јстроном≥¤, ав≥ац≥¤, космонавтика > “еор≥¤ ≥нфл¤ц≥йного ¬сесв≥ту

—л≥д зазначити, що сучасн≥ захисники рел≥г≥њ за кож≠ноњ зручноњ нагоди висувають ¤к аргумент на користь рел≥г≥йного св≥торозум≥нн¤ рел≥г≥йн≥ висловлюванн¤ в≥домих учених. ’≥д м≥ркувань приблизно такий: ¤кщо вже видатн≥ досл≥дники, ¤к≥ безпосередньо пов'¤зан≥ з наукою, мають рел≥г≥йн≥ погл¤ди, то що може перекон≠лив≥ше св≥дчити про ≥снуванн¤ бога?

ѕроте ми вже знаЇмо, що де¤к≥ особливост≥ процесу п≥знанн¤ можуть спри¤ти формуванню хибних, рел≥≠г≥йних у¤влень про св≥т, незважаючи на його фактичну матер≥альну Їдн≥сть. ≤ саме цим по¤снюютьс¤ рел≥г≥йн≥ погл¤ди де¤ких буржуазних учених, а не тим, що в про-

цес≥ наукових досл≥джень њм в≥дкрилас¤ Ђбожественна ≥стинаї.

«агальна теор≥¤ в≥дносност≥ даЇ точний числовий кри≠тер≥й замкненост≥ простору нашого ¬сесв≥ту, що зале≠жить в≥д середньоњ густини речовини. якщо ц¤ густина перевищуЇ певне критичне значенн¤ (3- ≤0~2д г/см3), то прост≥р нашого ¬сесв≥ту замкнений ≥ ск≥нченний. ” про≠тивному раз≥ в≥н незамкнений ≥ неск≥нченний. ¬≥дпов≥дно до астроф≥зичних даних, що ≥снували до недавнього часу, середн¤ густина оц≥нювалась трохи нижче або близько до критичного значенн¤. ќднак останн≥ми рока≠ми в науков≥й прес≥ з'¤вилис¤ пов≥домленн¤ про те, що в елементарноњ частинки нейтрино, ¤ка, ¤к вважалос¤, не маЇ маси спокою, насправд≥ така маса Ї. як гадають, ц¤ маса приблизно в «ќЧ40 тис¤ч раз≥в менша в≥д маси електрона. ј ¤кщо це так, то ви¤витьс¤, що загальна маса нейтрино у ¬сесв≥т≥ в дес¤тки раз≥в перевищуЇ масу Ђзвичайноњї речовини. ÷е означатиме, що середн¤ густина набагато б≥льша за критичну. ≤, отже, наш ¬се≠св≥т замкнений ≥ ск≥нченний, ≥ його розширенн¤ че≠рез багато м≥ль¤рд≥в рок≥в повинне зм≥нитис¤ стис≠ненн¤м.

ћножинн≥сть всесв≥т≥в. ќстанн≥м часом у ф≥зиц≥ й астроф≥зиц≥ дедал≥ б≥льшу увагу привертаЇ до себе ≥де¤ множинност≥ всесв≥т≥в Ч р≥зновпор¤дкованих св≥т≥в. —уть ц≥Їњ ≥дењ пол¤гаЇ в тому, що пор¤д з нашим ¬сесв≥том у матер≥альному св≥т≥ може ≥снувати незл≥ченна к≥ль≠к≥сть ≥нших всесв≥т≥в, ¤к≥ мають р≥зн≥ властивост≥ ≥ складним способом межують один з одним (частково про це вже говорилос¤ у розд≥л≥ про теор≥ю Ђ≥нфл¤ц≥й≠ногої ¬сесв≥ту).

 оли ми пор≥внюЇмо розм≥ри р≥зних природних об'Їкт≥в, то простежуЇтьс¤ певна ≥Їрарх≥¤ Ч в≥д елемен≠тарних м≥крочастинок до галактик ≥ ћетагалактики. —у≠часна ф≥зика високих енерг≥й за допомогою велетен≠ських прискорювач≥в проникла в глибини м≥кросв≥ту.

ј ¤кщо зб≥льшити потужн≥сть експериментальних при≠строњв? „и вдастьс¤ тод≥ зазирнути ще дал≥, ви¤вити ще др≥бн≥ш≥ частинки матер≥њ? ≤ взагал≥, наск≥льки далеко можна просуватис¤ под≥бним шл¤хом?

Ѕагато вчених припускають, що прост≥р не можна д≥лити неск≥нченно, що цю операц≥ю можна зд≥йснювати лише до певноњ меж≥. Ќа певному етап≥ Ђпод≥луї власти≠вост≥ простору наст≥льки зм≥нюютьс¤, що про нього вже не можна говорити, ¤к про такий, що складаЇтьс¤ з мен≠ших частин. —права в тому, що в результат≥ досл≥джень у галуз≥ м≥кропроцес≥в, проведених останн≥ми роками, ви¤влено дивовижн≥ факти. Ќаприклад, елементарна частинка може м≥стити ¤к своњ складов≥ к≥лька точно таких самих частинок, що й вона сама. “ак, протон на дуже короткий час розпадаЇтьс¤ на протон ≥ ще п≥-ме-зон. ј кожний п≥-мезон у свою чергу ще на три п≥-мезо-ни. ћало того, випустивши св≥й п≥-мезон, що входить до його складу, протон може перетворитис¤ у важчий нейтрон!..

ќтже, у м≥кросв≥т≥ звичайн≥ у¤вленн¤ про просте й складне, про ц≥ле й частини втрачають св≥й звичний зм≥ст. „астина може ви¤витис¤ масивн≥шою за ц≥ле ≥ не менш складною щодо своЇњ будови.

«вичн≥ у¤вленн¤ про частину ≥ ц≥ле останн≥м часом п≥ддаютьс¤ перегл¤ду ≥ стосовно мегакосмосу, щоправда, на в≥дм≥ну в≥д ф≥зики м≥кросв≥ту поки що т≥льки в суто теоретичному план≥. ¬ одному з попередн≥х п≥дрозд≥л≥в цього розд≥лу ми ознайомилис¤ з Ђчорними д≥рамиї Ч об'Їктами, з ¤ких назовн≥ не може Ђвирватис¤ї н≥ ча≠стинка, н≥ випром≥нюванн¤. јле ¤кщо згусток речовини, що стиснулас¤ у Ђчорну д≥руї, мав електричний зар¤д, нав≥ть такий малий, ¤к зар¤д електрона, то повна ≥зол¤≠ц≥¤ Ђчорноњ д≥риї в≥д усього навколишнього не в≥дбу≠детьс¤. ÷ьому стане на завад≥ електростатичне поле, л≥н≥њ напруги ¤кого обов'¤зково повинн≥ виходити назовн≥ ≥ зак≥нчуватис¤ на ¤кому-небудь ≥ншому зар¤д≥. ¬ ре-

зультат≥ сторонн≥й спостер≥гач зам≥сть величезного ма≠сивного об'Їкта побачить лише маленьку горловину, що з'ЇднуЇ прост≥р, ¤кий викрививс¤ ≥ майже замкнувс¤ з нашим звичайним простором. ≤, можливо, найвражаюче пол¤гаЇ в тому, що при досить велик≥й мас≥ под≥бну горловину не в≥др≥знити в≥д звичайноњ елементарноњ частинки. “аким чином, сторонньому спостер≥гачев≥ увесь ¬сесв≥т може здаватис¤ маленькою частинкою, скаж≥мо, протоном чи електроном.

ј зв≥дси виникаЇ ще екзотичн≥ша ≥де¤: чи не Ї вс≥ спостережуван≥ нами елементарн≥ частинки г≥гантськими всесв≥тами Ч всесв≥тами, ¤к≥ про¤вл¤ють себе в нашому св≥т≥ ¤к елементарн≥ частинки? “еоретична можлив≥сть такоњ ситуац≥њ була к≥лька рок≥в тому показана в≥домим рад¤нським ф≥зиком, академ≥ком ћ. ќ. ћарковим. ¬≥н висловив ≥дею множинност≥ Ђвсесв≥т≥вї Ч р≥зних св≥т≥в, пов'¤заних надзвичайно складними в≥дношенн¤ми, ¤к≥ не звод¤тьс¤ до звичайних просторово-часових в≥дно≠шень, характерних дл¤ Ђнашогої ¬сесв≥ту. ўо ж до реал≥зац≥њ под≥бних Ђконструкц≥йї у матер≥альному св≥≠т≥, то поки що це питанн¤ залишаЇтьс¤ в≥дкритим, хоч у принцип≥ така можлив≥сть не суперечить в≥домим сучасн≥й ф≥зиц≥ законам природи.

“аким чином, ¤кщо академ≥к ћарков маЇ рац≥ю, то ≥ в цьому випадку менше може складатис¤ з б≥льшого. якщо елементарна частинка, наприклад електрон, Ї ли≠ше ¤коюсь спостережуваною частиною г≥гантського св≥≠ту, то це означаЇ, що наш ¬сесв≥т фактично складаЇтьс¤ з безл≥ч≥ ≥нших под≥бних йому всесв≥т≥в. ≤ не т≥льки ¬сесв≥т, але, хоч ¤к це й не дивно, ≥ взагал≥ будь-¤кий об'Їкт нашого св≥ту, в тому числ≥ й сама людина.

« позиц≥й под≥бноњ г≥потези св≥т Ч це не ≥Їрарх≥¤ по≠сл≥довно вкладених один в одного об'Їкт≥в, а система, що складаЇтьс¤ з взаЇмопроникаючих ≥ взаЇмообумовлю-ючих один одного св≥т≥в, де мегакосм≥чн≥ ≥ м≥кроскоп≥чн≥ ¤вища ≥снують у т≥сн≥й Їдност≥ й взаЇмозв'¤зку.

Ђ¬елике об'Їднанн¤ї. ќдним з основних положень матер≥ал≥стичноњ д≥алектики Ї у¤вленн¤ про загальний взаЇмозв'¤зок ≥ взаЇмозалежн≥сть ¤вищ природи.

–озвиток ф≥зики не раз п≥дтверджував плодотвор≠н≥сть ц≥Їњ ≥дењ. “ак, наприк≥нц≥ минулого стор≥чч¤ ƒж. ћаксвелл вив≥в своњ знаменит≥ р≥вн¤нн¤, з ¤ких випливав взаЇмозв'¤зок електричних, магн≥тних ≥ оптич≠них ¤вищ.

” XX стор≥чч≥ було створено так звану квантову теор≥ю пол¤, що ¤вл¤ла собою синтез спец≥альноњ теор≥њ в≥дносност≥ ≈йнштейна ≥ квантовоњ механ≥ки. ѕот≥м на основ≥ квантовоњ теор≥њ пол¤ було розроблено квантову електродинам≥ку, що описуЇ взаЇмод≥ю електрон≥в ≥ фо≠тон≥в.

ј в останн≥ роки з'¤вилас¤ теор≥¤ (електрослабка теор≥¤), ¤ка об'ЇднуЇ електромагн≥тн≥ ≥ слабк≥ ф≥зичн≥ взаЇмод≥њ (взаЇмод≥њ за участю нейтрино).

Ќарешт≥, в наш час ≥нтенсивно розробл¤Їтьс¤ ще загальн≥ша теор≥¤ Ч теор≥¤ Ђ¬еликого об'Їднанн¤ї, ¤ка повинна об'Їднати електромагн≥тн≥ ≥ слабк≥ взаЇмод≥њ ≥з сильними (¤дерними). « ц≥Їњ теор≥њ (а вона вже д≥стала к≥лька вражаючих експериментальних п≥дтверджень) випливаЇ один досить важливий насл≥док: висновок про нестаб≥льн≥сть протона Ч одн≥Їњ з основних елементар≠них частинок Ч ¤дра атома водню. ≤ншими словами, протони час в≥д часу мають самочинно розпадатис¤.

Ќа щаст¤, ¤к показують розрахунки, пер≥од нап≥вроз≠паду протона на багато пор¤дк≥в вищий, н≥ж в≥к нашого ¬сесв≥ту. якби це було не так, ус≥ атомн≥ ¤дра, а отже, ≥ вс≥ навколишн≥ предмети давним-давно розпалис¤ б на легш≥ частинки.

Ќин≥ дл¤ перев≥рки завбаченн¤ про нестаб≥льн≥сть протона провод¤ть спец≥альн≥ експерименти. ≤ ¤кщо вони дадуть позитивний результат, це, можливо, проллЇ св≥т≠ло на одну з найб≥льших загадок ¬сесв≥ту Ч в≥дсутн≥сть у ньому ск≥льки-небудь пом≥тноњ к≥лькост≥ антиречовини.

¬≥дпов≥дно до одного з основних закон≥в сучасноњ ф≥зики елементарн≥ частинки завжди народжуютьс¤ парами Ч народженн¤ частинки завжди супроводжуЇть≠с¤ по¤вою в≥дпов≥дноњ античастинки. “им часом ус≥ косм≥чн≥ об'Їкти, ¤к≥ ми спостер≥гаЇмо, складаютьс¤ з ре≠човини.

якщо Ї правильною теор≥¤ Ђ¬еликого об'Їднанн¤ї ≥ протони насправд≥ нестаб≥льн≥, то не виключено, що вже в найперш≥ моменти космолог≥чного розширенн¤ приблизно за 10-3 б с розпади надважких частинок, по≠д≥бн≥ до розпаду протона, спричинилис¤ до утворенн¤ певного надлишку частинок пор≥вн¤но з античастинка≠ми, ¤кий збер≥гс¤ ≥ до нашоњ доби.

1	2	3	4	5

Ќазва: “еор≥¤ ≥нфл¤ц≥йного ¬сесв≥ту
ƒата публ≥кац≥њ: 2004-12-27 (2279 прочитано)