∆урнал≥стика > —угестивн≥сть ≥нформац≥њ (про п≥дтекст, його силу впливу)

як вже було зазначено, в наш час розвиваЇтьс¤ своЇр≥дна форма н≥г≥л≥зму щодо ≥нформац≥њ: мовл¤в, ≤≤≤ тис¤чол≥тт¤ приходить п≥д знаком нул≥в та одиничок, а значить, залишитьс¤ т≥льки такого роду ≥нформац≥¤. “а, що закладена в ƒЌ , та, що записана в компТютер≥. ¬она переживе в≥ки й буде актуальною та д≥йовою дн¤ наших прапра. . . –ешта ж, в≥дпов≥дно до ц≥Їњ теор≥њ Ц просто видумка, себто ≥нтелектуал≥зм ¤к такий ≥ вс¤ку ≥нтелектуальну ≥нформац≥ю (¤к таку, що не розкладаЇтьс¤ на нул≥ та одинички) можна за ≥нформац≥ю не вважати. ¬она швидкоплинна, скороминуща та субТЇктивна. јле ¤к же тод≥ по¤снити ≥снуванн¤ купи обТЇктивних ≥нтелектуальних реал≥й Ц прим≥ром, антон≥м≥чноњ ≥рон≥њ, коли людина вказуЇ на велику гулю на лоб≥ ≥ каже: Ућене н≥жно погладили по гол≥вц≥ цеглиною!Ф Ц ц¤ ≥нформац≥¤ у площин≥ пр¤моњ ≥нформац≥йноњ функц≥њ факту Ї неправдивою, але ж оточуюч≥ њњ розум≥ють саме так, ¤к треба, себто Ц з точн≥стю до навпаки! ћожливо, все це й Упридуманий спос≥б обмануФ Ц але нав≥що ж було людин≥ в≥ками ускладнювати соб≥ житт¤, чимдал≥ метафоризуючи, ускладнюючи свою мову та культуру, абстрагуючись в≥д отих в≥чних нул≥в та одиничок?

—”√≈—“»¬Ќ≤—“№ Ц це властив≥сть тексту нести, окр≥м конкретноњ ≥нформац≥њ, ще й таку, ¤ка сприймаЇтьс¤ на р≥вн≥ п≥дтексту або ≥нтуњц≥њ. ¬≥д р≥вн¤ сугестивност≥ залежить ≥нтелектуальний р≥вень концепц≥њ художнього (або журнал≥стського) твору.  ожен компонент концепц≥њ на найвищому р≥вн≥ вираженн¤ неможливий без сугестивност≥. —угестивн≥сть ¤к система визначаЇтьс¤ на м≥жсистемному р≥вн≥ в контекст≥ концепц≥њ: сугестивн≥сть на р≥вн≥ композиц≥њ ¤к системи художн≥њ засоб≥в Ц тод≥ вона ¤вл¤Ї собою п≥дсистему; сугестивн≥сть на концептуальному р≥вн≥, ¤к сп≥вв≥дношенн¤ компонент≥в концепц≥њ. Ќа смисловому р≥вн≥ сугестивн≥сть виражаЇтьс¤ ус≥Їю концепц≥Їю.

—угестивн≥сть Ц Утемна кон¤чкаФ нашого досл≥дженн¤. як ≥ континуум множинност≥, вона потрапл¤Ї до пасток мисливц≥в за визначенн¤ми вкрай р≥дко. ¬ мене, прим≥ром, були п≥дозри, що њњ ареал обмежуЇтьс¤ факультетом —«ћ . «наход¤чись на меж≥ ф≥лософ≥њ, психолог≥њ та УвисокогоФ л≥тературознавства, сугестивн≥сть визнаЇтьс¤ у рад¤нських джерелах характерною х≥ба що дл¤ поетичних твор≥в. ћи ж беремо на себе досить велику в≥дпов≥дальн≥сть ≥ стверджуЇмо, що ≥ дл¤ журнал≥стського твору характерна сугестивн≥сть, причому часами за р≥внем журнал≥стська творч≥сть не поступаЇтьс¤ художн≥й. ¬се це, зв≥сно, стосуЇтьс¤ художньо-публ≥цистичних та анал≥тичних жанр≥в журнал≥стики, бо, хоч ми й говоримо про сугестивний факт, але ≥нформац≥йн≥ жанри Ц це зовс≥м ≥нша сфера. ќтже, по м≥р≥ ускладненн¤ ≥нформац≥њ та набутт¤ нею ≥нтелектуальних ознак, при переход≥ в≥д пр¤моњ ≥нформац≥йноњ функц≥њ факт≥в до ≥нтелектуальноњ та емоц≥йноњ функц≥й, текст набуваЇ здатност≥ нести в соб≥ Ущось б≥льшеФ. як сприймати це Ущось б≥льшеФ, не пишуть в жодному п≥дручнику ≥ не вчать у школ≥, але людина це вм≥Ї Ц вм≥Ї в≥д природи. „омусь пов≥домленн¤ у новинах про вибух на украњнськ≥й шахт≥ бентежать перес≥чного украњнц¤ б≥льше, н≥ж насл≥дки страшних циклон≥в у  олумб≥њ, а монологи рос≥йських пол≥тик≥в-маразматик≥в викликають нестримний см≥х Ц хоча здаЇтьс¤, що н≥чого см≥шного тут немаЇ Ц тим часом ¤к рос≥йська ж народна розвага з ѕЇтрушкою, всупереч своЇму гумористичному призначенню, змушуЇ хвилюватис¤ не розум, а шлунок. Ѕагато, багато таЇмниць ховаЇ в≥д нас людський розум.

 лючовим пон¤тт¤м сугестивност≥ Ї ѕ≤ƒ“≈ —“. «г≥дно з У ороткою л≥тературною енциклопед≥ЇюФ, це Уприхований зм≥ст висловленн¤, що вит≥каЇ з≥ сп≥вв≥дношенн¤ словесних значень з контекстом та особливо Ц з мовленнЇвою ситуац≥Їю. ќсновою п≥дтексту ¤к художнього засобу Ї пом≥чена свого часу ¬. ¬иноградовим властив≥сть розмовноњ мови, де У. . . в залежност≥ в≥д ситуац≥њ, в≥д нам≥р≥в та мети мовц¤, в≥д його експрес≥њ предметн≥ значенн¤ сл≥в можуть стати засобом вираженн¤ емоц≥йного зм≥сту:пр¤м≥ лексичн≥ значенн¤ сл≥в перестають формувати та визначати внутр≥шн≥й зм≥ст мовленн¤. У”¤вленн¤ про п≥дтекст сформувалос¤ на меж≥ ’≤’ та ’’ стол≥ть, у систем≥ —тан≥славського п≥дтекст набув широкого психолог≥чного значенн¤: У—енс творчост≥ Ц у п≥дтекст≥. . . У

ќтже, на п≥дтекст падаЇ основна п≥дозра у вираженн¤ Учогось б≥льшогоФ в текст≥. . . јле ¤к же тод≥ з сугестивн≥стю на вищому р≥вн≥, на р≥вн≥ концепц≥њ? —кор≥ш за все п≥дтекст Ц це т≥льки вт≥ленн¤ сугестивност≥ на образному р≥вн≥. «нов-таки, це пон¤тт¤ абстрактне ≥ субТЇктивне. ћожна навести масу приклад≥в п≥дтексту, ¤кий одн≥й людин≥ буде очевидний, а ≥нша н≥коли його не пом≥тить. У‘≥лософського камен¤Ф з п≥дтексту ми не д≥станемо.

Ќаосл≥п полюючи за сугестивн≥стю, неодм≥нно доводитьс¤ сп≥ткатис¤ з пон¤тт¤м УархетипФ.  арл √устав ёнг визначаЇ це своЇ д≥тище так: Ући д≥знаЇмос¤ про ≥снуванн¤ псих≥чного т≥льки завд¤ки певному зм≥сту, ¤кий може про¤витис¤ у св≥домост≥. “аким чином, ми можемо говорити про безсв≥дом≥сне т≥льки ост≥льки, оск≥льки ми здатн≥ показати його зм≥ст. «м≥ст особистого безсв≥дом≥сного Ц це головним чином так зван≥ УчуттЇв≥ комплексиФ, вони ¤вл¤ють собою особистий б≥к псих≥чного житт¤. ¬ той самий час складов≥ колективного безсв≥дом≥сного в≥дом≥ ¤к ј–’≈“»ѕ».Ф УЋ≥тературознавчий словник-дов≥дникФ св≥дчить: Ујрхетип Ц прообраз, перв≥сний образ-≥де¤. «а ѕлатоном це Ц ейдос, образ, що ос¤гаЇтьс¤ ≥нтелектом, за јвгустином Ѕлаженним Ц споконв≥чний на¤вний в основ≥ п≥знанн¤ образ. “ерм≥н у р≥зних системах духовноњ д≥¤льност≥ маЇ в≥дм≥нне пон¤ттЇве наповненн¤: у текстолог≥њ Ц найдавн≥ше сп≥льне джерело вс≥х наступних коп≥й переробок, у л≥нгв≥стиц≥ Ц вих≥дна форма слова дл¤ п≥зн≥ших утворень, у психолог≥њ Ц прадавн≥й вз≥рець (абстрагована в≥д конкретноњ ситуац≥њ ≥де¤) колективноњ зб≥рноњ п≥дсв≥домост≥, ¤кий ≥снуЇ одв≥чно у св≥домост≥ людства, ≥, передаючись з роду в р≥д, в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤ впродовж тис¤чол≥ть, у к≥нцевому п≥дсумку мотивуЇ вчинки та ≥дењ людини. јрхетип актуал≥зуЇтьс¤ та ви¤вл¤Їтьс¤ в р≥зних сферах духовного житт¤. јрхетип закладений в основу чуттЇво-настроЇвих комплекс≥в, визначаючи њх автономно, най¤скрав≥ше постаЇ у м≥фах, фантаз≥¤х, снах, галюц≥нац≥¤х, художн≥й творчост≥ тощо у вигл¤д≥ ст≥йких мотив≥в. У

як бачимо, про ≥нтелект у звТ¤зку з архетипом згадуЇтьс¤ лише в контекст≥ ф≥лософ≥њ ѕлатона Ц але ж згадаймо, що тод≥ пон¤тт¤ У≤Ќ“≈Ћ≈ “Ф було протилежне сучасному за зм≥стом! ќтже, архетип стосуЇтьс¤ п≥дсв≥домого та безсв≥дом≥сного, тим часом ¤к ≥нтелект Ц це протилежний екстремум. якщо у¤вити соб≥ наше досл≥дженн¤ ¤к експедиц≥ю до одного з екстремум≥в, стане ¤сно, що безсенсовно, тримаючи курс на п≥вн≥чний полюс, зазирати пер≥одично на п≥вденний. ћожливо, у психолог≥њ та психоанал≥з≥ архетип Ц це той самий ф≥лософський кам≥нь, ¤кий допоможе вченим розгадати таЇмниц≥ людськоњ душ≥. јле ми шукаЇмо душу в текст≥, ≥ тут нам доведетьс¤, напевно, в≥д архетип≥в надал≥ абстрагуватис¤. ƒо того ж у декого з моњх колег, що досл≥джували сум≥жн≥ з ц≥Їю проблеми, вже прозвучала теза про те, що вс≥ ц≥ пон¤тт¤, ≥ складов≥ концепц≥њ, ≥ критер≥њ, за ¤кими ми оц≥нюЇмо системн≥сть журнал≥стського твору Ц це також архетипи. јле на кожну тезу У¬се Ц архетипФ завше знайдетьс¤ антитеза УЌ≥що не архетипФ, тому облишмо цю тему дл¤ наступник≥в  . √. ёнга.

ј–’≤“≈ “ќЌ≤ ј Ц це орган≥зац≥¤ твору в план≥ вираженн¤ його зм≥сту, загальний естетичний план побудови журнал≥стського твору, принцип≥альний взаЇмозвТ¤зок його частин. Ѕлизьке до пон¤тт¤ композиц≥њ, пон¤тт¤ арх≥тектон≥ки прот¤гом довгого часу взагал≥ не вид≥л¤лос¤. јле це заважало розмежуванню принципово р≥зних та д≥алектично взаЇмоповТ¤заних категор≥й: тв≥р ¤к художн¤ р≥ч ≥ тв≥р ¤к духовна реальн≥сть. Ћ≥тературознавець ћ. Ѕахт≥н ч≥тко розмежував ц≥ пон¤тт¤: композиц≥¤ Ц це орган≥зац≥¤ Узовн≥шнього творуФ, а арх≥тектон≥ка Ц структура естетичного обТЇкту. ѕон¤тт¤ Уарх≥тектон≥каФ вз¤те з арх≥тектури : там воно повТ¤зане з у¤вленн¤м про довершен≥сть, вр≥вноважен≥сть, ст≥йк≥сть Ц ≥ в цьому план≥ статичн≥сть, нерухом≥сть Ц художнього ц≥лого.

ќтже, маючи справу з арх≥тектон≥кою журнал≥стського твору, ми щоразу повинн≥ шукати в≥дпов≥дь на додатков≥ У„ому?Ф. „ому саме цей художн≥й зас≥б, символ, факт використаний у даному твор≥? „ому в≥н займаЇ саме це м≥сце? „ому його викладено саме в так≥й форм≥? јрх≥тектон≥ка в арх≥тектур≥ маЇ за мету гармон≥йн≥сть, а в л≥тератур≥ Ц концептуальн≥сть, довершен≥сть, а в сукупност≥ з сугестивн≥стю Ц ще й континуум множинност≥. —ловом, ¤кщо композиц≥¤ сп≥вв≥дносна з пр¤мою ≥нформац≥йною функц≥Їю факт≥в, то арх≥тектон≥ка Ц з ≥нтелектуальною ≥нформац≥Їю, сугестивн≥стю, себто з предметом нашого досл≥дженн¤.

∆”–ЌјЋ≤—“—№ »… “¬≤– Ц система факт≥в, художн≥х засоб≥в та образ≥в, обТЇднана Їдиною концепц≥Їю. ћатер≥альною дан≥стю журнал≥стського, ¤к ≥ л≥тературного, твору, що сприймаЇтьс¤ читачем, Ї його текст. јле тв≥р не Ї тотожн≥м тексту. «а словами ћ. —апарова, Ухудожн≥й тв≥р, що ¤вл¤Ї собою д≥алектику обТЇкта й субТЇкта, не Ї матер≥альна дан≥сть, знакова структура, в≥н Ц саме тв≥р, тобто складно детерм≥нована духовно-практична д≥¤льн≥сть, хоч ≥ нев≥дривно повТ¤зана з матер≥альною дан≥стю артефакту, але н≥¤ким чином до нього не зведенаФ. ”с≥л¤ка система ¤вл¤Ї собою Їдн≥сть елемент≥в, що в≥дбираютьс¤ в≥дпов≥дно до принцип≥в необх≥дност≥ та достатньост≥; сполученн¤ та взаЇмод≥¤ цих елемент≥в визначаютьс¤ метою системи. ƒл¤ орган≥зац≥њ функц≥ональноњ системи (у даному випадку Ц журнал≥стського твору) необх≥дна на¤вн≥сть Усистемотв≥рного фактуФ, прагненн¤ до мети, тобто корисного результату дл¤ даноњ системи. ѕон¤тт¤ мети визначаЇ ≥ вих≥дну позиц≥ю творц¤ системи, ≥ результат його д≥¤льност≥, вона реал≥зуЇтьс¤, зд≥йснюЇтьс¤ в систем≥. якщо ж квапитис¤ у ≤≤≤ тис¤чол≥тт¤, то журнал≥стськими творами треба визнати р≥зноман≥тн≥ продукти творчоњ д≥¤льност≥ журнал≥ст≥в, оф≥ц≥йн≥ документи, пов≥домленн¤ агентств, рекламн≥ матер≥али, що були в≥д≥бран≥ та п≥дготован≥ до публ≥кац≥њ або видан≥ в еф≥р.

1	2	3	4

Ќазва: —угестивн≥сть ≥нформац≥њ (про п≥дтекст, його силу впливу)
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-17 (2169 прочитано)