–иторика, ораторське мистецтво >  ультура та риторика ¬≥зант≥њ

 ультура та риторика ¬≥зант≥њ

–иторика ¬≥зант≥њ та њњ вплив на житт¤

ќсобливу роль у поширенн≥ христи¤нськоњ доктрини з≥грала риторика. јф≥нська школа риторики була ф≥лософською. ¬≥зант≥йськ≥ рел≥г≥йн≥ пропов≥дники на перших етапах заперечували њњ значенн¤, вважаючи ¤зичеством. ќднак незабаром христи¤нськ≥ пропов≥дники стали випробувати необх≥дн≥сть у риторичних знанн¤х. ѕричина крилас¤ в необх≥дност≥ вести полем≥ку м≥ж прихильниками христи¤нства ≥ ¤зичества, ≥з представниками р≥зних плин≥в у христи¤нств≥. ¬≥дм≥нн≥сть колишньоњ ¤зичеськоњ риторики в≥д ранньосередньов≥ковоњ у тому, що ¤зичники зверталис¤ до осв≥чених громад¤н м≥ст, христа¤нськ≥ пропов≥дники - до с≥льських жител≥в, б≥дноти, низ≥в. ’ристи¤нська риторика розвивалас¤ в трьох напр¤мках:

тлумаченн¤ текст≥в св¤щенного писанн¤ (екзегетичне тлумаченн¤);

повчанн¤, наставл¤нн¤ дл¤ в≥руючих;

складанн¤ богословських пропов≥дей.

”се це розвивалос¤ в зв'¤зку з нестатками церковноњ служби, л≥тург≥њ. ” богословських школах в ќлександр≥њ, јнт≥ох≥њ й ≥нших м≥стах складалас¤ система богословських дисципл≥н, включаючи полем≥чну апологетику, догматичне богослов'¤, екзегезу. ” IV ст. прославленими христи¤нськими риторами були ¬асиль ¬еликий - Їпископ  есар≥й  ападок≥йський, один з батьк≥в церкви, що розробив вар≥ант л≥тург≥њ, автор "Ўестиднева", у ¤кому виклав основи христи¤нськоњ космолог≥њ. ≤оанн «латоуст - константинопольський патр≥арх, прихильник аскетизму, автор безл≥ч≥ богословських праць, пропов≥дей ≥ псалм≥в; √ригор≥й Ќ≥сський - церковний письменник, що брав участь у розробц≥ "—имволу в≥ри", вплинув на розробку христи¤нськоњ догматики ≥ символ≥чноњ екзегетики.  р≥м богословськоњ риторики, у ¬≥зант≥њ ≥снувала цив≥льна риторика, що активно використовувала дос¤гненн¤ грецьких ритор≥в, м≥фолог≥ю. «годом вона переродилас¤ в поез≥ю ≥ була витиснута г≥мнами, похвальними словами, панег≥риками.

Ўколу у ¬≥зант≥њ успадковано було в≥д грек≥в. Ўкола ви¤вилас¤ найб≥льше стаб≥льним елементом ≥з вс≥х установ, збер≥гши сформован≥ традиц≥њ. «ошити учн≥в-христи¤н з ™гипту IV в. зб≥гаютьс¤ з зошитами ранн≥х стол≥ть. ¬ основ≥ осв≥ти 7 предмет≥в (орфограф≥¤, граматика, риторика, ф≥лософ≥¤, математика, юриспруденц≥¤). ” ранн≥й пер≥од школа мала св≥тський характер, вважалас¤ корисноњ ≥мператору ≥ народу. “ому, хто отримав осв≥ту, в≥дкривавс¤ доступ до службовоњ кар'Їри. ѕоступово р¤д предмет≥в з≥ списку був витиснутий богословськими науками. ” 529 р. у правл≥нн¤ ёстин≥ан були заборонен≥ грецьк≥ навчальн≥ заклади, закрита академ≥¤ ѕлатона, л≥кей јр≥стотел¤, п≥дручники, лексикони з≥ згадуванн¤м грецьких м≥ф≥в ≥ бог≥в, частина юрист≥в, медик≥в, ритор≥в була арештована, частина страчена. ѕот≥м стали спалювати книги не богословського зм≥сту. ” противагу античноњ осв≥ченост≥ стали в≥дкривати богословськ≥ академ≥њ, у ¤ких вивчалис¤ так≥ предмети, ¤к екзегез, гом≥летика, л≥тург≥¤, полем≥чна апологетика, догматичне богослов'¤, читали ≥ тлумачили —в¤щенне писанн¤.

Ћ≥тература ¬≥зант≥њ довго збер≥гала м≥фолог≥чн≥ сюжети, образи й ≥мена бог≥в греко-римського пантеону, що впл≥таютьс¤ в канву христи¤нських сюжет≥в. –анн¤ л≥тература, кр≥м апокриф≥в, уключала груб≥ фольклорн≥ вимисли про ’риста-отрока ¤к могутньому, гр≥зному, що волод≥в дивовижноњ силом≥ць героњ. ѕопул¤рними були народн≥ сказанн¤ ≥ книги про ќлександра ћакедонському. —творювалас¤ жит≥йна л≥тература. "∆ит≥Ї преподобного батька нашого јнтон≥¤" - перша б≥ограф≥¤ знаменитого Їгипетського аскета, засновника чернецтва. ѓњ автор - ѕанас ќлександр≥йський керувавс¤ ≥деЇю показати зразки дл¤ насл≥дуванн¤. ” IV ст. з'¤вл¤ютьс¤ "—пов≥дь" ≥ "ѕро град божому" јвгустина, прозваного Ѕлаженним. ∆ит≥¤ св¤тих бу¤ють чудесами, праведн≥стю житт¤, мученицькою смертю за переконанн¤ ≥ таЇмне прийн¤тт¤ христи¤нства - так≥ сюжети книг у перш≥й половин≥ ≥стор≥њ ¬≥зант≥йськоњ культури. ¬они зм≥нюютьс¤ описами пересл≥дувань ченц≥в ≥коноборц¤ми. ¬ м≥ру посиленн¤ рел≥г≥йного зм≥сту л≥тература до XII в. стаЇ усе б≥льш розумовоњ, створюЇтьс¤ л≥тературний канон, художник живе у вигаданому св≥т≥. ѕригодницький жанр ("≤см≥н≥й ≥ ≤смина") наповнений любовними ≥стор≥¤ми, продажами в рабство, зустр≥чами з п≥ратами, п≥дступними володар¤ми заморських крањн, благополучними з'Їднанн¤ми любл¤чих, що зберегли у вс≥х перипет≥¤х в≥рн≥сть, любов ≥ безвинн≥сть. ” народ≥ користалис¤ любов'ю байки ≥ в≥йськов≥ п≥сн≥.

¬ ≥стор≥њ св≥товоњ культури в≥зант≥йська цив≥л≥зац≥¤ пос≥даЇ видатне м≥сце. ѕо-перше, вона була лог≥чним ≥ ≥сторичним продовженн¤м греко-римськоњ античност≥, по-друге, ¬≥зант≥¤ репрезентувала прот¤гом усього ≥снуванн¤ своЇр≥дний синтез зах≥дних ≥ сх≥дних духовних начал, по-третЇ, справила великий вплив на цив≥л≥зац≥њ ѕ≥вденноњ ≥ —х≥дноњ ™вропи (√рец≥њ, —ерб≥њ, „орногор≥њ, јлбан≥њ, Ѕ≥лорус≥, ”крањни, –ос≥њ, √руз≥њ), по-четверте, ¬≥зант≥¤ Ц це ос≥бний ≥ самоц≥нний тип культури, незважаючи на пережитий нею вплив з боку сир≥йц≥в, араб≥в, словТ¤н, перс≥в, що по¤снюЇтьс¤ багатонац≥ональним характером в≥зант≥йськоњ держави.

¬≥зант≥йська ≥мпер≥¤ виникла в IV ст. п≥сл¤ розпаду –имськоњ ≥мпер≥њ в њњ сх≥дн≥й частин≥ й ≥снувала до середини XV ст.

—толиц¤ ¬≥зант≥њ  онстантинополь заснована ≥мператором  ост¤нтином ≤ в 324-330 рр. на м≥сц≥ колишньоњ мегарськоњ колон≥њ ¬≥зант≥¤. ‘актично ≥з заснуванн¤м  онстантинопол¤ ¬≥зант≥¤ усамост≥йснюЇтьс¤ у надрах –имськоњ ≥мпер≥њ (в≥д цього часу почавс¤ в≥дл≥к ≥стор≥њ ¬≥зант≥њ). «авершенн¤м усамост≥йненн¤ заведено вважати 395 р., коли п≥сл¤ смерт≥ ‘еодос≥¤ ≤ в≥дбувс¤ остаточний под≥л –имськоњ ≥мпер≥њ на —х≥дну ≥ «ах≥дну –имську ≥мпер≥њ.

≤мператором —х≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ, було проголошено јркад≥¤ (395-408 рр.). ¬≥зант≥йц≥ називали себе римл¤нами-Уроме¤миФ, а свою державу У–оменськоюФ.

¬ етн≥чному склад≥ населенн¤ ¬≥зант≥њ переважало грецька населенн¤. «а державну мову ≥мпер≥њ в IV-VI ст. правила латина, а в≥д VII ст. до к≥нц¤ ≥снуванн¤ ¬≥зант≥њ Ц грецька мова.

” соц≥ально-економ≥чн≥й ≥ пол≥тичн≥й ≥стор≥њ ¬≥зант≥њ можна визначити 3 основних пер≥оди.

ѕерший пер≥од (IV - середина VII ст. ) характерний розпадом рабовласницьких ≥ початком формуванн¤ феодальних в≥дносин.

ƒругий пер≥од (середина VII Ц початок ’≤≤≤ ст. ) Ц ≥нтенсивний розвиток феодал≥зму.

“рет≥й пер≥од (1204-1453 рр.) Ц дальше посиленн¤ феодальноњ роздр≥бленост≥, послабленн¤ центральноњ влади ≥ пост≥йна боротьба з ≥ноземними завойовниками; зТ¤вл¤ютьс¤ елементи розпаду феодального господарства.

¬≥зант≥йська л≥тература справила значний вплив на Ївропейську, в тому числ≥ на л≥тературу словТ¤н, своњми памТ¤тками, переважно до ’≤≤≤ ст. ¬≥зант≥йська писемн≥сть характеризуЇтьс¤ не т≥льки грецькими рукописами, але й словТ¤нськими перекладами, котр≥ ≥нколи зберегли твори, нев≥дом≥ в ориг≥нал≥.

ѕочаток власне в≥зант≥йськоњ л≥тератури належить до VI Ц VII ст., коли грецька мова стаЇ пан≥вною у ¬≥зант≥њ. ќднак памТ¤тки народноњ творчост≥ ¬≥зант≥њ до нас майже не д≥йшли.

—еред церковноњ л≥тератури, що д≥йшла до нас, вид≥л¤Їтьс¤ поез≥¤ г≥мн≥в. Ќайвидатн≥шими њњ представниками був –оман —олокосп≥вець (VI ст.), котрий написав близько тис¤ч≥ г≥мн≥в.

¬≥д елл≥н≥стичного прози ¬≥зант≥¤ успадкувала багато. ћанеру елл≥н≥зму повторюють еротичн≥ романи пригод √ел≥одора (У≈ф≥опкиФ про ‘еогена ≥ ’ар≥клею) Ц IV ст., јх≥лла “ат≥¤ (про  л≥тор фона ≥ Ћевк≥ппу) Ц V ст., ’аритона, Ћонга та ≥нш≥. « прозањчних жанр≥в на початок в≥зант≥йськоњ л≥тератури особливо розвиваютьс¤ ≥сторичн≥ опов≥данн¤, автори ¤ких в≥дтворювали манеру √еродота, ‘ук≥д≥да. ќсобливе м≥сце в ≥стор≥њ в≥зант≥йськоњ л≥тератури належить ћихањлу ѕселлу. ѕсел Ц ¤скравий, неперес≥чний письменник ≥ п≥длабузливий царедворець, мудрий ф≥лософ, автор багатьох в≥рш≥в на честь василевств ≥ прихильник њхн≥х ворог≥в. Ќай чисельним у спадщин≥ ѕселла Ї його риторичний доробок, що охоплюЇ майже вс≥ жанри ≥ види грецькоњ риторики, також промови ≥ еп≥таф≥њ, монод≥њ. ” багатьох промовах ѕселла в≥дбит≥ його звТ¤зки ≥з сусп≥льством. Ќайб≥льш ¤скравим ¤вищем у його творчост≥ Ї У’ронограф≥¤Ф. ¬она насичена ≥ншою, художньою правдою, що створюЇ Їдину картину епохи Ц драму людей ≥ драму ≥мпер≥њ.

ƒл¤ в≥зант≥йського сусп≥льства заглибленн¤ в давню мову ≥ культуру та њх ≥деал≥зац≥¤ ще б≥льше загострювала складну проблему двомовност≥, ¤ке визначалос¤ ступенем осв≥ченост≥, а врешт≥-решт Ц соц≥альною незалежн≥стю.

Ћ≥тература

У≤стор≥¤ св≥товоњ культуриФ Ћ.“.Ћевчук. Ц  ињв: УЋиб≥дьФ, 1994 р. Ц ст. 168-192, всього 310 ст.

1

Ќазва:  ультура та риторика ¬≥зант≥њ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (1621 прочитано)