Українознавство > Етикет державного прапора

Етикет державного прапора

11 травня 1573 р. на польський престол було обрано французького принца Генріха Валуа. Королював він недовго і вже 17 липня 1574 р. виїхав з Кракова до Парижа, щоб зайняти французький престол, який залишився вакатним після смерті його брата Карла IX.

Зупиняємося на цій події насамперед для того, щоб повідомити: ще коли Валуа давав згоду бути польським королем, королівський секретар Ян Красинський склав для Генріха спеціальний опис володінь Речі Посполитої. 1574 р. його було видано окремою книжечкою під назвою "Полонія". Зокрема, описуючи польське військо, Красинський зазначав: «Останній ряд кінноти складають козаки, які легко переносять холод, голод і усілякі тяготи. Озброєні вони дуже легко, зовсім так, як татари. Коні у них надзвичайно рухливі й придатні для дрібних сутичок. Сідла обладнано так, що на них легко повертатися на всі боки і стріляти з лука. У бою козаки користуються частіше луком, засипаючи ворожих вершників та їх коней дощем стріл. Вони озброєні також шаблями східного зразка і короткими списами. У ворожій стороні вони рухаються надзвичайно швидко, знищуючи все вогнем і мечем. Своєю рухливістю забезпечують власну безпеку і перемогу над ворогом. Постійно пересуваючись у широких подільських степах, де ведуть безперервну війну з кримськими татарами, козаки возять з собою у сідельних в'юках всі звичні припаси: хліб, солону свинину та сіль, змішану з перцем. .Кожен до того ж має при собі сокиру і трут, щоб, уполювавши звіра, якого чимало у безлюдних пустелях, мати можливість одразу розвести багаття і засмажити здобич, приправивши її сіллю і перцем...»

Це була чи не перша офіційна характеристика козакін як вмілих і загартованих воїнів.

Після втечі Валуа у Польщі наступило безкоролів'я — один з найскладніших періодів її історії. Місцеві вельможі, не маючи змоги знайти вихід з цього становища, знову звернулися до Генріха. Той обіцяв повернутися, але слова не дотримав. Усе це не могло пройти повз увагу ворогів Польщі, і вони тут же спробували використати ситуацію.

8 вересня 1575 р. в Україну насунула 80-тис. татарська орда. Не зустрічаючи, організованого опору, татари безкарно просувалися українськими землями, спустошили Волинь, Поділля, дійшли аж до Жешува, безжалісно руйнуючи все на своєму шляху. В суботу 1 жовтня, в день Святої Покрови, вони підійшли до Львова. В Острозькому літопису з цього приводу зазначається: «Року 1575... татаре покровськії коло Ільвова. Того ж року в Синяві татаре були з Волох і о полтора проти 100.000 полону забрали і увошли праз Хотин до Волох».

Загарбники грабували й руйнували міста і села, вбивали дітей і стариків, молодих брали в полон. Населення Польщі та України охопила паніка, до того ж польські воєводи виявилися неспроможними організувати відсіч ворогу.

І тоді, як зазначає літопис Грабянки, «козаки воздали їм і за сіє, єгда вшедше за Перекоп з вождем своїм Богданком, такожде огнє й мечем повоєваша».

Богданко, або Богдан Ружинський, був добре відомий козакам, особливо низовим, котрі мали його за свого. Він походив з другорядних княжих родин північної Волині», які ціле життя пов'язували з військовою службою, вбачаючи у ній спосіб збагачення і здобуття слави. Не відомо, коли і як потрапив Богданко до низових козаків, але незабаром не лише вони, а й все українське козацтво оцінили його сміливість, воєнні здібності і визнали за свого ватажка. Про його авторитет свідчить і те, що від імені козацтва він мав зносини з Москвою і обіцяв російському урядові захист від татарських наскоків.

Очевидно, неабияким авторитетом він користувався і у польських правителів. 1675 р. Варфоломей Попроцький видав панегірик, у якому згадує Богдана Ружинського як лицаря, що очолив козаків, і відзначає його заслуги: «Богдан кн. Ружииський, гетьман низових козаків, з своєю ротою, покинувши світові розкоші... стоїть, як «мужній лев, піднісши руку праву, щоб звести з поганими бесіду криваву». У козаків же князь звався просто — Богданко, і це означало, що вони ставили його врівень з собою. Такої честі ушановувався не кожний. .

Десь узимку 1575 р. російський цар надіслав запорозькім козакам і Богданку подарунки, обіцяв всіляку допомогу і зброєю, і припасами, якщо вони наступного року вирушать проти кримчаків, які загрожували московській землі. Богданко, порадившись з козаками, обіцяв виступити проти татар наступного, 1576 р. Та ситуація змінилася. Побачивши, що окрім них боронити Україну нікому, козаки змушені були виступити раніше. «Того ж року Богдан Ружинський з козаками низовими, впадша за Перекоп, бордзо великії шкоди починили», — зазначає Острозький літопис.

Добре знаючи татарську тактику бою, їхній улюблений метод раптового наскоку на противника, Богданко вишикував військо таким чином, щоб козаки могли щомиті відбити ворожий напад: в середині розташувалися обоз і резерв на флангах — артилерія, яка могла уразити ворога з будь-якого боку. І коли татари уперше напали на козаків, їх зустрів нищівний вогонь зі всіх гармат. Коли розвіявся дим, козаки побачили страшну картину: усе довкола було вкрито татарськими трупами.

Під час цього походу Богданко виявив неабияку військову кмітливість. Це і захоплення моста, що з'єднував Кінбурзьку косу з Перекопським степом, і здійснена під покровом ночі переправа козацької кінноти через Сиваш, що дало змогу без усяких перешкод вийти у тил ворога і захопити Перекопську лінію, і взяття міста Ор. Кримчаки були буквально паралізовані зухвалими діями козаків.

Від Перекопу Богданко рушив на Кафу і рішучим пристпом заволодів нею. Літописці свідчать про той кривавий бенкет, який учинили переможці у захопленому місті на відмістку за татарський розбій в Україні.

Після цього гетьман спрямував вйсько на Бахчисарай і Козлов. Однак, за свідченням М. Маркевича, «на річці Салгир зустріли його посли ханські з цінними подарунками і проханням про мир. Отримавши 713 полонених, визволивши всіх християн, які перебували у татарській неволі, гетьман узяв 15 мурз в аманати і повернувся до Малоросії з величезною здобиччю. Морським .військам своїм повелів він: напасти на Сіноп і Трапезунд, де велася торгівля російськими полоненими, й визволити своїх одновірців».

Тим часом у Польщі трапилася велика подія. Стараннями коронного гетьмана Яна Замойського наступним королем Польщі 1 травня 1576 р. було проголошено Стефана Баторія, семиградського князя. Баторій коронувався на сеймі у Кракові, що тривав з 31 березня до 29 травня. Він дав урочисте зобов'язання одружитися з популярною серед польського народу сестрою Сигізмунда II Августа 54-річною Анною Ягелонною (старшою за Баторія на десять років), укласти угоду з Оттоманською імперією, замирити хана, убезпечити Польську державу, приєднати до Литви всі землі, завойовані московськими царями, та ін.

Загрозу у виконанні цих планів Баторій вбачав у козацькому свавіллі, а тому для початку заходився усіляко обмежувати їхню самостійність, прагнучи приборкати козаків, покласти кінець їхнім безперервним сутичкам з турками і татарами.

Та коли наступного року орда знову посунула: в Україну, чинячи розбій і свавілля, і до короля звернулися по допомогу правителі придунайських християн, Баторій віддав гетьманові своє королівське повеління: зібрати козацьке військо і вирушити проти Туреччини. Про цей славний і блискучий похід Богдана Ружинського збереглося небагато свідчень. Однак відомо, ідо гетьман, відрядивши 3 тис. козаків на Чорне море, сам з рештою війська перейшов Орську лінію татарських володінь на виду у них, дістався землі донських/козаків, котрі зустріли його з великою радістю, а звідти рушив на Кубань, де його також мирно приймали і продавали припаси. Потім Ружинський наблизився до турецьких володінь і, знищуючи все .вогнем і мечем, пройшов всю Анатолію, вийшов до Сінопа і Трапезунда і рушив до Царгорода та Константинопольської протоки, де на нього мали чекати вислані за море козаки. Переправившись разом на інший берег протоки, козацьке військо перепливло Дунай між Варною і Сілістрією, вийшло в Молдову, розгромило тут місто Кілію, помстившись за загибель Свірговського, і після цього повернулося в Україну.

Цей похід, що примусив тремтіти увесь Крим та Туреччину, .наочно показав силу і відвагу козацького війська, його здібність поборювати будь-якого ворога, що зазіхатиме на Вітчизну.

Після цього настав спокій в Україні й Польщі.

Гетьман і козаки були нагороджені королівськими почестями, одержали привілеї, які уперше засвідчували їх як реальну силу, а Богдана Ружинського — як козацького гетьмана. Козаки були сформовані в окрему військову організацію, що складалася з полків і сотень, зі своїми старшинами. Гетьман отримав клейноди — королівське знамено, бунчук, булаву й військову печатку. У королівській грамоті зазначалося: «А бунчук ми жалуєм гетьману на знак звитяжства его з войском своїм над народом азнатычным, от кого і клейнод сей добут працею гетьманською і кровію козацькою».

Кожен полк складав цілу область і повіт. Україна була поділена на Чигиринський, Корсунський, Черкаський, Умань-Полтавський і Миргородський полки.

Вважалося, що сторожових козаків нараховувалося 20 тис., а реєстрових — 6. Кожен з них мав свого коня, піку, отримував від міста червонець платні й кожуха. Козацька старшина складалася з обозного, судді, писаря, осавула та хорунжого, а також з полковників, сотників і отаманів. Було збільшено «козацький» генералітет: добавлено двох генеральних осавулів і генерального бунчужного. Було утворено Трибунал і суди. «Повелено козакам судиться по службі та у всіх справах, що до служивої особи стосуються, а лише у справах великих розбиратися, подібно до шляхти, у містах повітових, як і раніше».

1	2

Назва: Етикет державного прапора
Дата публікації: 2005-03-24 (933 прочитано)