≤стор≥¤ економ≥чних вчень > ѕерегл¤д неокласичноњ теор≥њ ринку. ћонопол≥њ ≥ конкуренц≥¤

“а основний висновок „емберл≥на пол¤гаЇ в т≥м, що економ≥ка саморегулюЇтьс¤ ≥ за умов монопол≥њ, але вр≥вноважуюч≥ сили з ча≠сом трансформуютьс¤ Ч управл≥нн¤ попитом ≥ пропозиц≥Їю посту≠пово витискаЇ колишн≥й саморегул¤тор Ч об'Їктивне сп≥вв≥дно≠шенн¤ попиту ≥ пропозиц≥њ.

„емберл≥н обгрунтував нове у¤вленн¤ про повед≥нку суб'Їкт≥в ринкових в≥дносин за умов монопол≥зац≥њ. ¬≥н стверджував, що ти≠повим дл¤ сучасного ринку Ї поЇднанн¤ конкуренц≥њ й монопол≥њ й ув≥в пон¤тт¤ Ђмонопол≥стичноњ конкуренц≥њї. ÷е пон¤тт¤ знаменува≠ло в≥дмову в≥д традиц≥йних в економ≥чн≥й науц≥ погл¤д≥в на конку≠ренц≥ю й монопол≥ю ¤к на альтернативн≥ пон¤тт¤ ≥ в≥д в≥дпов≥дного по¤сненн¤ ц≥ноутворенн¤ або категор≥¤ми конкуренц≥њ, або катего≠р≥¤ми монопол≥њ. Ђћи, навпаки, уважаЇмо, що б≥льш≥сть економ≥ч≠них ситуац≥й Ї складними ¤вищами, котр≥ включають ≥ конкурен≠ц≥ю, ≥ монопол≥юї, Ч писав в≥н.

„емберл≥н формуЇ нов≥ теоретичн≥ у¤вленн¤ про функц≥онуванн¤ ринковоњ економ≥ки. ¬≥н доводить, що конкурентна боротьба то≠читьс¤ ¤к м≥ж ринками, так ≥ всередин≥ цих ринк≥в, а отже, форма конкуренц≥њ зм≥нюЇтьс¤ ¤к≥сно, поширюЇтьс¤ в ≥ншу площину. «ро≠зум≥ло, що попит ≥ пропозиц≥¤ за цих умов втрачають свою об'Їк≠тивн≥сть ≥ значною м≥рою визначаютьс¤ суб'Їктивними чинниками, оск≥льки попитом, ¤к ≥ пропозиц≥Їю, можна ман≥пулювати за допо≠могою ц≥леспр¤мованоњ пол≥тики виробника ≥ продавц¤. “ому проб≠леми вр≥вноважуванн¤ сусп≥льноњ економ≥ки пересуваютьс¤, за „ем-берл≥ном, на макрор≥вень.

ќтже, „емберл≥н ≥ –об≥нсон перегл¤нули класичну теор≥ю ринку, пристосувавши њњ до сучасних умов.

Ќа в≥дм≥ну в≥д ћаршалла, „емберл≥н ≥ –об≥нсон у своњх теорети≠чних розробках намагалис¤ т≥сно пов'¤зати анал≥з ц≥н конкуренц≥њ з реал≥¤ми економ≥чноњ д≥йсност≥. ¬они виступили проти твердженн¤, що виробник не маЇ можливост≥ впливати на ц≥ну, ≥ довели, що в≥н отримуЇ цю можлив≥сть, коли займаЇ вин¤ткове становище на ринку.

–об≥нсон ≥ „емберл≥н показали, що реальн≥ процеси в≥дбувають≠с¤ м≥ж двома полюсами Ч монопол≥Їю ≥ конкуренц≥Їю. ƒосконала конкуренц≥¤ Ч це свого роду недос¤жний ≥деал, за умови ≥снуванн¤ ¤кого закон попиту ≥ пропозиц≥њ д≥Ї у чистому вигл¤д≥. ѕрактично не буваЇ ≥ чистоњ монопол≥њ, тобто ситуац≥њ, коли на ринку лише один продавець, немаЇ зам≥нника товар≥в, ≥снують бар'Їри дл¤ виходу конкурент≥в на ринок, попит абсолютно не еластичний.

¬они напол¤гали, що економ≥чна теор≥¤ не повинна обмежува≠тись анал≥зом конкуренц≥њ за розгл¤ду лише однор≥дних продукт≥в. Ќа ринку реально ≥снують диференц≥йован≥ продукти, ≥ цей принцип можна поширити на все сусп≥льне виробництво, розгл¤даючи без≠межну к≥льк≥сть ринк≥в, њхню взаЇмод≥ю та засади функц≥онуванн¤.

” ц≥лому теор≥њ недосконалоњ ≥ монопол≥стичноњ конкуренц≥њ Ї дальшим розвитком ≥ конкретизац≥Їю неокласичноњ теор≥њ ц≥н ≥ ц≥но≠утворенн¤, форм ≥ структури ринку, ≥нструмент≥в ≥ засоб≥в конку≠рентноњ боротьби. јнал≥з фактор≥в, ¤к≥ спричин¤ють зм≥ни механ≥з≠му ц≥ноутворенн¤, спри¤в б≥льш докладному ви¤вленню законом≥р≠ностей формуванн¤ й управл≥нн¤ споживацьким попитом.

…. Ўумпетер. “еор≥¤ ефективноњ конкуренц≥њ. ќдним з найв≥-дом≥ших ≥ найславетн≥ших економ≥ст≥в першоњ половини XX ст. Ї …озеф Ўумпетер (1883Ч1950). …ого теоретична спадщина над≠звичайно широка та р≥зноман≥тна. ≤стор≥њ й методолог≥њ економ≥чно≠го анал≥зу присв¤чено так≥ його прац≥, ¤к Ђ—уть ≥ основний зм≥ст те≠оретичноњ пол≥теконом≥њї (1908), Ђ≤стор≥¤ економ≥чного анал≥зуї (1954), економ≥чн≥й динам≥ц≥ Ч Ђ“еор≥¤ економ≥чного розвиткуї (1912), теор≥њ сусп≥льного розвитку Ч Ђ ап≥тал≥зм, соц≥ал≥зм ≥ де≠мократ≥¤ї (1942).

”себ≥чне вивченн¤ ≥стор≥њ економ≥чного анал≥зу привело Ўумпе-тера до висновку, що найдосконал≥шою на той час концепц≥Їю в по≠л≥теконом≥њ була теор≥¤ загальноњ економ≥чноњ р≥вноваги ¬альраса. ѕроте в≥н бачив у н≥й ≥ суттЇву ваду, ¤ка пол¤гала в т≥м, що теор≥¤ економ≥чноњ р≥вноваги в≥дбивала статичний стан економ≥ки ≥ не вра≠ховувала фактор≥в розвитку економ≥чних процес≥в.

ѕрагнучи подолати цю обмежен≥сть теоретичноњ концепц≥њ ¬аль≠раса, Ўумпетер в центр свого досл≥дженн¤ поставив саме розвиток системи ≥ т≥ чинники, ¤к≥ стають руш≥йними силами такого розвит≠ку. ќсновною особлив≥стю його п≥дходу було те, що, анал≥зуючи причини динам≥чних зм≥н, в≥н концентрував увагу на ≥нших вироб≠ничих факторах, н≥ж т≥, ¤к≥ традиц≥йно розгл¤дали його попередни≠ки. –уш≥йною силою розвитку в його теор≥њ Ї п≥дприЇмець, визна≠чальними соц≥альними рисами ¤кого Ї не права власност≥, а особист≥ ¤кост≥ Ч ≥н≥ц≥ативн≥сть, далекогл¤дн≥сть, авторитет, готовн≥сть до ризику, здатн≥сть до ≥нновац≥йноњ д≥¤льност≥. ѕ≥дприЇмець, завд¤ки таким рисам, Ї головним суб'Їктом техн≥чного прогресу, створюючи надлишок вартост≥, забезпечуючи своЇю д≥¤льн≥стю розвиток еко≠ном≥ки.

« особою п≥дприЇмц¤ так чи ≥накше зв'¤зуЇтьс¤ визначенн¤ й ≥н≠ших категор≥й. «окрема, процент Ї ц≥ною, сплачуваною за придбан≠н¤ нових продуктивних сил з прибутку. ѕрибуток також Ї винагоро≠дою за активн≥сть п≥дприЇмц¤. ¬≥н маЇ тимчасовий характер ≥ зникаЇ, коли новаторство зам≥нюЇтьс¤ рутиною.

1942 року було опубл≥ковано одну з найв≥дом≥ших праць Ўум-петера Ђ ап≥тал≥зм, соц≥ал≥зм ≥ демократ≥¤ї Ч досл≥дженн¤ ≥стори≠чноњ дол≥ кап≥тал≥зму. јвтор узагальнюЇ теоретичний анал≥з кап≥тал≥зму на п≥дстав≥ ¤к≥сних зрушень, що в≥дбулис¤ в структур≥ буржу≠азного сусп≥льства в перш≥й половин≥ XX ст., ≥ висуваЇ концепц≥ю самозапереченн¤, в≥дмиранн¤ кап≥тал≥зму.

ќднак Ўумпетер досить своЇр≥дно трактував суть кап≥тал≥зму. ѕринциповою рисою останнього в≥н уважав д≥¤льн≥сть п≥дприЇмц¤-новатора Ч т≥Їњ головноњ д≥йовоњ особи буржуазних економ≥чних в≥дносин, котра за допомогою грошового кап≥талу зд≥йснюЇ свою ≥сторичну функц≥ю. “обто кап≥тал≥зм в≥н розум≥в надто обмежено Ч ¤к приватноп≥дприЇмницьку систему класичного типу, що базуЇтьс¤ на др≥бн≥й ≥ середн≥й власност≥. ¬≥дпов≥дна њй система ц≥нностей в≥дбивала природу пуританського ≥ндив≥дуал≥зму. « розвитком кап≥≠тал≥стичноњ системи в≥дбуваЇтьс¤ нагромадженн¤ багатства, його ≥нституц≥онал≥зац≥¤, виникають велик≥ корпорац≥њ, зростаЇ роль держави в економ≥чному житт≥, що, на думку Ўумпетера, Ї ознака≠ми розкладу, кризи кап≥тал≥зму, ¤кий стаЇ жертвою своњх власних усп≥х≥в.

Ќасамперед в≥дбуваЇтьс¤ в≥дмиранн¤ функц≥њ п≥дприЇмц¤ у зв'¤зку з нарощуванн¤м могутност≥ великого б≥знесу внасл≥док тех≠н≥чного прогресу. ¬елика корпорац≥¤ з високопрофес≥йним менедж≠ментом ≥ т¤ж≥нн¤м до монопол≥зму вдало пристосовуЇтьс¤ до техн≥≠чного прогресу, але великий б≥знес загрожуЇ ≥снуванню самоњ п≥дприЇмницькоњ ≥н≥ц≥ативи, оск≥льки в≥н рац≥онал≥зуЇ ≥ ставить на наукову основу ≥нновац≥йний процес. ¬≥дмиранн¤ з ц≥Їњ причини ≥н≠див≥дуальноњ п≥дприЇмницькоњ активност≥ завдаЇ, за Ўумпетером, нищ≥вного удару кап≥тал≥стичному ладу. ѕоступове зникненн¤ п≥д≠приЇмц¤ означаЇ прискорену загибель буржуаз≥њ, оск≥льки процент виплачуЇтьс¤ з њњ прибутку.

Ќова фаза кап≥тал≥зму характеризуЇтьс¤, за Ўумпетером, також руйнуванн¤м його соц≥альноњ бази п≥д впливом масового акц≥ону-ванн¤ власност≥, ¤ке знищуЇ ≥ндив≥дуального власника, котрий зав≠жди був опорою кап≥тал≥стичного сусп≥льства.

Ќа думку Ўумпетера, досконала конкуренц≥¤ дл¤ сусп≥льства Ч це стимул дл¤ м≥н≥м≥зац≥њ витрат ≥ максимального наближенн¤ опла≠ти прац≥ до њњ граничноњ продуктивност≥. ƒл¤ п≥дприЇмц¤ Ч це сти≠мул дл¤ м≥н≥м≥зац≥њ витрат ≥ максим≥зац≥њ прибутку. “обто прибу≠ток Ї результатом п≥дприЇмницькоњ активност≥ за ≥нших однако≠вих умов. …ого зростанн¤ стаЇ самоц≥ллю виробництва. Ўумпетер називаЇ таку економ≥чну ситуац≥ю ≥ такий прибуток статичними, а конкурентну боротьбу неефективною, оск≥льки за цих умов не можна гарантувати, що виробництво й справд≥ дос¤гне ¤к≥сно ново≠го р≥вн¤.

≈фективна конкуренц≥¤, за Ўумпетером, можлива т≥льки за умов економ≥чноњ динам≥ки. ÷ей стан забезпечуЇтьс¤ ¤к≥сно новим р≥внем виробництва, що базуЇтьс¤ на безперервному запроваджуванн≥ нововведень, новаторств≥ на вс≥х р≥вн¤х Ч технолог≥чному, управл≥н≠н¤ й орган≥зац≥њ виробництва, ¤кост≥ продукту, освоЇнн¤ нових рин≠к≥в збуту, сировини.

“обто ефективна конкуренц≥¤ Ч це конкуренц≥¤ нового типу, побудована на новаторств≥. ¬она не зв'¤зана з традиц≥йним ц≥но≠утворенн¤м, з дос¤гненн¤м верхньоњ меж≥ рентабельност≥, а означаЇ змаганн¤ в ус≥х сферах д≥¤льност≥, вона в≥дкриваЇ нов≥ можливост≥ дл¤ вдосконалюванн¤ умов виробництва, зм≥нюЇ структуру взаЇмо≠в≥дносин м≥ж виробниками, структуру попиту ≥ пропозиц≥њ, умови формуванн¤ витрат виробництва й ц≥н. ÷≥ноутворенн¤ б≥льше не обмежуЇтьс¤ впливом самих т≥льки попиту ≥ пропозиц≥њ.

√оловним агентом ефективноњ конкуренц≥њ Ї п≥дприЇмець-новатор, а њњ важливою умовою Ч монопол≥зац≥¤ виробництва, ¤ка даЇ змогу нагромаджувати кошти дл¤ впровадженн¤ ≥нновац≥йних програм. ЂЅудь-¤ка усп≥шна ≥нновац≥¤ веде до монопол≥њ, а будь-¤ка монопол≥¤ спри¤Ї ≥нновац≥њї', Ч писав в≥н.

 онкуренц≥¤ стимулюЇтьс¤ т¤ж≥нн¤м п≥дприЇмц¤-новатора до отримуванн¤ надприбутк≥в за рахунок переваг, набутих не змен≠шенн¤м витрат, а внасл≥док повного усуненн¤ конкурента з ринку:

конкурент-новатор руйнуЇ нав≥ть можлив≥ть ≥снуванн¤ ≥нших кон≠курент≥в.

як зазначав Ўумпетер, суперництво в класичн≥й форм≥ стаЇ неможливим. ƒосконала конкуренц≥¤ втрачаЇ своЇ значенн¤ ≥ не може розгл¤датись ¤к модель максимальноњ ефективност≥. «а умов досконалоњ конкуренц≥њ стимул до техн≥чного прогресу стаЇ дуже слабким, бо надприбуток в≥д ≥нновац≥й швидко л≥кв≥дуЇтьс¤ конку≠рентами, ¤к≥ не витрачаютьс¤ на розробки та впровадженн¤ ново≠введень, але негайно њх переймають. ƒос¤гнут≥ переваги перетво≠рюютьс¤ на втрати. “¤ж≥нн¤ норми прибутку до усередненн¤ також не спри¤Ї дос¤гненню переваг на ринку. ƒл¤ економ≥чного розвитку все б≥льш необх≥дними стають велик≥ кап≥тали.

1	2	3	4	5

Ќазва: ѕерегл¤д неокласичноњ теор≥њ ринку. ћонопол≥њ ≥ конкуренц≥¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (4460 прочитано)