√еограф≥¤ > ™враз≥¤. ќпис материка

™враз≥¤. ќпис материка

™враз≥¤ - найб≥льший материк «емл≥, що складаЇтьс¤ з двох частин св≥ту - ™вропи ≥ јз≥њ.
–азом з островами ™вропа займаЇ площу близько 53,4 млн. км2, з них на острови припадаЇ близько 2,75 млн. км2.  райн≥ материков≥ точки ™вропи: на п≥вноч≥ - мис „елюск≥н, 77∞43' пн. ш., на п≥вдн≥ - мис ѕ≥ай, 1∞16" пн. ш., на заход≥ - мис ƒол≥, 9∞34' зх. д., на сход≥ - мис ƒежнЇва, 169∞40' зх. д. –¤д остров≥в на п≥вденному сход≥ ™враз≥њ розташований у ѕ≥вденн≥й п≥вкул≥.
™вропу омивають океани: на заход≥ - јтлантичний, на п≥вноч≥ - ѕ≥вн≥чний Ћьодовитий, на п≥вдн≥ - ≤нд≥йський, на сход≥ - “ихий, ≥ њхн≥ окрањнн≥ мор¤. Ќа п≥вденному сход≥ австрало-аз≥атськ≥ мор¤ в≥докремлюють ™вропу в≥д јвстрал≥њ, на п≥вн≥чному сход≥ - Ѕерингова протока в≥д ѕ≥вн≥чноњ јмерики, на п≥вденному заход≥ - √≥бралтарська протока, —ередземне ≥ „ервоне мор¤ в≥д јфрики, з ¤кою ™вропа з'ЇднуЇтьс¤ —уецьким перешийком. Ѕезперервн≥сть масиву суш≥, сучасна тектон≥чна консол≥дован≥сть материка, Їдн≥сть багатьох кл≥матичних процес≥в, значна сп≥льн≥сть розвитку орган≥чного св≥ту, про¤ву природничо≥сторичноњ Їдност≥, а також необх≥дн≥сть обл≥ку значенн¤ територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ дл¤ оц≥нки соц≥ально-≥сторичних ¤вищ викликали потребу в назв≥, що поЇднуЇ весь материк. Ќайзручн≥шим ви¤вилос¤ введене ≈. «юссом у 1883р. у геолог≥ю ≥ географ≥ю пон¤тт¤ "™враз≥¤".

™¬–ќѕј

™вропа (грецьке Europe, в≥д асс≥р. ереб - зах≥д; у ƒревн≥й √рец≥њ так ≥менувалис¤ територ≥њ, що лежать на зах≥д в≥д ≈гейського мор¤), частина св≥ту, зах≥дна частина материка ™враз≥¤.


«агальн≥ в≥домост≥
Ќа п≥вноч≥ ™вропа омиваЇтьс¤ ѕ≥вн≥чним Ћьодовитим океаном ≥ його мор¤ми -  арським, Ѕаренцовим, Ѕ≥лим, Ќорвезьким, на заход≥ ≥ п≥вдн≥ - јтлантичним океаном ≥ його мор¤ми - Ѕалт≥йським, ѕ≥вн≥чним, ≤рландським, —ередземним, ћармуровим, „орним, јзовським; на сход≥ та п≥вденному сход≥ кордон з јз≥Їю найчаст≥ше проводитьс¤ по сх≥дному п≥дн≥жжю ”ралу, по р≥чц≥ ≈мба до  асп≥йського мор¤, p≥чок  ума ≥ ћанич до гирла ƒону.  райн≥ материков≥ точки ™вропи: на п≥вноч≥ - мис Ќордк≥н, 71∞ 08' пн. ш., на п≥вдн≥ - мис ћарок≥, 36∞ пн. ш., на заход≥ - мис ƒол≥, 9∞ 34' зх. д., на сход≥ - сх≥дне п≥дн≥жж¤ ѕол¤рного ”ралу б≥л¤ Ѕайдарацькоњ губи, 67∞ 20' сх. д. ƒо ™вропи в≥днос¤тьс¤ острови й арх≥пелаги, найб≥льшими з ¤ких Ї: Ќова «емл¤, «емл¤ ‘ранца-…осипа (мис ‘л≥гел≥ на остров≥ –удольфа - найп≥вн≥чн≥ша точка ™вропи, 81∞ 49' пн. ш.), Ўп≥цберген, ≤сланд≥¤, Ѕританськ≥, «еланд≥¤, Ѕалеарськ≥,  орсика, —ардин≥¤, —ицил≥¤,  рит.
” зазначених межах площа ™вропи разом з островами - близько 10 млн. км2; площа остров≥в - близько 730 тис. км2. ¬ ™вроп≥ прийн¤то вид≥л¤ти три велик≥ частини: —х≥дну, «ах≥дну ≥ ÷ентральну ™вропу.


Ѕерегова л≥н≥¤
—еред ≥нших частин св≥ту ™вропа вид≥л¤Їтьс¤ найб≥льшою розчленован≥стю береговоњ л≥н≥њ: на 1 км њњ довжини припадаЇ близько 246 км2 територ≥њ. «агальна довжина береговоњ л≥н≥њ - близько 38 тис. км. ћаксимальна в≥дстань внутр≥шн≥х район≥в ™вропи в≥д мор¤ 1600 км. Ѕлизько 25% площ≥ ™вропи припадаЇ на п≥вострови:  ан≥н,  ольський, —кандинавський, ётланд≥¤, Ѕретань, ѕ≥ренейський, јпенн≥нський, Ѕалканський,  римський. ѕереважають вир≥вн¤н≥ акумул¤тивн≥ й абраз≥йн≥ береги, що формуютьс¤ переважно хвильовими процесами мор¤: сх≥дн≥ береги Ѕ≥лого ≥ п≥вденно-сх≥дн≥ береги Ѕаренцового мор≥в, п≥вденного берега Ѕалт≥йського мор¤, зах≥дного берега ѕ≥вн≥чного мор¤, сх≥дного берега Ѕ≥скайськоњ затоки, велика частина берег≥в —ередземного ≥ „орного мор≥в. ѕ≥вденн≥ ≥ п≥вденно-сх≥дн≥ береги ѕ≥вн≥чного мор¤, окрем≥ д≥л¤нки п≥вденних берег≥в Ѕаренцового мор¤ в≥днос¤тьс¤ до ватного (маршового) типу, що формуЇтьс¤ в умовах низького узбережж¤ п≥д впливом приливно-в≥дливних рух≥в мор¤.
¬ ≥нших районах переважають в≥дносно висок≥, сильно розчленован≥ тектон≥чн≥ береги: скидн≥ береги  ольського п≥вострова, складчаст≥ береги на п≥вноч≥ ѕ≥ренейського п≥вострова, м≥сц¤ми оброблен≥ стародавн≥ми льодовиками (‘≥ордов≥ ≥ шхерн≥ береги Ќорвезького мор¤, п≥вн≥чноњ частини Ѕалт≥йського мор¤, узбережж¤ Ўотланд≥њ й ≤сланд≥њ) або зм≥нен≥ п≥д впливом морськоњ ≥нгрес≥њ (р≥алов≥ береги п≥востров≥в Ѕретань, ”ельс, зах≥дноњ ≤рланд≥њ, п≥вн≥чний зах≥д ѕ≥ренейського п≥вострова; далматинськ≥ береги на заход≥ Ѕалканського п≥вострова).


ќсновн≥ риси орограф≥њ
«а середньою (близько 300 м) ≥ максимальною (4807 м, г. ћонблан в јльпах) висотами ™вропа поступаЇтьс¤ ≥ншим частинам св≥ту, кр≥м јвстрал≥њ. Ѕлизько 60% поверхн≥ ™вропи знаходитьс¤ на висот≥ менше 200 м (частково нижче р≥вн¤ мор¤: узбережж¤  асп≥йського мор¤ - 28 м, де¤к≥ райони узбережж¤ ѕ≥вн≥чного ≥ Ѕалт≥йського мор≥в), 24% - в≥д 200 до 500 м, 10% - в≥д 500 до 1000 м, 6% - понад 1000 м (у т.ч. 1,5% - вище 2000 м). “акий розпод≥л висот поверхн≥ в≥дображаЇ пануванн¤ в ™вроп≥ р≥внинного рельЇфу. ћайже всю —х≥дну ™вропу ≥ п≥вн≥чну частину —ередньоњ ™вропи займають —х≥дноЇвропейська (–ос≥йська) р≥внина ≥ њњ продовженн¤ на зах≥д - —ередньоЇвропейська р≥внина; значн≥ площ≥ займають р≥внини у ‘енносканд≥њ. ¬ ≥нших районах р≥внини украплен≥ м≥ж горами (—ередньодунайська, Ќижньодунайська та ≥н.). Ќа крайньому сход≥ прост¤гаютьс¤ гори ”рал, на п≥вн≥чному заход≥ - —кандинавськ≥ гори.
—муга невеликих за площею ≥ висотою г≥р охоплюЇ п≥вденну частину —ередньоњ ™вропи: ÷ентральний французький масив, ¬огези, Ўварцвальд, –ейнськ≥ —ланцев≥ гори та ≥н. « п≥вдн¤ ц¤ смуга обрамлена найвищими горами ™вропи - јльпами, а також  арпатами. √≥рський рельЇф переважаЇ у ѕ≥вденн≥й ™вроп≥: ѕ≥ренењ, јндалузьк≥ гори, јпенн≥нськ≥ гори, —тара-ѕланина, ƒ≥нарськ≥ гори, –одопи, ѕ≥нд та ≥нш≥.


√еолог≥чна будова ≥ корисн≥ копалини
™вропа в≥др≥зн¤Їтьс¤ великою складн≥стю ≥ високим ступенем вивченост≥ геолог≥чноњ будови. ¬елик≥ простори розташован≥ в межах —х≥дноЇвропейськоњ (–ос≥йськоњ), або ™вропейськоњ, платформи, що маЇ складчастий фундамент докембр≥йського в≥ку. Ќа сход≥, у межах –ос≥йськоњ плити, де в≥н глибоко занурений, ≥ в сх≥дн≥й частин≥ Ѕалт≥йського щита, де в≥н виступаЇ на поверхню. Ќа заход≥ (п≥вдень —кандинав≥њ, ƒан≥¤ ≥ ¬еликобритан≥¤) широко розвинут≥ п≥зньопротерозойськ≥ метаморф≥чн≥ породи. ѕ≥сл¤ консол≥дац≥њ фундаменту прот¤гом останн≥х 1200-1600 млн. рок≥в окрем≥ частини платформи тривалий час занурювалис¤, покриваючись мор¤ми ≥ лагунами. Ќа п≥вн≥ч в≥д —х≥дноЇвропейськоњ платформи, займаючи п≥вн≥чний шельф материка (в≥д «емл≥ ‘ранца-…осипа до ѕечорськоњ низовини), прост¤гаЇтьс¤ докембр≥йська платформа Ѕаренцового мор¤. —хожа на нењ платформа (≈р≥а) утворюЇ край шельфу на п≥вн≥ч в≥д Ѕританських остров≥в.
≤сланд≥¤ та о.ян-ћайЇн ¤вл¤ють собою неоднор≥дн≥ вулкан≥чн≥ п≥дн¤тт¤, що виникли у кайнозоњ над п≥вн≥чною частиною —ерединно-јтлантичного хребта.
√≥рськ≥ спорудженн¤ п≥вдн¤ ™вропи (јндалузьк≥ гори, јпенн≥ни, јльпи,  арпати, гори Ѕалканського п≥вострова,  риму та ≥н.) належать до јльп≥йськоњ геосинкл≥нальноњ (складчастоњ) област≥. ” межах јльп≥йськоњ складчастоњ област≥ виникли своЇр≥дн≥ западини, що характеризуютьс¤ близьким до океан≥чного типом будови земноњ кори (частково западина п≥вденного  асп≥ю, „орноморська, “≥рренська та ≥н.). «г≥дно з даними геоф≥зичних досл≥джень у них сильно скорочений (або повн≥стю в≥дсутн≥й) "гран≥тний" шар ≥ земна кора в ц≥лому маЇ товщину близько 20-30 км.


 орисн≥ копалини
ƒо палеозойських ≥ мезозойських в≥дклад≥в платформи в≥днос¤ть нафтов≥ ≥ газов≥ родовища (¬олго-”ральська нафтогазоносна область, ѕрикасп≥йська область, ƒн≥провсько-ƒонецький авлакоген, родовища ѕольщ≥, ‘–Ќ, Ќ≥дерланд≥в, ¬еликобритан≥њ, ѕаризького й јквитанського басейн≥в, п≥дводн≥ родовища ѕ≥вн≥чного мор¤); р¤д родовищ нафти належить до неогенових в≥дклад≥в передг≥рних ≥ м≥жг≥рних прогин≥в јльп≥йськоњ (–умун≥¤, ёгослав≥¤, ”горщина, Ѕолгар≥¤, ≤тал≥¤ та ≥н.). –озробл¤ютьс¤ родовища кам'¤ного ≥ бурого вуг≥лл¤: в ”крањн≥ - ƒонецький, Ћьв≥всько-¬олинський, у –ос≥њ - ѕ≥дмосковний, ѕечерський басейни; у «ах≥дн≥й ™вроп≥ - ¬ерхньос≥лезький (у ѕольщ≥), басейни у ‘–Ќ (–урський, јхенський, —аарський), Ѕельг≥њ, ¬еликобритан≥њ (”ельський, Ќьюкаслський та ≥нш≥).
«начн≥ поклади зал≥зних руд розробл¤ютьс¤ в ”крањн≥ ≥ –ос≥њ на ”рал≥ та  ольському п≥востров≥, у ¬оронезьк≥й ≥  урськ≥й област¤х), у «ах≥дн≥й ™вроп≥ велике значенн¤ мають родовища Ўвец≥њ, а також юрськ≥ осадов≥ оол≥тов≥ руди (Ћотаринг≥йський басейн у ‘ранц≥њ ≥ Ћюксембурз≥). ¬елике родовище марганцевих руд розташоване у район≥ Ќ≥копол¤. –одовища боксит≥в Ї на ”рал≥ та в ≥нших районах —х≥дноЇвропейськоњ платформи, в ”горщин≥, ‘ранц≥њ, ёгослав≥њ, ≤тал≥њ, √рец≥њ. –уди кольорових метал≥в (м≥д≥, н≥келю, кобальту, свинцю, ср≥бла й ≥н.) поширен≥ в основному у по¤с≥ герцин≥д (у ‘–Ќ, ≤спан≥њ, ёгослав≥њ, Ѕолгар≥њ, у ¬ерхньос≥лезькому басейн≥ ѕольщ≥). –одовища кам'¤ноњ ≥ кал≥йноњ солей поширен≥ серед девонських ≥ пермських в≥дклад≥в ”крањни, Ѕ≥лорус≥, ѕрикасп≥ю ≥ ѕередуралл¤. Ѕагат≥ родовища апатито-нефел≥нових руд розробл¤ютьс¤ на  ольському п≥востров≥. ¬елик≥ соленосн≥ родовища пермського ≥ тр≥асового в≥ку знаход¤тьс¤ на територ≥¤х ƒан≥њ, ‘–Ќ ≥ ѕольщ≥. ¬елике значенн¤ мають родовища кал≥йних солей у ‘–Ќ, ‘ранц≥њ.


ѕоходженн¤ ≥ розвиток рельЇфу
ѕеревага у Ївропейських платформних структурах ви¤вл¤Їтьс¤ у поширенн≥ р≥внинних тип≥в рельЇфу, особливо характерних дл¤ —х≥дноњ ™вропи. ќкрем≥ височини, кр¤ж≥ (—моланд, —уоменсельк¤, ћансельк¤, «ах≥дно- арельська, ¬≥тр¤ний ѕо¤с,  ейви), низьког≥р'¤ ≥ середньог≥р'¤ (Ћовозерськ≥ тундри, ’≥б≥ни) в≥дпов≥дають зонам найб≥льших тектон≥чних п≥дн¤тт≥в або виходам дуже щ≥льних пор≥д. ѕри загальн≥й р≥вн≥й поверхн≥ ≥ невелик≥й середн≥й висот≥ (близько 170 м) характерне сполученн¤ височин висотою до 300-400 м (—ередньорос≥йська, ¬алдайська, ѕриволзька, ¬ерхньокамська, Ѕугульм≥нсько-Ѕелебењвська, ѕ≥вн≥чн≥ ”вали) ≥ низовин (ќксько-ƒонська р≥внина, ѕричорноморська, ѕечорська, ѕрикасп≥йська низовини, низинне «аволж¤, —ередньоЇвропейська р≥внина та ≥н.), що в≥дображаЇ тектон≥чну неоднор≥дн≥сть фундаменту платформи, р≥зну спр¤мован≥сть ≥ розмах неотектон≥чних рух≥в. —туп≥нь виразност≥ льодовикових форм зменшуЇтьс¤ в ц≥лому при просуванн≥ на п≥вдень, до меж максимального (дн≥провського) заледен≥нн¤.
ќсобливо добре збер≥гс¤ льодовиковий рельЇф у районах останнього (валдайського) заледен≥нн¤. ƒл¤ них характерн≥ св≥ж≥ морен≥ пасма (Ѕалт≥йське, пасма ¬алдайськоњ височини та ≥н.), пагорби основноњ морени, озерно-льодовиков≥ низини.
–≥зноман≥тним рельЇфом в≥др≥зн¤Їтьс¤ јльп≥йська геосинкл≥нальна складчаста область, дл¤ г≥рського рельЇфу ¤коњ характерн≥ складчаст≥ альп≥йськ≥ середньовисотн≥ ≥ висок≥ л≥н≥йно вит¤гнут≥ або дугопод≥бно вигнут≥ хребти з ч≥тко вираженими водод≥льними гребен¤ми, добре розвинутими схилами ≥ передг≥р'¤ми. Ќайвищими з них Ї јльпи, орограф≥чним продовженн¤м ¤ких на п≥вн≥чному заход≥ служить ёра, на п≥вн≥чному сход≥ -  арпати, що переход¤ть пот≥м у —тару ѕланину, на п≥вденному сход≥ - ƒ≥нарськ≥ гори ≥ ѕинд, гори п≥вострова ѕелопоннес ≥ о.  рит, на п≥вдн≥ - јпенн≥нськ≥ гори; до цього ж типу в≥днос¤тьс¤ ѕ≥ренењ, јндалузьк≥, а також  римськ≥ гори. ” формуванн≥ рельЇфу згаданих г≥р значну роль в≥д≥грали водна ероз≥¤, карстов≥ й ≥нш≥ процеси, а у формуванн≥ найвищих г≥р - к≥лькаразове плейстоценове ≥ (в јльпах) сучасне заледен≥нн¤.  арстов≥ форми найб≥льш типов≥ дл¤ вапн¤кових район≥в јльп, ёри, ƒ≥нарських ≥  римських г≥р.
ƒругим характерним типом г≥р област≥ Ї брилов≥ середньовисотн≥ ≥ низьк≥ хребти ≥ наг≥р'¤, що в≥днос¤тьс¤ до серединних масив≥в палеозойського в≥ку, вони мають вир≥вн¤ну верхову поверхню, густу тектон≥чну розчленован≥сть, крут≥ схили (–одопи, –ила, гори ћакедон≥њ ≥ сх≥дноњ √рец≥њ,  алабр≥йськ≥ јпенн≥ни, велика частина г≥р  орсики ≥ —ардин≥њ, ÷ентральна  ордильЇра ѕ≥ренейського п≥вострова,  антабр≥йськ≥ гори та ≥нш≥). «начн≥ територ≥њ зайн¤т≥ пластовими й акумул¤тивними р≥внинами ≥ плато м≥жг≥рних ≥ передг≥рних прогин≥в з дом≥нуванн¤м форм водноњ ероз≥њ та акумул¤ц≥њ (—ередньодунайська, Ќижньодунайська, ѕаданська, јндалузька, ѕортугальська р≥внини, плато Ќовоњ ≥ —тароњ  астил≥њ) або карстового рельЇфу (плато  арст, ƒобруджа). —воЇр≥дним рельЇфом в≥др≥зн¤Їтьс¤ ≤сланд≥¤, де представлена сер≥¤ р≥зновисоких базальтових плато з насадженими на них куполами ≥ конусами погаслих ≥ д≥ючих вулкан≥в, нер≥дко похованих п≥д льодовиками; поширен≥ форми льодовикового рельЇфу.


 л≥мат
√еограф≥чне положенн¤ визначаЇ пануванн¤ в ™вроп≥ пом≥рного кл≥мату, а на¤вн≥сть над нею зах≥дного переносу пов≥тр¤ з јтлантичного океану призводить до переваги морських ≥ перех≥дних в≥д морських до континентальних тип≥в кл≥мату. —ередн≥ р≥чн≥ величини рад≥ац≥йного балансу скр≥зь позитивн≥ ≥ зб≥льшуютьс¤ з п≥вноч≥ на п≥вдень: на островах јрктики вони становл¤ть близько 10, б≥л¤ 50-њ паралел≥ близько 40, у п≥вденних районах ™вропи до 250-290 кдж/см2 (60-70 ккал/см2). ” с≥чн≥ вс¤ ™вропа, кр≥м —ередземномор'¤ ≥ б≥льшоњ частини ‘ранц≥њ, маЇ рад≥ац≥йний баланс в≥д -17 до -4,2 кдж/см2 (в≥д -4 до -1 ккал/см2); у липн≥ розходженн¤ м≥ж п≥вн≥чними ≥ п≥вденними районами стираютьс¤ внасл≥док зб≥льшенн¤ тривалост≥ дн¤ при просуванн≥ на п≥вн≥ч, ≥ рад≥ац≥йний баланс майже по вс≥й ™вроп≥ близько 34 кдж/см2 (8 ккал/см2). ѕерем≥щенн¤ пов≥тр¤них мас у систем≥ загальноњ циркул¤ц≥њ атмосфери призвод¤ть до ≥стотного територ≥ального перерозпод≥лу тепла, особливо взимку.
–оль зах≥дного переносу, що утеплюЇ, посилюваного на¤вн≥стю ѕ≥вн≥чноатлантичноњ теч≥њ, ви¤вл¤Їтьс¤ у в≥дхиленн≥ ≥зотерм зимових м≥с¤ц≥в в≥д широтного напр¤мку ≥ в значному перевищенн≥ середн≥х температур зимових м≥с¤ц≥в на б≥льш≥й частин≥ ™вропи над середн≥ми широтними температурами: позитивна аномал≥¤ температур с≥чн¤ на Ќов≥й «емл≥,  ольському п≥востров≥, Ўп≥цберген≥, Ѕританських островах становить в≥д 8 до 18 ∞—, а на заход≥ —кандинав≥њ ≥ в ≤сланд≥њ в≥д 18 до 24 ∞—.
–ад≥ац≥йн≥ ≥ циркул¤ц≥йн≥ фактори формуванн¤ кл≥мату ™вропи мають добре виражену сезонну зм≥ну. ” зимовий сезон найнижчий атмосферний тиск припадаЇ на п≥вн≥ч јтлантики, де розташована ≤сландська депрес≥¤. «в≥дси тиск зб≥льшуЇтьс¤ на сх≥д ≥ п≥вденний сх≥д аж до ѕрикасп≥ю ≥ п≥вдн¤ ”ралу, куди заходить в≥др≥г јз≥атського антициклону. Ќад зах≥дною частиною —ередземномор'¤, що знаходитьс¤ у зон≥ впливу јзорського антициклону, досить ≥нтенсивний зах≥дний перенос. ” його систем≥ циклони, що виникають на атмосферних фронтах, перем≥щуютьс¤ ≥з заходу на сх≥д, в≥дхил¤ючи до б≥льш високих широт. ћайже над вс≥Їю ™вропою переважають пол¤рн≥ пов≥тр¤н≥ маси; прориви арктичних пов≥тр¤них мас ≥з п≥вноч≥ можуть дос¤гати јльп, Ѕалканського п≥вострова ≥  риму; у —ередземномор'њ пол¤рне пов≥тр¤ ≥нод≥ зм≥нюЇтьс¤ троп≥чним. Ќайвищ≥ середн≥ м≥с¤чн≥ температури с≥чн¤ - у —ередземномор'њ, в≥д 10 до 12 ∞—, а також у приокеан≥чних районах ™вропи, де ≥зотерма 0 ∞— доходить до 70∞ пн. ш.
Ќайнижч≥ середн≥ м≥с¤чн≥ температури - у п≥вн≥чно-сх≥дних районах ™вропи, до -20 ∞— у басейн≥ р. ѕечори (тут заф≥ксований абсолютний м≥н≥мум температури в ™вроп≥ -52 ∞—) ≥ до -24 ∞— на «емл≥ ‘ранца-…осипа. ¬ ц≥лому у «ах≥дн≥й ™вроп≥ зима м'¤ка, у —х≥дн≥й - морозна, з≥ ст≥йким сн≥говим покривом, тривал≥стю в≥д 1 м≥с¤ц¤ на п≥вдн≥, до 7-9 м≥с¤ц≥в на п≥вноч≥.
–≥чна сума атмосферних опад≥в в ц≥лому зменшуЇтьс¤ з заходу на сх≥д. ” приатлантичних районах ≥ на нав≥тр¤них схилах г≥р вона становить 1000-2000 мм (на окремих станц≥¤х приморських район≥в ёгослав≥њ перевищуЇ 4000 мм). ” —х≥дн≥й ™вроп≥, особливо на п≥вденному сход≥ ≥ п≥вдн≥, сума опад≥в знижуЇтьс¤ до 500-300 мм на р≥к, а в ѕрикасп≥њ до 200 мм ≥ менше, 300-400 мм випадаЇ на б≥льш≥й частин≥ остров≥в јрктики ≥ на п≥вденному узбережж≥ Ѕаренцового мор¤. ” р≥чному ход≥ опад≥в у —ередземномор'њ ≥ на ѕ≥вденному берез≥  риму ви¤вл¤ютьс¤ ч≥тко виражен≥ максимуми в зимову половину року ≥ м≥н≥муми в л≥тню. ” приатлантичних районах —ередньоњ ≥ ѕ≥вн≥чноњ ™вропи опади розпод≥лен≥ по сезонах досить р≥вном≥рно, але все-таки мають де¤кий максимум взимку: у внутр≥шньоматерикових районах максимальн≥ опади припадають на л≥то. Ќа б≥льш≥й частин≥ ™вропи р≥чна сума опад≥в перевищуЇ р≥чну величину випаровуваност≥, тому зволоженн¤ ви¤вл¤Їтьс¤ достатн≥м або надлишковим.
” п≥вденних ≥ п≥вденно-сх≥дних районах —х≥дноњ ™вропи, а також у де¤ких м≥жг≥рних зниженн¤х «ах≥дноњ ™вропи опади не компенсують р≥чну випаровуван≥сть, тому недостатнЇ зволоженн¤. ” —ередземномор'њ гостра нестача вологи вл≥тку. ” цих районах майже повсюдно виникаЇ необх≥дн≥сть штучного зрошенн¤.
¬ ™вроп≥ представлен≥ наступн≥ типи кл≥мату: арктичний, субарктичний, пом≥рний ≥ субтроп≥чний. ¬ арктичному по¤с≥, що охоплюЇ острови Ївропейського сектора јрктики, кл≥мат суворий, ≥з тривалою морозною зимою, частими штормами, буранами, коротким холодним л≥том (середн¤ температура липн¤, ¤к правило, не вище 5∞—); опади випадають переважно у вигл¤д≥ сн≥гу, випаровуван≥сть мала. ” субарктичному по¤с≥ (≤сланд≥¤, ѕн. ‘еносканд≥¤ ≥ —х≥дноЇвропейськоњ р≥внини) л≥то тривал≥ше ≥ тепл≥ше (до 10, 12 ∞— в липн≥), зима в зах≥дних районах м'¤ка, у сх≥дних - морозна; опад≥в близько 1000 мм на заход≥, 400 мм на сход≥: випаровуван≥сть менша опад≥в. ” пом≥рному по¤с≥ (≥нш≥ райони ™вропи, кр≥м —ередземномор'¤ ≥ ѕ≥вденного берега  риму) вид≥л¤Їтьс¤ холодн≥ший, бореальний кл≥мат п≥вн≥чноњ частини по¤су ≥ б≥льш теплий, субореальний - у п≥вденн≥й частин≥.
 р≥м того, на заход≥ по¤су кл≥мат морський, з малою р≥чною ампл≥тудою температури, теплим на п≥вдн≥ ≥ прохолодним на п≥вноч≥ л≥том, м'¤кою зимою без ст≥йкого сн≥гового покриву на р≥внинах, великими опадами в ус≥ сезони, особливо взимку, достатн≥м ≥ надлишковим зволоженн¤м. Ќа сход≥ кл≥мат пом≥рно континентальний, з морозною сн≥жною зимою (кр≥м п≥вденних район≥в), прохолодним на п≥вноч≥, теплим у центр≥ ≥ спекотним на п≥вдн≥ л≥том, великою р≥чною ампл≥тудою температур; р≥чна сума опад≥в б≥льше випаровуваност≥ на п≥вноч≥, майже дор≥внюЇ њй у центр≥ ≥ менше випаровуваност≥ на п≥вдн≥. ” субтроп≥чному по¤с≥ представлений середземноморський тип кл≥мату з м'¤кою, теплою, але дощовою зимою (температура с≥чн¤ в≥д 4 до 12 ∞—) з перем≥нною погодою ≥ теплим л≥том.
Ќа заход≥ ѕ≥ренейського, на јпенн≥нському, на заход≥ ≥ п≥вн≥чному заход≥ Ѕалканського п≥востров≥в представлений морський р≥зновид цього кл≥мату (укорочений пер≥од л≥тньоњ сухост≥, велика сума опад≥в), в ≥нших районах цих п≥востров≥в ≥ на ѕ≥вденному берез≥  риму - континентальний р≥зновид.


¬нутр≥шн≥ води
«а величиною стоку води (близько 295 мм) ™вропа пос≥даЇ друге м≥сце серед частин св≥ту п≥сл¤ ѕ≥вденноњ јмерики, але через менш≥ розм≥ри суш≥ за обс¤гом стоку (близько 2850 км3 на р≥к) вона випереджаЇ т≥льки јвстрал≥ю та јнтарктиду. –озпод≥л стоку на територ≥њ ™вропи нер≥вном≥рний. ” в≥дпов≥дност≥ з≥ ступенем зволоженн¤ ст≥к зменшуЇтьс¤ з заходу на сх≥д ≥ з п≥вноч≥ на п≥вдень. Ѕ≥льша частина ™вропи належить до басейну јтлантичного океану ≥ його мор≥в, менша - до басейну ѕ≥вн≥чного Ћьодовитого океану ≥ басейну внутр≥шнього стоку -  асп≥йського мор¤.


–≥ки
¬елик≥ р≥ки зосереджен≥ на р≥внинах —х≥дноњ ™вропи. ѕерше м≥сце за довжиною (3530 км), площею басейну (1360 тис. км2) ≥ середньою р≥чною витратою (понад 8000 м3/сек) пос≥даЇ ¬олга (основн≥ притоки -  ама й ќка). Ќаступн≥ за довжиною у —х≥дн≥й ™вроп≥: ”рал, ƒн≥про, ƒон, ѕечора, ƒн≥стер, ѕ≥вн≥чна ƒв≥на. ” «ах≥дн≥й ™вроп≥ найб≥льшими Ї ƒунай (довжина 2850 км, площа басейну 817 тис. км2), –ейн, ≈льба, ¬≥сла, Ћуара, “ахо, ќдра. Ќа р≥внинах —х≥дноњ ™вропи переважають р≥ки з≥ спок≥йною теч≥Їю, ¤к≥ мають широк≥ терасован≥ долини, сн≥гове ≥ частково дощове живленн¤; основний ст≥к припадаЇ на весну ≥ початок л≥та, а на р≥ках п≥вн≥чноњ частини р≥внин у зв'¤зку з п≥зн≥м таненн¤м сн≥гу максимум стоку зм≥щуЇтьс¤ до л≥та; взимку встановлюЇтьс¤ крижаний покрив тривал≥стю в≥д 1,5-3 м≥с¤ц≥в на п≥вдн≥ до 7-7,5 м≥с¤ц≥в на п≥вноч≥. —порудженн¤ великих водоймищ на ¬олз≥, ƒн≥пр≥, ƒону та ≥нших р≥ках привело до вир≥внюванн¤ режиму њх стоку ≥ зб≥льшенн¤ транспортного значенн¤.
” ‘еносканд≥њ переважають коротк≥ порожист≥ р≥ки з≥ слабко розробленими долинами, ¤к≥ мають багато озеропод≥бних розширень. ” р≥внинних районах тут живленн¤ р≥к переважно сн≥гове; максимальний ст≥к - навесн≥, але внасл≥док регулюючоњ рол≥ озер ≥ великих басейн≥в водн≥сть велика також вл≥тку ≥ восени. ” г≥рських районах ‘еносканд≥њ р≥ки мають велике пад≥нн¤. “ривал≥сть крижаного покриву на р≥ках ‘еносканд≥њ в≥д 2-3 м≥с¤ц≥в у середн≥й частин≥ до 7-7,5 м≥с¤ц¤ на п≥вноч≥. ” р≥внинних районах —ередньоњ ™вропи живленн¤ р≥к в основному дощове; р≥ки не замерзають або мають короткий хитливий льодостав. Ќа р≥ках ‘ранц≥њ, Ѕританських остров≥в, Ѕельг≥њ, Ќ≥дерланд≥в, ‘–Ќ ст≥к р≥вном≥рний, з незначним зб≥льшенн¤м взимку ≥ зниженн¤м вл≥тку. ” б≥льш сх≥дних р≥внинах —ередньоњ ™вропи до основного дощового живленн¤ навесн≥ приЇднуЇтьс¤ сн≥гове; максимум стоку зм≥щаЇтьс¤ на весну, а л≥тн¤ межень стаЇ б≥льш тривалою ≥ низькою. ” середньовисотних горах ( арпати й ≥нш≥), вкритих взимку сн≥гом, р≥ки мають бурхлив≥ весн¤н≥ повен≥.
Ќа р≥ках високог≥рних район≥в јльп (верхн≥ теч≥њ –ейну, –они, л≥вих приток ѕо, правих приток ƒунаю) до сн≥гового ≥ дощового живленн¤ приЇднуЇтьс¤ льодовикове; у л≥тн≥ м≥с¤ц≥ характерн≥ висок≥ повен≥, взимку ст≥к дуже малий або зовс≥м в≥дсутн≥й. —ередземноморським р≥кам властив≥ значн≥ п≥дйоми р≥вн¤ води восени ≥ взимку (м≥сц¤ми взимку ≥ навесн≥) ≥ низька межень вл≥тку, коли невелик≥ р≥ки дуже м≥л≥ють або пересихають. Ќа де¤ких р≥ках зимов≥ витрати у к≥лька дес¤тк≥в раз≥в перевищують л≥тн≥. ” карстових районах —ередземномор'¤ велику роль у живленн≥ р≥к в≥д≥грають ірунтов≥ води, тому ст≥к у них б≥льш врегульований; де¤к≥ р≥ки тут мають д≥л¤нки п≥дземноњ теч≥њ.


ќзера
–озпод≥л озер по територ≥њ ™вропи дуже нер≥вном≥рний. Ќайб≥льш численн≥ скупченн¤ озер на р≥внинах ≥ в горах, що зазнавали плейстоценового заледен≥нн¤. ¬елика частина озер цих район≥в в≥дноситьс¤ до тектон≥чних знижень (улоговини, грабени тощо), що обл¤мован≥ льодовиками ≥ частково п≥дгачен≥ њх наносами; вони характеризуютьс¤ сильно пор≥заною береговою л≥н≥Їю, значною глибиною, вит¤гнутою по поздовжн≥й ос≥ тектон≥чних знижень або у напр¤мку руху льодовик≥в формою. ƒо цього типу належать р≥внинн≥ озера (Ћадозьке, ќнезьке, ¬енерн, ¬еттерн, ћеларен, ≤мандра), а також озера передг≥р'њв (∆еневське, Ћаго-ћаджоре,  омо, √арда й ≥н.). Ќа морених р≥внинах поширен≥ в≥дносно невелик≥ озера м≥жморених знижень або розташован≥ у стародавн≥х балках стоку льодовикових вод (особливо на р≥внинах ѕрибалтики, ѕольщ≥, ‘–Ќ, ‘≥нл¤нд≥њ). ¬ јльпах, горах —кандинав≥њ ≥ Ѕританських остров≥в, у найвищих районах  арпат, на п≥вноч≥ ”ралу Ї невелик≥ "альп≥йськ≥" озера в карових поглибленн¤х.
«а межами льодовикових район≥в значних скупчень озер немаЇ. Ќайб≥льш типов≥: озера-стариц≥ у заплавах р≥внинних р≥к; дельтов≥ - у низов'¤х ¬олги, ƒн≥пра, ƒунаю, ѕо; лагунов≥ - по узбережжю „орного й јзовського мор≥в; тектон≥чн≥ - Ўкодер (—кадарське), ќхридське на Ѕалканському п≥востров≥, Ѕалатон в ”горщин≥ й ≥н.; вулкан≥чн≥ - на јпенн≥нському п≥востров≥ та в ≤сланд≥њ; карстов≥ - на сход≥ —х≥дно-™вропейськоњ р≥внини, на Ѕалканському й јпенн≥нському п≥востровах. Ѕ≥льш≥сть озер ™вропи в≥дноситьс¤ до пр≥сних проточних водойм. ¬ аридних п≥вденно-сх≥дних районах Ї безст≥чн≥ солонуват≥ ≥ сильно м≥нерал≥зован≥ озера (≈льтон, Ѕаскунчак); тут на кордон≥ з јз≥Їю знаходитьс¤ найб≥льше озеро св≥ту -  асп≥йське море. ™вропа волод≥Ї значними г≥дроенергетичними ресурсами. ƒосить багат≥ на них г≥рськ≥ райони —кандинав≥њ, јльпи, середньог≥р'¤ —ередньоњ ™вропи. ѕотужн≥ √≈— споруджен≥ на великих р≥ках —х≥дноњ ™вропи на ¬олз≥,  ам≥, ƒн≥пр≥.
¬елике значенн¤ дл¤ економ≥ки крањн ™вропи маЇ транспортне ≥ л≥сосплавне використанн¤ р≥к ≥ створенн¤ канал≥в, що з'Їднали басейни багатьох р≥к ¤к у —х≥дн≥й, так ≥ в «ах≥дн≥й ™вроп≥, а також р≥ки з мор¤ми (Ѕ≥ломорсько-Ѕалт≥йський канал, ¬олго-ƒонський судноплавний канал, ¬олго-Ѕалт≥йський, система канал≥в √ета у Ўвец≥њ, —ередньон≥мецький та ≥н. канали у ‘–Ќ, ѕ≥вденний канал у ‘ранц≥њ та ≥нш≥). ¬олга, ƒн≥про, ƒунай, ¬≥сла, –ейн, “емза, —ена, ќдра та ≥нш≥ р≥ки перетворен≥ у велик≥ транспортн≥ артер≥њ з напруженими транспортними ≥ пасажирськими перевезенн¤ми. ¬елика роль озер у водопостачанн≥. ”збережж¤ багатьох озер використовуютьс¤ дл¤ в≥дпочинку ≥ л≥куванн¤. ¬ озерах ≈льтон, Ѕаскунчак - родовища м≥неральних солей.


Ћьодовики
«агальна площа сучасних льодовик≥в ™вропи перевищуЇ 116 тис. км2. Ќайб≥льш≥ скупченн¤ льодовик≥в знаход¤тьс¤ на Ўп≥цберген≥ (58 тис. км2), Ќов≥й «емл≥, «емл≥ ‘ранца-…осипа, в ≤сланд≥њ ≥ в —кандинавських горах, де переважають льодовики типу купол≥в ≥ щит≥в, Ї також каров≥ ≥ передг≥рн≥ льодовики. ѕотужн≥сть льоду нер≥дко становить 400-600 м, с¤гаючи в окремих випадках 1000 м. ƒе¤к≥ льодовики остров≥в јрктики спускаютьс¤ до мор¤ ≥ дають початок айсбергам. ” материков≥й частин≥ ™вропи льодовики Ї також в јльпах, на п≥вноч≥ ”ралу, у ѕ≥рене¤х, у горах —ьЇрра-Ќевада (де розташований найб≥льш п≥вденний у ™вроп≥ льодовик). “ут представлен≥ головним чином каров≥ ≥ долинн≥ льодовики.


•рунти
–озпод≥л р≥зних тип≥в ірунт≥в у ™вроп≥ в ц≥лому маЇ зональний характер. ¬ид≥л¤ютьс¤ 4 по¤си ірунтоутворенн¤: арктичний (пол¤рний), бореальний, суббореальний, субтроп≥чний. Ќайб≥льш≥ площ≥ займають ірунти бореального ≥ суббореального по¤с≥в. «а структурою ірунтовоњ зональност≥ ≥ типами ірунт≥в райони з вологим океан≥чним кл≥матом «ах≥дноњ ™вропи в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д район≥в з континентальним кл≥матом —х≥дноњ ™вропи. ¬ арктичному по¤с≥ формуютьс¤ арктичн≥ ≥ тундров≥ ірунти. ѕерш≥ представлен≥ на Ўп≥цберген≥, «емл≥ ‘ранца-…осипа, на п≥вноч≥ Ќовоњ «емл≥, Ї дуже малопотужними ірунтами з≥ слабкою диференц≥ац≥Їю генетичних ірунтових горизонт≥в. “ундров≥ ірунти поширен≥ на п≥вноч≥ ‘еносканд≥њ, на п≥вдн≥ Ќовоњ «емл≥, на —х≥дноЇвропейськ≥й р≥внин≥ на п≥вн≥ч в≥д ѕ≥вн≥чного пол¤рного кола. ÷е найчаст≥ше перезволожен≥ ірунти з≥ слабкою аерац≥Їю, дуже пов≥льним розкладанн¤м орган≥чних залишк≥в, переважно кислою реакц≥Їю, малопотужним гумусовим горизонтом, що переходить у глейовий горизонт сизого кольору.
” знижених слабко дренованих м≥сц¤х (особливо у басейн≥ нижньоњ теч≥њ р. ѕечора) тундров≥ ірунти сполучаютьс¤ з тундровими болотними ірунтами. Ѕореальний по¤с охоплюЇ ≤сланд≥ю, велику частину ‘еносканд≥њ, Ѕританських остров≥в, —ередньоЇвропейськоњ р≥внини ≥ —х≥дноњ ™вропи на п≥вн≥ч в≥д л≥н≥њ Ћьв≥в -  ињв -  урськ - ѕерм - —вердловськ.
” районах з континентальним кл≥матом у цьому по¤с≥ посл≥довно зм≥нюють одне одного: глейово-п≥дзолист≥ ірунти п≥вн≥чноњ тайги, дл¤ ¤ких у зв'¤зку з перезволоженн¤м поверхн≥ пор¤д з п≥дзолоутворенн¤м характерн≥ процеси пов≥льного розкладанн¤ орган≥чних залишк≥в; типов≥ п≥дзолист≥ ірунти середньоњ частини тайги з добре вираженим промивним режимом, що приводить до виносу з верхн≥х шар≥в значноњ частини продукт≥в розпаду; дерново-п≥дзолист≥ ірунти п≥вденноњ частини тайги ≥ крислато-хвойних л≥с≥в, у ¤ких пор¤д з п≥дзолоутворювальним процесом розвинуте нагромадженн¤ гумусу; на самому п≥вдн≥ бореального по¤су в —х≥дн≥й ™вроп≥ п≥д широколист¤ними л≥сами поширен≥ с≥р≥ л≥сов≥ ірунти з активним дерновим процесом, добре вираженим гумусовим шаром ≥ значним вм≥стом гумусу (в≥д 3 до 8%).
” районах бореального по¤су з океан≥чним кл≥матом представлен≥: дерново-торф'¤нист≥ ірунти п≥д субарктичними лугами ≥ р≥дкол≥сс¤ми ≤сланд≥њ, п≥вн≥чно-зах≥дноњ —кандинав≥њ, ‘арерських ≥ √ебридських остров≥в, що в≥др≥зн¤ютьс¤ високим вм≥стом грубого гумусу; сильно вилуджен≥ дерново-палево-п≥дзолист≥ ірунти на п≥вдн≥ —кандинав≥њ ≥ ‘≥нл¤нд≥њ, на п≥вноч≥ ¬еликобритан≥њ, на —ередньоЇвропейськ≥й р≥внин≥, що чергуютьс¤ м≥сц¤ми з л≥совими кислими неоп≥дзолистими ірунтами, що формуютьс¤ на б≥льш багатих материнських породах. « ≥нтразональних ірунт≥в дл¤ бореального по¤су характерн≥: алюв≥альн≥ (у тому числ≥ маршов≥ ірунти плоского узбережж¤); дерново-карбонатн≥ (рендзини), що в≥днос¤тьс¤ до багатих на карбонати материнських пор≥д; дерново-глейов≥, що розвиваютьс¤ на слабко розчленованих р≥внинах п≥д лугами тайговоњ зони при неглибокому зал¤ганн≥ ірунтових вод; торф'¤но-болотн≥ ірунти верещатник≥в на п≥сках при слабкому дренаж≥ ≥ близькому до поверхн≥ зал¤ганн≥ глин.
” г≥рських районах по¤су розвинут≥ г≥рсько-тундров≥ ірунти, на ”рал≥ також г≥рськ≥ дерново-п≥дзолист≥ ≥ г≥рськ≥ с≥р≥ л≥сов≥, у Ўотланд≥њ ≥ середньог≥р'¤х —кандинав≥њ - г≥рськ≥ п≥дзолист≥. ” суббореальному по¤с≥ розходженн¤ у зональн≥й структур≥ ірунтового покриву м≥ж океан≥чними ≥ пом≥рно континентальними районами ще б≥льше зб≥льшуютьс¤. ” пом≥рно континентальних районах п≥д степами на л≥сових материнських породах сформувалис¤ чорноземи ≥ каштанов≥ ірунти.
” л≥состеп≥ ≥ на п≥вноч≥ степи представлен≥ оп≥дзоленими, вилудженими ≥ типовими чорноземами, що в≥др≥зн¤ютьс¤ потужним ≥нтенсивно чорним гумусовим шаром, високим вм≥стом гумусу (8% ≥ б≥льше), на¤вн≥стю карбонатного ≥люв≥ального шару; у б≥льш сухих степових районах - мало- ≥ середньогумусн≥ звичайн≥ ≥ п≥вденн≥ чорноземи (вм≥ст гумусу 4-8%) ≥з щ≥льним ≥ високо карбонатним шаром; у ћолдов≥ ≥ сум≥жних районах –умун≥њ, на сход≥ ѕриазовськоњ низовини ≥ на р≥внинах  риму на мергел¤х ≥ вапн¤ках - звичайн≥ ≥ п≥вденн≥ м≥цел¤рно-карбонатн≥ мало- ≥ середньогумусн≥ ірунти з високим вм≥стом карбонат≥в по всьому проф≥лю; у найб≥льш сухих степах п≥вденноњ ”крањни, Ќижнього ѕоволж¤, ѕрикасп≥ю. ” результат≥ значноњ розчленованост≥ поверхн≥ ≥ л≥толог≥чноњ строкатост≥ бур≥ л≥сов≥ ірунти мають р≥зний ступ≥нь лужност≥ й оп≥дзоленост≥, нер≥дко чергуютьс¤ з п≥дзолистими, дерново-карбонатними ірунтами ≥ бурими рендзинами.
” м≥жг≥рних р≥внинах з њх б≥льш континентальним кл≥матом бур≥ л≥сов≥ ірунти зам≥щаютьс¤ переважно малопотужними типовими ≥ звичайними чорноземами ≥ лужно-чорноземними ірунтами, основн≥ ареали ¤ких припадають на ѕридунайськ≥ р≥внини; тут же, у зниженн¤х, зустр≥чаютьс¤ солончаки ≥ солонц≥. Ќа б≥льш≥й частин≥ середньовисотних г≥р розвинут≥ г≥рськ≥ бур≥ л≥сов≥ ірунти; у  арпатах, ѕ≥рене¤х ≥ јльпах, кр≥м того, виражен≥ г≥рськ≥ п≥дзолист≥ (на висот≥ 1000-1600 м), що зм≥нюютьс¤ вище г≥рcько-луговими ірунтами. ” по¤с≥ субтроп≥чного ірунтоутворенн¤ п≥вденноњ ™вропи ≥ ѕ≥вденного берега  риму типов≥ коричнев≥ ірунти в≥чнозелених ксероф≥тних л≥с≥в ≥ чагарник≥в з≥ значним зм≥стом гумусу (4-7%), великою карбонатн≥стю по всьому проф≥лю. ” вологих районах ц≥ ірунти вилуджен≥, карбонати в них вимит≥ на велику глибину.
Ќа заход≥ Ѕалканського п≥вострова, на п≥вденному сход≥ јпенн≥нського п≥вострова та в ≥нших районах поширенн¤ "терра росса" (продукт≥в вив≥трюванн¤ карбонатних пор≥д) утворюютьс¤ сильно карбонатн≥ червон≥ рендзини. ” найб≥льш сухих районах —ередземномор'¤ у чагарникових формац≥¤х представлен≥ с≥ро-коричнев≥ ірунти. Ќа м≥жг≥рних р≥внинах Ѕалканського п≥вострова на продуктах вив≥трюванн¤ основних кристал≥чних пор≥д розвинут≥ дуже щ≥льн≥, малогумусн≥ ірунти смольники, пофарбован≥ у чорний кол≥р нерозчинними формами орган≥чних речовин. ” горах —ередземномор'¤ - г≥рськ≥ коричнев≥ ірунти, що зм≥нюютьс¤ з висотою г≥рськими бурими л≥совими. •рунти ™вропи використовуютьс¤ у землеробств≥. Ќайб≥льшою розоран≥стю в≥др≥зн¤ютьс¤ райони чорноземних, бурих ≥ с≥рих л≥сових, а також коричневих ірунт≥в. ƒуже слабо в землеробств≥ використовуютьс¤ тундров≥, бур≥ нап≥впустельн≥, зовс≥м не використовуютьс¤ арктичн≥ ірунти.


–ослинн≥сть
«а флористичним складом рослинн≥сть ™вропи в≥дноситьс¤ до √оларктики. «авд¤ки стародавн≥м ≥ сучасним материковим зв'¤зкам у флор≥ ™вропи Ї велика к≥льк≥сть с≥мейств, род≥в ≥ вид≥в, сп≥льних з јз≥Їю, јфрикою ≥ ѕ≥вн≥чною јмерикою, ≥ в≥дносно невелика к≥льк≥сть ендем≥к≥в. Ќа територ≥њ ™вропи представлен≥ наступн≥ типи рослинност≥: тундровий, тайговий, неморальний, що включаЇ широколист¤н≥ ≥ хвойно-широколист¤н≥ л≥си ≥ пов'¤зан≥ з ними чагарников≥ ≥ трав'¤н≥ угрупованн¤; степовий, пустельний, субтроп≥чний чагарниково-деревний. Ќайб≥льш поширен≥ л≥сов≥ типи рослинност≥, найменш - тундровий ≥ пустельний. ¬ арктичних, субарктичних ≥ тайгових широтах розходженн¤ у зональних типах рослинност≥ м≥ж районами з океан≥чним ≥ пом≥рно континентальним кл≥матом виражен≥ слабко.
” б≥льш низьких широтах вони ви¤вл¤ютьс¤ ч≥тко: в океан≥чних районах на п≥вдень в≥д тайгових л≥с≥в представлен≥ зм≥шан≥ хвойно-широколист¤н≥ л≥си ≥ широка смуга широколист¤них л≥с≥в, ¤к≥ в субтроп≥ках зм≥нюютьс¤ ксероф≥льними в≥чнозеленими ≥ зм≥шаними в≥чнозелено-листопадними л≥сами ≥ чагарниками; а в пом≥рно континентальних районах на п≥вдень в≥д тайги прост¤гаютьс¤ вузьк≥ смуги крислато-хвойних ≥ широколист¤них л≥с≥в, що зм≥нюютьс¤ в м≥ру просуванн¤ на п≥вдень та п≥вденний сх≥д л≥состепами, степами, нап≥впустел¤ми ≥ пустел¤ми (на ѕ≥вденному берез≥  риму Ї елементи субтроп≥чноњ рослинност≥). Ќа територ≥њ ™вропи природн≥ ландшафти майже в≥дсутн≥, вони зам≥нен≥ культурними ландшафтами. Ќайменших зм≥н зазнали ландшафти ≥ фауна тундри ≥ г≥р. «нищенн¤ л≥с≥в почалос¤ у √рец≥њ ще в V ст. до н.е., згодом набуло широкого розмаху в ≥нших районах ѕ≥вденноњ ≥ —ередньоњ ™вропи. —истематичне знищенн¤ л≥сового покриву, що спричин¤ло порушенн¤ ц≥л≥сност≥ природних б≥отоп≥в, призводило й до ≥нших насл≥дк≥в, згубних дл¤ природноњ фауни ≥ флори. јрктичн≥ тундри ≥ пустел≥ поширен≥ на Ўп≥цберген≥, «емл≥ ‘ранца-…осипа, Ќов≥й «емл≥. –ослинн≥сть представлена лишайниками ≥ мохами, де¤кими видами трав (ломикаменю, геран≥ та ≥н.) ≥ чагарник≥в (др≥ада, пол¤рна верба й ≥н.). «начн≥ площ≥ складають не вкрит≥ рослинн≥стю кам'¤нист≥ поверхн≥ - арктичних пустель. “ипов≥ тундри, розвинут≥ на п≥вн≥чному материковому узбережж≥ ≥ по берегах Ќовоњ «емл≥, мають велику видову насичен≥сть ≥ б≥льш з≥мкнутий покрив. ¬ид≥л¤ютьс¤: мохово-лишайников≥ тундри з дом≥нуванн¤м бурих ≥ зелених мох≥в, ¤гелю та ≥нших лишайник≥в, з часткою де¤ких трав (крупка, в≥вс¤ниц¤, маки, ломикамен≥), чагарник≥в (вод¤ника, багна) ≥ низькорослих чагарник≥в (карликова береза, пол¤рна ≥ круглолист¤на верба). ” перезволожених зниженн¤х поверхн≥ серед типових тундр украплен≥ болота (переважно низинн≥). ” горах ≤сланд≥њ, —кандинав≥њ, на ”рал≥ поширен≥ г≥рськ≥ тундри, що утворюють по¤с рослинност≥ на висот≥ б≥льше 300-500 м на п≥вноч≥ ≥ 1000-1100 м на п≥вдн≥.
“ундрова рослинн≥сть на п≥вдн≥ зм≥нюЇтьс¤ л≥сотундрою, дл¤ ¤коњ характерне сполученн¤ тундр, бол≥т ≥ низьких р≥дкост≥йних л≥с≥в переважно з ¤лини у сх≥дних районах ≥ берези ≥ сосни - у зах≥дних. ” цих л≥сах добре розвинут≥ мохово-лишайниковий ≥ чагарниковий ¤руси (брусниц¤, чорниц¤, мучниц¤, вод¤ника). ” горах под≥бн≥ л≥си утворюють по¤с рослинност≥ на висот≥ в≥д 300-400 м на п≥вноч≥ до 900-1000 м на п≥вдн≥. ¬ ≤сланд≥њ березов≥ р≥дкол≥сс¤ сполучаютьс¤ з лугами ≥ низинними болотами. “ундрова рослинн≥сть м≥сц¤ми використовуЇтьс¤ дл¤ випасу олен≥в. “айгова рослинн≥сть утворюЇ широку смугу, що прост¤гаЇтьс¤ на п≥вдень приблизно до 57-58∞ сх. ш. ƒом≥нують хвойн≥ л≥си з перевагою на сход≥ ¤лиц≥ сиб≥рськоњ ≥ модрини сиб≥рськоњ (у ѕередуралл≥ ≥ в п≥вн≥чних районах зони аж до —кандинав≥њ - сиб≥рськоњ кедровоњ сосни), на заход≥ - ¤лини Ївропейськоњ ≥ сосни звичайноњ. ” вологих районах у надгрунтовому покрив≥ цих л≥с≥в переважають мохи, чорниц¤, брусниц¤, вереск, кислиц¤, у сухих - лишайники.
 р≥м хвойних, нер≥дк≥ березн¤ки й осичн¤ки, що найчаст≥ше з'¤вл¤ютьс¤ на м≥сц≥ пожеж ≥ вирубок; б≥л¤ п≥вн≥чних меж тайгових л≥с≥в у ‘еносканд≥њ Ї ≥ кор≥нн≥ березов≥ л≥си. « ≥нших тип≥в рослинност≥ в тайгов≥й зон≥ поширен≥ заплавн≥ ≥ суход≥льн≥ луги, верх≥вков≥ сфагнов≥ болота з багном, морошкою, журавлиною, чорницею, трав'¤н≥ л≥сов≥ болота. ” —кандинавських горах ≥ на ”рал≥ тайгов≥ л≥си утворюють нижн≥й по¤с г≥рськоњ рослинност≥.
“айга - найб≥льш багата на рослинн≥ ресурси; тайгов≥ л≥си дають деревину, що використовуЇтьс¤ у целюлозно-паперов≥й, х≥м≥чн≥й ≥ буд≥вельн≥й промисловост≥; у тайгових л≥сах ведутьс¤ промисли з метою видобутку хутра (б≥лка, куниц¤, горностай, лисиц¤, заЇць-б≥л¤к та ≥нш≥), м'¤са диких зв≥р≥в ≥ птах≥в (лось, р¤бчик, тетерев, глухар та ≥нш≥), збиранн¤ плод≥в дикоростучих рослин (брусниц¤, чорниц¤, смородина, горобина, черемшина) ≥ гриб≥в; лугова рослинн≥сть тайги використовуЇтьс¤ дл¤ випасу головним чином великоњ рогатоњ худоби. «м≥шан≥ крислато-хвойн≥ л≥си розташован≥ на п≥вдень в≥д тайги, прост¤гаютьс¤ з п≥вдн¤ —кандинав≥њ до ”ралу; найб≥льшоњ ширини с¤гають у ѕрибалтиц≥, Ѕ≥лорус≥ ≥ на заход≥ ”крањни; на сх≥д в≥д м. Ќижн≥й Ќовгород смуга л≥с≥в сильно звужуЇтьс¤. Ћ≥си складаютьс¤ ¤к з тайгових, так ≥ з широколист¤них вид≥в дерев (дуб, клен, липа). Ќа п≥щаних ірунтах велик≥ масиви утворюють соснов≥ л≥си.
«начну площу займаЇ рослинн≥сть широколист¤них л≥с≥в, що охоплюЇ всю територ≥ю (кр≥м г≥р) «ах≥дноњ ™вропи в≥д тайги ≥ зм≥шаних л≥с≥в на п≥вноч≥ до субтроп≥к≥в на п≥вдн≥ (приблизно до 40∞ сх. ш.); на сх≥д в≥д  арпат смуга широколист¤них л≥с≥в сильно звужуЇтьс¤, майже виклинюючи у ѕередуралл≥, де п≥вденна њхн¤ межа проходить на широт≥ 53-54∞ сх. ш. Ќайб≥льш поширений у цих л≥сах дуб. ” районах з океан≥чним кл≥матом черешковий, скельний (на сход≥ доходить до р. ѕ≥вденний Ѕуг) та ≥нш≥ види дуба утворюють або чист≥ насадженн¤, або зм≥шан≥ з березою (Ѕританськ≥ острови, Ѕельг≥¤, Ќ≥дерланди), грабом звичайним, липою, буком Ївропейським (переважно у «ах≥дн≥й ™вроп≥). „ист≥ буков≥ л≥си в≥днос¤тьс¤ до схил≥в пагорб≥в ≥ нижнього по¤су г≥р, де в≥дносно тепла зима сполучаЇтьс¤ з високою волог≥стю пов≥тр¤, але в≥дсутнЇ перезволоженн¤ ірунту. ” п≥вденних районах, головним чином ‘ранц≥њ, характерн≥ л≥си з каштана пос≥вного (њст≥вного).
” п≥дл≥ску широколист¤них л≥с≥в приатлантичних район≥в Ї в≥чнозелен≥ види (падуб, самшит, характерна л≥ана - плющ).
Ќа убогих п≥щаних ≥ щебенистих ірунтах поширен≥ верещатники, трав'¤н≥ ≥ трав'¤но-мохов≥ болота, а на узбережж≥ ѕ≥вн≥чного мор¤ - засолен≥ луги марш≥в. ” м≥жг≥рних р≥внинах („ех≥¤, —ередньодунайська р≥внина) л≥си сильно остепнен≥, зустр≥чаютьс¤ острови лугових степ≥в. ” районах пом≥рно континентального кл≥мату —х≥дноњ ™вропи каштанов≥ ≥ буков≥ л≥си в≥дсутн≥ (кр≥м г≥рських л≥с≥в  риму з буком сх≥дним).  р≥м дуба черешкового, тут звичайно ростуть липа, клен, ¤сен, в'¤з, а в чагарниковому ¤рус≥ - л≥щина, бересклети, жимолость. ” горах рослинн≥сть у нижньому по¤с≥ представлена г≥рськими широколист¤ними ≥ хвойними л≥сами, що п≥дн≥маютьс¤ до висоти 1600-2100 м, вище - по¤сом субальп≥йських чагарник≥в ≥ луг≥в, що у найвищих горах зм≥нюЇтьс¤ альп≥йським луговим по¤сом. Ќа великих площах л≥сова рослинн≥сть зведена дл¤ зб≥льшенн¤ орних земель, розширенн¤ сад≥в, а в п≥вденних районах ≥ виноградник≥в.
ѕри л≥сов≥дновлювальних роботах нер≥дко широколист¤н≥ (особливо бук) зам≥нюютьс¤ хвойними (сосна, ¤лина) або швидкоростучими лист¤ними (топол¤) породами. Ћуки субальп≥йського та альп≥йського по¤с≥в широко використовуютьс¤ ¤к л≥тн≥ пасовища. ” пом≥рно континентальних районах ™вропи на п≥вдень в≥д широколист¤них л≥с≥в прост¤гаютьс¤ л≥состепи, у ¤ких широколист¤н≥ л≥си (переважно на водод≥лах) сполучаютьс¤ з луговими степами, де багато вологолюбного р≥знотрав'¤ (перстачу, таволги, хрестовика, в≥трогонки, шавл≥њ, горицв≥ту). ўе дал≥ на п≥вдень розвинут≥ типов≥ степи з переважанн¤м дернинно-злакових (украњнська ≥ вузьколист¤на ковила, ковила Ћесс≥нга, типчак). ” найб≥льш сухих м≥сц¤х п≥вденних типових степ≥в на п≥вдн≥ ”крањни, у п≥вн≥чному  риму, у Ќижньому ѕоволж≥ представлен≥ сух≥ (п≥вденн≥) степи з р≥дким покривом з ополонок, ковили, тирси, типчака, пир≥ю. Ќа крайньому п≥вденному сход≥ ™вропи дуже розр≥джена рослинн≥сть полинових ≥ солонцевих (сведа, б≥юргун) нап≥впустель ≥ пустель.
—тепова рослинн≥сть майже повн≥стю знищена в результат≥ оранки чорноземних ≥ каштанових ірунт≥в, використовуваних дл¤ вирощуванн¤ пшениц≥, кукурудзи, цукрового бур¤ка, сон¤шника та ≥нших культур. ѕриродна рослинн≥сть збереглас¤ майже виключно в запов≥дниках. –ослинн≥сть зон нап≥впустель ≥ пустель використовуЇтьс¤ ¤к пасовища, головним чином дл¤ овець. Ќа р≥внинах ≥ в нижньому по¤с≥ г≥р субтроп≥чних район≥в ™вропи поширен≥ ксероф≥льн≥ в≥чнозелен≥ л≥си ≥ чагарники, пристосован≥ до перенесенн¤ сухого л≥тнього пер≥оду. ѕров≥дну роль у л≥сах в≥д≥грають кам'¤ний, кермесовий ≥ корковий дуби, алепська, приморська й ≥тал≥йська сосни. Ћ≥си св≥тл≥, з багатим чагарниковим п≥дл≥ском ≥ трав'¤ним покривом, що майже повн≥стю вигор¤Ї вл≥тку.
Ќайб≥льш поширен≥ так≥ чагарников≥ формац≥њ: макв≥с, що складаЇтьс¤ з суничного дерева, ф≥лирењ, мирта, ладанника, ф≥сташки, благородного лавра, що здичав≥в, маслини: пальм≥тос - з Їдиноњ в ™вроп≥ дикоростучоњ пальми хамеропс; гарига з переважанн¤м чагарникового кермесового дуба; том≥ллари - розр≥джен≥ зарост≥ сухих внутр≥шн≥х район≥в ѕ≥ренейського п≥вострова з тим'¤ну, лаванди й ≥нших багатих на еф≥рн≥ ол≥њ рослин. ” г≥рських районах —ередземномор'¤ вище по¤су в≥чнозелених л≥с≥в ≥ чагарник≥в (з 300-400 м на п≥вноч≥ ≥ 800-1000 м на п≥вдн≥) виражений по¤с листопадних широколист¤них (дуб, бук, каштан) ≥ хвойних л≥с≥в (¤лина, ¤лиц¤, сосна, атлантичний кедр), над ¤ким у найб≥льш високих горах представлений вузький по¤с субальп≥йськоњ ≥ альп≥йськоњ рослинност≥.
¬елика частина л≥с≥в ≥ чагарник≥в —ередземномор'¤ зведена людиною або знищена частими тут пожежами. Ќа њх м≥сц≥ ростуть пшениц¤, кукурудза, плантац≥њ цитрусових, маслинового дерева, коркового дуба, виноградники, сади, парки; на п≥вденному сход≥ ѕ≥ренейського п≥вострова Їдин≥ в ™вроп≥ плантац≥њ ф≥н≥ковоњ пальми. ” зв'¤зку з випасом (кози, в≥вц≥) сильно зм≥нилас¤ ≥ рослинн≥сть г≥р.


“варинний св≥т
” розпод≥л≥ комплекс≥в тварин ви¤вл¤Їтьс¤ велика залежн≥сть в≥д розм≥щенн¤ основних тип≥в рослинност≥, у зв'¤зку з чим тваринному св≥ту також властива географ≥чна зональн≥сть. ќднак ступ≥нь њњ виразност≥ менший, н≥ж у рослинност≥, оск≥льки одн≥ й т≥ сам≥ комплекси тварин можуть бути присв¤чен≥ до р≥зних, але еколог≥чно близьких тип≥в рослинного покриву. ” результат≥ того, що процеси зм≥ни б≥отоп≥в у ™вроп≥ в≥дбувалис¤ в≥дносно пов≥льно, багато вид≥в тварин поступово пристосувалис¤ до нових, зм≥нених людиною умов ≥снуванн¤ ≥ знаходили притулок у слабо освоЇних районах. ƒл¤ тундр у зв'¤зку з одноман≥тн≥стю м≥сцеперебуванн¤, б≥дним рослинним кормом ≥ суворим кл≥матом характерна мала видова насичен≥сть тваринного св≥ту. ѕереважають др≥бн≥ гризуни: норвезький, обський ≥ копитний лем≥нги, пол≥вка ћ≥дендорфа; характерн≥ п≥вн≥чн≥ олень, песець, вовк, тюлен≥ (звичайна нерпа, морський заЇць).
« птах≥в - тундрова кур≥пка, б≥ла сова, по берегах мор≥в - чайки, баклани, гусаки, тупики, гаги, кайри, чистики, ¤к≥ нер≥дко утворюють багатотис¤чн≥ гн≥зда - пташин≥ базари ≥ пташин≥ острови (Ќова «емл¤). Ќа Ўп≥цберген≥ акл≥матизований мускусний в≥вцебик, завезений з √ренланд≥њ. ” тайз≥ в зв'¤зку з великою розмањт≥стю м≥сцеперебувань ≥ кормових ресурс≥в видовий склад тварин багатший. ≤з ссавц≥в характерн≥: л≥сов≥ пол≥вки, бурундук (на сход≥), л≥совий лем≥нг, лет¤га (переважно на сход≥), б≥лка, заЇць-б≥л¤к, соболь, росомаха, горностай, ласка, бурий ведм≥дь, вовк, лисиц¤, лось; ≥з птах≥в - глухар≥, р¤бчики, кедр≥вки, не¤сит≥, синиц≥, клести, сн≥гур≥, омелюхи, ¤струби. Ѕагато комах. Ќа п≥вдень в≥д 60∞ сх. ш. на заход≥ ≥ 55∞ сх. ш. на сход≥ зникають де¤к≥ характерн≥ тайгов≥ тварини, зам≥щуючись тваринами широколист¤них ≥ зм≥шаних л≥с≥в (особливо в «ах≥дн≥й ™вроп≥).
≤з ссавц≥в тут характерн≥: норка, чорний тх≥р, Ївропейська дика к≥шка, сон≥, шл¤хетний олень, козул¤, кабан, кажани, њжак, а з тайгових - бурий ведм≥дь, лисиц¤, вовк, л≥сова куниц¤, борсук, лось, б≥лка та ≥нш≥; у л≥сах Ѕ≥ловезькоњ ѕущ≥ у Ѕ≥лорус≥ ≥ ѕольщ≥, а також у ѕриоксько-“еррасному ≥ ’оперському запов≥дниках у ѕрикарпатт≥ твариною, що охорон¤Їтьс¤, Ї зубр. —еред пернатих зменшуЇтьс¤ к≥льк≥сть водоплавних; у широколист¤них л≥сах живуть зелений ≥ середн≥й д¤тли, вальдшнеп, зозул¤, сойка, з¤блик, зах≥дний соловей, тетерев, сови, голуби, ≥волга, дрозди, синиц≥; у де¤ких крањнах «ах≥дноњ ™вропи поширивс¤ акл≥матизований тут фазан. Ѕ≥льше, н≥ж у тайз≥, земноводних (у т.ч. Їдина з деревних жаб - квакша).
«нищенн¤ л≥с≥в ≥ по¤ва в≥дкритих простор≥в спри¤ли проникненню в цю зону р¤ду степових тварин: звичайного хом'¤ка, звичайноњ пол≥вки, дрохв, с≥роњ кур≥пки, перепел≥в.  ≥льк≥сть л≥сових тварин значно скоротилас¤. Ќайб≥льше з тварин постраждали велик≥ ссавц≥, еколог≥чн≥ потреби ¤ких ви¤вилис¤ несум≥сними з перетворенн¤м б≥отоп≥в. ” «ах≥дн≥й ™вроп≥ у перш≥й половин≥ ’V≤≤ ст. зник останн≥й тур, на Ѕалканському п≥востров≥ перестали водитис¤ леви, скоротилис¤ м≥сцеперебуванн¤ вовка. « птах≥в зник Ївропейський ≥б≥с, р≥зко скоротилас¤ к≥льк≥сть орл≥в. “варинний св≥т степових ≥ нап≥впустельних район≥в —х≥дноњ ™вропи характеризуЇтьс¤ поширенн¤м гризун≥в (червоний ≥ малий ховрашки, зайц≥, звичайний хом'¤к, бабак, великий тушканчик, сл≥пиш, пол≥вки). « ≥нших ссавц≥в звичайн≥: заЇць-русак, степовий тх≥р, лисиц¤; з водоймами пов'¤зане житт¤ вод¤ного пацюка, видри; у нап≥впустел¤х ѕрикасп≥ю - сагайдак, лисичка-корсак, малий ховрашок, п≥щанки.
« птах≥в велику групу складають хиж≥: лун≥, борив≥три, орел-могильник; звичайн≥ жайворонки, перепел, с≥ра кур≥пка; характерн≥ дрохва, стрепет. ” плавн¤х низовин великих р≥к, особливо ¬олги, численн≥ нирки, качки, чапл≥, баклани, кулики. Ќезважаючи на оранку степ≥в, багато тварин, особливо гризун≥в, ≥ птах≥в, збереглос¤, маючи достатньо корму ≥ м≥сць укритт¤ у пол¤х культурноњ рослинност≥. ” фаун≥ —ередземномор'¤ при в≥дносно мал≥й видов≥й насиченост≥ л≥совими тваринами характерн≥ г≥рськ≥ форми тварин, б≥льше, н≥ж у б≥льшост≥ п≥вн≥чних район≥в, представлен≥ плазуюч≥ ≥ земноводн≥. —еред ссавц≥в: безоаровий ≥ альп≥йський козли, сарна, муфлон; на заход≥ - п≥ренейська хохул¤, генетта, на √≥бралтар≥ - Їдиний у ™вроп≥ представник мавп магот, або безхвостий макак (≥з с≥мейства мавпопод≥бних); на сход≥ - дикобраз, шакал.
—еред птах≥в зустр≥чаютьс¤: ¤гн¤тник, п≥ренейський ≥ кам'¤ний горобц≥, г≥рська галка, блакитна сорока, стриж≥, ласт≥вки, славки, ст≥нолаз; ≥з плазун≥в - ¤щ≥рки, гекони, жовтопузик, гадюки, вуж≥, полози, черепахи; ≥з земноводних - жаби, саламандра, тритони, протей. ¬елика к≥льк≥сть комах: цикади, метелики, моск≥ти та ≥нш≥.

1

Ќазва: ™враз≥¤. ќпис материка
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-01-28 (1696 прочитано)