‘≥лософ≥¤ > ÷≥нн≥сть ф≥лософ≥њ дл¤ особи ≥ сусп≥льства

÷≥нн≥сть ф≥лософ≥њ дл¤ особи ≥ сусп≥льства

‘ундаментальна роль належить ф≥лософ≥њ у розвитку ≥ обгрунтуванн≥ культури людства. ” теоретичному план≥ культуроохоронна та культуротворча роль ф≥лософ≥њ пол¤гаЇ у розробц≥ онтолог≥њ культури, у в≥дпов≥д≥ на питанн¤: що у бутт≥ матер≥альноњ та духовноњ культури належить до справжн≥х, а не ≥люзорних людських ц≥нностей. ”сп≥шний пошук конструктивноњ в≥дпов≥д≥ Ч передумова збереженн¤ нормального культурного середовища. ѕродуктивна м≥с≥¤ ф≥лософ≥њ, њњ соц≥альна ц≥нн≥сть пол¤гаЇ насамперед у њњ антрополог≥чному призначенн≥: допомогти людин≥ ствердитис¤ у св≥т≥ не лише ¤к св≥дом≥й, а й високоморальн≥й, емоц≥йно чуйн≥й, розумн≥й ≥стот≥. ” добу загостренн¤ глобальних проблем ф≥лософ≥¤ покликана проанал≥зувати допустим≥ меж≥ "≥нструментального" ставленн¤ до св≥ту та альтернативн≥ шл¤хи прогресу, розвитку цив≥л≥зац≥њ. Ќин≥, на меж≥ тис¤чол≥ть, немаЇ н≥чого актуальн≥шого, н≥ж збереженн¤ житт¤ на «емл≥, запоб≥ганн¤ глобальн≥й катастроф≥ людства. —учасна ф≥лософ≥¤ не може абстрагуватис¤ в≥д можливого апокал≥псису, маЇ бути ф≥лософ≥Їю житт¤, ≥ в цьому пол¤гаЇ њњ покликанн¤. ’оч зв'¤зок ф≥лософ≥њ з пол≥тикою, нав≥ть ф≥лософське осмисленн¤ пол≥тики, не дають н≥¤ких п≥дстав дл¤ того, щоб зм≥шувати, ототожнювати ц≥ ¤к≥сно р≥зн≥ форми сусп≥льноњ св≥домост≥. як теоретична форма сусп≥льноњ та ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥ ф≥лософ≥¤ осмислюЇ стратег≥чн≥ шл¤хи загальнолюдського ≥снуванн¤ ≥ м≥стить у соб≥ зар¤д гуман≥стичноњ дальнод≥њ. ‘≥лософ≥¤ маЇ сенс не замикатис¤ в "нац≥ональних" межах, рамках, а долати еклектичн≥сть ≥ створювати фундаментальн≥ ф≥лософськ≥ прац≥ та нов≥ парадигми наукового п≥знанн¤ й сусп≥льного поступу. —еред повчальних урок≥в ц≥нностей ф≥лософ≥њ ч≥льне м≥сце пос≥даЇ ≥ урок з н≥мецькою класичною ф≥лософ≥Їю. —вого часу н≥мецька класична ф≥лософ≥¤ подолала зведенн¤ ф≥лософ≥њ до теор≥њ п≥знанн¤, до лог≥ки та методолог≥њ науки ≥ вийшла на р≥вень розум≥нн¤ ф≥лософ≥њ ¤к ≥нтегрального духовного феномена, ¤к самосв≥домост≥ вс≥Їњ культури, а не лише науки. ¬ той же час н≥мецьк≥ класики не створювали ф≥лософ≥ю заради ф≥лософ≥њ, а п≥дкреслювали њњ слугову роль у сусп≥льному та особистому житт≥. ”  анта, наприклад, теоретична св≥дом≥сть (розум), п≥дпор¤дкована практичн≥й, тобто моральн≥й; у Ўелл≥нга Ч естетичн≥й; у √егел¤ Ч ос¤гненню епохи ("ф≥лософ≥¤ Ї у думках схоплена доба"); у ‘ейербаха Ч антрополог≥њ. «азначен≥ аспекти п≥дкреслювали, що завданн¤ ф≥лософ≥њ пол¤гаЇ в духовно-практичному ос¤гненн≥ людиною св≥ту, утвердженн≥ гуман≥стичних ц≥лей. ¬ажливо наголосити, що в ≥ндив≥дуальному аспект≥ ц≥нн≥сть ф≥лософ≥њ Ч у пробудженн≥ творчого, конструктивного осмисленн¤ людиною самоњ себе, св≥ту, сусп≥льноњ практики та виток≥в сусп≥льного поступу в майбутньому, пробудженн¤ до св≥домого св≥тосприйн¤тт¤, у потр¤с≥нн≥ св≥домост≥. ѕотр¤с≥ннн¤ Ч пролог до пробудженн¤ духу, до самост≥йного духовного житт¤ особи, до самосв≥домост≥. ” цьому випадку очевидне, те, до чого звикли, перетворюЇтьс¤ у проблему, в сумн≥ви, а зв≥дси починаЇтьс¤ внутр≥шн≥й д≥алог людини з самою собою, народжуЇтьс¤ процес ф≥лософствуванн¤. якщо у людини немаЇ пориву до нових горизонт≥в своЇњ св≥домост≥, самоусв≥домленн¤ бутт¤, картини св≥ту, то без цього фактично немаЇ ф≥лософ≥њ, ≥ навчити њњ не можна. —вого часу  ант писав у трактат≥ "ѕро педагог≥ку": "¬загал≥ не можна назвати ф≥лософом того, хто не може ф≥лософствувати. ‘≥лософствувати можна навчитись лише завд¤ки самост≥йному застосуванню розуму". ƒуша ф≥лософ≥њ Ч рефлекс≥¤ ¤к. принцип людського мисленн¤, що спр¤мовуЇ його на осмисленн¤ ≥ усв≥домленн¤ власних 4зорм та посилань. Ѕез цього вона перетворюЇтьс¤ у звичайне знанн¤ про щось, але т≥льки не про себе. –оздуми ж Ї переосмисленн¤м, тобто перетворенн¤м знань у проблему, ¤ка засв≥дчуЇ меж≥ знанн¤, досв≥ду, вм≥нн¤ та ви¤вл¤Ї нове незнанн¤. ј тому ф≥лософ≥¤ ц≥лком в≥льна в≥д самовдоволенн¤; вона Ї вт≥ленн¤м скромност≥ та самокритики. —ократ сформулював два фундаментальн≥ завданн¤ ф≥лософ≥њ: "ѕ≥знай самого себе" та "я знаю, що ¤ н≥чого не знаю". …ого ж видатний учень ѕлатон у д≥алоз≥ "“≥мей" розц≥нив ф≥лософ≥ю ¤к такий дарунок бог≥в смертному людському роду, кращого за ¤кий не було ≥ не буде. —казати: "я не знаю" Ч означаЇ знайти в соб≥ мужн≥сть вз¤ти п≥д сумн≥в завершен≥сть, остаточн≥сть своњх суджень. ÷е, за словами ћиколи  узанського, "вчене незнанн¤", а зовс≥м не нев≥гластво. ќтже, ф≥лософ≥¤ вимагаЇ невпинного поповненн¤ знань про св≥т ≥ людину, але заради продуктивноњ прац≥ над собою. “ут основним ≥мперативом ф≥лософ≥њ Ї навчити людину мислити пошуково, творчо, самост≥йно. —учасний св≥т надто складний, суперечливий, динам≥чний, ≥ м≥сце людини в цьому св≥т≥, њњ моб≥льн≥сть ≥ творч≥сть завжди вимагатимуть пост≥йного ф≥лософського анал≥зу й осмисленн¤. ‘≥лософ≥¤ ¤к методолог≥¤ п≥знанн¤ ≥ соц≥альноњ д≥њ окреслюЇ маг≥стральн≥ шл¤хи розвитку сусп≥льства, визначаЇ основн≥ тенденц≥њ духовно-практичного ос¤гненн¤ св≥ту, пост≥йно актуал≥зуЇ докор≥нн≥ проблеми людини ≥ бутт¤ на шл¤хах утвердженн¤ високих загальнолюдських ц≥нностей.

1

Ќазва: ÷≥нн≥сть ф≥лософ≥њ дл¤ особи ≥ сусп≥льства
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (1082 прочитано)