јстроном≥¤, ав≥ац≥¤, космонавтика > ћ≥с¤ць - природний супутник «емл≥

ћ≥с¤ць - природний супутник «емл≥

2. –ельЇф. ”же з час≥в √ал≥ле¤ почали складати карти ви≠димоњ п≥вкул≥ ћ≥с¤ц¤. “емн≥ пл¤ми на поверхн≥ ћ≥с¤ц¤ на≠звали Ђмор¤м йї. ÷е низини, де немаЇ й краплини води. ƒно њх темне ≥ б≥льш-менш р≥вне. Ѕ≥льшу частину поверхн≥ ћ≥с¤≠ц¤ займають св≥тл≥ш≥ височи≠ни Ч Ђматерикиї. ™ к≥лька г≥рських хребт≥в, названих, под≥бно до земних, јльпами,  авказом ≥ т. д. ¬исота г≥р до≠с¤гаЇ 9 км. јле основною фор≠мою рельЇфу Ї кратери. њхн≥ к≥льцев≥ вали заввишки к≥лька к≥лометр≥в оточують велик≥ кругл≥ западини д≥аметром близько 200 км, наприклад  лав≥й ≥ Ў≥ккард. ”с≥ велик≥ кратери назвали на честь уче≠них. “ак, на ћ≥с¤ц≥ Ї кратери “≥хо,  оперник та ≥н.

 оли повний м≥с¤ць, у п≥вденн≥й п≥вкул≥ добре видно в силь≠ний б≥нокль кратер “≥хо д≥аметром 60 км у вигл¤д≥ ¤скравого к≥льц¤, в≥д ¤кого розход¤тьс¤ рад≥альне св≥тл≥ промен≥, њх дов≠жина пор≥вн¤нна з рад≥усом ћ≥с¤ц¤, ≥ вони прост¤гаютьс¤, пере≠тинаючи багато ≥нших кратер≥в ≥ темних западин. «'¤сувалось, що промен≥ утворен≥ скупченн¤м великоњ к≥лькост≥ малих кра≠тер≥в ≥з св≥тлими ст≥нами.

ћ≥с¤чний рельЇф краще вивчати тод≥, коли в≥дпов≥дна м≥сце≠в≥сть знаходитьс¤ поблизу терм≥натоpa, тобто меж≥ дн¤ ≥ ноч≥ на ћ≥с¤ц≥. “од≥ осв≥тлен≥ —онцем збоку нер≥вност≥ в≥д≠кидають довг≥ т≥н≥ й добре пом≥тн≥. ƒуже ц≥каво прот¤гом години постежити в телескоп за тим, ¤к поблизу терм≥натора на н≥чному боц≥ загор¤ютьс¤ св≥тл≥ ц¤тки Ч це вершини вал≥в м≥с¤чних кра≠тер≥в. ѕоступово з п≥тьми випливаЇ св≥тла п≥дкова Ч частина кратерного валу, але дно кратера ще в ц≥лковит≥й темр¤в≥. Ќа≠решт≥ вимальовуЇтьс¤ весь катер. ѕри цьому добре видно, що чим менш≥ кратери, тим њх б≥льше. ¬они часто розм≥щен≥ ланцюж≠ками ≥ нав≥ть Ђсид¤тьї один на одному. ѕ≥зн≥ш≥ кратери утво≠рилис¤ на валах стар≥ших кратер≥в. ” центр≥ кратера часто видно г≥рку (мал. 46), насправд≥ це група г≥р.  ратерн≥ ст≥ни обриваютьс¤ терасами круто всередину. ƒно кратер≥в лежить ниж≠че в≥д навколишньоњ м≥сцевост≥.

”с¤ поверхн¤ ћ≥с¤ц¤ вкрита др≥бними кратерами Ч пологими заглибинами Ч це результат удар≥в невеликих метеорит≥в.

≤з «емл≥, ¤к ми знаЇмо, видно т≥льки одну п≥вкулю ћ≥с¤ц¤ (мал.). ” 1959 р. рад¤нська косм≥чна станц≥¤, прол≥таючи мимо ћ≥с¤ц¤, вперше сфотографувала невидиму ≥з «емл≥ п≥вкулю. ” принцип≥ вона не в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д видимоњ, але на н≥й менше Ђморськихї западин (мал.). “епер складено детальн≥ карти ц≥Їњ п≥вкул≥ на основ≥ численних фотограф≥й ћ≥с¤ц¤, зроблених з близькоњ в≥дстан≥ автоматичними станц≥¤ми, ¤к≥ л≥тали до ћ≥с¤ц¤. јпарати не раз спускалис¤ ≥ на його поверхню. ” 1969 р. на поверхню ћ≥с¤ц¤ вперше спустивс¤ косм≥чний апарат з двома американськими астронавтами. Ќа сьогодн≥ на ћ≥с¤ц≥ побувало ш≥сть експедиц≥й астронавт≥в —Ўј, ¤к≥ благополучно повернулис¤ на «емлю. ¬они ходили й нав≥ть њздили на спец≥альному всю≠диход≥ по поверхн≥ ћ≥с¤ц¤, встановлювали й залишали на ньому р≥зн≥ апарати, зокрема сейсмографи дл¤ реЇструванн¤ Ђм≥с¤це-трус≥вї, ≥ привезли зразки м≥с¤чного грунту. –ад¤нськ≥ вчен≥ д≥стали проби м≥с¤чних пор≥д з р≥зних м≥сць за допомогою авто≠мат≥в, ¤к≥ за командою ≥з «емл≥ брали пробу грунту й поверталис¤ з нею на «емлю.

’≥м≥чний анал≥з зразк≥в м≥с¤чноњ речовини показав, що по≠роди ћ≥с¤ц¤ не ст≥льки р≥зноман≥тн≥, ¤к земн≥, ≥ за складом под≥бн≥ до базальт≥в.

Ќа ћ≥с¤ць посилали й рад¤нськ≥ автоматичн≥ самох≥дн≥ лабо≠ратор≥њЧ м≥с¤цеходи, ¤к≥ виконали багато наукових вим≥рювань та анал≥з≥в грунту ≥ пройшли по ћ≥с¤цю значн≥ в≥дстан≥ Ч к≥лька дес¤тк≥в к≥лометр≥в. Ќав≥ть у тих м≥сц¤х м≥с¤чноњ поверхн≥, ¤к≥ ≥з «емл≥ здаютьс¤ р≥вними, грунт маЇ багато воронок ≥ засипа≠ний кам≥нн¤м вс≥л¤ких розм≥р≥в. ћ≥с¤цех≥д, керований ≥з «емл≥, Ђкрок за крокомї пересувавс¤ з урахуванн¤м характеру м≥сце≠вост≥, вигл¤д ¤коњ передававс¤ на «емлю по телебаченню. ÷е величезне дос¤гненн¤ рад¤нськоњ науки важливе ¤к приклад безпосереднього досл≥дженн¤ ф≥зичних умов на ≥ншому небесному т≥л≥, ¤ке знаходитьс¤ в≥д «емл≥ на велик≥й в≥дстан≥.

–ад¤нськ≥ косм≥чн≥ станц≥њ встановили в≥дсутн≥сть у ћ≥с¤ц¤ магн≥тного пол¤ й по¤с≥в рад≥ац≥њ.

¬ивченн¤ м≥с¤чного рельЇфу та його походженн¤ становить ≥нтерес ≥ дл¤ геолог≥њ Ч ћ≥с¤ць Ї н≥би музеЇм давньоњ ≥стор≥њ його кори, оск≥льки вода й в≥тер не руйнують њњ. ѕроте ћ≥с¤ць Ч

це не зовс≥м мертвий св≥т. ” 1958 р. рад¤нський астроном ћ. ј.  озирЇв пом≥тив у кратер≥ јльфонс вид≥ленн¤ газ≥в з м≥с¤чних надр.

” формуванн≥ рельЇфу ћ≥с¤ц¤, очевидно, брали участь ≥ внут≠р≥шн≥, ≥ зовн≥шн≥ сили. –оль тектон≥чних ≥ вулкан≥чних ¤вищ безсумн≥вна, бо на ћ≥с¤ц≥ Ї л≥н≥њ скиду й ланцюжки кратер≥в, схожих на лавов≥ озера √аванських остров≥в. ўо ж до м≥с¤чних Ђмор≥вї, то вони, очевидно, утворилис¤ внасл≥док проплавленн¤ м≥с¤чноњ кори ≥ виливанн¤ лави на поверхню. ѕроте на ћ≥с¤ц≥ не ви¤влено пор≥д, молодших за 2 млрд. рок≥в, ≥ це св≥дчить, що магматична й вулкан≥чна активн≥сть припинилис¤ давно.

†

1

Ќазва: ћ≥с¤ць - природний супутник «емл≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2004-12-27 (774 прочитано)