Сценарії > Природа — наша мати, треба її оберігати
Природа — наша мати, треба її оберігатиСторінка: 1/2
Тема: «Природа — наша мати, треба її оберігати». Мета: виховувати любов до рідної природи, рідної сторони, показати учням, що вижити сьогодні — значить: • не загубити себе своєю діяльністю; • не отруїти водойми; • не закопати самих себе сміттям. О земле рідна! Боляче душі За ту збіднілу фауну і флору, І сором за душевних тих сліпців, Що нівечать безцінну твою вроду. Сліпців, котрі не втямили азів, Що справжнє щастя — в килимах із квітів, У сріблі рос, у золоті хлібів, У кришталях оцих джерелець світлих. 1-й ведучий Все, що буде, було і є на землі, І сто тисяч разів уже бачене й чуте, Сірі вузлики ранку — твої солов'ї — Все це тільки одне нерозгадане чудо. Знаю склад біосфери, структуру кислот: Все, що є у природі, сприймаю як даність. Я — людина XX віку і от зачудована Бачу — мине первозданність. 2-й ведучий Зачудована ти? Подивись навкруги. Де ж ота первозданність природи? Під кислотним дощем почорніли луги І в гріхах помирають народи. Я не буду тобі про весь світ говорить, Про село розкажу, не чуже село, наше! Бо за долю його в мене серце болить. А воно не кричить і нічого не каже. Ведучі виходять. На сцені з'являються дві бабусі. 1-а бабуся Люди милі, де ж та річка, Що судна ходили? Де ж та рибка подівалась, Чи переловили? Де поділись зелен-сади? Чом не зацвітають, Чом яблуні там не родять, А лиш помирають? 2-а бабуся А баштани які були! Отакенні дині! А городини якої! Нема того нині. Чи то сонце так не світить, Чи мороз лютує? І ми, мабуть, і природа з нами деградує. Бабусі виходять. На сцені з'являються два куми. 1-й кум Здоров, куме! Як врожай? Пшениця вродила? 2-й кум Що ти, куме, вже забули Ми про теє диво! Осот родить та свиріпа, Між ними пшениця. Є волошки, є ромашки Та інша пашниця. Земля наша хвора дуже, їй без допомоги Дуже важко хліб родити. Та ще ж ті дороги... Як та митниця з'явилась, По полях усюди Мчать машини на Росію, Багатіють люди. Цілі траси міжнародні Полями лягають. Душать землю, топчуть душу, Сорому не мають. 1-й кум Треба ж, куме, перед полем Поставить табличку: «Заміновано! Не можна підходити близько!» Забігає захекана баба, з автобуса йде додому. Її зустрічає дід. Баба Здоровенькі будьте, люди! Оце з Сум я їду. Скільки ж всього надивилась!.. Розкажу вже діду. Ох, культура, скрізь удобства. Що то город, люди. Не Безлюдівка. Що балакать! Тут того не буде. Дід Що верзеш ти? Не Безлюдівка... В чому ж є різниця? Кафе своє ми маємо, Є у нас крамниця. А в котеджах, на горі, Суцільна цивілізація: Вода в хаті, у дворі, І є каналізація. І тече усе ото По ярочку в річку, Терпить погань всю в собі Річкова водичка. Баба Що ти, діду! Там машина Сміття забирає. А у нас перед хатами дехто викидає Банки, склянки та ганчір'я літає усюди. Ні, старий, мабуть, порядку тут таки не буде. Пісня «Вода у нас забруднена...», Мелодія «Земля в ілюмінаторі». Вода у нас забруднена, (2 рази) Повітря чистого давно нема. І тужим за загубленим, (2рази) За всім тим, що природа нам дала. Приспів: І сниться нам не «Фанта» й «Кока-кола», Від них на нас усіх чека біда. А сниться нам земля в цвіту довкола, І чистая джерельная вода. 1-й учень Губим землю, топчим квіти, Дерева ламаєм, Що нам скажуть наші діти? Чи душу ми маєм? 2-й учень Чи зґвалтована природа Нам гріхи відпустить? Чи помститься нам за кривду — Горя й зла напустить? 3-й учень Там — Чорнобиль, тут — Курчатов. Все — автоматизація. І гуляє по Вкраїні чорна радіація. 4-й учень Повзуть смертю по країні віруси й мікроби, Йдуть холера, дифтерія та інші хвороби. 5-й учень Забирають людей в морок, і природа плаче, Бо вона ще має віру, мов люди побачать. 6-й учень Що людина і природа — то одне єдине, І годує нас природа, як матінка сина. 7-й учень Як же можна свою матір нищити, карати? Нам же тільки з нею жити, разом і вмирати. 8-й учень Схаменіться, люди добрі, захистіть природу! Як не буде лісу й річки, не буде й народу! 9-й учень Що ти скажеш тепер? Де ж отой первоцвіт? Обірвали його, затоптали. А колись же було, не пройшло й сотні літ, Як усе тут росло й розквітало. Ведучий Сонечка, ясніш світи, вище, Хмаронько, лети. Скинув Ліс лабети сну — Повернуло на весну. Землю промінь зігріва, Тане сніг, Струмок співа. І краси чудові діти Зір наш бавлять дивні квіти. А ось проліски, дивися, Поміж снігу розбрелися. Вже їм холод не страшний, Ні хуга, ні вітровій. їх уже не налякати — Вже спішить Весна крилата. На сцену виходить Купець із кошиком. Купець Ну а це що за пригода? Серед лісу, серед льоду. Лютий ще не встиг піти — А вони взялись цвісти. Квітів я нарву в пакети, Дома пороблю букети, Віднесу їх на базар — В Свято жінки це товар. Принесуть ці квіточки Грошенят мені таки. Ой, розумний я купець, Ой, хлопчина-молодець. Ану, квіточко маленька, Йди мені до рук швиденько! Не вагайся, йди хутчій У пакет великий мій. Поки Купець підкрадається до квітів, з-за куліс виходить Богиня Весни. Вона стоїть і дивиться на Купця, а при останніх його словах підбігає до нього й зупиняє. Богиня Весни. Постривай лишень, чекай! Жодну квітку не чіпай! Як посмів, тебе питаю, Рвати цвіт, що розквітає? Не для тебе тут у лісі Квітнуть проліски взялися. Та яке ж ти право маєш, Що красу таку зриваєш? Фея я, Весни Богиня, Покараю за провину. Щоб надалі ти не смів Нищити красу лісів. Купець Ти прости мене, Богине, Я віднині неупинно Берегтиму пильно ліс, Щоб він квітами заріс. І допоки жити буду, Берегтиму квіти всюди. Ти, Богине, вір мені, Слово витримаю всі дні. Богиня Весни Зрозумів мене ти, хлопче, Нагороду дати хочу — Дам тобі на всі часи Квітку дивної краси. Дивину цю молоду У небесному саду Я сама-одна зростила. У бутоні — дивна сила: Зможеш цей бутон розкрити — Повік тобі щасливим жити. Богиня дає Купцю квітку з щільно стуленими пелюстками. Богиня виходить, за нею — задумливий Купець. Сцена міняється. Купець сидить за столом з квіткою в руці. Купець Дні йдуть, і тижні йдуть, Вже й хуги не метуть, Вже ось і весна минає, А цей квіт не розквітає... Як же бути? Що робити? Ні, не можу цвіт розкрити. У двері стукають. Купець піднімає голову, входить Воїн. Воїн Врешті-решт. Знайшов його я — Райський цвіт — себе загою. Гей, Купець, купую я Диво це. Біда твоя — Не розкрив пелюстки ці — Мало сили у руці. Я ж велику силу маю, Я цю квітку подолаю. О, мені він розквітне, На тобі грошей за те. Воїн кидає на Стіл торбину з дрібними грошима. Бере квітку й намагається розкрити бутон, але нічого не виходить. Ах ти ж впертий і нікчемний, Та не здамся я даремно! Всі коритися повинні — Я тебе розкрию нині! Поки Воїн мучиться з квіткою, тихо входить Чернець і наближається до Купця. Чернець Чув я про твою пригоду: Ти отримав нагороду. Тільки Фея, та Богиня, Підманула тебе нині. Квітку щастя дарувала, А секрет не відкривала. Я один лиш засіб знаю, Що бутон цей відкриває. Зараз в холод його швидко, Навіть лід візьмем для вжитку Хай зовсім холодний стане. А за тим його дістанем — І на сонечко швиденько. Хай погріється гарненько. Промінець розтопить сон — І розкриється бутон. За цими словами Чернець забирає у Воїна квітку і вони виходять. Через хвилину вертаються з квіткою. Бутон не розкривається. Чернець Пелюстки, мов з льоду, в нього. Ну, бутончику нічого, Зараз сонечко погріє — Розкривайся, квітко-мріє. Кладуть квітку на стіл, але вона не розкривається. Входить Чаклун. Чаклун Отакі тут мудреці, Нерозумні молодці.
Назва: Природа — наша мати, треба її оберігати
Дата публікації: 2005-03-23 (1544 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
