Твори шкільні > Двобiй добра i зла у трагедiї Йоганна Вольфганга Гете Фауст

Двобiй добра i зла у трагедiї Йоганна Вольфганга Гете Фауст

Великий нiмецький письменник Йоганн Вольфганг Гете написав трагедiю "Фауст", над якою працював понад 60 рокiв. Образ великого шукача iстини хвилював його все життя. У трагедiї вiн показав двобiй добра i зла як рушiйну силу розвитку, змiн, динамiки буття.

У пролозi автор ставить питання: що є Людина в цьому величному, гармонiйному i досконалому всесвiтi? Людина нещасна, вiчно страждає. Їй жилося б краще, якби не її розум, - iскра Божа. Герой його трагедiї, скептик i насмiшник Мефiстофель каже, що свiт людини побудований погано: "Там безпросвiтна темрява i Людинi бiднiй так погано". Людина мислить, але вiд цього страждає ще бiльше, бо розумiє безглуздiсть багатьох соцiальних iнститутiв, законiв, звичаїв, забобонiв, розумiє, що в соцiальних бiдах винна не природа, не всесвiт, а вона сама Людина.

У фiлософiї Гете iдея дiалектичної єдностi протилежностей є однiєю з головних iдей. У боротьбi суперечностей створюється гармонiя свiту, в зiткненнi iдей - iстина. Поет нам постiйно нагадує про це. Два герої трагедiї - Фауст i Мефiстофель - наочно нам демонструють цю дiалектичну спорiдненiсть позитивного i негативного.

Образ Мефiстофеля уособлює в собi дух заперечення i руйнування. Але вiн не може знищити основне - життя. Вiн теж творить через заперечення. Фауст i Мефiстофель постiйно сперечаються, але цим вони лише взаємно поповнюють єдину iдею. Гете не завжди стоїть за Фауста i проти Мефiстофеля. Часто вiн мудро визнає правильнiсть думок i вчинкiв.

У Фауста i Мефiстофеля автор вклав певнi людськi риси. Фауст - незадоволений, "дiяльний генiй", пристрасний, готовий палко кохати й ненавидiти, вiн здiбний робити трагiчнi помилки. Натура гаряча i енергiйна, вiн дуже чутливий, його серце легко поранити, iнодi вiн егоїстичний i завжди безкорисний, чуйний, людяний. Фауст шукає. Розум його в постiйних сумнiвах i тривогах. Страждання Фауста причепливе, пристрасне прагнення до iстини. Фауст - це жага осягання, вулканiчна енергiя пiзнання. Фауст i Мефiстофель - два антиподи. Перший голодний, другий насичений, перший пожадливий, другий ситий досхочу, перший рветься "за межi", другий знає, що там немає нiчого, там пустота, i Мефiстофель грає з Фаустом, як з нерозумним хлопчиком, дивлячись на всi його поривання як на пустощi, примхи, i весело ним потакає - адже у нього, Мефiстофе ля, договiр iз самим Богом.

Мефiстофель урiвноважений, пристрастi i сумнiви не хвилюють його. Вiн дивиться на свiт без ненавистi i любовi, вiн зневажає його. У його колючих реплiках багато сумної правди. Це не тип злодiя. Вiн знущається над гуманним Фаустом, який губить Маргариту, та в його глузуваннях звучить правда, гiрка навiть для нього - духа темряви й руйнування. Це тип людини, стомленої тривалим спостереженням за злом i зневiреної в доброму початку свiту. Мефiстофель не вiрить нi в добро, нi в зло, нi в щастя. Вiн бачить недосконалiсть свiту i знає, що вона - вiчна, що нiяк її не переробити. Вiн смiється над людиною, яка з усiєю своєю нiкчемнiстю намагається щось виправити у свiтi. Для нього це втiха, i вiн смiється. Смiх цей поблажливий. Мефiстофель навiть жалiє людину, думаючи, що джерело всiх його страждань - то сама iскра Божа, яка веде людину до iдеалу, до досконалостi, недосяжна, як зрозумiло це йому, Мефiстофелю.

Мефiстофель розумний. Скiльки iронiї, знущання над удаваною вченiстю, марнославством людським у його розмовi зi студентом, який сплутав його з Фаустом!

Теорiя, мiй друже, суха,
Та зеленiє життя древо.

Прочитавши трагедiю "Фауст", можна зробити висновок, що свiт тримається на протистояннi творчого духу (Фауст) i духу заперечення i руйнацiї, сумнiву i зневiри (Мефiстофель).

1

Назва: Двобiй добра i зла у трагедiї Йоганна Вольфганга Гете Фауст
Дата публікації: 2005-03-24 (1520 прочитано)