ≥ ментал≥тет украњнськоњ нац≥њ прот¤гом стол≥ть, не зникаючи ≥ не зважаючи на будь-¤к≥ ≥сторичн≥ повороти.

ћова йде про украњнське православ`¤.

ѕравослав`¤ оф≥ц≥йно починаЇ своЇ ≥снуванн¤ на територ≥њ ”крањни-–уси з 988р., коли кн¤зь кињвськињ ¬олодимир охрестив –усь, зробивши христи¤нство державною рел≥г≥Їю. јле в≥зант≥йське православ`¤, що вже на той час було розвинутою орган≥зованою системою довол≥ абстрактного св≥тобаченн¤, ≥деолог≥њ ≥ в≥ровченн¤; обр¤д≥в, що вимагали певних культових споруд ≥ певноњ структури церковноњ ≥Їрарх≥њ, не могло бути сприйн¤те позитивно простим народом. …ого св≥дом≥сть не була п≥дготовлена до складних форм абстрактного знанн¤, а разом з побутом, була прос¤кнута ¤зичницькими обр¤дами ≥ в≥руванн¤ми. ÷≥ в≥руванн¤, можливо, були ще не досить ч≥ткими ≥ великою м≥рою архањчними, але зрозум≥лими, звичними ≥ такими, що йшли в≥д самого природного духу людей.

¬иникло протисто¤нн¤: з одного боку - простий народ, ¤кий ≥дентиф≥кував ≥ усв≥домлював себе ¤к етнос лише у розр≥з≥ ¤зичництва - в≥ри батьк≥в, а з ≥ншого боку - ел≥та сусп≥льства - кн¤зь ≥ дружина, ¤к≥ у насадженн≥ христи¤нства керувались пол≥тичними ≥ державницькими ≥нтересами.

≤сторичн≥ джерела не заф≥ксували великих повстань ≥ збройноњ боротьби м≥ж приб≥чниками народноњ ≥ державноњ в≥ри. јле з плином часу православ`¤ ¤к розвинут≥ша форма рел≥г≥њ, ще й п≥дтримана примусом держави, зрештою, перемогло. ¬же на початку татаро-монгольського нашест¤ (середина XIII ст.) кн¤з≥вства на територ≥њ  ињвськоњ –ус≥ вважались христи¤нськими ≥ на ц≥й основ≥, хоча, звичайно, ≥ на основ≥ сп≥льних етн≥чних ≥ державницьких корен≥в, об`Їднували зусилл¤ у боротьб≥ з "поганими".

јле чи зникло ¤зичництво остаточно?

¬≥дпов≥дь на це питанн¤ можна знайти, зокрема, у таких ≥сторичних джерелах, ¤к листуванн¤ с≥льських св¤щеник≥в з вищими церковними ≥Їрархами. ” листах м≥ст¤тьс¤ скарги на те, що нема н≥¤коњ можливост≥ в≥д≥вчити паству в≥д багатьох поганських звичок (вес≥льн≥ обр¤ди без в≥нчанн¤, своЇр≥дне св¤ткуванн¤ ≤вана  упала) ≥ в≥рувань (про¤вл¤ютьс¤ через одухотворенн¤ предмет≥в побуту ≥ навколишньоњ природи).

ќтже, що в≥дбулось?

ѕростий народ був поставлений перед необх≥дн≥стю прийн¤тт¤ христи¤нства, але не м≥г у повнот≥ цього зробити, про що вже йшлос¤ вище. ¬≥дпов≥дно, Їдиним шл¤хом гармон≥зац≥њ христи¤нськоњ православноњ доктрини ≥ ¤зичницькоњ св≥домост≥ було адаптуванн¤ одне до одного. ¬ результат≥ адаптац≥њ, з одного боку, постало украњнське православ`¤, що не зм≥нило своЇњ сут≥, але було збагачене ¤зичницькою м≥фолог≥Їю (¤зичницьк≥ др≥бн≥ божки - вод¤ники, домовики, л≥совики - перетворились у представник≥в злоњ сили, хоча ≥ не дуже могутн≥х) ≥ обр¤дами (кол¤дуванн¤ - на –≥здво, св¤чен≥ ¤йц¤ - на ѕасху). «м≥нивс¤ нав≥ть вигл¤д культових предмет≥в ≥ споруд. Ќаприклад, лише украњнським церквам в≥дом≥ рушники на ≥конах, кв≥тковий розпис ст≥н ззовн≥ ≥ у середин≥.

« ≥ншого боку, формуЇтьс¤ украњнство ¤к нац≥¤ христи¤н, що сумл≥нно, хоча ≥ досить творчо п≥дход¤ть до виконанн¤ церковних православних обр¤д≥в ≥ тањнств. ј от за зм≥стом, що за ними стоњть, переймаЇтьс¤ лише незначна частка св≥тськоњ ел≥ти ≥ духовенства. ѕростий народ, в свою чергу, п≥дм≥нюЇ, часто-густо, православний зм≥ст обр¤д≥в сурогатними конструкц≥¤ми ≥з сприйн¤тих православних ≥ старих ¤зичницьких у¤влень.  онтроль за такими трансформац≥¤ми у св≥домост≥ в≥руючих церква зд≥йснювати ¤к≥сно не може. ќтже, у в≥р≥ в≥дтепер просл≥дковуЇтьс¤ значна частка формал≥зму ≥, в≥дпов≥дно, нерозум≥нн¤ багатьох православних ≥дей. јле ≥ певна частка суто ¤зичницьких в≥рувань "консервуЇтьс¤" ≥, з часом, формал≥зуЇтьс¤ лише до р≥вн¤ беззм≥стовного виконанн¤ обр¤д≥в (урвавс¤ зв`¤зок покол≥нь по передач≥ сакральних знань).

“аким чином, виникаЇ двов≥р`¤, до того ж - формальне, але глибоко вкор≥нене в св≥домост≥ народу.

ћораль, притаманна ¤зичницькому сусп≥льству, частково зникаЇ, не сприйн¤та православ`¤м (в≥дход¤ть у минуле русал≥њ, умикан≥Ї нареченоњ, багатожонство), а частково - адаптуЇтьс¤ ≥ в основу свою отримуЇ ƒес¤ть запов≥дей ћо≥се¤ ≥ ¬≥с≥м запов≥дей блаженства ≤≥суса ’риста.

—таровинн≥ знанн¤ ≥ њх використанн¤ (в≥дунство) отримують негативну оц≥нку ≥ викор≥нюютьс¤ ¤к в≥дьмацтво. ’оча у козацьку добу козаки-запорожц≥ вважаютьс¤ характерниками (чаклунами), але њх сприймають ¤к додаткову позитивну силу, що допомогаЇ у боротьб≥ з ворогами-≥нов≥рц¤ми.

¬загал≥, саме у пер≥од розкв≥ту козацтва православ`¤ (хоча в ньому просл≥дковуютьс¤ тенденц≥њ двов≥р`¤) починаЇ в≥д≥гравати вповн≥ роль пров≥дноњ ≥деолог≥њ сусп≥льства. «окрема, це зпричинено втратою украњнським народом держави, а також утисками з боку представник≥в ≥нших рел≥г≥й - католик≥в, мусульман. Ќайкраще все це ≥люструЇ ≥сторична под≥¤, що сталась в к≥нц≥ 1653 - на початку 1654 рр.: Ѕогдан ’мельницький у пошуках союзника п≥дписуЇ догов≥р з ћосков≥Їю ≥ прис¤гаЇ разом з в≥йськом московському царю. ќдним з чинник≥в такого вибору виступила Їдн≥сть в≥ри: в ћоскв≥ теж пануЇ православ`¤.

—кладно сказати, що в≥дбувалось у св≥домост≥ мас украњнц≥в, що на дек≥лька стол≥ть були роз`Їднан≥ м≥ж р≥зними державами, але з великою часткою ймов≥рност≥ можна припустити, що культурн≥ надбанн¤ попередн≥х покол≥нь, в тому числ≥ ≥ двов≥р`¤, стали назавад≥ остаточн≥й втрат≥ украњнц¤ми усв≥домленн¤ себе ¤к нац≥њ.

÷≥кавим у¤вл¤Їтьс¤ те, що початок ц≥леспр¤мованого в≥дновленн¤ украњнськоњ самосв≥домост≥ (середина XIX ст.) характеризуЇтьс¤, в першу чергу, зверненн¤м до ¤зичницьких традиц≥й нашоњ культури. ” творчост≥ Ўевченка - це ан≥мал≥зм, одухотворенн¤ навколишньой природи (д≥вчина-“опол¤), ≥дентиф≥кац≥¤ образу ”крањни з кущем калини (тобто з молодою д≥вчиною), або з вербою (тобто з багатостраждальною мат≥р`ю). ” творах ћ.√огол¤ ¤скраво розкриваютьс¤ ¤зичницько-православн≥ образи нечистоњ сили (чорти, в≥дьми, в≥йЕ), а у "Ћ≥сов≥й п≥сн≥" Ћес≥ ”крањнки взагал≥ акумулюютьс¤ майже вс≥ залишки ¤зичницьких в≥рувань ѕол≥сс¤. „ерез записаний фольклор вимальовуЇтьс¤ новий образ украњнства ¤зичницького, ≥, зокрема, через нього народ, ≥нтел≥генц≥¤ та ел≥та заново ≥дентиф≥кують себе ¤к Їдину нац≥ю. ѕравослав`¤ ж тепер починаЇ виступати у рол≥ необх≥дноњ умови в≥днесенн¤ певноњ особи до украњнського етносу. ј самобутн≥сть його, ¤к ви¤вилось, можна просл≥дкувати в де¤ких аспектах лише через збережен≥ ¤зичницьк≥ традиц≥њ в рамках двов≥р`¤ та пам`¤т≥ про власну ≥стор≥ю.

–ад¤нська епоха надала негативних характеристик будь-¤к≥й рел≥г≥њ, майже в≥дверто заборонила в≥ру в Ѕога, тому украњнське двов≥рне православ`¤ в≥дходать у т≥нь. ѕевною м≥рою його зам≥нюЇ соц≥ал≥стична ≥деолог≥¤.

ѕрот¤гом ≥снуванн¤ —–—– украњнське сусп≥льство умовно розд≥л¤Їтьс¤ на дв≥ категор≥њ: в≥руюч≥ та атењсти. ѕри цьому атењсти не перестають надавати великого значенн¤ у своЇму житт≥ р≥зним прикметам ≥ пов≥р`¤м (не стають атењстами у повному значенн≥ цього пон¤тт¤). ј от в≥руюч≥, при в≥дсутност≥ належного вихованн¤ ≥ умов зовн≥шнього середовища, все б≥льше ор≥Їнтуютьс¤ на обр¤дову, культову сторону рел≥г≥њ, не маючи достатн≥х можливостей заглиблюватись у зм≥ст.

« розпадом —–—– почавс¤ новий процес в≥дновленн¤ духовност≥, що характеризуЇтьс¤ п≥дн¤тт¤м значенн¤ рел≥г≥њ та в≥ри. ћожна спостерегти, що саме ¤зичницьк≥ традиц≥њ ≥ в≥руванн¤ (а також двов≥р`¤) на сьогодн≥ найлегше повертаютьс¤ ≥ актуал≥зуютьс¤ у св≥домост≥ вже громад¤н ”крањни. ÷е най¤скрав≥ше про¤вл¤Їтьс¤ у д≥¤льност≥ представник≥в –ун-в≥ри, ¤к≥ закликають повернутис¤ до забутоњ рел≥г≥њ предк≥в. јле, на нашу думку, так≥ заклики Ї необгрунтованими з позиц≥й потенц≥алу розвитку культури, адже багато стол≥ть саме православ`¤ було пров≥дною рел≥г≥Їю ≥ ≥деолог≥чною компонентою св≥домост≥ украњнц≥в. «акреслити його - означаЇ перекреслити багатов≥кову ≥стор≥ю украњнськоњ культури, повернутись до час≥в раннього середньов≥чч¤, що Ї неможливим ≥ шк≥дливим, “акий поворот, з великою часткою ймов≥рност≥, може призвести до деградац≥њ, адже не можливо природним шл¤хом поЇднати реконструйоване штучне ¤зичництво з умовами житт¤ сучасноњ людини, ¤к≥ визначив науково-техн≥чний прогрес ≥ загальний розвиток цив≥л≥зац≥йноњ культури.

ўе одн≥Їю сучасною тенденц≥Їю заповненн¤ вакууму, що утворивс¤ в ≥деолог≥њ, Ї по¤ва прихильник≥в релег≥йних теч≥й, що не були характерними дл¤ украњнського сусп≥льства в минулому. ћова йде про буддизм, ≥слам, р≥зноман≥тн≥ католицьк≥ теч≥њ ≥ секти. Ќа нашу думку, старовинне украњнське двов≥р`¤ п≥дготувало ≥ дл¤ цього процесу непоганий грунт. —в≥дом≥сть украњнц¤ стол≥тт¤ми звикла узгоджувати в соб≥ ¤зичницьк≥ ≥ христи¤нськ≥ у¤вленн¤ про св≥т, тож тепер все част≥ше з`¤вл¤ютьс¤ люди "новоњ формац≥њ", в св≥домост≥ ¤ких сп≥в≥снують буддистськ≥, ¤зичницьк≥ ≥ христи¤нсько-православн≥ елементи. ўоправда, вони зр≥дка пов`¤зан≥ м≥ж собою у певн≥ ц≥л≥сн≥ концепц≥њ, але загалом придатн≥ до використанн¤ у р≥зних життЇвих ситуац≥¤х (особливо при взаЇмод≥њ з представниками ≥нших культур). ÷е дозвол¤Ї њх нос≥¤м, хоч ≥ маючи уривчасте "пол≥культурне" св≥тобаченн¤, в≥дчувати себе комфортно у м≥нливих умовах сьогоденн¤. “ака орган≥зац≥¤ св≥домост≥, на нашу думку, може породжувати не т≥льки позитивн≥ ¤вища (зменшенн¤ рел≥г≥йних ≥ культурних бар`Їр≥в м≥ж етносами), але й певну ≥деолог≥чну безпринципн≥сть, складнощ≥ з ≥дентиф≥кац≥Їю себе ¤к частини ≥ нос≥¤ певноњ культурноњ традиц≥њ.

1	2

Ќазва: ƒвов≥р'¤ ¤к етно-нац≥ональна особлив≥сть украњнського православ'¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (1140 прочитано)