јстроном≥¤, ав≥ац≥¤, космонавтика > ћасштаби всесв≥ту, склад ≥ масштаби сон¤чноњ системи

ћасштаби всесв≥ту, склад ≥ масштаби сон¤чноњ системи

ћасштаби ¬сесв≥ту

¬и вже знаЇте, що природний супутник «емл≥ Ч ћ≥с¤ць Ч Ї найближчим до нас небесним т≥лом, що наша планета разом з ≥ншими великими ≥ малими планетами входить до складу —он¤чноњ системи, що вс≥ планети обертаютьс¤ навколо —онц¤. ” свою чергу —онце, ¤к ≥ вс≥ видим≥ на неб≥ зор≥, входить до складу нашоњ зор¤ноњ системи Ч √алактики. –озм≥ри √алакти≠ки наст≥льки велик≥, що нав≥ть св≥тло, поширюючись з≥ швидк≥стю 300 000 км/с, проходить в≥дстань в≥д одного њњ краю до ≥ншого за сто тис¤ч рок≥в. “аких галактик у ¬сесв≥т≥ безл≥ч, але вони дуже далеко, ≥ ми неозброЇним оком можемо бачити лише одну з них Ч туманн≥сть јндромеди.

¬≥дстан≥ м≥ж окремими галактиками звичайно в дес¤тки раз перевищують њхн≥ розм≥ри. ўоб ¤сн≥ше у¤вити соб≥ масштаби ¬сесв≥ту, уважно вивч≥ть малюнок 1.

«ор≥ Ї найпоширен≥шим типом небесних т≥л у ¬сесв≥т≥, а галак≠тики ≥ њх скупченн¤ Ч його основними структурними одиниц¤ми. ѕрост≥р м≥ж зор¤ми в галактиках ≥ м≥ж галактиками заповнений дуже розр≥дженою матер≥Їю у вигл¤д≥ газу, пилу, елементарних частинок, електромагн≥тного випром≥нюванн¤, грав≥тац≥йних та магн≥тних пол≥в.

¬ивчаючи закони руху, будову, походженн¤ й розвиток небес≠них т≥л та њх систем, астроном≥¤ даЇ нам у¤вленн¤ про будову ≤ розвиток ¬сесв≥ту в ц≥лому.

ѕроникнути в глибини ¬сесв≥ту, вивчити ф≥зичну природу небесних т≥л можна за допомогою телескоп≥в та ≥нших прилад≥в, що њх маЇ у своЇму розпор¤дженн≥ сучасна астроном≥¤ завд¤ки усп≥≠хам, дос¤гнутим у р≥зних галуз¤х науки ≥ техн≥ки.

†

— Ћјƒ ≤ ћј—Ў“јЅ» —ќЌя„Ќќѓ —»—“≈ћ»

¬и вже знаЇте, що —он¤чну систему становл¤ть —онце ≥ пла≠нети з њхн≥ми супутниками, ≥ до зор≥ знаход¤тьс¤ незр≥вн¤нно дал≥ в≥д нас, н≥ж планети. Ќайв≥ддален≥ша в≥д нас з в≥домих планет Ч ѕлутон знаходитьс¤ в≥д «емл≥ майже в 40 раз дал≥, н≥ж —он≠це. “а нав≥ть найближча до —онц¤ зор¤ в≥ддалена в≥д нас ще в 7000 раз б≥льше. ÷ю величезну р≥зницю в≥дстаней до планет ≥ з≥р сл≥д ч≥тко усв≥домити.

ƒев'¤ть великих планет обертаютьс¤ навколо —онц¤ по ел≥п≠сах {що мало в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д к≥л) майже в одн≥й площин≥. ” пор¤дку в≥ддаленн¤ в≥д —онц¤ Ч це ћеркур≥й, ¬енера, «емл¤, ћарс, ёп≥тер, —атурн, ”ран, Ќептун, ѕлутон.  р≥м них, у —о≠н¤чн≥й систем≥ безл≥ч малих планет (астероњд≥в), б≥льш≥сть з ¤ких рухаЇтьс¤ м≥ж орб≥тами ћарса ≥ ёп≥тера (див. передн≥й форзац). Ќавколо —онц¤ обертаютьс¤ також ко≠мети Ч невелик≥ т≥ла, оточен≥ обширною оболонкою з розр≥дженого газу. Ѕ≥льш≥сть з них мають ел≥птичн≥ орб≥ти, що виход¤ть за орб≥ту ѕлутона.  р≥м того, навколо —онц¤ обертаЇтьс¤ по ел≥псах безл≥ч метеорних т≥л розм≥ром в≥д п≥щинки до др≥бного астероњда. –азом з астероњдами ≥ кометами вони належать до малих т≥л —он¤чноњ системи. ѕрост≥р м≥ж планетами заповнений дуже розр≥дженим газом ≥ косм≥чним пилом. …ого пронизують електромагн≥тн≥ випром≥нюванн¤; в≥н Ї нос≥Їм магн≥тних ≥ грав≥≠тац≥йних пол≥в.

—онце в 109 раз б≥льше в≥д «емл≥ за д≥аметром ≥ приблизно в 333 000 раз масивн≥ше в≥д нењ. ћаса вс≥х планет становить лише близько 0,1 % маси —онц¤, тому воно силою свого т¤ж≥нн¤ скеровуЇ рух ус≥х член≥в —он¤чноњ системи.

–озм≥р ≥ форма «емл≥.

Ќа фотозн≥мках, зроблених з кос≠мосу, «емл¤ маЇ вигл¤д кул≥, осв≥тленоњ —онцем, ≥ показуЇ так≥ сам≥ фази, ¤к ћ≥с¤ць (див. мал. 42-≥-43).

“очну в≥дпов≥дь про форму й розм≥р «емл≥ дають градусн≥ вим≥рюванн¤, тобто вим≥рюванн¤ в к≥лометрах довжини дуги 1 ∞ у р≥зних м≥сц¤х на поверхн≥ «емл≥. ÷ей спос≥б ще в III ст. до н. е. застосовував грецький учений ≈ратосфен. “епер цей спос≥б засто≠совують у геодез≥њ Ч науц≥ про форму «емл≥ та про вим≥рюванн¤ на «емл≥ з урахуванн¤м њњ кривизни.

Ќа р≥вн≥й м≥сцевост≥ вибирають два пункти, що лежать на од≠ному мерид≥ан≥, ≤ визначають довжину дуги м≥ж ними в градусах ≥ к≥лометрах. ѕот≥м обчислюють, ск≥льком к≥лометрам в≥дпов≥даЇ довжина дуги 1 ∞. «розум≥ло, що довжина дуги мерид≥ана м≥ж обраними точками в градусах дор≥внюЇ р≥зниц≥ геогра≠ф≥чних широт цих точок. якщо довжина ц≥Їњ дуги, вим≥р¤на в к≥лометрах, то при кул¤стост≥ «емл≥ 1∞ дуги в≥дпов≥датиме довжина в к≥лометрах “од≥ довжи≠на кола земного мерид≥ана £., виражена в к≥лометрах, дор≥в≠нюЇ 360∞. ѕод≥ливши њњ на 2л, д≥станемо рад≥ус «емл≥.

ќдну з найб≥льших дуг мерид≥ана в≥д ѕ≥вн≥чного Ћьодовитого океану до „орного мор¤ було вим≥р¤но в –ос≥њ ≥ —кандинав≥њ в се≠редин≥ XIX ст. п≥д кер≥вництвом ¬. я. —труве (1793Ч1864), директора ѕулковськоњ обсерватор≥њ. ¬елик≥ геодезичн≥ вим≥≠рюванн¤ в наш≥й крањн≥ проведено п≥сл¤ ¬еликоњ ∆овтневоњ соц≥ал≥стичноњ революц≥њ.

1

Ќазва: ћасштаби всесв≥ту, склад ≥ масштаби сон¤чноњ системи
ƒата публ≥кац≥њ: 2004-12-27 (718 прочитано)