–ел≥г≥¤ > —утн≥сть ≥ походженн¤ рел≥г≥њ

—утн≥сть ≥ походженн¤ рел≥г≥њ

¬исв≥тленн¤ першого питанн¤ доц≥льно розпочати з визначенн¤ пон¤тт¤ "рел≥г≥¤". —лово походить в≥д латинського "religio" ≥ означаЇ "зв'¤зок". ” тлумаченн≥ богослов≥в рел≥г≥¤ Ч це все те, що зв'¤зуЇ, з'ЇднуЇ людину з бо≠жественн≥стю ("—в¤те ѕисьмо", культ тощо). ќтже, богословське визначенн¤ рел≥г≥њ виходить з в≥ри в ≥с≠нуванн¤ Ѕога. јле воно, так би мовити, конфес≥йне, одноб≥чне.

«азначимо, що рел≥г≥¤ Ч ¤вище дуже складне ≥ маЇ соц≥альний характер, тобто воно виникло в сусп≥≠льств≥ ц≥лком законом≥рно й ≥снуЇ разом з ним; воно поЇднуЇ в соб≥ елементи рац≥онального (наприклад, моральн≥ настанови) та ≥ррац≥онального (наприклад, фантастичн≥ образи надприродних ≥стот Ч ангел≥в, чор≠т≥в тощо).

–ел≥г≥¤ Ї одн≥Їю з найдревн≥ших форм сусп≥льноњ св≥домост≥ Ч одн≥Їю з форм в≥дображенн¤ св≥ту, але в≥дображенн¤ своЇр≥дного.

’арактеризуючи цю своЇр≥дн≥сть, вс≥ рад¤нськ≥ п≥дручники ≥ словники, ¤к правило, наводили визна≠ченн¤ ≈нгельса про "фантастичне в≥дображенн¤", на≠даючи йому пр¤мо протилежний зм≥ст (фантастич≠не Ч значить неправдиве, негативне, тому рел≥г≥¤ Ї антикультурою).

—пробуЇмо по¤снити ≥стинний сенс енгельс≥вськоњ формули, бо це маЇ принципове, методолог≥чне зна≠ченн¤. ¬иникаЇ питанн¤: у зв'¤зку з чим ≥ ¤к визна≠чив ‘- ≈нгельс рел≥г≥ю?

¬≥н полем≥зував з ™. ƒюр≥нгом (1833Ч1921 рр.), н≥≠мецьким ф≥лософом XIX ст., ¤кий, зокрема, вимагав заборонити рел≥г≥ю. ” в≥дпов≥дь на таку безглузду ви≠могу ‘. ≈нгельс переконливо дов≥в, чому саме рел≥г≥ю заборонити не можна. ¬≥н писав: "–ел≥г≥¤ заборон¤≠Їтьс¤. јле ж вс¤ка рел≥г≥¤ Ї не чим ≥ншим, ¤к фантас≠тичним в≥дображенн¤м у головах людей тих зовн≥шн≥х сил, ¤к≥ панують над ними в њх повс¤кденному жит≠т≥, Ч в≥дображенн¤м, в ¤кому земн≥ сили набувають форму неземних". ƒал≥ в≥н вважав, що рел≥г≥¤ виник≠ла в процес≥ осмисленн¤ людиною сил природи, а п≥зн≥ше Ч сусп≥льних сил, що вона Ї одн≥Їю з най≠б≥льш давн≥х форм духовного освоЇнн¤ св≥ту, ¤ка ви≠пливаЇ з властивостей процесу п≥знанн¤.

“ак, у св≥домост≥ перв≥сноњ людини пан≥вне зна≠ченн¤ мали м≥фолог≥чн≥ та маг≥чн≥ у¤вленн¤. « часом маг≥ю зм≥нюЇ рел≥г≥¤ ¤к нова пан≥вна форма сусп≥ль≠ноњ св≥домост≥.

«азначимо, що фантастичн≥ образи рел≥г≥њ Ч це форма в≥дображенн¤ д≥йсност≥, притаманна ус≥м на≠родам. ¬она Ї необх≥дним ступенем сприйн¤тт¤ св≥ту, обумовлена функц≥¤ми головного мозку ≥ маЇ таке саме право на ≥снуванн¤, ¤к ≥ рац≥ональне, наукове п≥знанн¤.

ќтже, рел≥г≥¤ Ї одн≥Їю з форм сусп≥льноњ св≥домо≠ст≥, ¤ка в≥дображаЇ д≥йсн≥сть в образах ≥ м≥фах та ”тверджуЇ в≥ру в њхню реальн≥сть.

–ел≥г≥¤, на в≥дм≥ну в≥д таких конкретн≥ших форм сусп≥льноњ св≥домост≥, ¤к мораль, пол≥тика, право, претендуЇ на всеб≥чне в≥дображенн¤ д≥йсност≥. ¬она виступаЇ ≥ ¤к св≥тогл¤д, а саме Ч ¤к система погл¤д≥в на св≥т ≥ м≥сце людей у ньому, на принципи њхньоњ повс¤кденноњ повед≥нки. –ел≥г≥¤ ¤к форма сусп≥льноњ св≥домост≥ та св≥тогл¤д Ї одн≥Їю з найдавн≥ших ≥ най≠поширен≥ших сфер духовноњ культури людства.

ќтже, ≥стотна особлив≥сть рел≥г≥њ пол¤гаЇ в тому, що вона Ї фантастичною формою в≥дображенн¤ д≥й≠сност≥. ќднак з фантаз≥Їю ми зустр≥чаЇмос¤ також уњ науц≥ й мистецтв≥. ¬иникаЇ питанн¤: що ж таке фан≠таз≥¤, у чому пол¤гаЇ специф≥ка њњ про¤ву в науково≠му, художньому, рел≥г≥йному в≥дображенн≥ св≥ту?

’удожн¤ фантаз≥¤ Ч це нев≥д'Їмна властив≥сть людського творчого мисленн¤. як зас≥б творчост≥, во≠на водночас виступаЇ необх≥дною передумовою ≥ на≠сл≥дком трудовоњ д≥¤льност≥. ¬ образн≥й форм≥ вона даЇ можлив≥сть моделювати не т≥льки св≥т речей, а й в≥дношенн¤ людини до плоду своЇњ у¤ви.

Ќаукова фантаз≥¤ пробуджуЇ творчу у¤ву людини, даЇ поштовх абстрактному мисленню, за њњ допомогою людина здатна випереджати час, силою своЇњ у¤ви моделювати св≥т речей ≥ в≥дносин, ¤к≥ природа, су≠сп≥льне бутт¤ не дають у готовому вигл¤д≥. “ака фан≠таз≥¤ спонукаЇ людину до пошуку ≥стини, до д≥њ.

–ел≥г≥йна фантаз≥¤ також моделюЇ св≥т речей ≥ в≥дносин, вимагаЇ емоц≥йного в≥дношенн¤ людини до плоду власноњ у¤ви. Ќатом≥сть мистецтво, наприклад, не вимагаЇ визнавати його твори за д≥йсн≥сть, тод≥ ¤к рел≥г≥йний образ видаЇтьс¤ за реально ≥снуючий об'Їкт, з ¤ким треба рахуватис¤.

√оловною ознакою будь-¤коњ рел≥г≥њ Ї в≥ра у над≠природне. ƒо в≥ри у надприродне сл≥д в≥днести у¤в≠ленн¤ про потойб≥чн≥ сили у вигл¤д≥ божества, анге≠л≥в, чорт≥в тощо.

–ел≥г≥йна в≥ра у надприродне характеризуЇтьс¤ певними особливост¤ми. ѕо-перше, вона передбачаЇ не просто на¤вн≥сть у св≥домост≥ у¤влень про надпри≠родне, а в≥ру в реальне ≥снуванн¤ надприродного. ѕо-28

друге, рел≥г≥йна в≥ра обов'¤зково передбачаЇ емоц≥йне в≥дношенн¤ до надприродного. ѕо-третЇ, в≥ра в над≠природне включаЇ переконан≥сть в ≥снуванн≥ особли≠вих двоб≥чних в≥дносин м≥ж ним ≥ людиною. ¬≥рую≠чий переконаний в тому, що надприродне не т≥льки ≥снуЇ, а й може вплинути на його житт¤, долю, ≥ що за допомогою певних д≥й людина, в свою чергу, мо≠же впливати на надприродне, задобрити його, ви≠молити прощенн¤, викликати доброзичливе став≠ленн¤ тощо. –ел≥г≥¤ виникла в св≥домост≥ людей п≥д впливом умов сусп≥льного бутт¤, труднощ≥в п≥зна≠вального процесу, потреби виходу ≥з, здавалос¤ б, безвиход≥, а також емоц≥йного в≥дношенн¤ людини до д≥йсност≥. ÷¤ сукупн≥сть причин ≥ умов, ¤к≥ створю≠ють необх≥дн≥сть ≥ можлив≥сть виникненн¤ та в≥дтво≠ренн¤ рел≥г≥йного в≥дображенн¤ д≥йсност≥, ≥ складаЇ джерело та корен≥ рел≥г≥њ.

Ќа св≥танку зародженн¤ сусп≥льства людина в≥до≠бражала д≥йсн≥сть у м≥фах Ч опов≥данн¤х про бог≥в, героњв, демон≥в, дух≥в тощо. ¬ цих творах, ¤к≥ переда≠валис¤ з покол≥нн¤ у покол≥нн¤, в≥дбивалис¤ фантас≠тичн≥ у¤вленн¤ людей докласового ≥ ранньокласового сусп≥льства про св≥т, природу, бутт¤. ћ≥фи, фольклор, загальновизнан≥ звичањ та норми повед≥нки людей стали головними джерелами, з ¤ких почалас¤ рел≥г≥¤.

¬ажливим Ї питанн¤: коли ≥ ¤к виникла рел≥г≥¤?

Ѕогослови стверджують, що рел≥г≥¤ маЇ надприро≠дне, божественне походженн¤, ≥снуЇ споконв≥чне ≥ що ≥стор≥¤ сусп≥льства зобов'¤зана рел≥г≥њ.

—учасною наукою доведено, що становленн¤ лю≠дини ≥ сусп≥льства охоплюЇ величезний ≥сторичний пер≥од, ¤кий тривав понад 2,5 млн рок≥в (за новими ƒаними Ч 3,5 млн рок≥в). ƒе¤к≥ археологи та антро≠пологи засв≥дчують, що в ≥стор≥њ людства ≥снував три≠валий безрел≥г≥йний пер≥од, а перш≥ рел≥г≥йн≥ у¤влен≠н¤ в сучасному розум≥нн≥ склалис¤ у верхньому палео≠л≥т≥ приблизно 40Ч20 тис. рок≥в до н. е., коли жили люди сучасного антрополог≥чного типу (кроманьйонц≥).

ƒо ранн≥х форм рел≥г≥њ належать: фетишизм, то≠тем≥зм, маг≥¤, ан≥м≥зм.

” пер≥од переходу до класового сусп≥льства фор≠муютьс¤ плем≥нн≥ рел≥г≥њ, головну роль в ¤ких в≥д≥≠грають культ плем≥нного вожд¤ та культ дух≥в предк≥в. ¬иникаЇ пол≥тењзм (багатобожж¤) ¤к ≥деолог≥чне в≥до≠браженн¤ створенн¤ родоплем≥нних союз≥в. —кладаЇ≠тьс¤ ≥нститут жрец≥в Ч профес≥йних св¤щеннослужи≠тел≥в.

Ќеобх≥дно зауважити, що жрец≥ монопол≥зували знанн¤, духовну культуру взагал≥ ≥ використовували њњ в ≥нтересах своЇњ касти. ѕроте завд¤ки жрец¤м до нас д≥йшло чимало давн≥х ≥сторичних пам'¤ток у форм≥ "св¤щенних книг", де в≥дображаютьс¤ житт¤ та ≥део≠лог≥¤ минулих епох.

√овор¤чи про формуванн¤ рел≥г≥йних у¤влень, ре≠л≥г≥йноњ ≥деолог≥њ, варто розгл¤нути питанн¤ про м≥фи (з грецьк. "опов≥д≥"). ÷е теж фантастичне в≥добра≠женн¤ д≥йсност≥ в перв≥сн≥й св≥домост≥, вт≥лене в ха≠рактерн≥й дл¤ давнього св≥ту усн≥й народн≥й творчос≠т≥. ћ≥фи Ч це опов≥д≥, ¤к≥ виникли на ранн≥х етапах ≥стор≥њ, фантастичн≥ образи ¤ких були спробами уза≠гальнити ≥ по¤снити р≥зн≥ ¤вища природи ≥ су≠сп≥льства. ¬ м≥фах в≥дбилис¤ також моральн≥ погл¤ди ≥ естетичне в≥дношенн¤ людини до д≥йсност≥. ќс≠к≥льки в м≥фолог≥њ м≥ститьс¤ у¤вленн¤ про надприро≠дне, вона маЇ в соб≥ елементи рел≥г≥њ. «аписаний дог≠матизований м≥ф дал≥ стаЇ складовою частиною "св¤≠щенних книг" нац≥ональних рел≥г≥й, ¤к≥ виникають разом з державою.

” пол≥тењстичних нац≥онально-державних рел≥г≥¤х виникаЇ пантеон бог≥в, уособлюючих р≥зноман≥тн≥ ¤ви≠ща природи ≥ види людськоњ д≥¤льност≥, р≥зн≥ сторони сусп≥льного, духовного й особистого житт¤ людей.  ла≠сичним вз≥рцем багатобожж¤ Ї давньогрецька рел≥г≥¤.

ћонотењзм Ч рел≥г≥¤ Їдинобожж¤. ¬иник в≥н вна≠сл≥док утворенн¤ централ≥зованих рабовласницьких держав. ƒержава з Їдиним царем потребувала ≥ рел≥г≥њ з Їдиним Ѕогом, ¤кий уособлював би та п≥дтверджу≠вав би д≥њ Їдиного правител¤.

ѕоворотним пунктом в ≥стор≥њ рел≥г≥њ стало вини≠кненн¤ св≥тових рел≥г≥й: буддизму, христи¤нства та ≥сламу. √оловною особлив≥стю св≥тових рел≥г≥й, що дозволило њм подолати нац≥ональн≥ ≥ державн≥ кордо≠ни, Ї њхн≥й космопол≥тизм. —в≥тов≥ рел≥г≥њ звернен≥ до вс≥х народ≥в незалежно в≥д нац≥ональност≥. ¬они спростили культ, в≥дмовилис¤ в≥д специф≥чноњ нац≥о≠нальноњ обр¤довост≥, пропагуючи загальну р≥вн≥сть перед Ѕогом, ≥ перенос¤ть на небо зд≥йсненн¤ соц≥≠альноњ справедливост≥.  осмопол≥тичний характер буд≠дизму, христи¤нства та ≥сламу спри¤в њхньому поши≠ренню по вс≥й «емн≥й кул≥.

–≈ ќћ≈Ќƒќ¬јЌј Ћ≤“≈–ј“”–ј

Ѕ≥бл≥¤. -  ., 1992. - 1220 с.

Ѕутинова ћ. —.  ак возникла религи¤. Ч ћ, 1977.

ƒулуман ™.  . –ел≥г≥¤ ¤к соц≥ально-≥сторичний феномен. Ч  ., 1974.

«лиаде ћирча. —в¤щеннне тексти народов мира. Ч ћ., 1998.

≈нгельс ‘. јнти-ƒюр≥нг // ћаркс  ., ≈нгельс ‘. “вори. Ч “. 20.

 осуха ѓѓ. ≤, Ќаука про походженн¤ рел≥г≥њ. Ч  ., 1976.

Ћен≥н ¬. /. —оц≥ал≥зм ≥ рел≥г≥¤ // ѕовне з≥бр. твор≥в. Ч “. 12.

Ћобовик Ѕ. ј. –елиги¤ как социальное ¤вление. Ч  ., 1982.

ћаркс  . ƒо критики гегел≥вськоњ ф≥лософ≥њ права. - ¬ступ // ћаркс  ., ≈нгельс ‘. “вори. Ч “. 1.

1	2

Ќазва: —утн≥сть ≥ походженн¤ рел≥г≥њ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (2625 прочитано)