—оц≥олог≥¤ > —оц≥альн≥ погл¤ди ≤вана яковича ‘ранка

ƒл¤ такого мислител¤, ¤к ≤ван ‘ранко проблема нац≥онального поставала в особливому св≥тл≥, оск≥льки ключовим в к≥нцевому результат≥ тривалих пошук≥в систем ≥ погл¤д≥в ви¤вилос¤ поЇднанн¤ ≥дењ нац≥онального визволенн¤ з соц≥альним, винайденн¤ балансу м≥ж першим ≥ другим. «ауважимо, що прот¤гом тривалого часу у сусп≥льно-ф≥лософських погл¤дах  амен¤ра дл¤ нац≥онального не в≥дводилось ¤когось значного м≥сц¤, а пр≥оритет, ¤к данина попул¤рному тод≥ соц≥ал≥зму, беззастережно в≥ддававс¤ економ≥чному ≥ соц≥альному. "я переконаний, що економ≥чний стан народу - се головна п≥дстава ц≥лого його житт¤, розвою, поступу" - писав ‘ранко в одному з ранн≥х лист≥в. “а в процес≥ своЇњ ≥деолог≥чно-св≥тогл¤дноњ еволюц≥њ та пол≥тичноњ д≥¤льност≥ в≥н прийшов до розум≥нн¤ неможливост≥ вир≥шенн¤ украњнського питанн¤ лише з позиц≥й розв'¤занн¤ соц≥ально-економ≥чних проблем. ¬≥дбувс¤, висловлюючись словами ќксани «абужко, крах роками тл≥ючоњ у св≥домост≥ ‘ранка ≥люз≥њ щодо пр≥оритету загальнолюдського, соц≥ально-економ≥чного над нац≥ональним. ƒо цих висновк≥в прив≥в мислител¤ ≥ сам характер у переважн≥й своњй мас≥ сел¤нського середовища галицьких украњнц≥в (90 % населенн¤), в ¤кому сусп≥льна диференц≥ац≥¤ ще не набула глибоких форм, щоб в≥дт≥снити усв≥домленн¤ потреби передус≥м нац≥онального зв≥льненн¤. ќстанн≥ дес¤тил≥тт¤ ’≤’ ст. переконливо св≥дчили про це: пост≥йна потреба консол≥дац≥њ сусп≥льних сил не залишала ≥ншоњ альтернативи, окр≥м смерт≥ - смерт≥ асим≥л¤тивноњ. ¬≥дх≥д в≥д першост≥ нац≥онального був св≥тогл¤дним вибором зради (≥ нав≥ть духовного самознищенн¤).

—аме знехтуванн¤м нац≥ональним фактором певною частиною украњнських сил ‘ранко по¤снюЇ ≥ њх к≥нцеву "знев≥ру та апат≥ю" ≥ пропагуЇ потребу витворити з "...етн≥чноњ маси украњнського народу украњнську нац≥ю, сусп≥льний культурний орган≥зм, зд≥бний до самост≥йного культурного й пол≥тичного житт¤" - ¤к величезну д≥йову задачу. ≤де¤ важливост≥ незалежност≥ та окрем≥шност≥ "нац≥онального", в≥дпорного (за ‘ранком) до асим≥л¤ц≥йноњ роботи польського чи рос≥йського нац≥онального чинника, вибудовувалась в ≥дею самост≥йност≥ ц≥лоњ нац≥њ, ≥ ¤к лог≥чна законом≥рн≥сть - нац≥ональноњ державност≥. ƒл¤ ‘ранка, вже зр≥лого мислител¤, "нац≥ональний ≥деал, продуманий до крайн≥х консеквенц≥й", набував першочергового значенн¤: бо лише ≥деал нац≥ональноњ самост≥йност≥, перебираючи ще соб≥ на озброЇнн¤ зах≥дноЇвропейськ≥ ≥деали соц≥альноњ р≥вност≥ ≥ пол≥тичноњ вол≥, "один т≥льки може дати њм поле дл¤ повного розвою", ≥ витворити з "обдертоњ юрби" сучасний Ївропейський народ - нац≥ю, з власною нац≥ональною г≥дн≥стю, культурою ≥ державою - де нац≥¤ (за √егелем) може виправдати своЇ ≥снуванн¤ в ≥стор≥њ в кол≥ ≥нших народ≥в.

“аким чином ‘ранкове розум≥нн¤ нац≥онального сформувалос¤ у процес≥ вибору м≥ж нац≥ональним ≥ соц≥альним, бо епоха, в ¤к≥й в≥н жив, була епохою ≥мпульсивного "ма¤тника" з протилежними нац≥онально-духовними ≥ матер≥ал≥стично-≥нтернац≥ональними помислами. ¬ к≥нцевому п≥дсумку сталос¤ поверненн¤ ‘ранка до нац≥онального через соц≥альне та ≥нтернац≥ональне, з прагненн¤м п≥днести украњнську нац≥ональну ≥дею до Ївропейських стандарт≥в "нац≥онального", ≥з можливим бажаним закр≥пленн¤м њњ в сусп≥льн≥й св≥домост≥ зах≥дних украњнц≥в.

«вертаючись до механ≥зму формуванн¤ нац≥ональноњ ≥дењ, ‘ранко вказував на пров≥дну роль украњнськоњ ел≥ти ¤к виконавц¤ такого завданн¤. Ќаступн≥ слова ≤. ‘ранка написано ¤к би спец≥ально дл¤ нашого часу: "ѕеред украњнською ≥нтел≥генц≥Їю в≥дкриваЇтьс¤ тепер ... величезна д≥йова задача - витворити з величезноњ етн≥чноњ маси украњнського народу украњнську нац≥ю, суц≥льний культурний орган≥зм, зд≥бний до самост≥йного культурного ≥ пол≥тичного житт¤, в≥дпорний на асим≥л¤ц≥йну роботу ≥нших нац≥й... та при т≥м поданий на присвоюванн¤ соб≥ в ¤к найширш≥й м≥р≥ ≥ в ¤кнайшвидшим темп≥ загальнолюдських культурних набутк≥в, без ¤ких сьогодн≥ жодна нац≥¤ ≥ жодна, хоч ≥ ¤к сильна держава, не може в≥дбутис¤".

3. “рагед≥¤ нац≥ональноњ ≥дењ ≤вана ‘ранка

ѕотр≥бно багато зусиль, щоб, ¤к колись казав ≤ван ‘ранко, Ђз мужик≥в зробити народї.

‘ранко розум≥в, що, з одного боку, повинна вирости св≥дом≥сть народу. јле ¤к же вона виросте в б≥дного, голодного, обдертого люду? ≤ в цьому в≥н бачив зачароване коло, хоча розум≥в, що ≥стор≥¤ розвиваЇтьс¤ за своњм законами. ” цьому план≥ залишавс¤ оптим≥стом, вважаючи, що народ з такими даними, такою ≥стор≥Їю ≥ традиц≥¤ми чогось коштуЇ, незважаючи на вс≥ його недол≥ки.

≤ван ‘ранко добре знав людей, в≥дчував ≥ розум≥в, що в той ≥сторичний момент украњнський народ мав потребу в л≥дер≥ типу ≤вана ¬ишенського: народного мученика, голодного, босого, приниженого...

≤деЇю самост≥йност≥ √аличини в т≥ часи не дуже ≥ переймалис¤. Ќа зламуванн≥ стор≥чч¤, у 1898Ч1900 роках ћикола ћ≥хновський, тод≥ харк≥вський адвокат, також, уже на новому етап≥, початк≥в проголошувати гасла соборност≥ ≥ новоњ украњнськоњ державност≥. ¬≥н безпосередньо вважав себе учнем ≤вана ‘ранко. «давалос¤, його ≥дењ, особливо в √аличин≥, де вже була сформована в≥дпов≥дна традиц≥¤, повинн≥ були знайти п≥дтримку ≥ розвиток. јле сталос¤ неймов≥рне. —аме галичани почали р≥шуче виступати проти ц≥Їњ ≥дењ. «анадто добре ≥ солодко жилос¤ њм в √аличин≥ п≥д рукою австр≥йського кесар¤, що завжди вм≥в знаходити мову з украњнськими ≥ польськими колами, тримати державу в ц≥л≥сност≥. ” так≥й ситуац≥њ було дуже важко дос¤гти могутнього прориву ≥ прогресу.  р≥м того, простим украњнц¤м не на що було нар≥кати. ¬ умовах јвстро-”горщини вони задовольн¤ли своњ найважлив≥ш≥ потреби, у тому числ≥ ≥ культурн≥: мали свою пресу, г≥мназ≥њ, волю рел≥г≥њ, нав≥ть нац≥ональний театр. ≤, в≥дпов≥дно, њм було затишно. «асоби масовоњ ≥нформац≥њ, що згодом прославилис¤ своњми радикальними нац≥онал≥стичними погл¤дами, тод≥ говорили ≥ писали ≥нше: нав≥що взагал≥ ставити на пор¤док денний питанн¤ державност≥? ¬оно не вчасне, Ђбатькаї …осифа це може образити. ј кр≥м того, така боротьба вимагаЇ жертви. Ѕудуть в'¤зниц≥, репрес≥њ. ќдним словом, краще так, ¤к Ї.

’оча молодь √аличини не погоджувалас¤ з таким твердженн¤м. ¬иникла дискус≥¤, зав'¤завс¤ конфл≥кт м≥ж старим народництвом ≥ молодою революц≥йною генерац≥Їю, що пост≥йно була з ‘ранком ≥ б≥льше сприймала його ≥дењ. ћолод≥ люди звернулис¤ до письменника за порадою, ≥ тод≥ в≥н виступив з≥ статтею Ђѕоза межами можливогої. ≤де¤ самост≥йност≥ ”крањни в 1900 роц≥ здавалас¤ украњнц¤м вих≥дноњ за границ≥ можливого... ≤ т≥льки через 19 рок≥в вона одержала св≥й розвиток.

¬олодимир јнтонович у т≥ часи писав: Ђ“раг≥чна розв'¤зка ≥стор≥њ ”крањни викликана тим, що украњнський народ н≥коли не м≥г виробити ан≥ грунтовноњ цив≥л≥зац≥њ, ан≥ власноњ дисципл≥ни, бо т≥, що ставали на чол≥ його та бралис¤ п≥клуватис¤ народною долею, мал≥ в соб≥ вельми недостатн≥й запас культуриї.

ўо стосуЇтьс¤ ‘ранка, то в нього Ї реч≥, що нещадно експлуатувалис¤ р≥зними парт≥¤ми, об'Їднанн¤ми, ор≥Їнтац≥¤ми.  ожний у ньому щось знаходив, вит¤гував ≥ цитував. Ќезважаючи на те, що ‘ранко розум≥в ≥ знав св≥й народ, його долю, в≥н говорив, що Ђдл¤ украњнського народу украњнська державн≥сть наповнена сутн≥стю н≥що...ї ”крањнському сел¤нину все р≥вно, ¤к умирати в≥д голоду: в≥д рук свого пана чи чужого. …ому абсолютно все р≥вно, хто з його буде Ђшкуру дертиї ≥ податок зн≥мати.

¬исновки

як бачимо, соц≥альн≥ погл¤ди ≤вана ‘ранка щодо нац≥ональноњ ≥дењ були суперечливими ≥ своЇр≥дними. Ќав≥ть сьогодн≥ багато ≥дей ≤вана яковича звучать св≥жо ≥ потребують поглибленого вивченн¤ ≥ анал≥зу.

—оц≥олог≥¤ ‘ранка Ч це також запов≥дь любов≥ до Ѕатьк≥вщини й до людства., ¬ ц≥лому ж, його ф≥лософ≥¤ Ч це ¤скраве вт≥ленн¤ ф≥лософ≥њ украњнського духу початку XX ст. витоки, ¤коњ йдуть в≥д √.—ковороди ≥ “.Ўевченка.

¬икористана л≥тература:

Ѕезбородний ™. ¬еликий украњнець : [ƒо 40-р≥чч¤ ≤. ‘ранка] // ќсв≥та. - 1996 - 21 серп. (є43-44) - —. 15.

"... гр≥Ї всю ”крањну, а св≥тить далеко дальше": ≤ван ‘ранко ≥ св≥това л≥тература // ¬сесв≥т. л-ра. - 1996 - є8 - —. 53-54.

ћаланюк ™. ‘ранко ¤к ¤вище ≥нтелекту // ”кр. мова та л-ра. - 1996 - є2 - —. 1-2.

“ерлецький ќ. —помини ≥ матер≥али д-ра ≤. ‘ранка // «Ќ“Ў. - Ћьв≥в, 1902. - “. 50. -  н. 4. -—. 22.

Ћис¤к-–удницький ≤. ”крањнц≥ в √аличин≥ п≥д австр≥йським пануванн¤м // ≤сторичн≥ есе. -  ., 1994. -“. 1. - —. 431.

≤ван ‘ранко у спогадах сучасник≥в. -  ., 1956. - —. 131.

«абужко ќ. —. ‘≥лософ≥¤ украњнськоњ ≥дењ та Ївропейський контекст: ‘ранк≥вський пер≥од. -  ., 1993. - —. 88-89.

јстаф'Їв ј. “рансформац≥¤ сусп≥льно-пол≥тичних погл¤д≥в ≤вана ‘ранка // ћолода нац≥¤. - 1996. - є 4. - —. 17.

1	2

Ќазва: —оц≥альн≥ погл¤ди ≤вана яковича ‘ранка
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-23 (3549 прочитано)