Страхування > Іноземний досвід медичного страхування

У Великобританії використовується система бюджетного фінансування охорони здоров’я, що обумовлює його державний характер із великою ступінню централізації управління. Закон про страхування, що прийнятий у 1912 році ввів принцип обов’язковості, та охопив у коло обов’язкового медичного страхування третю частину населення Англії, Шотландії та Ірландії, практично всіх осіб, працюючих та службовців по договору найму за невеликим винятком.

Фінансовою основою Національної системи охорони здоров’я є надходження від податків, які складають 90% бюджету охорони здоров’я. Тільки 7,5% бюджету формується за рахунок внесків роботодавців. Таким чином, Національна система охорони здоров’я практично існує за рахунок коштів, що вносяться платниками податків та виділяються урядом на охорону здоров’я зі статті затрат на соціальні потреби (Вартанян Ф.Е. та ін. 1991).

В цілому, пацієнти платять 10% вартості лікування. Всі працюючі підлягають обов’язковому страхуванню здоров’я за винятком непрацюючих жінок у шлюбі, які можуть приєднатися до страхування по добровільним програмам. За рахунок цих коштів часто надаються фінансові допомоги по тимчасовій непрацездатності в зв’язку із хворобою.

Уряд Великобританії пропонує стимулювати намагання Національної системи охорони здоров’я до підвищення ефективності надання медичної допомоги за рахунок збільшення конкуренції між її різновидами. Введено розділення відповідальності за придбання медичної допомоги та за її надання. Система медичного страхування також під’єднана до придбання медичної допомоги (Robinson R., 1989).

Приватне медичне страхування у Великобританії охоплює переважно ті сфери медичних послуг, що не забезпечуються Національною службою охорони здоров’я. Приватним добровільним медичним страхуванням охоплено більше 13% населення.

Добровільним медичним страхуванням в Англії займаються різні страхові компанії. Але ведучу роль серед них займає страхова асоціація “БУПА”, що виникла в 1947 році в результаті об’єднання невеликих страхових організацій. Прибуток, що отримується від страхових операцій “БУПА” практично йде на розширення та модернізацію сітки комерційних медичних закладів. Ця сітка використовується як у рамках страхових програм, так і поза ними. Прибуток від комерційної діяльності медичних закладів у свою чергу підтримує медичне страхування, забезпечуючи фінансову стабільність “БУПА”.

Головний принцип діяльності приватних страхових компаній - це доповнення державної системи охорони здоров’я. Це означає, що об’єктом страхування являються тільки ті ризики, які не бере на себе Національна служба охорони здоров’я. Враховуючи високий рівень розвитку Національної служби охорони здоров’я, сфера діяльності приватного медичного страхування достатньо обмежена, вона охоплює лише платну частину медичної допомоги, як у комерційних медичних закладах, так і в лікарнях Національної служби охорони здоров’я. Страхові програми добровільного медичного страхування розгалужуються тільки на ту частину діяльності державних медичних закладів, яка виходить за рамки суспільних зобов’язань.

В державі Ізраїль немає державної системи медичного обслуговування, але 94% його населення охоплено всебічним страхуванням здоров’я. В основному медичне страхування здійснюється в рамках медичного страхового фонду величезного профспілкового об’єднання Гістадрут (83% випадків), а також на базі інших фондів медичного страхування (17% випадків). Медичні заклади знаходяться у відомстві різних агентств, головними з яких, є профспілки та уряд. В відомстві робочої профспілки Ізраїлю Купат Халім знаходяться найбільші й найкращі в країні лікарні. У приватній власності знаходиться невелика кількість лікарень. Найбільша профспілка Ізраїлю являється головним поставником медичних послуг через посередництво Всезагального робочого фонду допомоги хворим.

У США існує система медичного страхування, що базується на сполученні центрального страхового фонду із сіткою місцевих незалежних страхових організацій. Кошти акумулюються в центральному фонді, що не несе адміністративних функцій, а потім розділяється страховим організаціям на основі законодавчо затвердженої форми розрахунків. Ця система діє в США в частині програм “Медікер” та “Медікейт”. Ці системи обіймають більш ніж 20% населення, групове страхування по місцю роботи складає 58% населення та добровільного медичного страхування не по місцю роботи 2%. Біля 15% населення не мають доступу до медичного страхування і являють собою малозабезпечені, безробітні, бездомні та члени сімей працівників підприємств, що не мають системи медичного страхування. Наявність роботи не гарантує отримання медичної страховки. Найбільш широко медичним страхуванням охоплені робітники промисловості, державні службовці, члени профспілки, робітники, що працюють повний робочий день. Втрата робочого місця автоматично приводить до втрати медичної страховки.

Таким чином, у США медичне страхування тісно пов’язане із трудовою діяльністю (Staples C.L., 1989). Економіка медичного обслуговування в США - парадоксальне об’єднання недоліків та надмірностей. США витрачують на охорону здоров’я 11,5% валового прибутку – більш ніж будь-яка інша країна в світі і, в той же час, більш ніж 15% населення американців не мають ніякого фінансового захисту від великих витрат на медичну допомогу у зв’язку з відсутністю у них страхових медичних полісів.

Серед приватних страхових компаній у США найбільш розповсюджені та відомі дві найбільші некомерційні страхові компанії “Блу крос” та “Блу шилд”, що проводять добровільне медичне страхування, яке забезпечує відповідно оплату госпіталізації або лікарської амбулаторної допомоги та медичних послуг для їх членів, що проживають в даному районі. В теперішній час діють багаточисельні асоціації цих товариств, що платять за всі види медичної допомоги.

З 1981 року в США розроблена система класифікації випадків госпіталізації або діагностичних груп. Розрахунок за медичне обслуговування за програмами “Медікер” та “Медікейт” виконувався при цьому в залежності від кількості медичних послуг. Така система розрахунків приводила до безпідставного затримання хворих в стаціонарі, зросту числа операцій без показників, клінічних, лабораторних та інших досліджень. При цьому, основна ціль вседоступності медичної допомоги для всіх громадян так і не була досягнута.

В таких умовах функціонують практично всі медико-соціальні програми США.. Нові моделі Національної системи охорони здоров’я передбачують збільшення розмірів страхових внесків, що супроводжують зріст цін. Тому, обов’язкове медичне страхування не зустрічає широкої підтримки серед малозабезпеченого прошарку населення у США (Levey S, Hill J.,1989).

У Канаді з 1971 року введена Національна система універсального медичного страхування, яка включає сплату всіх видів стаціонарної та амбулаторної допомоги окрім стоматологічної, протезування та придбання медикаментів. Більш ніж 90% витрат на стаціонарну та амбулаторну допомогу компенсується із суспільних фондів. За рахунок прогресивного податку покривається 25% всіх затрат на охорону здоров’я.

Добровільне медичне страхування має незначний розвиток та забезпечує виплати тільки в тих сферах, які не покриваються універсальним страхуванням.

В Австралії основу системи медичного страхування складає програма “Медікер”, згідно з якою всьому населенню сплачується 85% вартості різних медичних послу, окрім стоматологічної, оптикометричної та швидкої допомоги. Фінансування виконується за рахунок страхових внесків в розмірі 1% заробітної плати. Малозабезпеченим медичну допомогу надають безкоштовно в державних медичних закладах. Добровільне медичне страхування мало розвинуте та надає додаткові послуги (Лошак А.Я., 1989).

Система медичного страхування у Японії складна та багатобічна. В 1984 році відбулось злиття декількох програм і в теперішній час функціонує дві програми: державна та суспільна. Страхуванню підлягають всі працівники на підприємствах із числом працюючих 5 та більше чоловік, а також члени їх сімей. Сума страхового внеску нараховується зі стандартного заробітку, що визначається щомісячно. Страхові компанії також проводять добровільне медичне страхування для підвищення комфортності обслуговування, використання дорогих медикаментів та медичних технологій.

Таким чином, підбиваючи підсумок короткого огляду різних програм і систем медичного страхування в різних країнах, що знаходяться в різних частинах світу, потрібно констатувати, що у всіх країнах використовуються ті чи інші форми й види медичного страхування як добровільного так і обов’язкового і лише такі економічно розвинуті країни як Великобританія, Швеція Канада, Австралія можуть дозволити собі мати державну систему фінансування охорони здоров’я, але навіть в цих економічно розвинутих країнах присутні системи медичного страхування.

Отже, виходячи з вищенаведеного огляду можливо зробити лише один висновок, що альтернативи медичному страхуванню не має. Медичне страхування - це єдиний шлях виходу охорони здоров’я України з глибокої економічної й соціальної кризи.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Вартанян Ф.Е., Гейвандова И.И. Нові підходи в розвитку охорони здоров’я Великобританії // Здравоохранение Рос. фед. - 1991.-№5.-С. 23-25.
2. Лошак А.Я. Страхування здоров’я в розвинутих капіталістичних країнах // Експрес-інформація. Соц. гігієна та організація охорони здоров’я. - 1989.-№7. С. 1-14.

3. Сибуріна Т.А. та співавт. Досвід організації медичного страхування в зарубіжних країнах. - М., 1992.- 95 с.

4. Шейман И.М. Бюджетно-страхова система охорони здоров’я К.,- 1992.- 127 с.
5. Brohams D. The swedish medical insurance schemes \\ Lancet.- 1998.- Vol. 1, №8575.-P. 43-47.

1	2	3

Назва: Іноземний досвід медичного страхування
Дата публікації: 2005-03-23 (1629 прочитано)