Державне регулювання > Мiсцеве самоврядування в Українi. Довга дорога до демократiї
адмiнiстрацiю". Структура влади в Українi 1990 - 1996 роки. Враховуючи факт постiйних змiн структури влади в Українi за перiод з 1990 року, варто в загальних рисах проаналiзувати особливостi тiєї чи iншої системи влади. До 1990 року головну роль в органiзацiї та дiяльностi органiв влади в Українi грала структура комунiстичної партiї. Адже на кожному рiвнi адмiнiстративнотериторiального устрою iснувала вiдповiдна партiйна структура: обком, райком, мiськком, а всi керiвники рад чи виконкомiв обов`язково належали до правлячої партiї. Тому нiякої автономностi органiв мiсцевої влади не було i не могло бути, а партiйна вертикаль забезпечувала реалiзацiю "демократичного централiзму". Саме партiйнi органи приймали головнi рiшення i займались кадровими питаннями. Вiдповiдали ж за всi негаразди саме виконавчi органи рад. Самi ж ради були чисто декоративними органами, якi збирались лише два рази в рiк на одноденнi сесiї. Вiд грудня 1990 до березня 1992 року в Українi дiяла перша редакцiя Закону "Про мiсцевi Ради народних депутатiв Української РСР та мiсцеве самоврядуання". А за тодiшньою Конституцiєю вся влада в Українi концентрувалась по лiнiї Рад, де Верховна Рада України здiйснювала всю повноту влади вiд iменi України. Верховна Рада формувала Уряд - Раду мiнiстрiв, здiйснювала iншi кадровi призначення, мала право скасування рiшень органiв виконавчої влади та розпуску мiсцевих рад всiх рiвнiв. Правда декларацiя про державний суверенiтет України, прийнята 16 липня 1990 року, проголосила, що влада в Українi має будуватись за принципом її розподiлу на законодавчу, виконавчу i судову. Проте реальний розподiл влади почався iз заснуванням в Українi поста Президента. Пiсля всенародного обрання Президента 1 грудня 1991 року почалось внесення змiн i доповнень до Конституцiї та вiдповiдна корекцiя українського законодавства. Саме на початку 1992 року , у лютому - березнi були прийнятi два нових закони "Про представника Oрезидента України" та "Про мiсцевi Ради народних депутатiв та мiсцеве i регiональне самоврядування". На мал.1 показана структура влади в Українi в 1992 - 1994 рокiв. Cаме в цей перiод в Українi вiдбувся реальний розподiл влади на законодавчу - яку уособлювала Верховна Рада та виконавчу - яку очолив Президент. За цiєю моделлю Президент одержав виконавчу вертикаль iз представникiв Президента в областях i районах, якi здiйснювали державну виконавчу владу i контролювали органи мiсцевого самоврядування з питань здiйснення ними делегованих державних функцiй i дотримання Конституцiї i законiв України. Закон визначав Представника Президента найвищою посадовою особою державної виконавчої влади в областi i районi. На нього покладалось загальне керiвництво мiсцевою державною адмiнiстрацiєю, виконання районного та обласного бюджетiв, контроль за дотриманням Конституцiї та законодавства. Варто вiдмiтити, що цей закон був досить загальним. Всi iншi питання дiяльностi адмiнiстрацiй мали регулюватись актами Президента України. Нова редакцiя, названого вище закону, була прийнята 26 березня 1992 року пiсля схвалення 5 березня 1992 року закону "Про представника Президента України" Врахувала передачу частини повноважень вiд обласних та районних рад Представникам Президента. Головним тут було те, що на районному i обласному рiвнi ради народних депутатiв позбавлялись власних виконавчих органiв i носили характер виключно представницьких органiв. Лише на рiвнi населених пунктiв функцiонувало реальне самоврядування. Оскiльки ще перша редакцiя закону "Про мiсцевi ради народних депутатiв та мiсцеве самоврядування" лiквiдувала так звану "радянську матрьошку", а саме пiдпорядкування рад одна однiй по вертикалi, то введення iнституту Представникiв Президента мало остаточно лiквiдувати радянську модель влади i створити систему влади де поєднується принцип забезпечення в регiонах державного управлiння через мiсцевi державнi адмiнiстрацiї з широкою самодiяльнiстю громадян в населенних пунктах через органи самоврядування з досить широкими повноваженнями. Основним недолiком такої структури влади стало те, що Представники Президента в областях i районах фактично не мали виходу на Кабiнет Мiнiстрiв, вплив Уряду на їх призначення та управлiння дiяльнiстю був надто слабкий, а адмiнiстрацiя Президента не могла забезпечити тiсної взаємодiї мiж мiсцевими державними адмiнiстрацiями та Урядом. Плюс до цього додались i чисто суб`єктивнi фактори: не зовсiм адекватна кадрова полiтика тодiшнього Президента України щодо призначення голiв адмiнiстрацiй, а також жорстка конкуренцiя мiж Президентом i Головою Верховної Ради. Варто згадати, що призначення Представникiв Президента здiйснювалось все з тiє ж "партiйної обойми". В багатьох областях чи районах на чолi ради i на чолi вiдповiдної адмiнiстрацiї опинялись вiдповiдно перший i другий секретарi райкому чи обкому. Це призводило до конкуренцiї мiж цими посадовими особами, яка в деяких регiонах переростала в /.abiйнi "розборки". Крiм такої конфронтацiї, яка в багатьох мiсцях була штучною, але активно використовувалась противниками введення iнституту Президента в Українi, якi хотiли якомога бiльше обмежити владу Президента важливим елементом лiквiдацiї такої моделi влади стало ослаблення впливу Президента на парламент. Оскiльки Закон "Про Представника Президента України" передбачав, що Представники Президента не можуть бути народними депутатами, повноваження понад 30 народних депутатiв, якi обiйняли посади Представникiв, були припиненi. Це, звичайно ослабило позицiї Президента в парламентi. (Чи не тому, зараз в Українi депутати-сумiсники є нормальним явищем?) Пiсля прийняття Верховною Радою України у вереснi 1993 року принципового рiшення про проведення дострокових виборiв Президента i парламенту, Президент внiс на розгляд парлменту проект про змiни i доповнення Конституцiї України, де пропонувалось введення посади Вiце-Президента, як глави Уряду, та деяка модифiкацiя структури влади в Українi загалом. Оскiльки цей законопроект вважався таким , що свiдчить про слабкiсть Президента, то вiн не тiльки не був пiдтриманий, а трансформувався 3 лютого 1994 року в невеликий за обсягом, але вкрай важливий Закону "Про формування мiсцевих органiв влади i самоврядування". Цим законом разом з новими виборами до мiсцевих органiв влади скасовувався iнститут мiсцевої державної адмiнiстрацiї. Голови рад усiх рiвнiв мали обиратись всiм населенням, замiсть держадмiнiстрацiй знову вiдновлювались виконкоми. Коли Закон був проголосований, я особисто звернувся до Президента Кравчука, який сидiв у залi засiдань з риторичним питанням, невже Президент пiдпише прийнятий Закон, адже це все одно, що пiдписати для себе "смертний вирок" перед виборами. Леонiд Макарович, сказав, що пiдпише. I пiдписав. Як наслiдок вiн не був переобраним, оскiльки його головна сила - Представники Президента не пiдтримали його на виборах, вони займались своїми прямими виборами уже як голiв рад, а не голiв державних адмiнiстрацiй. Iван Степанович Плющ, саме завдяки якому з`явився Закон"Про формування мiсцевих органiв влади i самоврядування", також вибори не виграв, хоча й позбавив Президента його Представникiв" На Мал. 2. показана структура влади в Українi вiд виборiв червня 1994 року до пiдписання Конституцiйного Договору в червнi 1995 року. Як було показано вище, пiсля лiквiдацiї iнституту Представникiв Президента в областях i районах законом "Про формування мiсцевих органiв влади i самоврядування" з червня 1994 року в Українi вертикаль державної виконавчої влади була зруйнована. Формальне пiдпорядкування виконкомiв по здiйсненню делегованих державних функцiй i їх автономнiсть у виконаннi функцiй самоврядування, та й ще при умовi обрання голiв рад всiм населенням, особливо за умов наявностi в Українi великої частки державної власностi є вкрай неефективним. Тут ще й $.$ +(al спроби новообраних голiв областей творити свою, незалежну вiд Києва полiтику, що посилювало некерованiсть держави та пiдiгрiвало iдеї сепаратизму. В цей час, Верховна Рада України 13-го скликання, де в 1994 роцi лiви сили мали бiльшiсть голосiв, спробувала взагалi реанiмувати радянську модель влади. Прийнятий в першому читаннi 8 липня 1994 року проект закону "Про мiсцевi Ради народних депутатiв" фактично мав позбавити Президента i Уряд впливу на регiональну полiтику, а всю систему рад знову замикав пiд Верховною Радою у вертикаль "демократичного централiзму". Правда пiсля довиборiв липня-листопада 1994 року, монополiя на бiльшiсть була порушена i згаданий проект так i залишився проектом. Другий Президент України, одержавши недiєву систему влади, спробував спочатку неконституцiйними методами створити вертикаль державної виконавчої влади, а саме Указом вiд 6 серпня 1994 року "Про забезпечення керiвництва структурами
Назва: Мiсцеве самоврядування в Українi. Довга дорога до демократiї
Дата публікації: 2005-01-28 (2675 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
