”крањнознавство > ”крањнц≥ про с≥м'ю, р≥д ≥ родинне вихованн¤

”крањнц≥ про с≥м'ю, р≥д ≥ родинне вихованн¤

« ƒј¬Ќ≤’-ƒј¬≈Ќ серед украњн≠ц≥в виник ≥ утвердивс¤ погл¤д на с≥м'ю ≥ р≥д ¤к на св¤тиню, а на вихованн¤ д≥тей Ч ¤к на св¤тий обов'¤зок батьк≥в. “ому ц≥, ¤к ≥ вс≥ ≥нш≥ особливо важлив≥ об'Їкти, в на≠ших предк≥в мали своњ оп≥кувальн≥ божества Ч –≥д ≥ –ожаницю, уособ≠ленн¤ роду, Їдност≥ нащадк≥в одного предка, утвердженн¤ необх≥дност≥ продовженн¤ людського роду. ќбидва божества йшли безпосе≠редньо за головними слов'¤нськими богами Ч богом грому ≥ блискавки ѕеруном, сонц¤ ≥ св≥тла Ч ƒажбогом, неба Ч —варогом, вогню Ч ’орсом.

Ќе буде переб≥льшенн¤м сказати, що поруч ≥з божественим культом —онц¤, Ќеба, ¬оди, «емл≥, ’л≥ба в св≥домост≥ нашого народу в≥ками живе культ ћатер≥, —≥м'њ, –оду, ≥ це успадковуЇтьс¤ з покол≥нн¤ в поко≠л≥нн¤. –≥д мав своњ традиц≥њ, шанував своњх предк≥в, ≥ в ц≥й пошан≥ вихову≠вав молоде покол≥нн¤.  оли на≠роджувалас¤ дитина, њњ у зв'¤зок роду приймали окремим обр¤дом. ўе складн≥шим був вес≥льний цере≠мон≥ал, ¤ким об'Їднували молоду па≠ру з двох род≥в. ∆ивуч≥сть цих обр¤≠д≥в, головн≥ елементи ¤ких зберегли≠с¤ у звича¤х украњнц≥в ≥ донин≥, за≠св≥дчуЇ особливо важливе значенн¤ њх дл¤ соц≥альноњ педагог≥ки. ¬пли≠вова д≥¤ народних традиц≥й повн≥стю зливаЇтьс¤ з самою сутн≥стю ук≠рањнськоњ етнопедагог≥ки, зокрема њњ гуман≥стичним спр¤муванн¤м, нац≥≠леним на ман≥фестуванн¤ в≥чност≥ житт¤ ≥ нерозривноњ спадкоЇмност≥ духовних надбань мертвих, живих ≥ ненароджених покол≥нь. —илу њњ психолого-педагог≥чного механ≥зму з глибокою прониклив≥стю показав ћихайло  оцюбинський у своњй знаменит≥й пов≥ст≥ Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї.

—аме слово Ђс≥м'¤ї у щоденному сп≥лкуванн≥ украњнц≥в репрезентуЇ шлюбне подружж¤ (чолов≥ка й ж≥н≠ку), д≥тей та ≥нших близьких роди≠ч≥в, ¤к≥ живуть разом. ¬елич ≥ краса њњ п≥днос¤тьс¤ аж до небес ¤к ознака особливого авторитету й рол≥ в житт≥ кожноњ людини засобами такого, наприклад, персон≥ф≥кованого обра≠зу:

ј в т≥м саду три теремки:

” першому Ч красне сонце,

” другому Ч ¤сен м≥с¤ць,

ј в третьому Ч др≥бн≥ з≥рки.

ясен м≥с¤ць Ч пан господар,

 расне сонце Ч жона його,

ƒр≥бн≥ з≥рки Ч його д≥тки.

ѕовне щаст¤ людини без с≥м'њ, без домашнього затишку немислиме. —аме тому таку ≥дею проголошуЇ одна з в≥домих украњнських народ≠них п≥сень:

” сус≥да хата б≥ла,

” сус≥да ж≥нка мила,

ј у мене н≥ хатинки

Ќема щаст¤, нема ж≥нки.

÷ю думку стверджують також народн≥ афоризми: ЂЅез с≥м'њ нема щаст¤ на земл≥ї, Ђ« родини йде житт¤ людиниї.

ѕогл¤ди на с≥м'ю в украњнц≥в т≥сно пов'¤зан≥ з оц≥нкою роду Ч кровноњ ≥ сво¤цькоњ Їдност≥ р¤ду покол≥нь, ¤к≥ генетично поход¤ть в≥д одного предка, ус≥х родич≥в, р≥дних. ј зв≥дси й поширен≥ серед народу ст≥йк≥ вислови типу: Ђвести р≥дї, Ђз роду до родуї, Ђв≥д роду в р≥дї Ч у вс≥х покол≥нн¤х, з покол≥нн¤ в покол≥н≠н¤, в≥д батьк≥в до д≥тей; Ђз самого родуї Ч в≥д народженн¤.  оли ко≠мусь судилос¤ щось в≥д народженн¤, кажуть: Ђ“ак на роду написаної. ќдиноку людину, ¤ка не маЇ н≥ батьк≥в, ан≥ родич≥в, характеризують: Ђн≥ роду, н≥ племен≥ї, Ђн≥ роду, н≥ плодуї.  оли ж хтось дуже схожий на кого-небудь зовн≥шн≥стю, звич≠ками та манерами, зауважують: Ђќдин р≥д, один пл≥дї. ÷им засв≥д≠чуЇтьс¤ розум≥нн¤ рол≥ спадковост≥, чи, ¤к тепер прийн¤то тлумачити, збереженн¤ генетичного коду.

Ќародних афоризм≥в, що в≥добра≠жають ≥нституц≥ю роду й с≥м'њ, в украњнському фольклор≥ дуже ба≠гато. ≤ вс≥ вони, ¤к правило, наголо≠шують на важливост≥ роду й родин≠них зв'¤зк≥в у житт≥ кожноњ людини: Ђякий р≥д, такий пл≥дї, Ђяке кор≥н≠н¤, таке й нас≥нн¤ї. –¤д њх перехо≠дить до значно ширших узагальнень: Ђ¬≥д роду Ч до народуї, ЂЅез роду немаЇ народуї.

«акликами до вшануванн¤ роду, до Їдност≥ з ним, рад≥стю родинн≥й злуц≥ й тугою за нею пройн¤то чимало украњнських народних п≥≠сень. Ђ–оде м≥й красний, роде м≥й прекрасний!ї Ч часто проголошу≠Їтьс¤ в них. ≤ з задоволенн¤м зазначаЇтьс¤:

«'њжджаЇтьс¤ р≥д до роду

Ќа любу розмову.

«вичайно, увага й повага до с≥м'њ до роду не приходить сама собою. ѓњ треба виховувати. ÷е ≥ Ї той природ≠ний, над≥йний шл¤х, ¤ким дитина змалку усв≥домлюЇ свою приналеж≠н≥сть до родини, роду, а через них Ч до р≥дного народу, украњнськоњ нац≥њ. “ож особлива виховна м≥с≥¤ батьк≥в культивуЇтьс¤ такими повчальними словами педагог≥чноњ мудрост≥ на≠шого народу: Ђ”м≥в дитину породи≠ти, ум≥й ≥ навчитиї, ЂЅатько не той, хто породив, а той, хто спор¤дивї, ЂЌе та мати, що породила, а та, що виховалаї.

ƒобр≥ т≥ родинн≥ стосунки, що грунтуютьс¤ на взаЇмн≥й чесност≥, щирост≥, доброзичливост≥, людськ≥й пор¤дност≥. «в≥дси й поради: Ђ—вого доправл¤йс¤, роду не цурайс¤ї, Ђ’то роду в≥дречетьс¤, того й р≥д в≥дречеї. Ѕудь-¤ка фальш, нав≥ть найменша, тут неприпустима. ќчевидно, проти цього й спр¤мован≥ застереженн¤: ЂЌе трать ходу до поганого родуї, ≥рон≥зуванн¤: Ђ–≥дн¤ Ч дес¤та вода на кисел≥ї, ЂЅлизька р≥дн¤: на од≠ному сонц≥ онуч≥ сушилиї, розчару≠ванн¤: Ђ¬еликий р≥д, та н≥де голови прихилитиї ≥ висновки: Ђ раще близький сус≥да, н≥ж далекий ро≠дичї.

”крањнська педагог≥чна мудр≥сть закликаЇ долати вс≥л¤к≥ родинн≥ незгоди й негараздиЧ¤кщо вже не виходить дл¤ дорослих, то хоча б задл¤ д≥тей. —аме таку ≥дею утверджуЇ народна п≥сн¤ Ђќй у бро≠ду, броду пили гуси водуї. –озбагат≥≠лим братам, ¤к≥ загордились ≥ цу≠раютьс¤ свого роду, своЇњ р≥дноњ сестри, не хочуть до нењ, убогоњ, в гост≥ прийти, вона в≥дпов≥даЇ:

Ч Ѕрати ж моњ, брати,

дорог≥њ кв≥ти,

як ви сам≥ не прийдете,

присилайте д≥ти!

«нанн¤ свого родоводу Ч тради≠ц≥йна вимога украњнськоњ етнопеда≠гог≥ки. ≤ ц¤ вимога не т≥льки декларувалась, а й неухильно виконувалась. ”певнен≥сть ЂЌема в св≥т≥, ¤к родина, то вам скаже ≥ дитинаї х≥ба не п≥дтверджуЇ це? ѕ≥дтриму≠вати родину означаЇ, перш за все, берегти честь свого народу, його високий авторитет, радувати св≥й р≥д гарною повед≥нкою. “ака риса ви≠робл¤лас¤ в дитини у контекст≥ самого родинного житт¤, на основ≥ щоденних справ ≥ спостережень.

¬ище ми зазначали п≥днесенн¤ в у¤в≥ украњнц≥в роду аж до небес та обожнюванн¤ його, на що зор≥Їнтовувалис¤ д≥ти та молодь. јле не менш важливими були й справи земн≥. ƒитина змалку щоденно вби≠рала душею тепло любов≥ батька й матер≥, ласку д≥дус≥в ≥ бабусь, п≥клуванн¤ старших брат≥в ≥ сестер, увагу родич≥в, про с≥мТю, р≥дних, народн≥ вислови на цю тему. —утн≥сть родових в≥дно≠син розкриваЇтьс¤ у дит¤чому фольклор≥ часто через образи навко≠лишньоњ природи, персон≥ф≥ковано, що дуже ≥мпонуЇ у¤в≥, розуму й серцю д≥тей, а тому легко запам'¤то≠вуЇтьс¤. ≤ не дивно, що колена украњнська дитина знаЇ напам'¤ть ≥ охоче декламуЇ, скаж≥мо, такий в≥ршик, ¤к Ђ’одить гарбуз по горо≠дуї:

’одить гарбуз по городу,

ѕитаЇтьс¤ свого роду:

Ч ќй чи жив≥, чи здоров≥,

¬с≥ родич≥ гарбузов≥?

ѕрекрасним засобом про¤ву уваги до с≥м'њ, роду, предк≥в Ї нац≥ональн≥ звичањ ≥ традиц≥њ. ÷е, зокрема, тради≠ц≥йн≥ храмов≥ св¤та, коли сходитьс¤ разом з д≥тьми й с≥даЇ за св¤тковий ст≥л ус¤ родина. ÷е ≥ збереженн¤, умноженн¤ й передача в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤ родинних рел≥кв≥й. ÷е фотокартки родич≥в у хат≥ на ст≥н≥, прикрашен≥ вишитими рушниками, або с≥мейн≥ фотоальбоми.

ј ск≥льки уваги до с≥м'њ й роду спостер≥гаЇмо в украњнськ≥й св¤тко≠в≥й обр¤довост≥! “ак, напередодн≥ –≥здва ’ристового украњнц≥ ставл¤ть на почесному м≥сц≥ б≥л¤ столу ƒ≥духа Ч сн≥п Ч ¤к символ далекого предка з над≥Їю, що цей родоначаль≠ник пращур поспри¤Ї, аби с≥м'¤ мала хл≥б ≥ статки, рад≥сне житт¤. ƒл¤ д≥тей цей символ≥чний образ дорогий ≥ще й тим, що винагороджуЇ за гарну повед≥нку подарунками. Ќайчаст≥ше це р≥зн≥ ласощ≥, ¤к≥ батьки заздалег≥дь приготувати.

ѕосеред столу на –≥здв¤н≥ св¤та украњнц≥ ставили ƒеревце, зроблене ≥з золотистих стебел ≥ колосс¤ пшениц≥, ¤к уособленн¤ ƒрева ∆ит≠т¤, с≥м'њ, мудрост≥, в≥чност≥ людського роду й житт¤ на земл≥. ј оск≥льки ƒеревце обв≥шували р≥з≠ними прикрасами, то воно символ≥≠зувало ще й родинну рад≥сть ≥ добро≠бут. ¬итв≥р цей Ч дуже гарний, ф≥л≥гранний Ч репрезентуЇ красу прац≥ украњнських д≥вчат-рукомесниць. …ого робили, ставили й при≠крашали д≥вчата, особливо т≥, що, ¤к кажуть, на виданн≥. «вичай цей теж символ≥чний. ƒ≥вчина, по-перше, де≠монструвала перед майбутн≥ми же≠нихами свою майстерн≥сть ≥ вм≥нн¤ створювати домашн≥й затишок та св¤тковий настр≥й. ѕо-друге, тут був смисл ≥ще глибший: символ≥зувалис¤ плодюч≥сть ≥ продовженн¤ роду. јдже кожна д≥вчина Ч це потен≠ц≥йна дружина, мати своњх д≥тей. ƒо реч≥, звичай ставити ƒ≥духа й ƒе≠ревце подекуди збер≥гс¤ на ”крањн≥ й до нин≥. ∆иве в≥н ≥ в народн≥й у¤в≥. «гадаймо хоча б дит¤чий в≥ршик:

ќт ¤линка, деревце,

Ќа тоб≥ ≥ те, ≥ се,

ўоб ти гарною була

≤, ¤к кв≥тка, розцв≥ла!

ƒо реч≥, традиц≥¤ ставити ¤линку не украњнська, а запозичена. ’арак≠терною нац≥ональною рисою украњн≠ц≥в Ї любовне ставленн¤ до природи. “ож не могли вони в силу ц≥Їњ своЇњ чудовоњ ознаки вигадати такий жор≠стокий звичай, коли задл¤ короткоњ вт≥хи п≥д Ќовор≥чч¤ вирубують, а пот≥м викидають тис¤ч≥, м≥льйони хвойних дерев. “о чому б не повернути по вс≥й ”крањн≥ цей наш давн≥й, чудовий нац≥ональ≠ний звичай ставити рукотворне ƒе≠ревце? —к≥льки було б вр¤товано молодих ≥ струнких ¤линок та смер≥≠чок! як би збагатилась ≥ прикраси≠лась в≥д цього природа нашоњ ук≠рањнськоњ земл≥! ј багатства ≥ краси њй н≥коли не бракувало.

—туденти, з ¤кими ¤ працюю,Ч майбутн≥ виховател≥ дит¤чих садк≥в ≥ вчител≥ початкових клас≥в Ч з гу≠манних спонукань у ставленн≥ до природи прот¤гом останн≥х рок≥в вели роз'¤снювальну роботу серед населенн¤ (≥ словесно, ≥ влаштуван≠н¤м показових виставок) щодо зам≥ни ¤линок композиц≥¤ми з хвой≠них г≥лок ≥ р≥зних прикрас. јле пом≥тного усп≥ху це не дало, що знову п≥дтверджуЇ: перевершити ви≠найдене народом дуже важко. “ож в≥зьм≥мо на озброЇнн¤ в охорон≥ наших л≥с≥в те, що в≥ками застосову≠вав наш народ,Ч традиц≥йне ук≠рањнське ƒеревце.

1	2

Ќазва: ”крањнц≥ про с≥м'ю, р≥д ≥ родинне вихованн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-24 (1461 прочитано)