√еограф≥¤ > √рунти р≥внин ”крањни ≥ њх основн≥ особливост≥

√рунти р≥внин ”крањни ≥ њх основн≥ особливост≥

√рунти р≥внин ”крањни розм≥щенн≥ в основному в таких природних зонах, ¤к —теп, Ћ≥состеп ≥ частково ѕол≥сс¤. “ому досл≥димо особливост≥ грунт≥в цих природних зон (за вийн¤тком грунт≥в г≥рських областей Ц область  риму тощо).

Ќайб≥льш характерною особлив≥стю кл≥матичних умов —тепу Ї перевага к≥лькост≥ вологи, ¤ка випаро≠вуЇтьс¤, над к≥льк≥стю опад≥в. √≥дротерм≥чний коеф≥ц≥Їнт <1,0, а в п≥вденно-сх≥дн≥й частин≥ зони може зменшуватис¤ до 0,3-0,4.  ≥льк≥сть опад≥в становить 350-450 мм. –ельЇф територ≥њ зони майже р≥внин≠ний, б≥льш розчленований у п≥вденно-зах≥дн≥й ≥ п≥вденно-сх≥дн≥й частин≥, а в зон≥ —ухого —тепу - плоско-р≥внинний. ќсновними грунтоутворюючими породами Ї леси та лесовидн≥ суглинки важко-суглинкового ≥ глинистого механ≥чного складу.

Ќеоднор≥дн≥сть умов зволоженн¤ зумовила р≥зноман≥тн≥сть рослинного покриву ≥ тому з п≥вноч≥ на п≥вдень найпродуктивн≥ш≥ р≥знотравно-типчаково-ковильн≥ степи зм≥нюютьс¤ типчаково-ковильними, а ц≥ в свою чергу - найб≥дн≥шими полинно-типчаковими асоц≥ац≥¤ми.

¬≥дпов≥дно до трав'¤них асоц≥ац≥й формуютьс¤ р≥зн≥ грунти: п≥д р≥знотравно-типчаково-ковильними степа≠ми - чорноземи звичайн≥; п≥д типчаково-ковильними - чорноземи п≥вденн≥; п≥д полинно-типчаковими -каштанов≥.

„орноземи звичайн≥ в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д типових меншою товщиною гумусового ≥ перех≥дного горизонт≥в, хоч вм≥ст гумусу в них може бути у верхньому горизонт≥ нав≥ть вищим. «начна к≥льк≥сть його, повна наси≠чен≥сть основами, близька до нейтральноњ реакц≥й грунтового розчину, а також важкий механ≥чний склад спри¤ють утворенню в цих грунтах агроном≥чно-ц≥нноњ водост≥йкоњ структури. ѕотенц≥альн≥ можливост≥ ро≠дючост≥ цих грунт≥в при достатн≥й к≥лькост≥ вологи майже не обмежен≥.

„орноземи п≥вденн≥ мають ще меншу потужн≥сть (50-60 см) гумусового горизонту, н≥ж звичайн≥. ’ара≠ктерною ознакою цих грунт≥в Ї на¤вн≥сть у перех≥дному до породи горизонт≥ скупчень карбонат≥в у вигл¤д≥ Ђб≥лоз≥ркиї. „асто в сам≥й пород≥ на глибин≥ 2-4 м можна знайти друзи г≥псу.

” зв'¤зку з тим, що в п≥вденному —тепу грунтоутворююч≥ лесовидн≥ породи часто бувають засоленими ≥ м≥ст¤ть багато натр≥ю, то чорноземи п≥вденн≥ також бувають засоленими ≥ солонцьованими. ” чорноземах солончакуватих (м≥ст¤ть малорозчинн≥ сол≥) проф≥ль майже не зм≥нюЇтьс¤ пор≥вн¤но з незасоленими в≥дм≥нами. Ќайб≥льш зазнаЇ зм≥н структура грунту, стаючи неводост≥йкою ≥ здатною до руйнуванн¤.

ѕри осолонцюванн≥ (насиченн≥ вбирного комплексу обм≥нним натр≥Їм) чорнозем≥в в≥дбуваютьс¤ морфо≠лог≥чн≥ зм≥ни проф≥лю грунту. ¬они про¤вл¤ютьс¤ в осв≥тленн≥ ≥ розпиленн≥ структури верхнього горизонту, в перем≥щенн≥ колоњд≥в униз за проф≥лем ≥ значному ущ≥льненн≥ нижн≥х шар≥в грунту. ѕри змочуванн≥ так≥ грунти набр¤кають, запливають, стають липкими, а при п≥дсиханн≥ вони зцементовуютьс¤, розтр≥скують≠с¤ ≥ розпадаютьс¤ п≥д час оброб≥тку на злит≥ ≥ тверд≥ брили.

 аштанов≥ грунти сформувалис¤ у зон≥ —ухого —тепу в посушливих умовах при середньор≥чн≥й к≥лькост≥ опад≥в 300-350 мм п≥д зр≥дженим трав'¤нистим покривом. ” результат≥ в грунт поступаЇ значно менше орган≥чних решток, коренев≥ системи, споживаючи вологу опад≥в, проникають на меншу глибину ≥ це обу≠мовлюЇ невелику потужн≥сть њх проф≥лю. «агальна потужн≥сть проф≥лю у глинистих в≥дм≥нах с¤гаЇ 50-60 см ≥ дещо б≥льшою Ї в суглинистих.

 аштанов≥ грунти под≥л¤ютьс¤ на три типи: темно-каштанов≥ з вм≥стом гумусу 3,0-4,0%, каштанов≥ - 2,5-3,5 ≥ св≥тло-каштанов≥ - 2,0-2,5%. Ќа територ≥њ ”крањни в зон≥ —ухого —тепу св≥тло-каштанов≥ грунти не зустр≥чаютьс¤, а сформувалис¤ лише темно-каштанов≥ ≥ каштанов≥. ѕерш≥ утворились п≥д типчаково-ковильними степами. ’арактерною ознакою њх Ї ч≥тка диференц≥ац≥¤ проф≥лю за елюв≥ально-≥люв≥альним типом, ¤ку можна визначити ¤к морфолог≥чно, так ≥ за даними механ≥чного анал≥зу. ѕор≥вн¤но з чорнозе≠мами п≥вденними солонцюватими горизонт вимиванн¤ про¤вл¤Їтьс¤ ч≥тко лише за ущ≥льненн¤м ≥ призма≠тичною структурою.

 аштанов≥ грунти поширен≥ вузькою смугою в ѕрисивашсько-ѕричорноморськ≥й зон≥ ≥ не утворюють суц≥льних масив≥в, а зал¤гають у комплекс≥ з≥ солонц¤ми каштановими. ќзнаки солонцюватост≥ в них до≠бре пом≥тн≥, краще розп≥знаютьс¤ гумусовий елюв≥альний та ≥люв≥альний горизонти. ÷≥ грунти мають мен≠шу глибину гумусового шару, н≥ж темно-каштанов≥.  арбонати скипають на глибин≥ 40-45см, максималь≠не њх нагромадженн¤ на глибин≥ 50-55 см, г≥псу - 150-170 см, легкорозчинних солей - близько 2 м.

”мови грунтоутворенн¤ в зон≥ Ћ≥состепу в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д умов ѕол≥сс¤.  л≥мат характеризуЇтьс¤ меншою к≥льк≥стю опад≥в (450-550 мм) ≥ вищою середньор≥чною температурою пов≥тр¤. «а рельЇфом територ≥¤ Ћ≥состепу - п≥двищена р≥внина з добре розвинутим давн≥м водно-ероз≥йним рельЇфом. ќсновн≥ грунтоутворююч≥ породи - леси ≥ лесовидн≥ суглинки, вони мають багатший м≥неральний ≥ х≥м≥чний склад, м≥ст¤ть до 15% —а—ќз, порист≥ ≥ тому здатн≥ накопичувати вологу.  альц≥й лес≥в спри¤Ї закр≥пленню в грунтах орган≥чних речовин (гумусу) та створенню агроном≥чно-ц≥нних структурних окремостей (структура грунту).

√рунтовий покрив л≥состеповоњ зони представлений двома найб≥льш поширеними типами: чорноземами (типовими, оп≥дзоленими, вилугуваними, ≥ реградованими], ¤к≥ сформувались п≥д трав'¤нистою рослинн≥стю, ≥ с≥рими оп≥дзоленими (св≥тло-с≥рими, с≥рими та темно-с≥рими), що утворились п≥д л≥совою рослинн≥стю.

„орноземами типовими називають грунти, в ¤ких найб≥льш виражен≥ ознаки њх утворенн¤: ≥нтенсивне нагромадженн¤ гумусу, азоту та зольних елемент≥в, неглибоке вимиванн¤ карбонат≥в, поступовий перех≥д в≥д гумусового горизонту до не гумусовоњ материнськоњ породи тощо.

¬м≥ст гумусу в цих грунтах найвищий - 4-6%, запаси його можуть дос¤гати 500-600 т/га, Їмн≥сть кат≥онного обм≥ну - 30-50 мг - екв/100г грунту, реакц≥¤ грунтового розчину - слабо кисла або нейтральна, високий вм≥ст поживних речовин.

„орноземи оп≥дзолен≥ та вилугуван≥ мають меншу потенц≥альну родюч≥сть пор≥вн¤но з типовими, але м≥ст¤ть досить багато гумусу (3-5%) й елемент≥в живленн¤. ‘ормуванн¤ цих грунт≥в маЇ степову ≥ л≥сову фази розвитку. ѕро це св≥дчить, з одного боку, на¤вн≥сть великоњ к≥лькост≥ кротовин, глибока гумусн≥сть проф≥лю, ¤к≥сний склад гумусу, де переважать гум≥нов≥ кислоти, зв'¤зан≥ з —а, а з ≥ншого, - глибоке скипан≠н¤ карбонат≥в, насичен≥сть основами, кислотн≥сть, пом≥тна диференц≥ац≥¤ за елюв≥ально-≥люв≥альним типом.

„орноземи реградован≥ поширен≥ на меж≥ чорнозем≥в оп≥дзолених ≥ типових. ÷≥ грунти розгл¤даютьс¤ ¤к результат окультуренн¤ чорнозем≥в оп≥дзолених ≥ вилугуваних та темно-с≥рих оп≥дзолених грунт≥в у процес≥ зм≥ни л≥совоњ рослинноњ формац≥њ на трав'¤ну, тривалого с≥льськогосподарського використанн¤ тощо. ѕри цьому зм≥нюЇтьс¤ г≥дролог≥чний режим, посилюютьс¤ висх≥дн≥ потоки вологи, ¤к≥ спри¤ють п≥дт¤гуванню карбонат≥в до поверхн≥.

“ип с≥р≥ оп≥дзолен≥ грунти включаЇ три п≥дтипи: св≥тло-с≥р≥, с≥р≥ та темно-с≥р≥. —в≥тло-с≥р≥ та с≥р≥ оп≥дзо≠лен≥ грунти за своњми ознаками ≥ властивост¤ми близьк≥ до дерново-п≥дзолистих. ” них добре виражен≥ процеси оп≥дзоленн¤, внасл≥док чого проф≥ль њх ч≥тко диференц≥йований за елюв≥ально-≥люв≥альним типом, мають п≥двищену кислотн≥сть верхнього горизонту.

“емно-с≥р≥ оп≥дзолен≥ грунти формуютьс¤ у д≥бровах, де п≥д пологом л≥совоњ рослинност≥ Ї багата трав'¤на рослинн≥сть ≥ за рахунок цього значний вплив на формуванн¤ грунту маЇ дерновий процес грун≠тоутворенн¤. “емно-с≥р≥ оп≥дзолен≥ грунти за своњми ознаками та властивост¤ми наближаютьс¤ до чорно≠зем≥в оп≥дзолених. ќзнаки оп≥дзоленн¤ пор≥вн¤но слабо пом≥тн≥, а процеси акумул¤ц≥њ гумусу - ≥нтенсивн≥. ¬они мають добре прогумушений верхн≥й гумусово-елюв≥альний горизонт потужн≥стю 25 - 35 см, пе≠рем≥щенн¤ колоњд≥в менш пом≥тн≥, н≥ж у с≥рих оп≥дзолених грунтах ≥ механ≥чний склад њх середньо - ≥ важко-суглинковий, тому в них краща структура, але слабка водост≥йк≥сть.

’арактерною особлив≥стю дл¤ ѕол≥сс¤ Ї перевищенн¤ суми опад≥в за р≥к над к≥льк≥стю випаруваноњ з поверхн≥ вологи. ÷е зумовлюЇ промивний тип водного режиму, призводить до заболочуванн¤ понижених д≥л¤нок, утворенн¤ болотних грунт≥в. ÷ьому спри¤Ї також високий р≥вень зал¤ганн¤ грунтових вод.

” зон≥ ѕол≥сс¤ поширена переважно л≥сова ≥ болотна рослинн≥сть. ѕ≥д покривом л≥су трав'¤ниста рос≠линн≥сть розвивалась слабко ≥ суттЇвого впливу на грунтоутворенн¤ не мала. ” ц≥й зон≥ нав≥ть у наш час близько 50% земель надм≥рно зволоженн≥, а л≥си займають до 30% територ≥њ.

√рунтоутворююч≥ породи мають переважно легкий механ≥чний склад ≥ представлен≥ п≥щаними та суп≥ща≠ними льодовиковими ≥ водно-льодовиковими в≥дкладами. «р≥дка, переважно у зах≥дних районах, у м≥сц¤х виходу на поверхню масивно-кристал≥чних пор≥д трапл¤ютьс¤ крейд¤но-мергельн≥ в≥дклади та невелик≥ остр≥вки лесових.

¬ирубка л≥с≥в ≥ розорюванн¤ значних територ≥й, пор¤д з осушенн¤м заболочених грунт≥в, зм≥нили умови та напр¤м грунтоутворенн¤. Ќизх≥дн≥ потоки грунтовоњ вологи п≥д л≥сом зм≥нились висх≥дними, особливо вл≥тку. ÷е зумовило зниженн¤ р≥вн¤ грунтових вод, зб≥льшенн¤ надходженн¤ в грунт орган≥чних речовин з корен¤ми трав'¤нистих рослин, що призвело до посиленн¤ дернового процесу грунтотворенн¤.

Ќайб≥льш поширеними на ѕол≥сс≥ (>60%) Ї дерново-п≥дзолист≥ грунти ≥з р≥зним ступенем оп≥дзоленн¤, оглеЇнн¤ та механ≥чним складом. ¬они утворились п≥д пологом хвойних ≥ м≥шаних л≥с≥в з трав'¤нистою рослинн≥стю, що спри¤ло формуванню таких грунтових горизонт≥в: гумусо-елюв≥ального (18-25 см.), елюв≥ального та ≥люв≥ального. ¬м≥ст гумусу в орному шар≥ цих грунт≥в досить низький ≥ коливаЇтьс¤ в ме≠жах в≥д 0,7-1,0% у п≥щаних ≥ суп≥щаних до 1,5-2,0% у суглинкових в≥дм≥нах. ¬они ущ≥льнен≥ (1,40-1,55г/см3), мало запасають вологи, мають високу водо- ≥ пов≥тропроникн≥сть, низьку Їмн≥сть вбиранн¤ ≥ м≥ст¤ть недостатньо основ та пожнивних речовин, реакц≥¤ грунтового розчину в них кисла - рЌ сольове 4,2-5,2.

1	2

Ќазва: √рунти р≥внин ”крањни ≥ њх основн≥ особливост≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-01-28 (2231 прочитано)