Твори шкільні > Дiвчина з легенди

Дiвчина з легенди

Ця дiвчина не просто так,
Маруся.
Це - голос наш. Це - пiсня.
Це - душа.
/ Л. Костенко /

Скiльки їх, талановитих, вiдданих українському народовi, дiвчат народила Україна! Вдячний їм наш, щедрий на мудре слово народ, оспi-вав у пiснях, думах, легендах. А найталановитiшi поети, письменники опоетизували їхню неповторну долю у своїх творах.

Тож захоплює у свої обiйми мiцно, щиро i щедро поезiя неповторної Лiни Костенко. А особливо її роман "Маруся Чурай" захоплює один раз i назавжди, бо Лiна Костенко, тiльки-но розпочавши розповiдь у романi, запрошує нас у вир пристрастей, де Iван любив Марусю, а Маруся - Гриця, де на iсторичному тлi розгортаються, дiйсно, безсмертнi, вiчнi подiї i проблеми життєвi, якi з особливою мудрiстю i майстернiстю вирi-шує талановитий митець.

Маруся. Дiвчина з легенди чи iсторична постать? До цього часу достовiрних доказiв так i немає. Але в народi розповiдають, переспiвують долю цiєї дiвчини, що мала незвичайний голос i здiбностi створювати i спiвати пiснi, але ж i життя її незвичайне! Чуйна душа Лiни Костенко не могла бути байдужою до цього, а тому ми пiзнаємо через долю героїнi роману неповторну долю поетеси, її доби. "Маруся Чурай" - це справжнiй iсторичний роман з легендарною героїнею, з трагiчним i водночас пiднесено-величним вiдчуттям iсторичної доби, iм'я якiй Хмельниччина, доби змагань, духовної звитяги всього народу. На нас дивиться iсторiя змалку чувана, у юностi романтизована, у зрiлостi вiдлита в бронзу усвiдомленням необхiдностi пiзнати її у всiх подробицях. Завдячуючи високiй майстерностi авторки, ми протягом усього роману бачимо, як вправно вплiтає вона долю Марусi Чурай у долю iсторичну нашого народу. Думи, якi виринають у пам'ятi Марусi, нею ж сприймаються, як власна бiографiя. Адже кобзар спiвав про страту "орлика Чурая", про батька, який "...пiшов у смерть - i повернувся в думi, i вже тепер нiхто його не вб'є". Лiнi Костенко вдалося створити пряму проекцiю долi батька на долю страдницi Марусi. Пiснярка шукає i знаходить у собi сили вистояти. А переспiв оскарження, викладений в гетьманському унiверсалi, привезений Iваном Iскрою у трагiчнi хвилини вироку - страти Марусi Чурай, свiдчить, що:

Лише в пiснях вогонь отой
пашить.
Таку спiвачку покарать
на горло, -
то це ж не що, а пiсню
задушить!

Виявляється, що захищати свою людську гiднiсть Марусi було надзвичайно, неймовiрно важко, та все одно легше, нiж беззахисне жiноче серце. Бо кожний, хто любив, знає, що найчорнiший антипод кохання - не смерть, а зрада. В чому "хвороба" Гриця? Лiна Костенко - тонкий психолог, а тому намагається розкривати, пояснювати трагедiю Марусi через подробицi психологiчних характеристик усiх персонажiв, намагається розплутати генетичний код двох родiв - Чураїв i Бобренкiв. Розв'язує проблему, як же сталося так, що одна Бобренчиха заворожила i звела на нiщо двох таких могутнiх козакiв - батька i сина. Соцiальнi корiння, робить авторка висновок, належать до вiчних, як любов i смерть. I сьогоднi, коли настав час великих зрушень, мiграцiя населення призвела до набуття нових гнiзд на нових мiсцях, коли деяких молодих людей блакить кахлю у ваннiй хвилює бiльше вiд блакитi неба, пафос Лiни Костенко звучить однозначно: не топiть свою безсмертну душу в багнi споживацтва. А головна героїня Маруся з болем душевним промовляє:

Моя любов чолом торкалась неба,
А Гриць ходив ногами по землi.

Як i авторка, ми на боцi Марусi, вона визнана невинною у смертi Гриця, вона перетлiла душею, але у хвилини вiдчаю, всупереч усьому, твердила: "...невiрного, брехливого, чужого, огидного, - а я ж його люблю!" I як голос самого серця:

Хоч би менi хто жменьку землi з могили його принiс
Натертися проти серця... може б трохи полегшало...

Мудрiсть жiночого серця пiдказала Л.Костенко кiнцiвку роману, драматичну i до болю реалiстичну, що хоч криком кричи, та усвiдомлюєш - правда! Прощання з Iваном, виступ Полтавського полку, i знову звучать невмирущi пiснi Марусi, що линуть над корогвами, вершниками - висока хвиля звучання, i раптом - емоцiйно-лiричний зойк, жалiсливе благання:

Дiвчата вчора берегом iшли, -
та й заспiвали "Ой не ходи, Грицю".
А я стояла... Що ж менi кричати?..
Якi менi сказати їм слова?..
Дiвчаточка, дiвчатонька, дiвчата!
Цю не спiвайте, я iще жива.

Ось така, високопатетична, а часом надто розумна, чарує нас своєю красою дiвчина з легенди Маруся Чурай, якiй судилося жити вiчно.

1

Назва: Дiвчина з легенди
Дата публікації: 2005-03-24 (1833 прочитано)