–иторика, ораторське мистецтво > јнтичне красномовство

јнтичне красномовство

 расномовство маЇ свою ≥стор≥ю, без знанн¤ ¤коњ важко розраховувати на усп≥х, тим б≥льше у мис≠тецтв≥ судового оратора. ”же в —тародавньому ™гипт≥, ≤нд≥њ,  итањ було в≥доме мистецтво риторики, але справжньою його батьк≥вщи≠ною Ї —тародавн¤ √рец≥¤, де публ≥чне слово мало надзвичайно ве≠лике сусп≥льне значенн¤.

јнтичн≥ ритори виступали ≥з сенаторських трибун, на зас≥дан≠н¤х, форумах, судових процесах. ¬≥домими риторами були јр≥стотель, ƒемосфен, ÷ицерон,  в≥нт≥л≥ан, ѓсократ, ≈сх≥л, ‘≥лократ, Ћ≥с≥й... ” творах ѕлатона знаходимо ц≥кавий опис сили й могут≠ност≥ оратора, ¤кий волод≥Ї словом, що зц≥люЇ душ≥: Ђя стверд≠жую, що ¤кби у будь-¤ке м≥сто прибули оратор та л≥кар ≥ ¤кби у Ќародному з≥бранн≥ чи в будь-¤кому ≥ншому з≥бранн≥ зайшла супе≠речка, кого з двох обрати л≥карем, то на л≥кар¤ н≥хто й дивитис¤ не схот≥в би, а обрали б того, хто волод≥Ї словом, Ч варто було б йому лише забажати...ї'.

“ак≥ особистост≥, ¤к ÷ицерон та ƒемосфен, Ч видатн≥ рито≠ри Ч ще за житт¤ були ув≥нчан≥ лаврами Ђсин≥в ¬≥тчизниї, Ђр¤т≥в≠ник≥в народуї. ÷ицерон у своњх трактатах, присв¤чених ораторському мистецтву, писав про формуванн¤ новоњ людини Ч людини-пат≠р≥ота, громад¤нина, ¤кий живе ≥деалами свого народу й держави.

Ќайблискуч≥шим ритором —тародавньоњ √рец≥њ, владарем дум був всесв≥тньо в≥домий ƒемосфен (384Ч322 до н. е.), промови ¤ко≠го, насичен≥ фактичним матер≥алом, м≥стили чимало особистих спо≠стережень, в≥дзначалис¤ динам≥чн≥стю, переконливою аргументац≥Їю й ч≥тк≥стю. ƒл¤ ƒемосфена була характерна артистична манера три≠матис¤ на трибун≥, що також спри¤ло його усп≥хов≥ ¤к оратора. ¬ суд≥ ƒемосфен виступав ¤к адвокат. —учасники так характеризували ƒемосфена: ЂЌашого ритора з його ум≥нн¤м все запалювати ≥ тро≠щити своЇю силою ≥ владою можна пор≥вн¤ти з вихорем або блис≠кавицеюї.

ƒемосфен жив у епоху, коли зак≥нчувавс¤ пер≥од народоуправл≥нн¤. ¬≥н намагавс¤ зберегти в≥джилий лад ≥ своњм житт¤м заплатив за в≥рн≥сть переконанн¤м та ≥деалам. ƒо наших дн≥в д≥йшло трид≠ц¤ть промов ƒемосфена, зокрема найв≥дом≥ша Ч про ж≥нок. ∆одна з них не Ї плодом ≥мпров≥зац≥њ, а результатом тривалоњ, скурпульоз-ноњ прац≥, покладеноњ на в≥днайденн¤ теми, њњ розвиток, схематиза≠ц≥ю плану, на в≥дпрацюванн¤ стилю, шл≥фуванн¤ вираз≥в.

¬еликий труд≥вник ƒемосфен ц≥л≥ ноч≥ проводив за роботою, тому його недруги говорили, що промови ƒемосфена тхнуть лам≠падним маслом, ¤ке в≥н спалював у величезн≥й к≥лькост≥. јле так≥ твори здавалис¤ св≥жими й чар≥вними, н≥би щойно вилились ≥з гру≠дей: вони були наповнен≥ житт¤м, емоц≥¤ми ≥, ¤к твор≥нн¤ ‘≥д≥аса, не мали на соб≥ жодних сл≥д≥в р≥зц¤.

“еоретиком ораторського мистецтва ≥ великим ритором антич≠ного св≥ту був ћарк “ул≥й ÷ицерон (106Ч42 до н. е.). ¬≥н пров≥в на форум≥ майже 40 рок≥в ≥ був справжн≥м ≥дейним поводирем римсь≠кого —енату. ÷ицерон в≥дпрацював стиль, ¤кий дозвол¤в йому бути простим ≥ блискучим, безпосередн≥м ≥ пристрасним. „удовими вла≠стивост¤ми цицерон≥вськоњ промови були мелод≥йн≥сть ≥ ритм≥чн≥сть. ѕрославивс¤ в≥н своњми знаменитими патетичними виступами ≥ вис≠новками. —кладовими усп≥ху оратора ÷ицерон вважав осв≥ту, при≠родний дар ≥ ораторськ≥ зд≥бност≥. ѕершу промову ÷ицерон виголо≠сив у 25 рок≥в (п≥д назвою ЂЌа захист ѕубл≥¤  в≥нц≥¤ї), а останню (дванадц¤ту ф≥л≥пп≥ку) Ч у р≥к своЇњ смерт≥ (прожив 63 роки).

ћарк “ул≥й ÷ицерон написав ≥ виголосив низку ораторських шедевр≥в: ЂЅрутї, Ђѕро знаменитих оратор≥вї, Ђќраторї, Ђѕро оратораї. ѕ≥зн≥ше видатний оратор  в≥нт≥л≥ан створив ориг≥нальну си≠стему навчанн¤ риторики на основ≥ принцип≥в ÷ицерона у вигл¤д≥ дванадц¤ти книг риторичних настанов.  в≥нт≥л≥ан говорив, що небо послало ÷ицерона на землю, щоб показати, до ¤коњ велич≥ може д≥йти слово.

” ÷ицерона орган≥чно поЇднувалис¤ теор≥¤ ≥ практика: своњ те≠оретичн≥ ≥дењ в≥н блискуче вт≥лював у практичн≥й д≥¤льност≥. ≤деа≠лом оратора в≥н вважав людину високоњ культури, ¤ка знаЇ л≥тера≠туру, ≥стор≥ю, юриспруденц≥ю, ф≥лософ≥ю; добре волод≥Ї ≥ простим, ≥ високим стилем, розум≥Ї вплив ритму на слух аудитор≥њ, ум≥Ї при≠мусити њњ см≥¤тис¤ й плакати, може володарювати над й душею.

ƒл¤ промов ÷ицерона характерн≥ оклики, повтори, ≥рон≥¤, гра≠дац≥¤. ¬ де¤ких його промовах майже не вживаютьс¤ сполучники. “а≠кий риторичний прийом робив судову промову карбованою.

÷ицерон був творцем латинськоњ мови: з важкоњ, неоковирноњ зброњ виковував тонку, гостру рап≥ру, ¤ка проникала у найпотаЇмн≥ш≥ вигини людськоњ думки. ¬≥н виголосив понад сто промов, тексти п'¤тдес¤ти семи збереглис¤ ≥ Ї риторичною скарбницею дл¤ ус≥х час≥в та народ≥в.

“еор≥ю ораторського мистецтва розробл¤ли јр≥стотель ≥ ѕлатон. Ќа думку ѕлатона, красномовство маЇ бути д≥ловим, а не мар≠носл≥вним, неп≥дкупним, чесним ≤ високоморальним. ќсобливо кри≠тично ѕлатон ставивс¤ до судових оратор≥в.

јр≥стотель (348Ч322 до н. е.) розгл¤дав ораторське мистецтво у ф≥лософському план≥, п≥дкреслюючи його етичн≥ й естетичн≥ функц≥њ. ¬≥н вважаЇтьс¤ творцем теор≥њ суперечки, дискус≥њ. јр≥стотель розр≥з≠н¤в:

Х д≥алектику Ч мистецтво сперечатис¤ з метою встановленн¤ ≥стини;

Х ер≥стику Ч мистецтво будь-що залишитис¤ правим у супе≠речц≥;

Х соф≥стику Ч намаганн¤ добитис¤ перемоги в суперечц≥ шл¤≠хом навмисного використанн¤ недостов≥рних доказ≥в.

—тародавн¤ √рец≥¤, —тародавн≥й –им в епоху демократичного розкв≥ту стали своЇр≥дною скарбницею риторики ≥ ораторського ми≠стецтва. «а законами —олону, кожний аф≥н¤нин повинен був осо≠бисто захищати своњ ≥нтереси на суд≥, бо участь представник≥в доз≠вол¤лас¤ лише у вин¤ткових випадках, наприклад у справах ос≥б, ¤к≥ мали ф≥зичн≥ або псих≥чн≥ вади, ж≥нок, неповнол≥тн≥х тощо.

≤нтенсивний темп житт¤ демократичних пол≥с≥в вимагав д≥¤ль≠ност≥, ¤ка б спиралас¤ на практичн≥ навички у найр≥зноман≥тн≥ших галуз¤х. —еред них вир≥зн¤лос¤ й словесне мистецтво ритор≥в, ¤к≥ за наймом творили судов≥ промови.

ѕубл≥чний виступ у суд≥ перед багатолюдною аудитор≥Їю був нев≥д'Їмною частиною функц≥онуванн¤ судовоњ влади у демократич≠них пол≥сах —тародавньоњ √рец≥њ.  р≥м того, ораторське мистецтво користувалос¤ там величезною повагою, попул¤рн≥стю, тому чис≠ленн≥ ораторськ≥ школи давнього св≥ту н≥коли не були порожн≥ми.

ѕерш≥ настанови дл¤ тих; хто готувавс¤ виступати публ≥чно, належали, очевидно, с≥ц≥л≥йським риторам “≥с≥ю й  орку. ÷е були рекомендац≥њ, ¤к сл≥д членувати промову на частини (вступ, вик≠лад справи, зак≥нченн¤) ≥ ¤к≥ докази сл≥д п≥дбирати.  омед≥¤ јр≥стофана Ђ∆абиї, де ≥нсценовано суперечку ≈сх≥ла й ≈вр≥п≥да, а та≠кож де¤к≥ фрагменти промов соф≥ст≥в, оратор≥в √орг≥¤, ≤сократа дають у¤вленн¤ про пос≥бники дл¤ ритор≥в.

1

Ќазва: јнтичне красномовство
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (2169 прочитано)