”крањнознавство > „ижевський ƒ.≤. - учений-енциклопедист

„ижевський ƒ.≤. - учений-енциклопедист

Ќародивс¤ „ижевський ƒмитро ≤ванович 4 кв≥тн¤ (23 березн¤) 1894 р. у м≥ст≥ ќлександр≥¤ ’ерсонськоњ губерн≥њ (тепер Ч  ≥ровоградськоњ област≥). «ак≥нчив ќлександр≥йську чолов≥чу г≥мназ≥ю (1911). ¬ищу осв≥ту здобував у ѕетербурзькому (1911Ч1913) та  ињвському (1914Ч1919) ун≥верситетах. 1921 року вињхав до Ќ≥меччини, де навчавс¤ в √ейдельберзькому та ‘рейбурзькому ун≥верситетах. « 1924 року викладаЇ в ”крањнському педагог≥чному ≥нститут≥ в ѕраз≥, а з 1929 Ч в ”крањнському ¬≥льному ун≥верситет≥ в ћюнхен≥. ” 1949Ч1956 роках працюЇ на посад≥ професора √арвардського ун≥верситету (—Ўј), зав≥дуЇ ф≥лософським в≥дд≥лом ”крањнськоњ ¬≥льноњ јкадем≥њ наук у Ќью-…орку. « 1956 року й до к≥нц¤ житт¤ об≥ймаЇ посаду професора, кер≥вника ≤нституту слав≥стики √ейдельберзького ун≥верситету (‘–Ќ). ѕомер 18 кв≥тн¤ 1977 року в м. √ейдельберг (‘–Ќ).

” рос≥йськ≥й ≈нциклопед≥њ Ѕрок-гауза ≥ ≈фрона (т. 76,1903 р.) згадуЇтьс¤ ѕетро „ижевський, Ђпридворний тенористї, ¤кий отримав двор¤нство 1843 року. ÷е був предок ƒ.„ижевського. « роду „ижевських вийшов в≥домий украњнський д≥¤ч, член торговельноњ м≥с≥њ в Ўвейцар≥њ ур¤ду ”Ќ– ѕавло „ижевський. Ѕатька ƒ.„ижевського ≤вана  ост¤нтиновича, артилер≥йського оф≥цера, за участь у народницькому гуртку було виключено з ¬≥йськовоњ академ≥њ, заарештовано й вислано з ѕетербурга на п≥вн≥ч, а п≥зн≥ше Ч на батьк≥вщину, в ќлександр≥ю. ћати, украњнська двор¤нка ћар≥¤ ™ршова, була талановитою художницею. ≤.–Їп≥н, ¤кого вона знала особисто, рекомендував њй розшукувати в пров≥нц≥њ обдарованих д≥тей ≥ навчати њх живопису, що вона й робила, поњхавши з≥ столиц≥ за нареченим.

Ќезважаючи на те, що ≤ван  ост¤нтинович був членом земськоњ управи, давав приватн≥ уроки, с≥мТ¤ жила досить скромно. ѕроте в родин≥ панував культ науки, л≥тератури, живопису. ƒ≥тей ƒмитра та ћар≥ю виховували на ≥деалах просв≥тництва. ѕ≥др≥сши, ƒмитро орган≥зовуЇ спочатку просв≥тницьк≥, а пот≥м ≥ пол≥тичн≥ молод≥жн≥ гуртки, члени ¤ких збиралис¤ у „ижевських удома. ћолодь читала заборонен≥ цензурою книги, а при зустр≥чах в≥талис¤ словами Ђ’ай згине д≥м –оманових!ї. ¬≥с≥м майбутн≥х професор≥в були членами цих з≥брань. ј ƒмитра „ижевського вже тод≥ однол≥тки з повагою називали професором. Ќауки даютьс¤ йому дуже легко. ≤, зак≥нчивши 1911 року з≥ ср≥бною медаллю чолов≥чу г≥мназ≥ю, в≥н вступаЇ на ф≥зико-математичний факультет ѕетербурзького ун≥верситету. ѕроте кл≥мат п≥вн≥чноњ столиц≥ вих≥дцев≥ з п≥вдн¤ не п≥д≥йшов Ч в≥н часто хвор≥Ї. ≤ 1913 року перењздить до  иЇва, де стаЇ студентом ≥сторико-ф≥лолог≥чного факультету ун≥верситету св. ¬олодимира. «а революц≥йну д≥¤льн≥сть 1916 року потрапл¤Ї до вТ¤зниц≥. јле жовтневий переворот визволив його. 1919 року ƒ.„ижевський зак≥нчуЇ ун≥верситет ≥ отримуЇ диплом першого (тобто найвищого) ступен¤. ѕ≥д час революц≥њ брав активну участь у рос≥йськ≥й фракц≥њ ÷ентральноњ –ади. ѕредставники Ђреволюц≥йноњ владиї заарештували його, ≥ лише щаслива випадков≥сть уберегла ƒ.„ижевського в≥д розстр≥лу.

ѕро б≥льшовицький режим ƒ.„ижевський говорив, що в≥н не знаЇ гуманност≥ ≥ повертаЇ сусп≥льство до варварства. Ђƒивно, що знаход¤тьс¤ поети, ¤к≥ в своњх в≥ршах прославл¤ють цей бандитизм, мов дос¤гненн¤ поступуї, Ч писав в≥н.

1921 року ƒ.„ижевський разом ≥з дружиною Ћ≥д≥Їю через ѕольщу добираЇтьс¤ до Ќ≥меччини. ќбоЇ записуютьс¤ на навчанн¤ в н≥мецьких ун≥верситетах. Ќа прожитт¤ „ижевський заробл¤Ї лекц≥¤ми з латинськоњ мови.

1924 року його запрошено викладати в ”крањнському ¬исокому ѕедагог≥чному ≥нститут≥ ≥м. ƒрагоманова в ѕраз≥.

1929 року в≥н стаЇ професором ”крањнського ¬≥льного ун≥верситету (ћюнхен). —воњми прац¤ми з ф≥лософ≥њ та л≥тературознавства ƒ.„ижевський здобуваЇ авторитет у науковому св≥т≥. ≤ в 1932 роц≥ його запрошують викладати в ун≥верситет≥ в √алле (Ќ≥меччина), де в≥н здобуваЇ титул доктора ф≥лософ≥њ. Ѕагатш≥ столичн≥ ун≥верситети (¬≥денський, Ѕратиславський) хот≥ли запросити на той час досить в≥домого вченого, але г≥тлер≥вська адм≥н≥страц≥¤ не дозволила њм цього зробити, оск≥льки дружина „ижевського Ђне належала до ар≥йськоњ расиї.

ѕ≥д час в≥йни ƒ.„ижевський живе надзвичайно скромно, недоњдаЇ. “а й п≥сл¤ в≥йни американська в≥йськова адм≥н≥страц≥¤ не дов≥р¤Ї вченому, п≥дозрюючи його в симпат≥¤х до комун≥ст≥в. ѕроте „ижевський бере участь у створенн≥ в Ќ≥меччин≥ ¬≥льноњ ”крањнськоњ јкадем≥њ наук та в≥дновленн≥ ”крањнського ¬≥льного ун≥верситету.

Ћише в 1949 роц≥ „ижевський зм≥г вињхати до —Ўј, де на нього давно чекали дружина Ћ≥д≥¤ та донька “ет¤на, Ч √арвардський ун≥верситет запрошуЇ його на посаду професора. Ќа той час стан украњнознавства в цьому пров≥дному американському ун≥верситет≥ був вельми убогим, про що „ижевський писав до ™вропи своњм друз¤м: Ђ¬ б≥бл≥отец≥ Ї т≥льки Ђ обзарї Ўевченка в рос≥йському переклад≥ї.

1956 року ƒ.„ижевському пропонують очолити ≥нститут слав≥стики √ейдельберзького ун≥верситету, на що в≥н охоче погоджуЇтьс¤. ‘актично в≥н ≥ створив цей ≥нститут, оск≥льки до приходу вченого той ≥снував лише ном≥нально. ÷¤ робота стала справою його житт¤. Ђ¬≥н в≥ддав ≥нститутов≥ всю душу, ≥нститут був дл¤ нього домом, дружиною ≥ дитиноюї, Ч писав його сучасник пол¤к ј.¬≥нценз.

” рекордний строк б≥бл≥отека ≥нституту з≥брала понад 30 тис¤ч том≥в. ≤нколи вчений доводив ун≥верситетську касу до в≥дчаю, закуповуючи книги на суми, що набагато перевищували бюджет. ѕроте ун≥верситет поставивс¤ до вченого др≥бТ¤зково, ¤к, власне, було прийн¤то у т≥ часи. ћ≥зерна пенс≥¤ змушувала його викладати також в ≥нших ун≥верситетах.

“им часом науковий св≥т високо ц≥нуЇ здобутки вченого. Ќа в≥дзначенн¤ його 60-та 70-р≥чч¤ виход¤ть зб≥рники статей р≥зних автор≥в. Ќа Ѕатьк≥вщин≥ ж про нього згадують лише ¤к про Ђбуржуазного нац≥онал≥стаї.

ѕ≥сл¤ виходу в св≥т 1956 року його фундаментальноњ прац≥ Ђ≤стор≥¤ украњнськоњ л≥тературиї академ≥к ќ.Ѕ≥лецький, ¤кий очолював тод≥ ≤нститут л≥тератури јЌ ”–—–, писав, що ц¤ Ђ≤стор≥¤...ї Ї такою ж диверс≥Їю, ¤к пов≥тр¤н≥ розв≥дувальн≥ кул≥, що начебто запускаютьс¤ «аходом на територ≥ю —оюзу –—–, чи брехн¤ Ђ√олосу јмерикиї.

—воЇ ставленн¤ до Ђсов≥т≥вї ƒ.„ижевський продемонстрував на конгрес≥ слав≥ст≥в у ѕраз≥ (1968 р.). „ехи та њхн≥ Ђнаставникиї ≥з —–—– намагалис¤ створити атмосферу розр¤дки, запросивши вчених з≥ —ходу та ≥з «аходу. „ижевський мав зробити допов≥дь про сх≥дносло-вТ¤нське бароко (тема, на ¤ку в —–—– ≥снувало табу). ¬≥н п≥д≥йшов до кафедри, прив≥тав присутн≥х у зал≥, а пот≥м рос≥йською мовою пов≥домив, що на знак протесту проти замовчуванн¤ його ≥мен≥ ≥ праць у –ад¤нському —оюз≥ в≥н не читатиме своЇњ допов≥д≥. Ѕув м≥жнародний скандал, адже „ижевського вчен≥-слав≥сти «аходу вважали вже тод≥ Ђпатр≥архомї чи ЂЌестором слав≥стикиї. ј вже через тиждень у ѕраз≥ були рад¤нськ≥ танки. „ехи говорили про „ижевського ≥з захопленн¤м: т≥льки в≥н знав, ¤к треба розмовл¤ти з рос≥¤нами.

—учасники „ижевського визнавали, що в≥н був далекий в≥д будь-¤кого шов≥н≥зму. Ћекц≥њ часто читав рос≥йською мовою. ѕроте н≥коли й не приховував, що в≥н не рос≥¤нин, а украњнець, нав≥ть п≥дкреслював це. ј в своњх прац¤х в≥н завжди наголошував, що староруська л≥тература Ї л≥тературою  ињвськоњ –ус≥, а отже Ї украњнською. “акож учений завжди намагавс¤ довести вищ≥сть ≥ пр≥оритет украњнськоњ л≥тератури над рос≥йською аж до твердженн¤, що рос≥йськоњ л≥тератури не ≥снуЇ, ≥снують т≥льки рос≥йськ≥ письменники.

” 1976 роц≥ вчений т¤жко захвор≥в. јле до л≥карн≥ не захот≥в переходити, щоб не розлучатис¤ з книгами й рукописами. « јмерики викликали дружину й дочку. ¬они згадували, що до останн≥х дн≥в хворий жив науковими ≥нтересами. 18 кв≥тн¤ 1977 року ƒ.„ижевського не стало.

”же згадуваний ј.¬≥нценз писав: Ђ«≥ смертю „ижевського з≥йшов з≥ сцени один з найвидатн≥ших слав≥ст≥в останнього тридц¤тил≥тт¤ ’’ стол≥тт¤, довгол≥тн≥й Ђпатр≥¤рхї н≥мецькоњ слав≥стики, останн≥й њњ пол≥г≥стор ≥ один з останн≥х представник≥в л≥беральноњ ≥нтел≥генц≥њ колишньоњ рос≥йськоњ ≥мпер≥њї.

Ќаукова спадщина ƒ.„ижевського ще дасть роботу багатьом досл≥дникам. Ћише з≥ слав≥стики в≥н опубл≥кував понад 900 праць. ѕерш≥ ж його науков≥ прац≥ було присв¤чено ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ переважно словТ¤нських крањн. ‘ах≥вц≥ вважають класичним твором рос≥йськоњ ф≥лософськоњ ≥стор≥ограф≥њ його монограф≥ю Ђ√егель у –ос≥њї (1924). ѓњ було опубл≥ковано, коли вченому виповнилос¤ лише 30 рок≥в. ƒал≥ „ижевський видав конспект лекц≥й ≥з лог≥ки (1924), хрестомат≥ю з грецькоњ ф≥лософ≥њ (1927), ≥стор≥ограф≥чну працю Ђ‘≥лософ≥¤ на ”крањн≥ї (1926, 1929), монограф≥ю Ђ—ковородаї (1931), ЂЌариси ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ на ”крањн≥ї (1931).

ѕаралельно з поглибленн¤м ф≥лософських досл≥джень (Ђ‘≥лософ≥¤ √.—.—ковородиї, 1934, та ≥нш≥ прац≥) в≥н все б≥льше вдаЇтьс¤ до л≥тературознавства. ” 1942 роц≥ виход¤ть друком Ђ≤стор≥¤ украњнськоњ л≥тературиї (давн≥й пер≥од), у 1948 Ч Ђ≤стор≥¤ давньоруськоњ л≥тератури: кињвська епохаї (н≥мецькою мовою). ѕ≥зн≥ше ЧЂѕор≥вн¤льний на-рис словТ¤нських л≥тературї (1952), Ђѕро романтизм у словТ¤нських л≥тературахї (1957), Ђ≤стор≥¤ руськоњ л≥тератури до епохи барокої (1960, англ≥йською), Ђѕор≥вн¤льна ≥стор≥¤ словТ¤нських л≥тературї (1971). ќдн≥Їю з найгрунтовн≥ших праць фах≥вц≥ називають Ђ≤стор≥ю украњнськоњ л≥тератури (в≥д початк≥в до доби реал≥зму)ї (1956), де досл≥джуЇтьс¤ пер≥од в≥д названоњ вченим Ђдо≥сторичноњ добиї (обр¤дов≥ п≥с-н≥, плач≥, закл¤тт¤ ≥ т. п.) аж до к≥нц¤ романтизму (“.Ўевченко та ≥нш≥) ≥ де вчений робить висновок, що украњнська л≥тература Ї неповною. ” передмов≥ до ц≥Їњ прац≥, виданоњ в ”крањн≥ лише 1994 року, доктор ф≥лолог≥чних наук професор ћ.ЌаЇнко пише: Ђ...без його праць украњнське л≥тературознавство було й залишаЇтьс¤ не просто Ђнеповнимї, а злиденним. як, до реч≥, й украњнська ф≥лософська думка ’’ стол≥тт¤... ¬ часи, коли ”крањна стала незалежною, вона особливо маЇ пишатис¤ тим, що ≥ в часи невол≥ не давали заснути т≥й думц≥ так≥ сподвижники, ¤к ƒ.„ижевськийї.

1	2

Ќазва: „ижевський ƒ.≤. - учений-енциклопедист
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-24 (636 прочитано)