ƒержавне регулюванн¤ > ¬ади ринкового саморегулюванн¤

¬ади ринкового саморегулюванн¤

 ожне сусп≥льство маЇ вир≥шити три фундаментальн≥ пробле≠ми: що виробл¤ти (¤к≥ товари ≥ послуги та в ¤к≥й к≥лькост≥)?; ¤к ви≠робл¤ти (за допомогою ¤ких обмежених ресурс≥в ≥ технолог≥чних засоб≥в)?; дл¤ кого виробл¤ти ц≥ товари (хто њх споживатиме)?

ќбмежен≥сть економ≥чно≠го потенц≥алу крањни можна про≥люструвати за допомо≠гою граф≥ка меж≥ виробничих можливостей. якщо результати виробництва (товари чи послуги, ¤к≥ споживаютьс¤ або використовуютьс¤ у дальшому виробництв≥) умо≠вно под≥лити на дв≥ групи (наприклад, сусп≥льн≥ товари, й приватн≥ товари), то межа

виробничих можливостей в≥дбиватиме максимальн≥ к≥лько≠ст≥ сусп≥льних ≥ приватних товар≥в, ¤к≥ можуть одночасно виробл¤тис¤ за даноњ к≥лькост≥ ресурс≥в, ¤кщо припустити, що вс≥ ресурси повн≥стю використовуютьс¤ (рис. 1.1).

 омандна та ринкова форми орган≥зац≥њ економ≥ки

 рањни по-р≥зному вир≥шують ц≥ три фундаментальн≥ проблеми. Ќайважлив≥шими формами орган≥зац≥њ економ≥ки Ї командна та ринкова.

—утн≥сть командноњ економ≥ки пол¤гаЇ в тому, що держава зд≥йснюЇ координоване веденн¤ господарства в масштабах крањ≠ни. ” –ад¤нському —оюз≥ це зд≥йснювалос¤ через народногоспо≠дарськ≥ плани економ≥чного й соц≥ального розвитку, ¤к≥ за своЇю суттю були зведенн¤м переважно обов'¤зкових (директивних) завдань дл¤ вс≥х ланок орган≥зац≥йноњ структури економ≥ки. ” планах указувалос¤ кому, ¤ку продукц≥ю ≥ в ¤ких обс¤гах вироб≠л¤ти, кому ≥ за ¤кою ц≥ною поставл¤ти. “акому пор¤дку в≥дпов≥≠дала адекватна система постачанн¤ ресурс≥в, що ірунтувалас¤ на централ≥зованому розпод≥л≥ виробничих фонд≥в.

≈лементи командноњ економ≥ки т≥Їю чи ≥ншою м≥рою застосо≠вувалис¤ ур¤дами економ≥чно розвинутих крањн п≥д час св≥тових в≥йн, тривалих економ≥чних криз та ≥нших под≥й з метою моб≥л≥≠зац≥њ економ≥чних ресурс≥в дл¤ вир≥шенн¤ певних завдань. ¬од≠ночас практика господарюванн¤ за директивними планами про≠т¤гом дес¤тил≥ть довела свою неспроможн≥сть забезпечити ефек≠тивний, збалансований розвиток економ≥ки. ≈коном≥чне зростан≠н¤ ц≥ною обмеженн¤ особистого споживанн¤ стало основним кри≠тер≥Їм сусп≥льного розвитку.

 омандна форма орган≥зац≥њ економ≥ки, заснована на монопо≠л≥њ державноњ власност≥, призвела до переважно екстенсивного типу розвитку, нечутливост≥ економ≥ки до дос¤гнень науково-техн≥чного прогресу; спри¤ла закр≥пленню ≥снуючоњ структури виробництва (розвитку диспропорц≥й); зумовлювала зр≥вн¤льний розпод≥л благ у поЇднанн≥ з прив≥ле¤ми дл¤ окремих груп насе≠ленн¤; руйнувала трудову мотивац≥ю прац≥вник≥в, њхню ≥н≥ц≥ати≠ву; породжувала незадоволений попит в ус≥х сферах.

ƒл¤ ринковоњ форми розпод≥лу обмежених ресурс≥в характе≠рний механ≥зм ринкового саморегулюванн¤. ¬≥н функц≥онуЇ на засад≥ взаЇмод≥њ ринковоњ ц≥ни, сп≥вв≥дношенн¤ попиту та про≠позиц≥њ, а також конкуренц≥њ. «а висловом ј. —м≥та, Ђнезрима рукаї ринку об'ЇднуЇ виробник≥в ≥ споживач≥в у Їдину еконо≠м≥чну систему, п≥дпор¤дковуЇ виробництво сусп≥льним потре≠бам у форм≥ платоспроможного попиту. ≈коном≥ка при цьому пр¤муЇ до л≥пшого результату, тобто ринок спр¤мовуЇ ресурси на виробництво тих товар≥в, ¤к≥ найб≥льш потр≥бн≥ сусп≥льству, примушуЇ п≥дприЇмства застосовувати найефективн≥ш≥ комб≥≠нац≥њ використанн¤ обмежених ресурс≥в, спри¤Ї розробц≥ та впровадженню нових технолог≥й.

ќднак механ≥зм ринкового саморегулюванн¤ забезпечуЇ ефек≠тивний розпод≥л ресурс≥в т≥льки за певних ≥деальних умов. –оз≠под≥л ресурс≥в, за ¤кого жоден ≥з суб'Їкт≥в ринку не може пол≥п≠шити свого стану без того, щоб не пог≥ршити стану ≥нших суб'Їкт≥в ринку, називаЇтьс¤ ефективним (оптимальним) за ѕарето .

ѕроте в економ≥ц≥ виникають ситуац≥њ, коли ринковий ме≠хан≥зм не забезпечуЇ оптимального за ѕарето використанн¤ ре≠сурс≥в. “ак≥ умови ≥ створюють вади (провали, неспроможност≥) ринку.

¬ади ринку виникають унасл≥док неспроможност≥ конкурен≠ц≥њ; неспроможност≥ ринку забезпечувати людей сусп≥льними то≠варами; зовн≥шн≥х ефект≥в; неповноти ринк≥в; недосконалост≥ ≥н≠формац≥њ; економ≥чноњ нестаб≥льност≥.

Ќеспроможн≥сть конкуренц≥њ

ƒл¤ того, щоб спрацьовував принцип Ђнеконкуренц≥њ ( незримоњ рукиї, повинна ≥снувати конкуренц≥¤. ќднак в процес≥ концентрац≥њ кап≥тал≥в утворюютьс¤ монопол≥њ, ¤к≥ згодом з метою усуненн¤ конкурен≠т≥в п≥дривають конкуренц≥ю, створюючи загрозу ≥снуванн¤ само≠го ринку.

ћонопол≥сти вважають можливим ≥ виг≥дним обмежувати ви≠пуск продукц≥њ ≥ встановлювати б≥льш висок≥ ц≥ни проти тих, ¤к≥ б ≥снували в галуз≥ за на¤вност≥ конкурентних засад.

ћаксим≥зуючи прибуток, монопол≥ст ур≥вноважуЇ з граничними витратами не ц≥ну, а граничний дох≥д. ÷≥на перевищуЇ гра≠ничн≥ витрати, а це св≥дчить, що ресурси у виробництво монопо≠л≥зованого продукту недовкладаютьс¤. ¬ин¤ткове становище мо≠нопол≥ст≥в породжуЇ неефективну д≥¤льн≥сть. Ѕ≥льше того, моно≠пол≥њ здатн≥ породжувати й пол≥тичну небезпеку, бо економ≥чна влада й пол≥тичний вплив т≥сно пов'¤зан≥ м≥ж собою. ћонопол≥сти спроможн≥ чинити тиск на державн≥ органи та њхн≥х представник≥в, позначаЇтьс¤ на законодавств≥ й пол≥тиц≥, ¤к≥ починають в≥дпов≥дати не сусп≥льним ≥нтересам, а ≥нтересам цих г≥гант≥в.

Ќеспроможн≥сть ринку забезпечувати людей сусп≥льними товарами

—усп≥льн≥ товари задовольн¤ють потреби вс≥х член≥в сусп≥льства в ц≥лому. “ак≥ товари мають дв≥ основн≥ властивост≥. ѕо-перше, неможливо обмежити використанн¤ сусп≥льного товару. ѕо-друге, обмеженн¤ доступу спожи≠вач≥в до таких товар≥в неможливе або неефективне. ѕерша власти≠в≥сть називаЇтьс¤ несуперництвом у споживанн≥, друга Ч загально≠доступн≥стю.

Ќесуперництво в споживанн≥ породжуЇ незвичн≥ дл¤ ринковоњ ' економ≥ки ситуац≥њ: ¤кщо Ї ≥ндив≥д, що бажаЇ скористатис¤ благом, але нездатний за нього платити, оптимальне використанн¤ ресур≠с≥в передбачаЇ наданн¤ йому цього блага безкоштовно.

«агальнодоступн≥сть означаЇ, що виробник не маЇ реально≠го вибору, кому надавати це благо: т≥льки тим, хто за нього платить, чи вс≥м бажаючим. “обто, постачальник сусп≥льного

блага не здатний обмежити своњ взаЇмов≥дносини з кожним споживачем окремо.

–≥зним сусп≥льним благам у неоднаков≥й м≥р≥ притаманн≥ вла≠стивост≥ несуперництва в споживанн≥ та загальнодоступност≥. “≥, ¤к≥ у вищий м≥р≥ мають ц≥ властивост≥, називаютьс¤ чистими сус≠п≥льними благами. “≥, що в них хоча б одна з властивостей вира≠жена в пом≥рному ступен≥, називаютьс¤ зм≥шаними сусп≥льними

благами. “овари, що не мають цих властивостей, називаютьс¤ приватними товарами.

ƒе¤к≥ сусп≥льн≥ блага можуть бути доступними представ≠никам окремих сусп≥льних груп населенн¤, наприклад, мешка≠нц¤м окремих м≥ст, рег≥он≥в. “ак≥ сусп≥льн≥ блага називають локальними.

≤нколи сусп≥льн≥ товари можуть виробл¤тис¤ й приватним сектором, але це не завжди ефективно. Ќеефективн≥сть наданн¤ сусп≥льних благ приватними виробниками пов'¤зана з тим, що виробник дл¤ в≥дшкодуванн¤ виробничих витрат ≥ одержанн¤ прибутку в≥д продажу сусп≥льних товар≥в повинен вимагати плату з≥ споживач≥в цих товар≥в. јле цьому заважають дв≥ пе≠решкоди. ѕо-перше, Ђпроблема зайц¤ї, тобто проблема, пов'¤≠зана з небажанн¤м окремих людей добров≥льно оплачувати споживанн¤ сусп≥льних благ. ѕо-друге, регулюванн¤ взаЇмов≥д≠носин м≥ж виробником ≥ споживачами сусп≥льних благ потребуЇ створенн¤ гром≥здкого адм≥н≥стративного апарату.

«овн≥шн≥ ефекти (екстернал≥њ)

≈коном≥ка базуЇтьс¤ на принцип≥ Ђза все треба платитиї. «а ефективного функц≥онуванн¤ ринку виробник використовуЇ ресурси, в≥дш≠кодовуючи витрати в розм≥р≥ њхньоњ вартост≥, а споживач повинен повн≥стю оплачувати варт≥сть купленого товару. “акий пор¤док Ї необх≥дною умовою оптимального за ѕарето розпод≥лу ресурс≥в.

ќднак в економ≥ц≥ трапл¤ютьс¤ випадки, коли ф≥рма вимагаЇ витрат в≥д ≥ншоњ ф≥рми, але не компенсуЇ њх, або навпаки, коли

п≥дприЇмство створюЇ блага дл¤ ≥нших, але не одержуЇ екв≥ва≠лентного прибутку.

—итуац≥њ, коли д≥њ одного суб'Їкта ринку завдають шкоди ≥н≠шим, називаютьс¤ негативними зовн≥шн≥ми ефектами (негатив≠ними екстернал≥¤ми), а ситуац≥њ, коли д≥њ суб'Їкта ринку дають благо ≥ншим Ч позитивними зовн≥шн≥ми ефектами (позитивни≠ми екстернал≥¤ми).

ќтже, п≥дприЇмство, ¤ке породжуЇ негативн≥ екстернал≥њ, пе≠рекладаЇ частку витрат на ≥нших, а те, ¤ке створюЇ позитивн≥ екстернал≥њ, бере на себе частку витрат з реал≥зац≥њ чужих ≥н≠терес≥в. “ам, де мають м≥сце негативн≥ екстернал≥њ, виникаЇ тен≠денц≥¤ до в≥дносного надвиробництва за надм≥рного витрачанн¤ ресурс≥в. ѕозитивн≥ екстернал≥њ обертаютьс¤ на в≥дносне недовиробництво, оск≥льки дл¤ тих, хто њх створюЇ, результати вироб≠ництва ви¤вл¤ютьс¤ неадекватними витратам.

Ќеповнота ринк≥в

„ист≥ сусп≥льн≥ товари Ї не Їдиними товарами, ¤к≥ не можуть бути адекватно забез≠печен≥ приватними виробниками. ўоразу, коли п≥дприЇмства неспроможн≥ забезпечити потреби споживач≥в у будь-¤ких то≠варах, нав≥ть, ¤кщо ц≥ни перевищують витрати на њх виробниц≠тво, можна казати про ваду, ¤ка зветьс¤ неповнотою ринку (по≠вний ринок забезпечуЇ споживач≥в товарами, ц≥ни на ¤к≥ перевищують витрати на њх виробництво).

Ќедосконал≥сть ≥нформац≥њ

‘ункц≥онуванн¤ ринку значною м≥рою за лежить в≥д того, наск≥льки вичерпно учасники угод по≥нформован≥ про споживч≥ влас≠тивост≥ товар≥в ≥ послуг, альтернативн≥ можливост≥ њхнього виро≠бництва та споживанн¤, а також про тенденц≥њ зм≥ни кон'юнк≠тури. Ќедостатн≥сть ≥нформац≥њ л≥м≥туЇ можливост≥ ефектив≠ного використанн¤ ресурс≥в, зумовлюЇ неоптимальну повед≥нку продавц≥в ≥ покупц≥в. ¬она також обмежуЇ конкуренц≥ю, заважаЇ укладанню довгострокових угод.

1	2

Ќазва: ¬ади ринкового саморегулюванн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-01-28 (2152 прочитано)