Твори шкільні > Диявольська спокуса розуму

Диявольська спокуса розуму

Будьте тверезi, пильнуйте! Ваш
су-противник - диявол - ходить,
ричучи, як лев, що шукає, кого пожерти.
2-ге Петра 5:8

Михайло Булгаков своїм романом "Майстер i Маргарита" дав читачевi нове євангелiє, мовби вiдкривши свою власну фiлософiю життя. Але яку ж роль вiдiграє в цiй системi свiту сатана? В Бiблiї чiтко сказано що вiн - ворог людини. То як же тодi пояснити повернення коханого Маргаритi чи голови конферансьє театру "Вар'єте"? В чому ж тодi таємниця булгакiвського диявола, та й чи диявол вiн як такий?

Першою людиною, яка з'явилася пiд час "небувало спекотного заходу" на Патрiарших ставах пiд час розмови Михайла Олександровича Берлiоза з поетом Iваном Бездомним, був англiєць чи нiмець, одне слово - iноземець, сам сатана. "Вам вiдрiжуть голову!" - радiсно об'явив вiн головi управи МАССОЛIТу... Так i трапилось: через кiлька годин Берлiоз опинився пiд трамваєм. Критики вважають, що потерпiлий поплатився за своє невiр'я, i що його засудив нiхто iнший, як таємничий консультант.

Виникає багато запитань.

Як, наприклад, сатана мiг засудити за невiр'я в Бога, та й як вiн, впалий ангел, взагалi мiг судити? Таємниця схована i в самому Берлiозi, точнiше, в його прiзвищi. "Не композитор", - зазначає Iванушка в своїй пояснювальнiй записцi. Та, схоже, автор мав на увазi саме композитора, автора драматичної легенди "Засудження Фауста" та трилогiї "Дитинство Христа". Згадаємо епiграф, взятий Булгаковим: "...та хто ж ти, врештi, такий? Я - частина тiєї сили, яка вiчно хоче зла й вiчно чинить добро" (Гете, "Фауст"). Безкiнечний ланцюг асоцiацiй, якi не завжди можуть бути поясненi й простеженi, але реально iснують.

Кожен представник почту Воланда, як з'ясувалося, мав свою власну iсторiю не тiльки на сторiнках роману, а й за його межами. ...Серед чисельних арабських племен було широко розповсюджене свято козлоприношення, свято Азазел. Його сутнiсть полягала в тому, щоб вiдкупитися вiд Азазела - безжалiсного ангела смертi, який, за вiрування ми арабiв, увесь у чорному та на чорних крилах прилiтав до людини, щоб забрати з собою її душу. Обличчя його було блiдим та холодним, а очi - порожнiми й чорними... Мимоволi виникає асоцiацiя з демоном -вбивцею з 32-го роздiлу роману. Звернiмося до одного з найчарiвнiших персонажiв твору, не зовсiм кота Бегемота, найкращого блазня в свiтi. У давнiх єгиптян бегемот був втiленням злого, демоноподiбного бога Тифона. Правда, у Воланда був ще один блазень - Фагот, неповторний кривляка-регент з деренькучим голосом, у картатому костюмi й трiснутому пенсне. А саме слово fagotin у перекладi з французької означає "блазень". Було б цiкаво звернутися до ще одного персонажа - Абадонни. За вiруваннями тих же арабських племен, до помираючої людини приходив ангел Аваддон, вiсник смертi. Вiн був вiдомий тим, що крила його були обвiшанi парами людських очей. Вiн з'являвся до людей iз заплющеними очима, i тiльки помираючий зустрiчався з ним поглядом. У романi ж Абадонна, знявши окуляри, дивиться в очi барона, убиваючи його. "Дияволiада, бiсовiння, диявольськi пастки", - шепочу я. Але наскiльки страшнi цi некликанi гостi?

Виникає питання: чому одних Воланд милує, а iнших жорстоко карає? Чи не став вiн необгрунтовано милосердним до Маргарити чи конферансьє театру "Вар'єте"? Нi, сатана не дарує милiсть. Маргарита вiддала йому свою душу, ставши вiдьмою, а бiдний, бiдний конферансьє... Вiн молив про пощаду. Напрошується порiвняння з вождем усiх народiв Сталiном. Може, в безкiнечно багатогранному сатанi мiстилася частинка владцiв або це вiн панував у їхнiх серцях. Тисячi питань i жодної вiдповiдi.

Звернiмося ще до одного роздiлу роману. Чорна магiя та її викриття. Воланд одночасно виступає в ролi фокусника, артиста, iлюзiонiста та, що найжахливiше, експериментатора. А експеримент ставиться над людьми... Частина перша: з неба у величезнiй кiлькостi летять грошi, а через декiлька хвилин Бенгальський залишається без голови. Дивуєш-ся, як майстерно, а головне, як просто сатана просякнув у людськi душi. Вiн винiс свiй вердикт. Частина друга: жiночий магазин i викриття Аркадiя Аполоновича Семплярова. Це було брутальне викриття, радше схоже на глузування. Нi, сам диявол опинився в Москвi не для того, аби щось змiнити. Вiн не хотiв розкривати людям очi, вiн просто зробив свiй висновок, а вирiшувати мали самi москвичi.

Я розумiю, що образ сатани, розкритий у бiблiї, практично нiчого спiльного з булгакiвським дияволом не має. В одному фiльмi я чула фразу, сказану бiсом людинi: "Я тiльки розставляю декорацiї, та за мотузки смикаєш ти сам". Людина, яка потрапила на гачок грiха, може звiльнитися тiльки в один спосiб: вiддати душу сатанi або Боговi. Цих думок немає в романi але йдеться мова про те, що людину, яка потрапила в болото грiха, обов'язково виловить рибалка - як вийшло з Семляровим. Отже, диявол всюди розставляє свої сiтки, до яких не могли не потрапити гонористi та егоїстичнi москвичi. Тому ми прийшли до того, з чого починали: "Будьте тверезi, пильнуйте! Ваш супротивник - диявол - ходить, ричучи, як лев, що шукає, кого пожерти".

1

Назва: Диявольська спокуса розуму
Дата публікації: 2005-03-24 (789 прочитано)