ѕол≥толог≥¤ > ѕол≥тика та мораль

ѕол≥тика та мораль

ѕлан

ѕлан

¬ступ 3

1. ¬заЇмозв¤зок пол≥тики й морал≥ в ≥стор≥њ. 5

2. —п≥льне в пол≥тиц≥ й морал≥ 7

3. –озб≥жност≥ пол≥тики та морал≥ 7

4. ћоральна оц≥нка пол≥тичних р≥шень ≥ особистост≥ пол≥тика. 9

¬исновок 11

—писок використаних джерел 14

¬ступ

≈тика ≥ пол≥тика, пол≥тика ≥ мораль. „и Ї щось м≥ж цими пон¤тт¤ми сп≥льного? „и навпаки, вони належать до р≥зних сфер житт¤ та стосуютьс¤ р≥зних тип≥в людей: пол≥тика Ц дл¤ людей д≥лових, Упрагматик≥вФ, здатних вершити сусп≥льн≥ д≥ла, а етика Ц дл¤ сентиментальних мр≥йник≥в, Утеоретик≥вФ, позбавлених в≥дчутт¤ реального житт¤ та впливу на нього.

ўоби могти на ц≥ питанн¤ в≥дпов≥сти, треба спочатку визначити, що згадан≥ пон¤тт¤ означають.

ѕон¤тт¤ УетикаФ (в≥д грецького to ethos, що означаЇ УзвичайФ, Удушевний складФ, УнравФ, УнатураФ, УхарактерФ) стосуЇтьс¤ сфери добра ≥ зла, сфери, до ¤коњ належать так≥ пон¤тт¤ ¤к сов≥сть, провина, заслуга Ц пон¤тт¤, ¤к≥ ч≥тко в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д ус≥х ≥нших аспект≥в людського житт¤. як т≥льки постаЇ моральне питанн¤, ми в≥дразу розум≥Їмо, що це Ц Узовс≥м ≥нший св≥тФ, в≥дм≥нний в≥д повс¤кденноњ рутини, св≥т незр≥вн¤нно серйозний та повТ¤заний з особливим зобовТ¤занн¤м. як ≥ у вс¤к≥й сфер≥ людського житт¤, тут Ї своњ пон¤тт¤ та категор≥њ, своњ Удан≥Ф. ¬они не даремно звутьс¤ УданимиФ Ц ц≥ пон¤тт¤ та категор≥њ не Ї дов≥льним витвором окремоњ людини, не Ї продуктом ≥сторичного розвитку, чи сусп≥льноњ угоди. ¬они дан≥ нам у повс¤кденному моральному досв≥д≥. ƒобро, справедлив≥сть, любов, чесн≥сть, милосерд¤, шл¤хетн≥сть, прощенн¤, чеснота в≥дкриваютьс¤ нашому духовному зоров≥ у своњй внутр≥шн≥й правдивост≥ та своЇр≥дност≥, ¤к т≥льки ми входимо у п≥знавальний контакт ≥з ними Ц ¤к Усаморозкритт¤Ф њхн≥х сутей. ѓхн¤ онтолог≥чна правдив≥сть, зм≥стовна визначен≥сть св≥дчить про те, що вони не можуть бути чимось суттЇво ≥накшим, ан≥ж вони постали перед нашим п≥знаючим духом. ¬они також Ї занадто зм≥стовними, занадто вагомими, щоби бути людським винаходом, ≥ндив≥дуальним чи сусп≥льним.

ƒл¤ етики ключовим Ї пон¤тт¤ вчинку, ¤к св≥домого та нам≥реного зд≥йсненн¤ стану речей у д≥йсност≥, оск≥льки моральна доброта чи зло, чесноти чи вади, провини чи заслуги зТ¤вл¤ютьс¤ в особ≥ внасл≥док њњ вчинк≥в. ¬чинок же не в≥дбудетьс¤, ¤кщо дл¤ нього немаЇ мотивац≥њ. ј мотивувати наш вчинок може лише щось значиме (не може стати мотивом щось ц≥лковито нейтральне). ј цим значимим може бути щось, що приносить субТЇктивне задоволенн¤ (¤к-от горн¤тко кави п≥сл¤ смачного об≥ду), або те, що Ї обТЇктивним добром дл¤ мене (наприклад, бормашина стоматолога, коли у мене болить зуб), або ж ц≥нн≥сть, ¤к позитивна значим≥сть реч≥ в соб≥, незалежно в≥д мого чи будь-чийого ставленн¤ до ц≥Їњ реч≥. ¬ той час, ¤к попередн≥ типи значимости Ї завжди значимими дл¤ когось, ц≥нн≥сть (в≥зьм≥мо дл¤ прикладу УгероњзмФ, УвеличФ, УкрасаФ, Ушл¤хетн≥стьФ) суттЇво суперечить оцьому Удл¤Ф. ≤ коли перших два типи значимости можуть мотивувати наш≥ вчинки лише тому, що в результат≥ ми отримаЇмо добро чи задоволенн¤, то ц≥нност≥ вимагають в≥д нас дати на них належну в≥дпов≥дь, визнати њх, незалежно в≥д нашого добра чи задоволенн¤. (Ќаприклад, ц≥нн≥сть людського житт¤ вимагаЇ в≥д нас його пор¤тувати, нав≥ть ¤кщо при цьому ми наражаЇмос¤ на небезпеку). ѕравда, в≥дпов≥вши належно на ц≥нн≥сть, ми в результат≥ отримуЇмо рад≥сть, вдоволенн¤, щаст¤, але вони завжди зТ¤вл¤ютьс¤ ¤к насл≥док, ¤к поб≥чний ефект нашого належного ставленн¤ до ц≥нности (а не ¤к ц≥ль), ≥ Ї незр≥вн¤нно вищими ≥ суттЇво ≥накшими, ан≥ж те задоволенн¤, ¤ке може нам дати щось субТЇктивно задов≥льн¤юче. ƒаючи належну в≥дпов≥дь на ц≥нн≥сть, ми неначе виходимо поза меж≥ нашоњ егоњстичноњ замкнутости, тод≥ ¤к пост≥йне стремл≥нн¤ до задоволенн¤ поневолюЇ ≥ замикаЇ нас в н≥й.

ѕ≥сл¤ того, ¤к ми так коротко розгл¤нули, що таке УетикаФ, спробуЇмо ви¤вити њњ взаЇмозвТ¤зок ≥з пол≥тичною д≥¤льн≥стю.

—лово Упол≥тикаФ походить в≥д грецького he polis, що означаЇ Ум≥стоФ, УгромадаФ, Усусп≥льствоФ, Унаселенн¤Ф, УкрањнаФ. ќтже, ta politika (досл≥вно: Усусп≥льн≥ справиФ), це Ц д≥¤льн≥сть, спр¤мована на зорган≥зуванн¤ такоњ сусп≥льноњ форми житт¤, њњ збереженн¤ та зм≥цненн¤, захист в≥д зовн≥шн≥х ворог≥в та забезпеченн¤ прав ≥ добробуту окремих ≥ндив≥дуум≥в, ¤к≥ твор¤ть дану сп≥льноту. ј оск≥льки люди, будучи ≥стотами т≥лесними, займають певне м≥сце в простор≥, то нев≥дТЇмним правом кожного ≥ндив≥дуума, а отже Ц ≥ њхньоњ сп≥льноти, Ї територ≥¤, на ¤к≥й вони могли би жити. “ому до Упол≥тикиФ належить також забезпеченн¤ та збереженн¤ територ≥њ, необх≥дноњ дл¤ житт¤ сп≥льноти. “аким чином, пол≥тика, загально кажучи, Ї служ≥нн¤ окремим ≥ндив≥дам, зорган≥зованим в сп≥льноту Ц ≥нших ц≥лей пол≥тика не маЇ. ќднак, це не означаЇ, що ос¤гненн¤ вищезгаданих ц≥лей повинно зд≥йснюватис¤ ¤коюсь сторонньою до самого сусп≥льства силою, тобто лише тими людьми, ¤к≥ себе дл¤ даноњ д≥¤льности присв¤тили ≥ через те стали сусп≥льним УавторитетомФ, а решта людей мала би оч≥кувати Узабезпеченн¤ своњх прав ≥ добробутуФ неначе л¤лечки в мурашнику. Ќавпаки, ос¤гненн¤ вищезгаданих ц≥лей Ц Усп≥льного добраФ Ц можливе лише зусилл¤ми самих ≥ндив≥д≥в, ¤к≥ дану сп≥льноту твор¤ть. «авданн¤ УавторитетуФ Ї Ц зорган≥зувати громад¤н дл¤ ос¤гненн¤ цих ц≥лей. ј це, беручи до уваги з≥псован≥сть людськоњ природи, неможливо без зобовТ¤занн¤ громад¤н до њх ос¤гненн¤. «обовТ¤зати же громад¤н можна лише певними приписами, ¤к≥ Ї обовТ¤зковими дл¤ вс≥х (включно з УавторитетомФ) ≥ мають характер наказу або заборони. “обто, ≥снуванн¤ сп≥льноти та пол≥тична д≥¤льн≥сть, спр¤мована на його забезпеченн¤, Ї неможливою без закон≥в (тобто без Упозитивного праваФ). (ќчевидно, що закони ¤к обовТ¤зков≥ приписи мають сенс лише тод≥, коли Ї змога добитис¤ њх виконанн¤, тобто, в розпор¤дженн≥ УавторитетуФ повинн≥ бути засоби примусу до виконанн¤ закон≥в (у випадку небажанн¤ њх дотримуватис¤ добров≥льно) та засоби допомоги, де громад¤ни њх дотримати неспроможн≥. ќдне ≥ друге зветьс¤ Удержавним апаратомФ).

1. ¬заЇмозв¤зок пол≥тики й морал≥ в ≥стор≥њ.

Ќа взаЇмозв'¤зок пол≥тики й морал≥ вир≥шальний вплив робить характер сусп≥льства, пережита епоха, що пануЇ соц≥окультурне середовище. ќдна справа пол≥тика й мораль у традиц≥йному сусп≥льств≥, де головне - це ≥нерц≥¤ св≥домост≥ й поводженн¤. «овс≥м ≥нша ситуац≥¤ виникаЇ з переходом в епоху техногенних цив≥л≥зац≥й. ≤ншими словами, ≥ в морал≥, ≥ в пол≥тиц≥ живуть епохи особливост≥ культурноњ спадщини й традиц≥й, розкриваютьс¤ б≥олог≥чн≥ риси нац≥й ≥ рас. ” традиц≥йному сусп≥льств≥ немаЇ окремих груп, ус≥ злит≥ колективно. ”св≥домленн¤ людини особист≥стю, членом групи, протиставленн¤ морал≥ одн≥Їњ людтнт до морал≥ ≥ншоњ ще не в≥дбуваЇтьс¤. ¬ епоху традиц≥йних сусп≥льств була характерна нерозд≥лен≥сть пол≥тики й морал≥. ќсобливо ч≥тко це ви¤вилос¤, та й продовжуЇ про¤вл¤тис¤ в найб≥льш ст≥йких районах традиц≥онал≥зму - на —ход≥.  онфуц≥й бачив у самовдосконаленн≥ основу гарного керуванн¤, не в≥рив у регулюючу чинн≥сть закону. ¬≥н уважав, що народ буде уникати його, при цьому не випробовуючи сорому. „еснота оголошувалас¤ Їдиним, що може п≥дкор¤ти людей пор¤дку, тому що ≥з чеснотою народ буде знати сором.

ѕлутарх висував моральн≥ вимоги до правител¤: дов≥р¤ти безчесному владу под≥бно божев≥льному дати меч. ƒл¤ јристотел¤ очевидно, що в пол≥тику повинн≥ брати участь г≥дн≥. ћ. ћабли називав пол≥тику сусп≥льною мораллю, а мораль - приватною пол≥тикою. √арна пол≥тика, по ћабли, не в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д здоровоњ моральност≥. –уссо волав до з'Їднанн¤ пол≥тики й морал≥: хто захоче вивчати окремо пол≥тику й мораль, той н≥чого не зрозум≥Ї н≥ в тоњ, н≥ в ≥нший, ≥ все, що Ї моральним злом, Ї злом ≥ в пол≥тиц≥. “. ƒжефферсон вважав, що все мистецтво керуванн¤ м≥стьс¤ в мистецтв≥ бути чесним.

1	2	3	4	5

Ќазва: ѕол≥тика та мораль
ƒата публ≥кац≥њ: 2006-02-03 (4959 прочитано)