Твори шкільні > Євген Плужник, власний погляд на навколишнiй свiт

Євген Плужник, власний погляд на навколишнiй свiт

Бачив життя до останнього
дна сотнями ран!
Євген Плужник

Серед тих, кому судилося "Розстрiляне Безсмертя" постає талановитий поет Євген Плужник. Доля подарувала йому всього 38 лiт (1898-1936). Тяжко хворий на сухоти, вiн був заарештований i зiсланий до концтабору на Соловки, там i помер.

Скiльки їх, молодих, талановитих, люблячих свiт i життя, розтоптав чобiт сталiнських iнквiзицiй?! Особливих провин не шукали, варто було лише потрапити у сiтi людоловiв. З особливою ретельнiстю полювали на опозицiйний талановитий свiт мистецтва, на духовну елiту з її життєтворчим духом.

Євген Плужник - людина iз вершин незвичайного таланту, тихої вдачi, стриманий, навiть обережний. Тримався незалежно, i цього було досить...

Вiн не був "ворогом народу", ворогом радянського ладу. Плужник намагався його зрозумiти, осмислити, "...бачив життя... сотнями ран!.." Його твори стали вираженням правди i совiстi. Хто ще мiг так щиро ввiрити себе сучасникам?

Суди мене судом твоїм суворим,
Сучаснику! - Нащадки безстороннi
Простять менi i помилки, й вагання...
Поет переконаний, що зрозумiють його:
I пiзнiй сум, i радiсть передчасну, -
Їм промовлятиме моя спокiйна щирiсть.

Отже, саме "спокiйна щирiсть" була основою його свiтобачення та свiтосприйняття, яку не могли пробачити йому, коли у 20-тi роки почалися в Українi судово-полiтичнi процеси.

Читаєш чистi i проникливi рядки поета i розумiєш, що свiт його душi мiститься у душi багатостраждального українського народу:

Ой, упали ж та впали кривавi роси
На тихенькi-тихi поля...
Мiй народе! Темний i босий!
Хай святиться твоє iм'я!

Вражає глибина думок i почуттiв Є. Плужника. Життєву науку вiн пiзнає у природi:

Вчись у природи творчого спокою
В днi вересневi. Мудро на землi...
...Вiр i наслiдуй.

Вiчнiсть природи, Всесвiту навiває фiлософськi роздуми про вiчнiсть i незнищеннiсть краси:

...Я дивлюсь i бачу: все навiки
На цiй осiннiй лагiднiй землi...

Життєву даль йому вiдкривали "...пелюстки вуст дитячих", чиста душа, перша зустрiч i любов. У найскрутнiшi хвилини втоми i зневiр'я звертався до Т. Г. Шевченка, у нього поет черпав сили:

I знову в серцi вiдчуваю мир я
I тихий голос радiсних надiй.

Отже, прагнення миру i радiснi надiї були йому так необхiднi! Поезiя Є. Плужника, як i його життя, адресована суспiльству. Задля майбутнього суспiльства вiн здатний на самопожертву:

Благословен єси, часе мiй!
О, жорстокий! I весь в кровi!
- Це нiчого, що я, мов гнiй, -
Пiд посiви твої новi!

Ця жертовнiсть життєстверджуюча: "Бо ось вiрю i зросту колись". Вийшовши з народних витокiв, страждаючи за народ, останнiм шматком хлiба дiлячись iз сусiдськими дiтьми у голодному 1933, Є. Плужник увiйшов у безсмертя, вiрячи у торжество добра:

Зiйде колись велетенський посiв
Тишею вiрних днiв!

1

Назва: Євген Плужник, власний погляд на навколишнiй свiт
Дата публікації: 2005-03-24 (502 прочитано)