√еограф≥¤ > √рунти г≥рських областей ”крањни

√рунти г≥рських областей ”крањни

√рунти утворюютьс¤ п≥д впливом кл≥мату, живих орган≥зм≥в, складу ≥ будови материнських г≥рських пор≥д, рельЇфу м≥сцевост≥ ≥ в≥ку територ≥њ. ¬≥д кл≥мату залежить к≥льк≥сть опад≥в, що впливаЇ на розвиток рослинност≥, життЇд≥¤льн≥сть м≥кроорган≥зм≥в, розчинн¤ р≥зних сполук у грунт≥ та њх перем≥щенн¤. “емпература впливаЇ на переб≥г х≥м≥чних ≥ б≥ох≥м≥чних реакц≥й.

” результат≥ взаЇмод≥њ багатьох складних процес≥в формуЇтьс¤ х≥м≥чний склад грунту.

√рунт складаЇтьс¤ з р≥зноман≥тних м≥неральних, орган≥чних та органо-м≥неральних сполук.

Ќайважлив≥шою складовою частиною грунту Ї гумус Ц перегн≥й. ¬≥н утворюЇтьс¤ з орган≥чних рослинно-тваринних рештов, ¤к≥ щор≥чно потрапл¤ють у грунт ≥ п≥д впливом життЇд≥¤льност≥ м≥кроорган≥зм≥в розкладаютьс¤ й синтезуютьс¤.

’≥м≥чний склад грунту суттЇво впливаЇ на його родюч≥сть, на його ф≥зичн≥ та б≥олог≥чн≥ властивост≥.

–ослинний опад в л≥сах ≥ в≥дмерла травТ¤на рослинн≥сть п≥сл¤ розкладу м≥кроорган≥змами дають багато орган≥чноњ речовини, зб≥льшуючи потужн≥сть грунту. „астково гумус м≥нерал≥зуЇтьс¤ ≥ знову п≥д впримом м≥кроорган≥зм≥в переходить в доступн≥ рослинам м≥неральн≥ сполуки.

√рунт м≥стить м≥кроелементи (азот, фосфор, кал≥й, кальц≥й, магн≥й, с≥рку, зал≥зо та ≥н.) ≥ м≥кроелементи (бор, марганець, мол≥бден, м≥дь, цинк та ≥н.), ¤к≥ рослини споживають у невеликих к≥лькост¤х. ѓх сп≥вв≥дношенн¤ ≥ визначаЇ х≥м≥чний склад грунту. ¬≥н залежить в≥д вм≥сту елемент≥в в материнськ≥й пород≥, кл≥матичних фактор≥в, рослинност≥. „им б≥льше зволожений грунт, тим переважно б≥дн≥ше м≥неральними сполуками њњ верхн≥ горизонти.

’≥м≥чний склад грунту пост≥йно видозм≥нюЇтьс¤ п≥д впливом життЇд≥¤льност≥ орган≥зм≥в, кл≥мату, д≥¤льност≥ людини. ѕри внесенн≥ добривами грунт збагачуЇтьс¤ живильними речовинами.

ƒл¤ грунт≥в г≥рських обалстей характерна широтна зональн≥сть на р≥внин≥ ≥ вертикальна зональн≥сть в  арпатах. Ќа р≥внинах переважають три типи широтно-зональних грунт≥в: оп≥дзолен≥ чорноземи, с≥р≥ оп≥дзолен≥ ≥ дерново-п≥дзолист≥.

”  арпатах теж вид≥л¤ютьс¤ три типи грунт≥в: оп≥дзолен≥ буроземи, г≥рськ≥ п≥дзолист≥ ≥ г≥рсько-лучн≥.

як рельЇф, так ≥ грунтовий покрив г≥рських областей формувалис¤ п≥д д≥Їю р≥зноман≥тних природних умов.

Ќа територ≥њ парку переважають бур≥ г≥рсько-п≥дзолист≥, а також дернов≥ та г≥рсько-лучн≥ грунти. “ут њх зустр≥чаЇтьс¤ 26 р≥зновид≥в. ѕоширен≥ вони виключно в г≥рськ≥й частин≥ в межах л≥сового по¤су до висоти 1500-1550 м н.р.м. ” межах хвойно-широколист¤них л≥с≥в переважають св≥тлобур≥ грунти, а вище, в межах смерекових л≥с≥в Ц темнобур≥.

√≥рсько-п≥дзолист≥ грунти зал¤гають на середн≥х ≥ високих терасах карпатських р≥к, на делюв≥альних шлейфах схил≥в, вир≥вн¤них частинах водод≥л≥в на висотах 400-600 м н.р.м. ѓх зустр≥чаЇтьс¤ 9 р≥зновидностей.

√≥рсько-лучн≥ грунти поширен≥ в субальп≥йському та альп≥йському по¤сах на висотах понад 1500-1550 м н.р.м. —формувалис¤ вони п≥д травТ¤нистою та чагарниковою рослинн≥стю високог≥рТ¤. ÷≥ грунти представлен≥ 3 р≥зновидами.

ƒернов≥ грунти представлен≥ 4 р≥зновидами ≥ знаход¤тьс¤ в межах заплави ≥ першоњ-третьоњ надзаплавних терас р≥к. ”творилис¤ вони п≥д травТ¤ною та чагарниковою рослинн≥стю.

«устр≥чаютьс¤ на територ≥њ парку також торфовища та торфово-болотн≥ р≥зновиди грунт≥в, а також виходи на поверхню кор≥нних пор≥д.

√≥рськ≥ област≥, ¤к правило, розташован≥ у к≥лькох геоморфолог≥чних област¤х Ц«овн≥шн≥х  арпат, ¬одод≥льно-¬ерховинськ≥й та ѕолонинсько-„орног≥рськ≥й, ¤к≥, в свою чергу, под≥л¤ютьс¤ на р¤д геоморфолог≥чних район≥в.

„орногора маЇ складчасто-покривну будову, що складаЇтьс¤ з невеликих лусок та покрив≥в, насунутих у п≥вн≥чно-сх≥дному напр¤мку на —кибову зону, що надаЇ „орног≥рському хребту ч≥ткоњ асиметр≥њ. …ого п≥вн≥чно-сх≥дн≥ схили крут≥ш≥, н≥ж п≥вденно-зах≥дн≥. “ут переважають форми давнього зледен≥нн¤ та рад≥альне розчленуванн¤.

„орног≥рський масив маЇ пТ¤ть паралельних хребт≥в, вит¤гнутих з п≥вн≥чного заходу на п≥вденний сх≥д. Ќа п≥вн≥чн≥й границ≥ височать гори √оверла (2061 м), Ѕрескул (1911 м), “уркул (1935 м). ѕ≥вн≥чн≥ше Ц  озмеска (1592 м) та ћаришевська (1587 м), ¤к≥ мають вигл¤д округлих конус≥в або купол≥в.

“рет¤ група хребт≥в маЇ найвищ≥ вершини √ига (1325 м), ћариш (1342 м) та  острище (1148 м); четверта Ц  укул (1540 м), ќз≥рний (1323 м); пТ¤та Ц √остру  леву (1226 м),  острицю (1386 м),  острич (1344 м) та ≥нш≥.

¬ околиц¤х ¬орохти переважаЇ низьког≥рний рельЇф.

¬ межах √орган Ї дек≥лька в≥докремлених хребт≥в, ¤к≥ мають напр¤мок з п≥вн≥чного заходу на п≥вденний сх≥д. ” крайн≥й п≥вденно-сх≥дн≥й частин≥ розм≥щений хребет яв≥рник, у пригребенев≥й частин≥ ¤кого утворились камТ¤н≥ розсипи. Ќа правобережж≥ р≥ки ѕрут хребет яв≥рник продовжуЇтьс¤ хребтом з вершинами яг≥дний (1216.5 м),  ун≥клива (1262 м), „орний ѕогар (1266.2 м), √орд¤ ƒоброк≥вська (1356.8 м), √орд¤ (1478 м).

¬ груп≥ вершин водод≥лу ѕрутц¤ „емиг≥вського вир≥зн¤ютьс¤ Ўекел≥вка (1284 м) та √ига (1117 м). Ќа правобережж≥ Ц вершини ћал≥ ѕогари (1076.6 м) та √орган (1049.1 м). ѕереважають на цих хребтах обвально-осипн≥ схили та камТ¤н≥ розсипи. “ак≥ форми рельЇфу зустр≥чаютьс¤ ≥ в басейн≥ р≥ки ∆онка на схилах хребта з вершиною —ин¤чка (1401.5 м).

“ерасовий комплекс р≥ки ѕрут та њњ приток в≥дображають специф≥чн≥ особливост≥ геолого-геоморфолог≥чноњ будови. √либина вр≥зу зменшуЇтьс¤ в≥д 600-1000 м (в район≥ смт.¬орохта) до 500-600 м (в околиц¤х м≥ста яремче). ƒолина р≥ки звужуЇтьс¤ в урочищах ∆енець, ƒрибка та розширюЇтьс¤ поблизу с≥л ¬орохта, ћикуличин, м≥ста яремче. ¬ розширенн¤х простежуЇтьс¤ комплекс терас з двох р≥вн≥в заплави (голоценовий в≥к) та 17 надзаплавних терас, з ¤ких 1-8 Ї плейстоценовими, а 9-17 Ц пл≥оценов≥. ќстанн≥й факт п≥дтверджуЇ, що долина р≥ки ѕрут пройшла в своњй ≥стор≥њ тридц¤ть пТ¤ть етап≥в.

“иповими грунтами дл¤ г≥рських пров≥нц≥й  арпат ≥  риму Ї буроземи, хоч тут формуютьс¤ й ≥нш≥ в≥дм≥ни, ¤к≥ зустр≥чаютьс¤ на р≥внинних територ≥¤х, особливо п≥д л≥совою рослинн≥стю.

Ѕуроземи утворюютьс¤ п≥д л≥совою рослинн≥стю ≥ високо г≥рськими луками в умовах посиленого сезонно≠го промивного типу водного режиму та п≥двищеноњ в≥дносноњ вологост≥ пов≥тр¤. ≤нтенсивн≥сть буроземного процесу залежить в≥д грунтоутворюючоњ породи ≥ типу л≥с≥в. ¬≥н сильн≥ше про¤вл¤Їтьс¤ у грунтах, ¤к≥ сфор≠мувались на безкарбонатних породах, н≥ж на карбонатних, а також п≥д буком ≥ грабом, н≥ж п≥д хвойними.

Ѕуроземи отримали свою назву за характерний жовто-палевий або бурий кол≥р, ¤кий обумовлений ≥нтенсивним глиноутворенн¤м в умовах п≥двищеноњ вологост≥ й температури. ’арактерною властив≥стю буро≠земних грунт≥в Ї зб≥льшена к≥льк≥сть у них несил≥катних форм сполук зал≥за та р≥вном≥рний њх розпод≥л за проф≥лем.

√либина грунтового проф≥лю - 20-90 см визначаЇтьс¤ глибиною зал¤ганн¤ щ≥льних пор≥д. ƒифе≠ренц≥юЇтьс¤ в≥н на гумусовий, потужн≥стю 15-25 см, ≥ два перех≥дних горизонти.

 оричнев≥ грунти  риму сформувались п≥д сухими л≥сами ≥ чагарниками та степовою рослинн≥стю в кл≥матичних умовах, характерних дл¤ сухого середземноморського кл≥мату. ¬  риму вони займають смугу ѕ≥вденного берега, розм≥щуючись окремими пл¤мами в≥д зах≥дноњ його границ≥ до сх≥дноњ.  ол≥р грунт≥в залежить в≥д особливостей грунтоутворюючих пор≥д. ѕри загальному дл¤ них коричневому кольор≥ на продуктах вив≥трюванн¤ вапн¤к≥в вони мають червоно-бурий в≥дт≥нок, а на сланц¤х - с≥руватий, «а ме≠хан≥чним складом переважають важкосуглинков≥ та глинист≥ в≥дм≥ни. ’арактерною њх особлив≥стю Ї на≠¤вн≥сть скелетних включень у вигл¤д≥ щебеню ≥ кам≥нн¤.

—писок використаноњ л≥тератури:

≈колог≥чна енциклопед≥¤. Ц  ишин≥в, 1996.

≈колог≥чний енциклопедичний словник / ѕ≥д заг. ред. ≤.≤.ƒедю. Ц  ишин≥в, 1990.

Ёнциклопедический словарь юного земледельца. Ц ћ., 1988.

1

Ќазва: √рунти г≥рських областей ”крањни
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-01-28 (893 прочитано)