”крањнознавство > ”крањнська нац≥ональна ≥де¤ та њњ ≥нтелектуальне забезпеченн¤

”крањнська нац≥ональна ≥де¤ та њњ ≥нтелектуальне забезпеченн¤

Ѕрак та викривленн¤ ≥сторичних знань, деформован≥сть нац≥ональноњ св≥домост≥ ≥ несформован≥сть активноњ патр≥отичноњ позиц≥њ посттотал≥тарного украњнства породжують не¤сне у¤вленн¤ про украњнську нац≥ональну ≥дею (”Ќ≤), множачи р≥зне розум≥нн¤ њњ м≥сц¤ та рол≥ в сучасних державотворчих процесах. ќсв≥тнЇ, ≥нформац≥йне та духовне усуненн¤ постколон≥альних ≥деолог≥чних завал≥в ≥ залишкових уламк≥в р≥зних, часто взаЇмовиключних ≥деологем, найперше комун≥стичних ≥ викривлених рад¤нською пропагандою нац≥онал≥стичних, в≥двол≥каЇ значн≥ нац≥онально св≥дом≥ сили на в≥дпов≥дн≥ ≥сторичн≥ екскурси з метою по¤сненн¤ сусп≥льному загалу генези ”Ќ≤, њњ захисту в ”крањн≥ в≥д украњнофоб≥в зам≥сть того, щоб використати њњ консол≥дуючий потенц≥ал дл¤ розбудови власноњ держави та ч≥ткого окресленн¤ напр¤мку њњ рац≥онального розвитку. ќсобливо гостро в≥дчуваЇтьс¤ деф≥цит соц≥альних ≥ндикатор≥в, ¤к≥ служили б емп≥ричними референтами реал≥зац≥њ ”Ќ≤ та њњ ≥нтелектуального забезпеченн¤ прот¤гом не лише восьми рок≥в незалежност≥ ”крањни, а й в≥ддзеркалювали б засади стратег≥њ њњ розвитку на в≥ки.
«ам≥сть продуктивноњ прац≥ на нив≥ ”Ќ≤, удосконаленн¤ шл¤х≥в њњ трансформац≥њ та пошуку нових форм њњ державного утвердженн¤ в ≥сторичн≥й перспектив≥, ми або др≥бТ¤зково сперечаЇмос¤ щодо њњ ефективност≥ (чи ще г≥рше, сумн≥ваЇмось в њњ на¤вност≥ та сусп≥льн≥й потреб≥ в н≥й), або нањвно т≥шимос¤ (чи нищ≥вно картаЇмо себе аж до поширенн¤ комплексу меншовартост≥) з приводу романтичноњ закоханост≥ в њњ ≥сторичне кор≥нн¤ та духовно-культурн≥ витоки. —аме штучно-умовний под≥л на романтичну та прагматичну њњ компоненти поглинаЇ значн≥ ≥нтелектуальн≥ сили та заважаЇ консол≥дац≥њ нац≥њ1.
ЌемаЇ нагальноњ потреби докор¤ти приб≥чникам ”Ќ≤ за те, що вона виникла ≥ почала розвиватись на грунт≥ культурно-ф≥лософського романтизму  ирило-ћефод≥њвського братства лише в ’≤’ стол≥тт≥, н≥ за те, що вона нин≥ ≥снуЇ без проекц≥й романтичного ≥деалу њњ подвижник≥в на сучасну соц≥альну та пол≥тичну площини ”крањни, њњ геопол≥тичне положенн¤, на перех≥дний стан економ≥ки та УсовковуФ св≥дом≥сть Ч мовл¤в, на спрацьовуЇ ≥ на перелом≥ ’’ та ’’≤ стол≥ть. „ас нарешт≥ самокритично визначити, що реальна здатн≥сть бути реал≥зованою в умовах сучасноњ ”крањни зумовлюЇтьс¤ насамперед ≥нтелектуальними ≥ духовними можливост¤ми нац≥њ. ”Ќ≤ Ч це своЇр≥дний комплекс в≥рувань, нац≥онального св≥тобаченн¤ ≥ розум≥нн¤, це духовно-≥нтелектуальний потенц≥ал нац≥њ, людини державотворц¤ ≥ сп≥вгромад¤нина, ¤ка, спираючись на минуле ≥ пишаючись ним, а не докор¤ючи йому, маЇ моб≥л≥зувати творч≥ сили на здобутки сучасн≥ ≥ майбутн≥, на твор≥нн¤ украњнського народу ¤к Їдиноњ пол≥тико-етн≥чноњ сп≥льноти, ц≥л≥сноњ одиниц≥ св≥тового сп≥втовариства.
¬ контекст≥ реал≥зац≥њ цих завдань настав час ч≥тко, ¤сно ≥ в≥дверто поставити зовс≥м не риторичне запитанн¤: У„и Ї на св≥т≥ аналог≥чн≥ приклади творенн¤ такого народу? „и можна створити одну демократичну державу або сп≥льне громад¤нське сусп≥льство двох нац≥й: кор≥нноњ ≥ т≥Їњ, що гнобила ≥ дал≥ маЇ нам≥р це робити?Ф ћожна навести низку вартих насл≥дуванн¤ приклад≥в щодо буд≥вництва нових сусп≥льств Ч громад¤нських, соц≥альних, демократичних ≥ нав≥ть певною м≥рою гуманних. ѕроте у св≥т≥ немаЇ випадк≥в, щоб метропол≥¤ так довго ≥ посл≥довно нищила кор≥нний Убратн≥йФ ≥ близький за мовою народ, ≥ не спромоглас¤ цього зробити.
’оча проблему украњнства не вдалос¤ розвТ¤зати шл¤хом ф≥зичного знищенн¤ вс≥х украњнц≥в, проте соц≥альн≥й систем≥ Улюдина Ч сусп≥льство Ч державаФ, њњ осв≥т≥, культур≥ та духовност≥ було завдано величезноњ шкоди, особливо Ч розвитков≥ ≥нтелектуального потенц≥алу народу, його нац≥ональн≥й ел≥т≥. —ьогодн≥ це негативно позначилос¤ передовс≥м на спроможност≥ украњнського сусп≥льства нарощувати т≥ соц≥альн≥ кл≥тини, ¤к≥ обТЇднують украњнську нац≥ю ≥ формують њњ св≥дом≥сть ¤к ц≥л≥сноњ активноњ одиниц≥ св≥тового простору. «начн≥ ≥нтелектуально-духовн≥ втрати в минулому заважають украњнству усв≥домити не лише сенс сп≥льност≥ корен≥в сл≥в УнародФ ≥ УродинаФ, але й те, що останнЇ слово в широкому розум≥нн≥ силою духу перевершуЇ нав≥ть пон¤тт¤ Унац≥¤Ф, оск≥льки розгл¤даЇ њњ ¤к велику родину ≥з сп≥льним минулим та в≥рою в дос¤гненн¤ сп≥льними зусилл¤ми кращого майбутнього, формуЇ почутт¤ њњ окрем≥шност≥ в св≥товому розмањтт≥ культур, мов, традиц≥й.
ќтже сл≥д визнати, що в сучасн≥й ”крањн≥ в≥дсутн≥й духовно-культурний обруч, точн≥ше, нам заважають його сформувати, а залишають пол≥тичний «бруч ¤к рел≥г≥йний, мовно-культурний, соц≥ально-психолог≥чний штучно створений водод≥л, ¤кому не дають пересохнути в наш≥й св≥домост≥. —тановленн¤ сучасного украњнства супроводжуЇтьс¤ р≥зним ставленн¤м до таких УзначнихФ под≥й украњнськоњ ≥стор≥њ, ¤к визвольн≥ п≥сл¤воЇнн≥ змаганн¤. ÷е означаЇ, що ми мали, маЇмо ≥ дал≥ матимемо дуже розмиту нац≥ональну св≥дом≥сть. ј без нењ немаЇ усв≥домленн¤ ”Ќ≤, немаЇ нац≥ональноњ гордост≥, в≥дчутт¤ нашоњ ун≥кальност≥ ¤к самобутнього народу, Їдиного ≥ неповторного в розмањтому св≥т≥. Ќавпаки, останн≥м часом в ”крањн≥ дедал≥ сильн≥ше даЇтьс¤ взнаки таке соц≥альне ¤вище, ¤к антиукрањн≥зм, ¤кий поглиблюЇ економ≥чну кризу, дал≥ ≥нг≥буЇ украњнську мову, культуру, традиц≥њ. ѕроте ми його спостер≥гаЇмо мовчки, натом≥сть мас-мед≥а голосно актуал≥зують проблему антисем≥тизму. —кладаЇтьс¤ враженн¤, що вона турбуЇ громадську думку б≥льше, ан≥ж загрозлив≥ про¤ви цин≥чного шельмуванн¤ ”Ќ≤ з високих трибун чи в≥дверте ≥гноруванн¤ владною ел≥тою украњнськоњ мови ¤к державноњ.
ќтже, лог≥чно доходимо до висновку, що у нас не лише не формуЇтьс¤ в≥дпов≥дна громадська думка, а й великою м≥рою в≥дсутн¤ громадська сов≥сть. ƒл¤ св≥домост≥ украњнц≥в особливо вагомою Ї правдива зв≥стка Ч Уп≥знайте правду ≥ правда визволить васФ (™в. ≤вана, 8.32). “обто не ”Ќ≤ Уне спрацювалаФ, а ми не працюЇмо на нењ ¤к належить державному народов≥, духовна ≥нтелектуальна ел≥та ¤кого повинна доводити ≥дею до сусп≥льного загалу, робити њњ близькою усьому народов≥, перетворювати њњ у памТ¤ть про сп≥льне минуле, ≥стор≥ю; а це формуЇ св≥дом≥сть, дух нац≥њ, ¤кий стаЇ руш≥йною силою майбутн≥х сусп≥льних зрушень та консол≥дац≥њ.
“аким чином, коли йдетьс¤ про д≥Їв≥сть, Упрацездатн≥стьФ чи ≥нтегральну силу будь-¤коњ нац≥ональноњ ≥дењ, зокрема й украњнськоњ, в перех≥дний пер≥од розвитку економ≥ки, то сл≥д найперше не п≥ддавати сумн≥ву сусп≥льну ц≥нн≥сть самоњ ≥дењ, а адекватно оц≥нювати ≥снуюч≥ у даному соц≥ум≥ соц≥альну ор≥Їнтац≥ю та мотивац≥њ, р≥вень осв≥ченост≥, духовност≥ ≥ патр≥отизму сп≥вгромад¤н. ”Ќ≤ ¤к соц≥ально-психолог≥чний ≥ духовно-культурний феномен не стала наскр≥зною в систем≥ Ус≥мТ¤ Ч людина Ч сусп≥льство Ч державаФ в св≥домост≥ людей, ¤ка нер≥дко залишаЇтьс¤ УсовковоюФ ≥ не УпрацюЇФ на сучасну сусп≥льну трансформац≥ю. “ому головне завданн¤ розвитку ”Ќ≤, вир≥шенн¤ проблеми њњ ≥нтелектуального забезпеченн¤ та удосконаленн¤ людського фактора.
—ьогодн≥ украњнству, враховуючи те, що держава ”крањна вже ≥снуЇ ≥ вона визнана св≥том (нав≥ть –ос≥¤ в≥дносить њњ до категор≥њ Усопредельных государствФ), не треба вже вмирати за ”Ќ≤, сл≥д в≥дпов≥дально, продуктивно, творчо працювати, надал≥ дотримуючись дес¤ти «апов≥дей Ѕожих. Ќа зм≥ну осв¤ченому в кривав≥й боротьб≥ патр≥отичному гаслу У«добудеш ”крањнську —амост≥йну —оборну ƒержаву, або загинеш у боротьб≥ за нењ!Ф повинно св≥домо прийти мирне ≥ творче, але не менш патр≥отичне Ч У–озбудуЇмо ”крањнську ƒержаву, або втратимо можлив≥сть будь-коли це зробити!Ф.
ƒл¤ освоЇнн¤ цього шл¤ху украњнству вкрай необх≥дно позбутис¤ внутр≥шн≥х пол≥тичних протисто¤нь, ¤к≥ ≥снують передус≥м м≥ж комун≥стами ≥ нац≥онал≥стами. ”крањнським комун≥стам (¤кщо так≥ Ї) час перестати бути бойовим загоном компарт≥њ –ос≥њ ≥ боротис¤ з ”Ќ≤, а треба сприйн¤ти њњ, не ототожнюючи з п≥сл¤воЇнним дисидентським нац≥онал≥змом, а нац≥онал≥стам вже не можна однол≥н≥йно повТ¤зувати ”Ќ≤ виключно з нац≥онал≥стичним рухом, монопол≥зуючи у так≥й спос≥б почутт¤ патр≥отизму всього народу ≥ залишаючи за собою парт≥йне право очолити його на шл¤ху реал≥зац≥њ ”Ќ≤ в довоЇнному њњ розум≥нн≥.
 омун≥стичним ≥деологам вдалос¤, на жаль, привчити вс≥х украњнц≥в, зокрема й нац≥онал≥ст≥в, до думки, ¤ка ще й сьогодн≥ шкодить процесам державотворенн¤ ≥ нац≥отворенн¤ в ”крањн≥: ”Ќ≤ обовТ¤зково засновуЇтьс¤ на нац≥онал≥зм≥. ” той же час ”Ќ≤ Ї набагато глибшим, ширшим ≥ багатом≥рн≥шим ¤вищем, ¤ке де¤к≥ автори небезп≥дставно повТ¤зують нав≥ть з м≥фолог≥Їю украњнського народу, з його стародавн≥ми переказами та ≥сторичними под≥¤ми2. Ќа передн≥й план розбудови держави сьогодн≥ обТЇктивно виходить духовна ≥нтелектуальна ел≥та, ¤ка хоча не волод≥Ї владою, але акумулюЇ в соб≥ силу ≥нтелекту нац≥њ, необх≥дну дл¤ повноц≥нного розвитку сусп≥льства.
” цьому контекст≥ нац≥онал≥стична ≥деолог≥¤ не Ї н≥ ун≥версальною, н≥ всеохопною. Ѕ≥льше того: нац≥онал≥зм, накреслюючи одну з доктрин державотворенн¤, мусить визнати, що дл¤ сучасного сусп≥льного поступу характерна багатовекторн≥сть соц≥альних процес≥в ≥ ¤вищ, ¤к≥ одночасно заторкують демократичн≥сть розвитку сп≥льноти, њњ науково-техн≥чний прогрес, зайн¤т≥сть ≥ соц≥ально-економ≥чний добробут людей, ефективн≥сть господарського механ≥зму ≥ гуман≥зм сусп≥льних в≥дносин, консол≥дац≥ю нац≥њ та розширенн¤ сфер њњ комун≥кац≥њ, побудову громад¤нського сусп≥льства тощо. –азом з тим до нац≥онал≥зму в умовах повзучоњ русиф≥кац≥њ ≥ зовн≥шнього тиску п≥вн≥чного сус≥да сл≥д насамперед ставитис¤, враховуючи його роль у консол≥дац≥њ украњнськоњ нац≥њ, на основ≥ утвердженн¤ ”Ќ≤ ¤к такоњ, що охоплюЇ вс≥ суттЇв≥ сторони Уукрањнськост≥Ф, прогнозуЇ розвиток крањни на далеку перспективу ¤к самост≥йноњ одиниц≥.
Ќац≥онал≥зм великою м≥рою акумулював зм≥ст ”Ќ≤ в умовах боротьби украњнськоњ нац≥њ за свою державн≥сть, в≥дображаючи вищий р≥вень њњ нац≥онального, соц≥ального та пол≥тичного усв≥домленн¤, але не вичерпував пон¤тт¤ Унац≥ональна Їдн≥стьФ3. —ьогодн≥ дл¤ б≥льш повного та ¤к≥сного врахуванн¤ людського фактора в процес≥ розбудови держави б≥льш придатною Ї теор≥¤ У¤драФ нац≥њ, в основ≥ ¤коњ Ч феномен духовно-≥нтелектуальноњ ел≥ти ¤к серцевини (¤дра) розвитку кожноњ нац≥њ, основного нос≥¤ й продуцента њњ творчого потенц≥алу. ѕри цьому сама нац≥¤ розгл¤даЇтьс¤ не ≥зольовано, а ¤к кл≥тина св≥тового сп≥втовариства, нац≥ональн≥ кордони ¤коњ лише служать тими Усоц≥альними мембранамиФ (природними ф≥льтрами), ¤к≥ пропускають все потр≥бне дл¤ њњ розвитку та збереженн¤ етн≥чноњ ≥дентичност≥. ¬одночас так≥ кордони не можуть бути прозорими, бо вони мають служити ≥нтиму творчост≥, що збагачуЇ людство тим нац≥ональним ориг≥нальним набутком, ¤кий може мати св≥тову ц≥нн≥сть, тобто стати м≥жнац≥ональним, загальнолюдським надбанн¤м4.
ћожна дискутувати щодо швидкоњ розбудови в ”крањн≥ повнокровноњ нац≥ональноњ держави, в ¤к≥й Ув≥дпаде потреба в орган≥зац≥йно оформленому нац≥онал≥стичному рус≥Ф, але дедал≥ очевидн≥шою стаЇ теза, що Унац≥онально здорове сусп≥льство не Ї нац≥онально стурбованимФ5. Ѕо, ¤к правильно стверджуЇ автор ц≥Їњ тези, в такому сусп≥льств≥ р≥дна мова однаково природно звучить у вустах президента крањни ≥ його дружини, простого роб≥тника ≥ вченого, банк≥ра ≥ домогосподарки. ” такому сусп≥льств≥ нац≥ональна культура пануЇ в школ≥, ун≥верситет≥, книгарн≥, на рад≥о- й у телееф≥р≥, в театр≥. ƒержавна мова Ї обовТ¤зковою у сп≥лкуванн≥ пол≥тик≥в, депутат≥в ≥ ур¤довц≥в вс≥х р≥вн≥в ≥ рег≥он≥в, бо вони захищають нац≥ональн≥ ≥нтереси держави, незалежно в≥д приналежност≥ до р≥зних парт≥й та ≥деолог≥й, зокрема ≥ комун≥стичноњ чи соц≥ал≥стичноњ.
—ьогодн≥ ≥ комун≥стам, ≥ соц≥ал≥стам, ≥ нац≥онал≥стам час усв≥домити, що побудувати в ринковому св≥т≥ —амост≥йну ”крањнську ƒержаву Ч це означаЇ насамперед забезпечити њњ ≥нтелектуальну самост≥йн≥сть, ¤ка не дасть њй перетворитис¤ на ринок малоквал≥ф≥кованоњ робочоњ сили, дешевого постачальника нап≥вфабрикат≥в чорноњ металург≥њ, м≥неральноњ сировини чи стати см≥ттЇзвалищем промислових в≥дход≥в Ївропейськоњ ≥ндустр≥њ. ¬ умовах великоњ конкуренц≥њ та шаленого економ≥чного тиску ≥нтелектуальна самост≥йн≥сть ”крањни Ч це чи не одна з найважлив≥ших складових ”Ќ≤, ¤к≥ в стан≥ обТЇднати нац≥ю6. –озум≥Їмо самост≥йн≥сть не т≥льки ¤к синон≥м суверенност≥, а й ¤к ≥нтелектуальну спроможн≥сть ”крањни, що уможливлюЇ творенн¤ власноњ конкурентоздатноњ науково-техн≥чноњ, технолог≥чноњ та ≥ншоњ ≥нформац≥њ украњнською мовою. “обто тих цеглин знань ≥ досв≥ду, ¤к≥ Ўевченко назвав УсвоЇю мудр≥стюФ, ≥ завд¤ки ¤ким можемо справд≥ самост≥йно розвиватис¤ та ув≥йти на р≥вних у св≥тове сп≥втовариство.
≤нтелектуальна самост≥йн≥сть ”крањни головним чином залежить в≥д р≥вн¤ розвитку нац≥ональноњ осв≥ти, науки ≥ культури, патр≥отизму та високоњ активност≥ до здобутт¤ ≥ творенн¤ нових знань.  вол≥сть сусп≥льноњ ел≥ти, особливо пол≥тичноњ, ≥сторично була вузьким м≥сцем у нашому державотворенн≥. “ому авангардну роль повинн≥ в≥д≥гравати нац≥ональна духовна ел≥та, передус≥м наукова, техн≥чна, осв≥т¤нська, мистецька. ƒо нењ сл≥д в≥днести насамперед ≥нтелектуал≥в за њх внеском у процес розвитку ”крањни, за створенн¤ нових ≥нформац≥йних продукт≥в (твор≥в), за нагромадженн¤ нових знань, ≥дей, проект≥в тощо. ј у нас з цим ≥снують проблеми. —мислового ≥нтелектуального простору не створено. Ќатом≥сть русиф≥катори ”крањни не пока¤лись ≥ гуман≥зму щодо вимираючоњ на зденац≥онал≥зованих ними теренах мови не ви¤вл¤ють. ¬имагаючи оф≥ц≥йного визнанн¤ двох державних мов, вони фактично виступають за ”крањну, але без украњнського нац≥онального ≥нтелектуального потенц≥алу, донора низькоквал≥ф≥кованоњ робочоњ сили ≥ чужоњ системи творчост≥, за њњ подальшу колон≥зац≥ю та зрос≥йщенн¤. ‘актично йдетьс¤ про ≥нтелектуальний атниукрањн≥зм, ¤кий засм≥чуючи нац≥ональний ≥нформац≥йний прост≥р патогенним ворожим текстом, ≥гноруЇ не лише украњнську мову ¤к державну, а й по сут≥ виступаЇ проти самоњ державност≥ ”крањни.
« огл¤ду на це державним пр≥оритетом повинен стати, по-перше, курс на збереженн¤ у ринковому простор≥, в ¤кий ми вступаЇмо, своЇњ нац≥ональноњ ≥дентичност≥ та спадкоЇмност≥ розвитку. “ому давно сл≥д на державному р≥вн≥ опрацювати комплексн≥ програми стратег≥њ розвитку ≥нтелектуального потенц≥алу ¤к засадничих елемент≥в нац≥ональноњ безпеки ”крањни, ¤к основоположноњ складовоњ ≥ наскр≥зного чинника розвитку ”Ќ≤ в умовах новоњ ™вропи ≥ динам≥чного св≥ту.
ѕо-друге, Ї нагальна потреба опрацюванн¤ державноњ програми ел≥таризац≥њ украњнського сусп≥льства та ≥нтелектуальноњ його ор≥Їнтац≥њ на так≥ невмирущ≥ ц≥нност≥, ¤к «нанн¤ ≥ –озум, ƒуховн≥сть ≥ ѕатр≥отизм, —вобода ≥ “ворч≥сть. јдже з перших дн≥в набутт¤ незалежност≥ сл≥д було б виокремити цю ≥дею з-пом≥ж розмањтт¤ щоденноњ суЇти, пер≥одичноњ передбиворчоњ боротьби та майже суц≥льноњ моральноњ зб≥дн≥лост≥ принаймн≥ такими трьома актуальними ≥деологемами.
якщо ¬и мудра ≥ працьовита людина, справжн≥й фах≥вець, то маЇте вс≥ п≥дстави, аби бути особист≥стю новаторською, творчою, нац≥леною на добр≥ вчинки.
якщо ¬и творець нового, то чому б ¬ам не спр¤мувати своњ зусилл¤ на розбудову соборноњ, економ≥чно ≥ пол≥тично суверенноњ, ≥нтелектуально самост≥йноњ, духовно та матер≥ально багатоњ ”крањни?
якщо ¬и патр≥от ”крањни, пор¤дна ≥ побожна людина, в≥рите в Їдиного Ѕога Ч “ворц¤ Ќеба ≥ «емл≥, що створив за своЇю подобою людину, то чому б ¬ам не докласти максимальних зусиль, аби: а) вс≥м украњнц¤м стати Уза одноФ ≥ обТЇднатис¤ в ™дину Ќац≥ональну церкву; б) сформувати пол≥тичну украњнську нац≥ю та утвердити украњнську мову ¤к державну; в) розбудувати справедливе модерне громад¤нське ≥нформац≥йне (чи пост≥нформац≥йне) сусп≥льство на засадах “риЇдиност≥ нац≥онального, соц≥ального ≥ духовно-≥нтелектуального.
якщо все це так, то чи не краще кожному покласти бодай маленьку цеглинку у фундамент украњнського державотворенн¤ та нац≥отворенн¤, засв≥тити маленьку св≥чку свободи ≥ незалежност≥, н≥ж плакати ≥ проклинати темноту ≥мпер≥њ зла. ’то претендуЇ стати народним обранцем на вс≥х р≥вн¤х управл≥нн¤, повинен не т≥льки характеризуватис¤ в≥дпов≥дним р≥внем особистого ≥нтелектуального потенц≥алу (найвищою квал≥ф≥кац≥Їю у потр≥бн≥й дл¤ розбудови держави галуз≥ д≥¤льност≥, набутим досв≥дом, реальними результатами прац≥ тощо), мати необх≥дний пол≥тиков≥ талант дл¤ розвТ¤занн¤ поточних ≥ перспективних проблем ”крањни, врешт≥ Ч досить м≥цне здоровТ¤ (зокрема ≥ псих≥чне) та величезну працездатн≥сть, але й вир≥зн¤тис¤ такими чеснотами, ¤к ѕатр≥отизм, висока ћораль, „есть та ƒуховн≥сть.
¬икористанн¤ цих критер≥њв у процес≥ рекрутуванн¤ нашоњ пол≥тичноњ ел≥ти спри¤тиме утвердженню у сусп≥льств≥ культу «нань ≥ –озуму, ≤нтелекту та “ворчост≥. ѕри такому п≥дход≥ ”Ќ≤ стане не лише обТЇднуючою ≥деЇю, а й чинником ≥нтелектуал≥зац≥њ нац≥њ та про¤ву пол≥тичних, д≥лових зд≥бностей державних л≥дер≥в, зор≥ЇнтуЇ парт≥њ не на ворожнечу, а на пошук компром≥с≥в у найскладн≥ших проблемах розвою ”крањни та його ≥деолог≥чного забезпеченн¤.
ƒуховн≥й ел≥т≥, ¤к ≥ влад≥, також належить турбуватис¤ про украњнську систему ≥деолог≥чного забезпеченн¤ державотворенн¤, ¤ка засадничо випливаЇ ≥з природи духовно-≥нформац≥йноњ моб≥льност≥ (ƒ≤ћ) нац≥њ7. ƒ≤ћ нац≥њ Ч це той сусп≥льний ≥нгред≥Їнт сукупност≥ ≥снуючих доктрин державотворенн¤, ¤кий надаЇ њм на наш≥й земл≥ забарвленн¤ украњнськост≥, акумулюЇ спадкоЇмн≥сть, соборн≥сть та прогресивн≥сть розвитку ”крањни ¤к самост≥йноњ ≥ самодостатньоњ одиниц≥ у св≥товому розмањтт≥ народ≥в ≥ держав. ¬иход¤чи ≥з завдань ≥нтелектуального забезпеченн¤ ”Ќ≤, ел≥таризац≥њ сусп≥льства та необх≥дного удосконаленн¤ особист≥сного фактора, концепц≥¤ п≥двищенн¤ духовноњ ≥нформац≥йноњ моб≥льност≥ (ƒ≤ћ) нац≥њ та людини у сучасному св≥т≥ жорсткоњ конкуренц≥њ може ≥ повинна стати основою метастратег≥њ ”Ќ≤ та њњ ≥нтелектуального забезпеченн¤.
 онкретн≥ напр¤ми впровадженн¤ та оптим≥зац≥њ такоњ моб≥льност≥ у вертикальних ≥ горизонтальних њњ формах наповнюють тезу про ≥нтелектуальне забезпеченн¤ ”Ќ≤ конкретним зм≥стом. «а допомогою вертикальних форм (структур вертикальноњ передач≥ ≥нформац≥њ в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤) формуютьс¤ ≥сторична памТ¤ть ≥ нац≥ональна св≥дом≥сть, горд≥сть ≥ ментал≥тет народу, базовий (ресурсний) р≥вень знань Ч нац≥ональна осв≥та, культура, духовн≥сть, традиц≥њ, громадська думка, виховний ≥деал, норми повед≥нки, ц≥нн≥сн≥ ор≥Їнтац≥њ та ≥н. «а допомогою горизонтальних форм передач≥ (на р≥вн≥ одного покол≥нн¤ чи особи) Ч ≥нтелектуальний потенц≥ал народу, наука ≥ науков≥ школи, система ≥нтелектуальних нац≥ональних центр≥в, творч≥ та ≥нновац≥йн≥ орган≥зац≥њ. ” вертикальному рус≥ знань першор¤дна роль належить с≥мТњ, школ≥, культур≥, рел≥г≥њ, традиц≥¤м, а в горизонтальному Ч нац≥ональн≥й науц≥, р≥зним формам творчост≥ та п≥двищенню квал≥ф≥кац≥њ, фахов≥й переп≥дготовц≥ та адаптац≥њ до нових умов, соц≥альн≥й активност≥ людей.  ожен маЇ свою УвертикальФ знань, досв≥ду, ¤к≥ Ї стартовою базою дл¤ творчост≥ та дос¤гненн¤ певного р≥вн¤ ел≥тарност≥ у сусп≥льств≥.
ћетастратег≥¤ ”Ќ≤ маЇ нац≥лювати кожного ≥ украњнство в ц≥лому на виконанн¤ принаймн≥ трьох арх≥важливих завдань сусп≥льного розвитку. ѕо-перше, украњнська нац≥¤ маЇ стати ¤комога моб≥льн≥шою у здобутт≥ традиц≥йних та творенн≥ нових знань (≥нформац≥њ, передового досв≥ду, ≥нтелектуального продукту), реформуванн≥ та ≥нтеграц≥њ власних систем осв≥ти, науки, економ≥ки, кращого використанн¤ людського потенц≥алу. ѕо-друге, в процес≥ державотворенн¤ вона повинна активн≥ше синтезувати в≥тчизн¤ний ≥ заруб≥жний позитивний досв≥д дл¤ п≥двищенн¤ свого добробуту, пристосовуючись до ринкових умов господарюванн¤, однак не поступаючись нац≥ональною (традиц≥йною) основою свого духовного розвитку. ѕо-третЇ, ставитис¤ до мови ¤к до природного субстрату духовно≥нтелектуального потенц≥алу нац≥њ, а сусп≥льноњ ел≥ти Ч ¤к до ¤дра нац≥њ, нос≥¤ ≥ основного генератора такого потенц≥алу. ќтож, сусп≥льний механ≥зм удосконаленн¤ ≥ розвитку цього потенц≥алу Ч це перманентне ≥ комплексне удосконаленн¤ форм духовноњ ≥нформац≥йноњ моб≥льност≥ нац≥њ та творенн¤ њњ активного, нац≥онально св≥домого ¤дра. –ухаючись по Угоризонтал≥Ф, зводимо не лише ƒ≤ћ нац≥њ, п≥дн≥маЇмос¤ на њњ духовну висоту, а й заразом п≥дносимо вище (на р≥вень здобутоњ ≥нформац≥њ, знань, досв≥ду тощо) планку Увертикал≥Ф дл¤ вс≥х прийдешн≥х.
÷е Ч сутн≥сть ≥нформац≥йноњ взаЇмод≥њ ¤к такоњ. ¬ протилежному випадку д≥Ї так званий Уефект в≥д ћатв≥¤Ф Ч хто маЇ, тому додаЇтьс¤ ≥ примножуЇтьс¤, хто не маЇ, в того все в≥дн≥маЇтьс¤.
якщо ƒ≤ћ нац≥њ розгл¤дати в б≥льш широкому контекст≥ (не лише стосовно ”крањни, а загалом щодо крањн посттотал≥тарних ≥ постколон≥альних, ¤к≥ зазнали втрат в≥д под≥лу њх територ≥й, в≥д ≥нг≥буванн¤ њх мов, культур, рел≥г≥й, ≥нформац≥йних ≥нтервенц≥й в њх прост≥р тощо), то це Ч багатофакторна концепц≥¤ збереженн¤ ≥дентичност≥ того чи ≥ншого народу в ≥мперськозалишковому, неспри¤тливому дл¤ нац≥онального ≥ духовного в≥дродженн¤ середовищ≥, концепц≥¤ розвитку ≥нтелектуального потенц≥алу народу ¤к бази його ≥нтеграц≥њ на р≥внопартнерських засадах у в≥льне св≥тове сп≥втовариство.
ћожна погодитис¤, що на перших порах розбудови новоњ ”крањни ми не були в стан≥ опрацювати ”Ќ≤ ¤к комплексну ≥дею, стисло ≥ ч≥тко њњ сформулювати, знайти наукову методолог≥ю розвитку нашого сусп≥льства, њњ соц≥альн≥ ≥ндикатори. ѕроте й сьогодн≥ наш≥ п≥дходи не в≥др≥зн¤ютьс¤ д≥Їв≥стю й глобальн≥стю.
”твердженн¤ ”Ќ≤ на початков≥й стад≥њ украњнськоњ революц≥њ 90-х рок≥в було досить складним, тому що дл¤ частки (в зрос≥йщених рег≥онах ”крањни досить значноњ) соц≥уму основна д≥¤льн≥сть пол¤гала саме в боротьб≥ з ”Ќ≤, в прищепленн≥ украњнству психолог≥њ УсовкаФ, а не державотворц¤. ясна р≥ч, що тод≥ ц≥ злочинн≥ комун≥стичн≥ сили принишкли, нал¤кан≥ потужним народним рухом за духовне ≥ нац≥ональне в≥дродженн¤ ”крањнськоњ державност≥, але в УокопахФ оч≥ њх ще б≥льше червон≥ли в≥д промен≥в свободи украњнськоњ революц≥њ та њњ синьо-жовтих ст¤г≥в ¤к символ≥в не лише розстр≥л¤ноњ в 20-х роках б≥льшовиками ”Ќ– та криваво придушених визвольних змагань 1943 Ч 1950 рок≥в, а й б≥льш далекоњ ≥сторичноњ правди кор≥нного народу, ¤кий хот≥ли знищити, зрос≥йщити ≥ асим≥лювати, приспавши його ≥деолог≥чним дурманом Усп≥льноњ колискиФ. ”крањнська пол≥тична специф≥ка ¤вища сусп≥льного альб≥н≥зму пол¤гаЇ в тому, що велика к≥льк≥сть людей стала його ревними прихильниками не п≥д впливом любов≥ до б≥льшовизму, в≥д ¤кого часом ≥ њм перепадало на гор≥хи. ќсновна причина цього асоц≥ального ¤вища в тому, що комун≥стична ≥деолог≥¤ краще в≥д алкоголю (чи разом з ним) зн≥мала з≥ своњх адепт≥в будь-¤ку в≥дпов≥дальн≥сть за злочини, вчинен≥ в ≥мТ¤ створенн¤ так званого Усоветского человекаФ ≥ Усчастливого коммунистического будущегоФ, даючи њм вже сьогодн≥, а не в майбутньому, певн≥ соц≥альн≥ прив≥лењ та забезпечуючи соц≥ально-психолог≥чний комфорт дл¤ њх розмноженн¤ на завойован≥й земл≥.
”твердженн¤ ”Ќ≤ не лише в тому, що Утрадиц≥йний под≥л методолог≥њ сусп≥льноњ д≥¤льност≥ на тактику ≥ стратег≥ю маЇ бути доповнений ще одн≥Їю складовою Ч метастратег≥Їю, що не редукуЇтьс¤ н≥ до хаосу р≥знобарвних ≥ безкомпром≥сних соц≥ально-пол≥тичних протисто¤нь, н≥ до спроб зверхнього навТ¤зуванн¤ народу п≥д вигл¤дом його власноњ вол≥ ≥нтерес≥в окремих групФ8. √оловне, що така метастратег≥¤ маЇ грунтуватис¤ на справедливост≥ ≥ правд≥, а протисто¤нь тут не уникнути.
јдже ”Ќ≤ передбачаЇ поверненн¤ народов≥ його ≥сторичноњ памТ¤т≥, нац≥ональноњ св≥домост≥ та гордост≥, навичок державотворчоњ д≥¤льност≥, на ¤к≥ поневолювачем було накладено табу. –екомендуючи таку метастратег≥ю, сплутують демократ≥ю з неповагою до титульноњ нац≥њ, њњ земл≥, до мови ≥ культури кор≥нного народу, що њх ц≥леспр¤мовано нищили впродовж в≥к≥в. јдже Уокрем≥ групиФ можуть скласти ≥ пров≥дники народу на шл¤ху розбудови державност≥ та збереженн¤ нац≥ональноњ ≥дентичност≥, вол¤ ¤ких стаЇ важливим державотворчим чинником.
«а цих обставин, мабуть, лог≥чно, щоб така компонента ”Ќ≤, ¤к метастратег≥¤ (¤кщо цей терм≥н маЇ право на ≥снуванн¤) грунтувалас¤ на т≥й державотворч≥й ≥нновац≥йн≥й д≥¤льност≥, ¤коњ нас було позбавлено за час≥в поневоленн¤ та ≥зол¤ц≥њ в≥д в≥льного демократичного св≥ту.
Ќац≥ональна ≥де¤ в ”крањн≥ повинна мати ч≥тке соц≥ально-економ≥чне, духовно-≥нтелектуальне ≥, передус≥м, нац≥онально-в≥дроджувальне, гуман≥стичне спр¤муванн¤. ”с≥ диктатори народжувалис¤ з неповаги до прав людини, а вс≥ ≥мпер≥њ починалис¤ з нехтуванн¤ правами нац≥й, ≥нг≥буванн¤ њх мов, культур, традиц≥й, ¤к≥ нищилис¤ в першу чергу.
—в≥това сп≥льнота поки що не в≥дпрацювала над≥йного правового захисту збереженн¤ розмањтт¤ мов, культур у планетарному вим≥р≥. ”крањнська нац≥ональна ≥де¤ стане ефективною руш≥йною силою розвитку держави, ¤кщо њњ метастратег≥¤ спри¤тиме ≥нтелектуал≥зац≥њ сп≥льноти, формуванню духовноњ ≥нтелектуальноњ ел≥ти нац≥њ, ¤ка, свого не цураючись ≥ чужому навчаючись, здатна створити потужний потенц≥ал ≥нтелектуальноњ власност≥ ”крањни, що буде запорукою не лише р≥внопартнерськоњ ≥нтеграц≥њ њњ у св≥тове сп≥втовариство, але й гарантом збереженн¤ та розвитку нац≥ональноњ ≥дентичност≥ народу ¤к складового феномена св≥тового сусп≥льного розмањтт¤.
Ќайважлив≥ше, на що маЇ спр¤мовуватис¤ нин≥ ”Ќ≤ Ч це формуванн¤ на висок≥й моральн≥й основ≥ соц≥альноњ злагоди, психолог≥њ державотворц¤ та утвердженн¤ ≥нтелектуальноњ самост≥йноњ нац≥њ. « ц≥Їю метою вчимос¤ Утак, ¤к требаФ, працюймо та господарюймо, ¤к у розвинутих крањнах: будуймо украњнську ”крањну Ч шануймо ≥ плекаймо њњ осв≥ту, науку, мову, культуру, традиц≥њ; береж≥мо њњ землю ≥ Ув≥чн≥ будемо з неюФ. Ѕудьмо чесн≥, справедлив≥, нац≥онально горд≥ нашою культурно-етн≥чною ≥дентичн≥стю та глибиною ≥сторичного кор≥нн¤ в св≥товому розмањтт≥ культур. “од≥ матимемо Усвою мудр≥стьФ ≥ повагу св≥ту, ефективну економ≥ку, а сусп≥льний загал запоможетьс¤ добробутом. “од≥ ми, незважаючи н≥ на що та наперек≥р усьому, йтимемо Уо власн≥й сил≥Ф вперед в духовн≥й та ≥нтелектуальн≥й благодат≥, в нац≥ональн≥й ≥ соц≥альн≥й злагод≥ до нов≥тньоњ доби, ¤ку не називатимуть н≥ посттотал≥тарною, н≥ пост≥нформац≥йною, а золотою, хоча буде вона ноосферою, оск≥льки акумулюватиме –озум людини та нац≥њ, людства ≥ космосу.

Ћ≤“≈–ј“”–ј

1 ќнищук —. Ќац≥ональна ≥де¤ ≥ культура: цензура романтичних спод≥вань // ”крањнськ≥ вар≥анти. Ч 1998. Ч є 1. Ч —. 4 Ч 7.
2 «адорожный ». ќсобенности национальной идеи // «еркало недели. Ч 1998. Ч 27 июн¤.
3 Ѕагр¤ний ≤. Ќац≥ональна ≥де¤ та нац≥онал≥зм // —учасн≥сть. Ч 1992. Ч є 4.
4 ¬овканич —. ѕр≥оритет ел≥ти: ≥нтелект ≥ творч≥сть у злагод≥ з духовн≥стю // —учасн≥сть. Ч 1997. Ч є 7-8. Ч —. 189 Ч 197.
5 ¬≥тковський ¬. Ќац≥онал≥зм дл¤ ”крањни // ”крањнськ≥ вар≥анти. Ч 1998. Ч є 1.
6 ¬овканич —. ≤нтелектуальна власн≥сть Ч компонента самост≥йност≥ ”крањни // ¬≥сник јЌ ”крањни. Ч 1987. Ч є 3. Ч —. 55 Ч 65.
7 ¬овканич —. ƒуховна ≥нформац≥йна моб≥льн≥сть нац≥њ в систем≥ розвитку держави // –озбудова держави. Ч 1994. Ч є 4.
8  ≥з≥ма ¬. ћетастратег≥¤ соц≥ально-пол≥тичного житт¤ ”крањни: в≥д ≥деолог≥њ тотал≥таризму до ≥дењ тотальност≥ // ѕол≥толог≥чн≥ читанн¤. Ч 1994. Ч є 2.

1

Ќазва: ”крањнська нац≥ональна ≥де¤ та њњ ≥нтелектуальне забезпеченн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-24 (1255 прочитано)