Хімія > Xімія і технологія органічних речовин

Нижчі парафины погано розчинні у воді і полярних рідинах. Вибухонебезпечні. Границі взрываемости 1,3-15%про. (виробництва відносяться до категорії «А»). Слабкі наркотики. Зі збільшенням атомів вуглецю зростає здатність абсорбуватися й адсорбироваться.

Основні кількості нижчіх парафінів міститися в газах:

Випадний нафтовий газ – газоподібні вуглеводні, що супроводжують сиру нафту. В умовах пластового тиску газ розкритий у нафті ( >1200м = Р >10 МПа). Його відокремлюють від нафти в сепараторах (траппах). Для більш повного витягу газоподібних углевородов нафту піддають фізичної стабілізації. Гази стабілізації містять в основному вуглеводні З1-З5 і представляють коштовна сировина для переробки в різні продукти ООС.

З'єднання газів стабілізації: бутан = 30-40%; пентан = 15-25%; пропан = 20-30%; этан = 5-15%;

Залишковий зміст метану в стабілізованому газі 1-5% (у той час як у вихідних газах): природному = 70-97,5; попутне = 75-95%; газоконденсате = 35-90%. Поділ випадного газу проводять на газофракционных установках (ГФУ) при тиску Р=2,4 МПа і зниженій температурі.

Ізомеризація - додаткове джерело одержання ізобутану і изопентана, що є сировиною для виробництва мономерів СК - ізобутілену й ізопрену.

Каталізатори: хлорид алюмінію в присутності хлориду водню; метали платинової групи на носіях кислотного типу (оксид алюмінію, алюмосилікат, цеоліт). Mеханизм ізомеризації - іонний, через проміжне утворення карбокатионов:

1. Утворення олефнна внаслідок чи крекінгу дегидрирования;

2. Утворення з олефина на активних центрам каталізатора, що відіграють роль донорів протона, карбокатионов:

Карбокатионы здатні відволікатися атоми й у виді гідридів-іонів від інших молекул вуглеводню і изомеризоваться з переміщенням чи атомів водню алкильных груп усередині молекули

Побічні реакції: розщеплення (крекінг); полімеризація; алкилирование;

При використанні каталізатора - алюминийхлорида процес проводять при 90-1200С в реакторі з мішалкою, попередньо насичуючи вуглеводень хлористим воднем (активатор). Вуглеводневый шар відокремлюють від катализатора, відганяють пари соляної кислоти і нейтралізують.

При використанні каталізатора – металів платинової групи, (палладій на носіях) процес проводять при 350-4500С и 2-3 МПа в адіабатичному реакторі з надлишком водню для запобігання дегидрирування і полімеризації олефинов. Продукти реакції після конденсації і відділення від циркулюючого водню піддають ректифікації. Неперетворені вуглеводні (бутан, пентан) повертають у цикл. Технологічні схемі наведені у [2, с. 10-11].

Виробництво вищих парафінів

Тверді і м'які парафииы (до 30%) містяться в нефтепродутках у виді розчинів. Парафины виділяють иэ мастил, що незастигає газойля, керсина, диэельного палива, і ін. фракцій. Тверді парафины (С20-С35) с Тпл.>5000С і Тк=350-5000С. М'які парафины (С11-С20) с Tпл.<40 0C і Тк = 200-3500С.

Тпл. н-парафинов нижче, чим у відповідних изопарафинов, тому їх можна розділяти вымораживани.

Ціль депарафинизации - зниження в'язкості і температури эагустевания нафтопродуктів. Ії проводять такими методами:

1. Кристалізація

а) Кристалізація без застосування розчинника проводиться для газойлевых фракцій і низковязкик олій. Олії прохолоджують розсолом до 0 0С, выкристаллизовавшийся парафін відокремлюють на фільтр-печатці у виді коржа (парафіновий гач), що містить до 70% парафіну і 30% рідких вуглеводнів. Гач поміщають на ситчатую тарілку і нагрівають. Рідина, що виділилася, содежашую ще достатня кількість парафіну, знову направляють на кристалізацію. Отриманий парафін містить 95-99% твердих парафінових вуглеводнів.

б) Депарафинизация з застосуванням растврителя більш розповсюджена. Розчинник належний володіти низькою розчинюючою здатністю вищих нормальних парафинов і добре розчиняти изопарафины, нафтени й ароматичні вуглеводні.

2. Карбамидна депарафиниэация застосовується для будь-яких, навіть легких фракцій (бензин, гас і т.д.). Проводиться при 10-400С. При обробці важких фракцій, багатим парафіном використовують легко киплячий розчинник (хлористий метилен), що потім регенерують і повертають у процес. При використанні 70-80% розчину карбаміду кристалізаційна вода цілком міститься аддуктом, чим запобігається утворення третьої фази. Недоліком є менша вибірковість, оскільки одночасно витягаються нормальні і изопарафіни, а також деякі інші вуглеводні з досить довгими ланцюгами.

Виділення парафінів на цеолітах. Процес проводиться в рідкій чи газовій фазі при Т = 350-400 0С и Р = 0,7-1,2 МПа і складається зі стадій адсорбції і десорбції. Використовується сировина з Tкиn = 240-320 0C. Співвідношення азот: сировина = 300- 400 м куб. /м куб. Марка цеоліту (молекулярного сита)- 5А. Ступінь витягу 80-98%. Достоїнства методу - застосовність до будь-яких фракцій і висока чистота продукту (98-99,2%).

Графічні залежності процесів наведений у [3, с. 23], технологічні схеми процесів – в [2, с. 6-9].

Додаткова література:

1. Лебедев Н.Н. Химия и технология основного органического и нефтехимического синтеза.- М.:Химия, 1988.-592 с.

2. Методические указания к изучению схем по курсу “Химическая технологія органических веществ”/ А.Т. Гриневич.- Одеса: ОГПУ, 1995.-49 с.

3. Графики функциональніх зависимостей технологических процессов органического синтеза / А.Т. Гриневич.- Одеса:ОПИ.-28 с.

1	2	3

Назва: Xімія і технологія органічних речовин
Дата публікації: 2005-03-25 (2995 прочитано)